Забара Станіслав Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Забара Станіслав Сергійович
Народився 25 січня 1934(1934-01-25) (83 роки)
село Маликівщина Шишацького району Полтавської області
Місце проживання Київ
Громадянство Україна Україна
Національність Українець
Alma mater Київський політехнічний інститут
Галузь наукових інтересів Кібернетика
Вчене звання Професор
Науковий ступінь Доктор технічних наук
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки — 1976
Державна премія СРСР — 1981 Заслужений діяч науки і техніки України

Забара Станіслав Сергійович (*25 січня 1934, село Маликівщина Шишацького району Полтавської області) — український вчений-кібернетик, педагог, організатор виробництва обчислювальної техніки, доктор технічних наук (1981), професор (1988), Лауреат Державних премій СРСР (1981) та УРСР (1976), Заслужений винахідник СРСР[ru], Заслужений діяч науки і техніки України (2009). Удостоєний Почесної Грамоти Верховної Ради України за особливі заслуги перед українським народом.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 25 січня 1934 року в селі Маликівщина Шишацького району Полтавської області. Перед війною батька, який був військовим, перевели служити у Кілію. На початку війни Станіслав Сергійович разом з матір'ю і молодшою сестрою спочатку були відправлені батьком до Одеси, а через півроку, не маючи жодної вісточки від батька, змушені були тікати від німців, опинившись на берегах Волги у російському містечку Миколаївка.

Після війни сім'я повернулась до Полтави, де Станіслав Сергійович у 1951 році закінчив школу з золотою медаллю, після чого поступив на радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту. Після здобуття вищої освіти у 1956 році отримав розподіл у лабораторію обчислювальної техніки при Інституті математики АН УРСР, де раніше була створена перша у Європі обчислювальна машина «МЭСМ». З часом на базі лабораторії було створено Інститут кібернетики АН УРСР. Станіслав Сергійович спеціалізувався тоді на створенні електронної елементної бази для напівпровідникової машини «Днепр», «Днепр-1», «Днепр-2», «МИР», «АСОТ-М», «Іскра» (першого у Радянському Союзі клавішного настільного калькулятора).

У 1966 році був направлений на Київський завод обчислювальних і керуючих машин НВО «Електронмаш», де він пропрацював понад двадцять років.

Будучи начальником СКБ, захистив кандидатську дисертацію, став ідеологом комп'ютеризації технологічних процесів. У 1966 р. це було піонерське починання. Згодом він став заступником директора Науково-дослідного інституту периферійних пристроїв НВО «Електронмаш» з наукової роботи, а з 1972 року — директором цього інституту, заступником генерального директора НВО Електронмаш.

У ті роки був Головним конструктором ряду машин та багатьох периферійних пристроїв, які випускалися в НВО «Електронмаш». Його наукові інтереси — автоматизація проектування та контролю засобів обчислювальної техніки. За «розробку та освоєння в серійному виробництві керуючого обчислювального комплексу М-4030» серед інших став Лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки 1976 року. За розробку і організацію серійного виробництва комплексів технічних і програмних засобів СМ 3 і СМ 4 міжнародної системи малих ЕОМ (СМ ЕОМ) в 1981 році серед інших був удостоєний звання Лауреата Державної премії СРСР.

У 1980 році захистив докторську дисертацію на тему: «Дослідження принципів структурної організації і розробка комплексу засобів автоматизованих підсистем технічного проектування цифрових обчислювальних пристроїв», а в 1988 році отримав вчене звання професора.

У 1986–2001 працював в Інституті кібернетики НАН України завідувачем відділом. Згодом на запрошення Петра Михайловича Таланчука Станіслав Сергійович перейшов на викладацьку роботу, створивши факультет комп'ютерних технологій в університеті «Україна». У 2000-2006 та в 2010 викладав в ІПСА НТУУ "КПІ".

З 2006 року — професор кафедри інформаційних систем та технологій Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), викладає дисципліни «Вступ до спеціальності», «Архітектура комп'ютерів», «Комп'ютерна схемотехніка (елементи і схеми комп'ютерних систем)», «Комп'ютерні мережі», «Основи електротехніки та електроніки», «Комп'ютерні мережі та телекомунікації».

Автор понад 130 наукових праць.

Посилання[ред.ред. код]