Забороль (Луцький район)
| село Забороль | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Волинська область |
| Район | Луцький район |
| Громада | Луцька міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA07080170150074310 |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1517 |
| Населення | 1346 |
| Площа | 3,83 км² |
| Густота населення | 351,44 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 45623 |
| Телефонний код | +380 332 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°44′38″ пн. ш. 25°13′42″ сх. д. / 50.74389° пн. ш. 25.22833° сх. д.Координати: 50°44′38″ пн. ш. 25°13′42″ сх. д. / 50.74389° пн. ш. 25.22833° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
199 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Володимирська, 34, с. Забороль, Луцький р-н, Волинська обл., 45623 |
| Карта | |
  Забороль | |
 Забороль | |
| Мапа | |
| |
|
| |
За́бороль — село в Україні, у Луцькому районі Волинської області. Населення становить 1346 осіб.
Історія[ред. | ред. код]
Забороль мав статус ленного королівського володіння яке надавалось на вічне тримання — володіння землею з правом успадкування за умови виконання феодальних служб: військової, придворної тощо. В Литовській метриці 1517 року згадується Михайло Григорɛвичъ Дрỿчанинъ, пан заборольський, намісник князя Костянтина Івановича Острозького. 4 травня 1518 король Сигізмунд I пожалував три дворища з людьми, зем'янину волинському, дворянину, Олехну Григоровичу Козинському, за сприяння старости луцького, князя Костянтина Острозького[a].
|
Маεть ωнъ и потомъки εго тыε вышεй писаныε два дворища в Заборольи, Тимошεвъскоε з людми а Козинскоε пỿстоε дεржати зъ зεмълͱa ми пашъными и сεножатьми, и з хворосты, и з заросльми, и с озεры, и з рεками, и рεчъками, ставы и ставищи, и з млыны и ихъ вымεлъки, и з ловы пташъими, и з даньми грошовыми и мεдовыми, и кỿничъными, и з чинши, зо въсими иными платы и пожитъки, и податми, и слỿжбами тыхъ людεй, и ихъ входы, и со всимъ с тымъ, как сѧ тыε два дворища вышεй писаныε и тыє люди, которыε на дворищи Тимошεвскомъ сεдͱат, сами в собε и въ границахъ ихъ ỿв обыходεх сѧ своих мают, и какъ тожъ на насъ были дεржаны. Гдε бỿдỿть пεрεд тымъ люди тыхъ дворищъ вышεй писаныхъ в гаи Заборольскомъ дрова и хворост, и кольε бирали, ωни и тεпεръ тамъ в гаи Заборольскомъ дрова и хъворостъ, кольε мають брати по-давъномỿ. Волεнъ ωнъ то собε розширити и прибавити, и людми на тыхъ дворищах садити, и пашню собε справити, и кỿ своεмỿ лεпъшомỿ и въжиточъномỿ ωбεрнỿти, какъ налεпεй самъ розỿмεючи | 
|
— Lietuvos Metrika, knyga nr. 22 | ||
12 травня 1525 року король пожалував Тихну Козинському ще частину королівського гаю, на прохання старости луцького Федора Чорторийського, бо його люди і він сам велику «зваду і грабежі чинили». За ревізією Луцького замку 1545 року у селі було 16 дворищ. Одне належало тивуну а інші селянам, які виконували феодальні повинності, з них шість з своїми кіньми, три дворища стояли пусткою. Мешканці працювали на господарських роботах в Красному (передмістя Луцька), мостили лавки на Стиру, гатили греблю хмизом на голишівському ставі, їздили з підводами, куди їх пошле староста. До 25 листопада 1565 року Забороль належав Івану Борзобагатому[b] а згідно з поборовими реєстрами Луцького повіту 1570—1577 рр. частинами села володіли Михайло Єло-Малинський (платив податок з королівського маєтку — 49 дим) та Роман Козинський (платив з 4 дим). В 1647 році власник села Забороля — шляхтич Валентин Грушецький[3].
Був тут колись гарний англійський парк, закладений відомим ботаніком Міклєром, а в ньому палац і готична каплиця за проектом архітектора Ітара з Дубна. Близько 1859 року село належало Чарнецьким. 1885 року в селі було 38 дворів, 396 жителів, православна церква, школа, постоялий двір[4]. За переписом 1906 року в селі було 106 дворів та 693 жителі[5].
Сільська церква на честь Божої Матері була збудована 1728 року, однак згодом розібрана на продаж. Згодом збудували нову церкву, котра зазнала руйнувань від пожежі в 1944 році. На місці церковного кладовища, де була й символічна могила визволителям-українцям, радянська влада збудувала свинарники[6].
До 23 грудня 2016 року — адміністративний центр Заборольської сільської ради Луцького району Волинської області[7].
Населення[ред. | ред. код]
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1885[4] | 396 | — |
| 1906[5] | 693 | +75.0% |
| 1921[8] | 797 | +15.0% |
| 1989[9] | 1198 | +50.3% |
| 2001[10] | 1340 | +11.9% |
| Динаміка населення | ||
1885 року в селі було 38 дворів, 396 жителів[4]. Станом на 1906 рік у селі було 106 дворів та 693 жителі[5].
За переписом населення в міжвоєнній Польщі 30 вересня 1921 року, в селі налічувалося 140 будинків та 797 жителів, з них[8]:
* 379 чоловіків та 418 жінок;
* 767 православних, 3 юдеї, 26 римо-католиків і 1 християнин;
* 767 українців, 3 євреї, 26 поляків і 1 особа іншої національності.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1198 осіб, з яких 580 чоловіків та 618 жінок[9].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1340 осіб[10].
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,81 % |
| російська | 1,11 % |
Пам'ятки археології[ред. | ред. код]
- Біля села — курган доби бронзи.
- В північній частині села, на південь від торгового центру і шосейної дороги сполученням Луцьк-Володимир — селище давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею близько 1 га. Воно розміщене на схилі першої надзаплавної тераси лівого берега Омелянівки (лівосторонній доплив Стиру) висотою 4-5 м над рівнем заплави.
- На західній околиці села, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега Омелянівки висотою 10-12 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду XI—XIII ст. площею до 2 га. Пам'ятка руйнується кар'єром місцевого цегельного заводу.
- За 0,5 км на північний захід від села, де розташовані корпуси цегельного заводу, на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега Омелянівки висотою 6-8 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і давньоруського періоду XI—XIV ст. площею до 2 га. Пам'ятка частково зруйнована будівельними роботами.
- На східній околиці села, за 0,1 км на південь від шосейної дороги сполученням Луцьк-Володимир, поблизу греблі ставу, на мисоподібному виступі лівого берега Омелянівки висотою 3-4 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і періоду XII—XIII ст. площею до 2 га. Керамічні матеріали доби бронзи репрезентують дрібні уламки стінок ліпних посудин, а раннього середньовіччя — фрагменти гончарних горщиків. Знахідки зібрані з території орного поля.
- За 0,5 км на схід від села, за 200 м на південь від дороги Луцьк-Володимир, на схилі лівого берега Омелянівки — поселення давньоруського часу.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Стефан Бохонюк — навчався з 1878 по 1883 роки в Заборольській народній школі, відомий на Волині проповідник Слова Євангельської Правди.
- Іван Кисіль (псевдо:«Ігор», «Орест» (1918—1946) — український військовик, поручник УПА, лицар Срібного хреста бойової заслуги УПА 2 класу (посмертно).
- Тетяна Байда-Барбелюк — українська письменниця, громадська діячка.
Виноски[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Lietuvos Metrika, Kn. 9 (1511—1518) / Parengė Krzysztof Pietkiewcz. — Vilnius: Žara, 2003. — P. 1516. — ISBN 9986-34-121-3.
- ↑ Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. VIII. — Т. VI: Акты о землевладении в Юго-Западной России в XV—XVIII вв. — Киев: Тип. С. В. Кульженко, 1911. — С. 162—166.
- ↑ Україна перед визвольною війною 1648—1654 рр.: 3бірка документів (1639—1648 рр.) / Відп. ред. М. Н. Петровський, К. Г. Гуслистий. АН УРСР. Інститут історії України; Управління державними архівами МВС УРСР; Центральний державний історичний архів УРСР. — К.: Вид-во АН УРСР, 1946. — 256 с. (№ 76. 1647 р. листопада 23). Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 16 вересня 2016.
- ↑ а б в Волости и важнейшие селения Европейской России: По данным обследования, произведенного стат. учреждениями М-ва вн. дел. Вып. 3 : Губернии Малороссийские и юго-западные: [Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская].— СПб. : Центр. статист. комитет, 1885.— С. 224.
- ↑ а б в Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — С. 116. (рос.)
- ↑ Упродовж майже століття християни парафії з рідкісною назвою не раз подавали приклад благочестя. https://web.archive.org/. Архів оригіналу за 22 червня 2008. Процитовано 1 жовтня 2020.
- ↑ Шепельська сільська рада Волинська область, Луцький район. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 1 жовтня 2020.
- ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej: Opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Т. IX: Województwo Wołyńskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1923. с. 44.
{{cite book}}: Недійсний|nopp=n(довідка)(пол.) - ↑ а б Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- ↑ а б Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Lietuvos Metrika, knyga nr. 22 (1547) / Parengė Andrij Blanuca, Dmitro Vashchuk, Darius Antanavičius. — Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2010. — P. 24, 70—72. — ISBN 5-420-01071-2.
- Zródla dziejowe. Tom XIX. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Tom VIII. Ziemie ruskie. opisane przez Alexandra Jabłonowskiego. Wołyn i Podole. Powiat łucki. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1889. — S. 33, 60, 111.
- Zaborol, 1.) wś, powiat łucki, gm. Miłusze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 197. (пол.)
- Zaborol 1.) wś, powiat łucki, gm. Torczyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 707. (пол.)
- Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. VIII. — Т. IV: Акты о землевладении в Юго-Западной России в XV—XVIII вв. — Киев: Тип. С. В. Кульженко, 1907. — С. 299—306.
- Кучинко М. М., Златогорський О. Є. Пам'ятки археології Луцького району Волинської області: навчальний посібник. — Луцьк: Волинські старожитності, 2010. — С. 207—208.
- За́бороль // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.452
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.— Т1. — С. 410.
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Забороль [Архівовано 12 вересня 2017 у Wayback Machine.]
- Невідома історія Заборольського маєтку графів Чарнецьких
- Як виглядав палац у Заборолі 100 років тому
|
Це незавершена стаття з географії Волинської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
