Перейти до вмісту

Заболотний Семен Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Заболотний Семен
отаман
Загальна інформація
Народження1892(1892)
Обжиле, Балтський повіт, Подільська губернія
Смерть4 липня 1922(1922-07-04)
Військова служба
Приналежність Російська імперія
УНР
Рід військпіхота, кіннота
Війни / битвиУкраїнська революція
Командування
начальник 5-го повстанського району
Повстанської армії УНР

Семен Федорович Заболотний (нар. приблизно у 1894 пом. 4 липня 1922) [1]— український військовий діяч часів радянсько-української війни 1918–1921 років, організатор антибільшовицького повстанського руху на Одещині, командир полку Чорних гайдамаків, начальник 5-го повстанського району Повстанської армії УНР[2], ватажок «Чорноморського повстанського козацького війська».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в селі Обжиле, Балтського повіту, Подільської губернії, нині Одеської області. Точна дата народження невідома. Сучасники отамана оповідають, що він народився 1892 (за іншими джерелами 1894 року), служив єфрейтором у кінній гвардії Російської імператорської армії, брав участь у Першій світовій війні, де відзначився хоробрістю. У деяких дослідників місцем народження отамана подається м. Ананьїв або с. Тридуби, проте це твердження є помилковим, у протоколі допиту, Семен Заболотний, відповідаючи на певні питання, чітко зазначає, що він у певні періоди перебував дома у Обжилому [3]

Лютнева революція 1917 року висунула С. Заболотного в число найбільш знаних людей Балтського повіту — земляки поважали його за те, що він був серед ініціаторів справедливого росподілу між селянами колишніх поміщицьких земель. Принципове відстоювання прав селянства додавали йому авторитету й підтримку населення. У другій половині 1919 року С. Заболотний формує збройне угруповання повстанців і очолює боротьбу проти білих і червоних. Від 1919 року Семен Заболотний відомий як командир полку Чорних гайдамаків, ватажок Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, полковник, організатор і командир Наддніпрянської бригади четвертої повстанської дивізії війська УНР.

У січні 1920 року він власними наявними силами очистив від білогвардійців-денікінців Балтський повіт і виступив керівником і координатором більшості українських повстанських загонів в Одеській і частині Подільської губернії.

Після встановлення на Одещині влади більшовиків, у 1920 році, почалися примусові реквізиції і продрозверстка, жорстокі грабунки, контрибуції й розстріли заручників з числа тих, хто не хотів віддавати хліб. Це викликало спротив українського селянства. Козаки-повстанці відбивали конфісковане в селян збіжжя і худобу, повертали їх власникам, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони та військові об'єкти, ліквідовували радянський аппарат, тероризували представників радянської влади й чекистів. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення.

Багато сил та засобів було витрачено органами ЧК на те, щоб позбутися Семена Заболотного і тим самим обезголовити супротив. Численні агенти в 1922 році вистежили отамана. 7 лютого ЧК інформувало, що «Одеська губернська ЧК заарештувала відомого петлюрівського отамана, командира „Чорноморської повстанської групи військ“ Заболотного разом із членами повстанського штабу. Група діяла в Балтському повіті Одеської губернії. Серед заарештованих — уповноважений закордонного штабу Ю. Тютюнника — Китайський».

Із розсекречених архівів відомо, що він відмовився здаватися, тоді чекісти застосували тактику, яку згодом перейняли німецькі нацисти в боротьбі проти партизанів, — зігнали заручників із мирних жителів, пообіцявши їх розстріляти. Заболотний був змушений здатися. Невдовзі його стратили.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Известия Подольского губернского испонительного комитета Коммунистической партии (большевиков) Украины и Губпрофсовета. Среда 5 июля 1922 № 144 (502), с. 4
  2. В'ячеслав Василенко. Південні група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання. — с. 97 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
  3. ГДА СБУ, Ф. 5, Спр. 66646 "Справа "Петлюрівські отамани", Т. 17, Арк. 1-5

Література

[ред. | ред. код]