Забашта Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Забашта Василь Іванович
Забашта Василь Іванович.jpg
Народження 18 липня 1918(1918-07-18)
Бабенкове
Смерть 20 квітня 2016(2016-04-20) (97 років)
  Київ, Україна
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНРСРСР СРСРУкраїна Україна
Навчання Харківське художнє училище, Харківський художній інститут, Київський художній інститут
Діяльність художник
Нагороди Народний художник України Орден Слави II ступеня Орден Слави III ступеня

Васи́ль Іва́нович Заба́шта (* 18 липня (в деяких джерелах 10 червня) 1918, хутір Бабенків — нині Ізюмського району Харківської області — † 20 квітня 2016, м. Київ) — український довгожитель, живописець, народний художник. 1979 — заслужений діяч мистецтв УРСР, 1980 — професор Київського художнього інституту, 1999 — народний художник України. Нагороджений орденами Слави II і III ступеня (1944) та медалями.

Життєпис[ред. | ред. код]

За життя був членом НСХУ. Від 2001 року — почесним громадянином міста Ізюм.

Був молодшим із одинадцяти дітей у родині, батько походив зі старовинного чумацького роду. В 1937—1939 роках навчався в Харківському художньому училищі, займався в мистецькому гуртку Володимира Яковенка, згодом — із Володимиром Савиним.

Учасник радянсько-фінської війни — радист, у першому ж бою важко поранений, багато місяців лікувався; та Другої світової війни — Південно-Західний, Брянський, Український фронти.

21 липня 1944 гвардії старшина Забашта провів розвідку боєм під містечком Глиняни, знищив вогневу точку, захоплено штабного офіцера.

В часі війни нацисти вбили матір, старший і молодший брати не повернулися з фронтів.

Навчався в 1946—1947 — у Харківському художньому інституті. 1951 року закінчив Київський художній інститут, його педагогами були Карпо Трохименко, Володимир Костецький, Георгій Меліхов. Проходив аспірантуру під керівництвом В. Костецького.

З 1949 року брав участь у республіканських, 1954 — всесоюзних, 1955 — зарубіжних виставках.

Перебував у складі першої творчої групи радянських художників у Китаї з листопада 1956 до квітня 1957 року.

З 1956 року працював у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.

В 1972—1978 роках займав посаду декана живописного, графічного та скульптурного факультетів. З 1993 року керує навчально-творчою майстернею пейзажного живопису.

Роботи[ред. | ред. код]

  • 1949 — «„Язика“ привели»,
  • 1951 — «С. Гулак-Артемовський і М. Глинка» — дипломна робота,
  • 1954 — «П. І. Чайковський у М. В. Лисенка»,
  • 1956 — «У роки окупації» — присвячена Лялі Убийвовк,
  • 1959 — «М. Лисенко і Леся Українка»,
  • 1964 — «Спогади про Україну»,
  • 1967 — «Олександр Пархоменко»,
  • 1968 — «Автопортрет»,
  • 1969 — «Портрет професора М. Шарлеманя»,
  • 1971 — «Куркульська помста»,
  • 1975 — «Салют Перемоги» (1978 перероблено),
  • 1977 — «В гостях»,
  • 1984 — «Мати. З походу не вертаються сини»,
  • 1988 — «Апостол правди і свободи»,
  • 1989 — «Портрет С. А. Таранушенка»,
  • 1990 — «Мати»,
  • 1992 — «Захід сонця»,
  • 1995 — «Бабине літо»,
  • 1995 — «Сагайдачний та Гальшка Гулевичівна»,
  • 1997 — «Літнє небо»,
  • 1990—1999 — «Кирило-Мефодіївське братство»,
  • 2000 — «Бандурист Г. Ткаченко».
  • 2000 — «Прометей духу», Намалював серію пейзажів із краєвидами Криму, Седнєва, околиць Києва.

Серед його учнів — заслужений художник України Мельничук Ігор Юліанович.

Погляди[ред. | ред. код]

Член Народного Руху України, Товариства охорони пам'яток історії та культури України, Товариства української мови.

Написав книгу спогадів «Шлях до творчості» з трьох частин — «Ангел на греблі», «Мої вчителі та друзі», «Творчість».

Джерела[ред. | ред. код]