Забашта Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Забашта Василь Іванович
Забашта Василь Іванович.jpg
Дата народження 18 липня 1918(1918-07-18)
Місце народження Бабенкове
Дата смерті 20 квітня 2016(2016-04-20) (97 років)
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНРСРСР СРСРУкраїна Україна
Навчання Харківське художнє училище
Нагороди Народний художник України Орден Слави II ступеня Орден Слави III ступеня

Васи́ль Іва́нович Заба́шта (* 18 липня (в деяких джерелах 10 червня) 1918, хутір Бабенків — нині Ізюмського району Харківської області — † 20 квітня 2016, м. Київ) — видатний український довгожитель, живописець, народний художник. 1979 — заслужений діяч мистецтв УРСР, 1980 — професор Київського художнього інституту, 1999 — народний художник України. Нагороджений орденами Слави II і III ступеня (1944) та медалями.

Життєпис[ред.ред. код]

За життя був членом НСХУ. Від 2001 року — почесним громадянином міста Ізюм.

Був молодшим із одинадцяти дітей у родині, батько походив зі старовинного чумацького роду. В 1937—1939 роках навчався в Харківському художньому училищі, займався в мистецькому гуртку Володимира Яковенка, згодом — із Володимиром Савиним.

Учасник радянсько-фінської — радист, у першому ж бою важко поранений, багато місяців лікувався; та Другої світової війни — Південно-Західний, Брянський, Український фронти.

21 липня 1944 гвардії старшина Забашта провів розвідку боєм під містечком Глиняни, знищив вогневу точку, захоплено штабного офіцера.

В часі війни нацисти вбили матір, старший і молодший брати не повернулися з фронтів.

Навчався в 1946—1947 — у Харківському художньому інституті. 1951 року закінчив Київський художній інститут, його педагогами були Карпо Трохименко, Володимир Костецький, Георгій Меліхов. Проходив аспірантуру під керівництвом В. Костецького.

З 1949 року брав участь у республіканських, 1954 — всесоюзних, 1955 — зарубіжних виставках.

Перебував у складі першої творчої групи радянських художників у Китаї з листопада 1956 до квітня 1957 року.

З 1956 року працював у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.

В 1972—1978 роках займав посаду декана живописного, графічного та скульптурного факультетів. З 1993 року керує навчально-творчою майстернею пейзажного живопису.

Роботи[ред.ред. код]

  • 1949 — «„Язика“ привели»,
  • 1951 — «С. Гулак-Артемовський і М. Глинка» — дипломна робота,
  • 1954 — «П. І. Чайковський у М. В. Лисенка»,
  • 1956 — «У роки окупації» — присвячена Лялі Убийвовк,
  • 1959 — «М. Лисенко і Леся Українка»,
  • 1964 — «Спогади про Україну»,
  • 1967 — «Олександр Пархоменко»,
  • 1968 — «Автопортрет»,
  • 1969 — «Портрет професора М. Шарлеманя»,
  • 1971 — «Куркульська помста»,
  • 1975 — «Салют Перемоги» (1978 перероблено),
  • 1977 — «В гостях»,
  • 1984 — «Мати. З походу не вертаються сини»,
  • 1988 — «Апостол правди і свободи»,
  • 1989 — «Портрет С. А. Таранушенка»,
  • 1990 — «Мати»,
  • 1992 — «Захід сонця»,
  • 1995 — «Бабине літо»,
  • 1995 — «Сагайдачний та Гальшка Гулевичівна»,
  • 1997 — «Літнє небо»,
  • 1990—1999 — «Кирило-Мефодіївське братство»,
  • 2000 — «Бандурист Г. Ткаченко».
  • 2000 — «Прометей духу», Намалював серію пейзажів із краєвидами Криму, Седнєва, околиць Києва.

Серед його учнів — заслужений художник України Мельничук Ігор Юліанович.

Погляди[ред.ред. код]

Член Народного Руху України, Товариства охорони пам'яток історії та культури України, Товариства української мови.

Написав книгу спогадів «Шлях до творчості» з трьох частин — «Ангел на греблі», «Мої вчителі та друзі», «Творчість».

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]