Заборола
Заборола (від слова «боронити»[1]), також гурдиції — щити з дерева або з каменю, встановлені на мурах фортеці для захисту її оборонців від ворога.[2][3] Спочатку, заборола — стіни на валах староукраїнських городищ із паль, густо повбиваних у землю, а пізніше — з дерев'яних зрубів пообкидуваних землею.[4] Це криті двосхилим дахом дерев'яні бойові галереї, які спиралися на центральні кліті що здіймалися на всю висоту валу.[1] Представляють собою бойові майданчики з дерев'яними брустверами та щілинами для стрільби з лука.[5] Про такі заборола літопис від 1097 року пише:
«Мстиславу же хотящо стрЂлити» внезапу ударен бысть под пазуху стрЂлою, на заборолЂх сквозЂ дску скважнею». 
Інше письмове свідчення:
Опис[ред. | ред. код]
Заборола розташовані на верхньому краю оборонної споруди або валу і виходить за межі стіни, нависаючи з напільного боку. Вони мали стрільниці, а також отвори в підлозі. При наближенні ворога впритул до валу, вороги ставали недосяжними для стріл, лучнику, щоб поцілити, треба було висуватися із заборол, та ще й перехилятися додолу, що було небезпечно. Таким чином отвори у підлозі слугували для ведення вертикальної оборони валу, — лиття на голову ворогам, киплячої води або смоли, кидати каміння у ворогів, які облягали біля основи будівлі.[1]
Щоб підвищити вогнестійкість до підпалу, дерев'яні стіни галерей обмазували глиною.[1] Заборола проходили по всьому верху валу і захисники (лучники, метальники каменю) міста під час облоги могли вільно пересуватися від одного вузла оборони до іншого.[1] З боку міста вали як правило не засипали землею, а кліті не заповнювали ґрунтом. Дерев'яні конструкції залишалися відкритими, утворюючи тераси.[1] Порожні кліті з боку міста могли використовуватися як складські приміщення, а з рівня на рівень валу діставалися сходами або драбинами.[1] Боєприпаси та продовольство на заборола доставляли на заборола влаштованим пологим підйомом — пандусом.[1] З заборол також скидувалися великі колоди, які котилися проти воїнів, що піднімалися валом.[1]
Отвори для зброї в зовнішніх стінах дерев'яних замків України 15-16 століття називались «подсябиття»[7] (біл. падсябіцце; від сполучення «під себе бити»).
Заборола, або гурдиції (пол. hurdycja, від нім. Hurde) — елемент верхніх ярусів середньовічних фортифікацій у вигляді переважно критого дахом дерев'яного ґанку (іноді у вигляді зрубу-ізбиці), що виступав на консолях, балках за зовнішню лінію оборонного муру, вежі. У її фасадній стіні розміщувались бійниці для обстрілу простору перед оборонним муром, а отвори у підлозі призначались для вертикального обстрілу основи муру, лиття на ворогів гарячої смоли, окропу, кидання каміння. Гурдиції неможливо було атакувати звичними штурмовими драбинами. З XIV ст. у мурованих фортифікацій їх замінили машикулями.
Галерея[ред. | ред. код]
Завершення вежі у Страсбурзі по типу гурдиції. Автор Віоллет-ле-Дюк
Завершення верхнього ярусу вежі по типу гурдиції
Схеми використання гурдицій у замках Франції
Міцні риштування, виготовлені з дощок, з'єднаних стрижнем, на вершині вежі або стіни. (малюнок взято з книги «La cité de Carcassonne» Ежена Віолле-ле-Дюка)
Заборола на кам'яних мурах і на вежі в Каркассоні
Фортеця Фаверж (фр. Château de Faverges) 12 століття, відреставрована у 2006/2007 роках в муніципалітеті Фаверж-Сейтене, Франція. На її донжоні розміщені заборола.
.JPG)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ● Метальні машини на Русі звали пороками.
Джерело: Липа К. Під захистом мурів. — К.: Наш час, 2007. — 184 с. — (Сер. «Невідома Україна») ISBN 978-966-8174-84-1 ISBN 966-8174-12-7 (серія) (стор.: 33)
Деталізація джерел[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к Липа К. Під захистом мурів. — К.: Наш час, 2007. — 184 с. — (Сер. «Невідома Україна») ISBN 978-966-8174-84-1 ISBN 966-8174-12-7 (серія) (стор.: 25-26, 29)
- ↑ Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (стор.: 376) Доступ
- ↑ Забороло // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Заборола [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 453. — 1000 екз.
- ↑ 9.12. Архітектура: дерев'яна і кам'яна (Ю.С. Асєєв, В.О. Харламов) / Історія української культури. У 5 т. / за ред. Ю.С. Асеєва. Київ: Наукова думка, 2001. Т. 1.
- ↑ Михайло Грушевський Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін. — Київ: Наукова думка, 1992. — . — (Пам'ятки історичної думки України). — ISBN 5-12-002468-8.
Т.2. — 1992 — 640с. ISBN 5-12-002470-X (стор.: 382) - ↑ Подсябиття // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1410. — 1000 екз.
.png)