Загадка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

За́гадка (від слова «гадати» — думати, вгадувати, загадувати) — жанр усної народної творчості, дотепне запитання, часто у віршованій формі; є в фольклорі всіх народів світу.

Визначення[ред.ред. код]

Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, етнічність — часта прив'язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо.

Особливим різновидом загадок є ребус.

Особливості і призначення загадок[ред.ред. код]

Загадка — своєрідний і дуже давній вид народної творчості. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями, в них помітні сліди первісного світогляду. Вміле відгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі. Загадки служили засобом випробовування мудрості, зрілості людини. Згодом вони втратили свою колишню функцію і використовувались як одна з форм культурної розваги[1]. В передньому слові до збірочки «350 загадок молодим і старим на забаву» (Коломия, 1911) її упорядник А.Онищук писав з цього приводу:

« Збереться де гурток людей — чи то на вечерницях у кого, на хрестинах або весіллю, а вже — біля веселих жартів і пісень — сипляться також загадочки одна за одною, наче з рукава.
Один загадує, інші думають над розгадкою, дають відповіді, та не все влучні, а він, певний, що ніхто не відгадає, — жартує з присутніх... Але нараз хтось дотепний відгадує, а сам, відгадавши, новою загадкою, як кажуть, заб'є клина своєму попередникові і т.д., забава весело продовжується...[2]
 »

Загадка вживається не лише для активізації пізнавальних можливостей дитини (та й дорослих), практикованих етнопедагогікою, чи гуртової розваги, а й почасти містить у собі філософський зміст («Ой що росте без кореня, / А що біжить без повода, / А що цвіте да без цвіту?»), пов'язується із міфологічним світобаченням: «Зоря-зірниця, красна дівиця, по небу гуляла, сльози роняла; / Місяць бачив — не підняв, сонце встало і забрало» (роса).

Загадки характеризуються яскравою пластичною образністю, багатством алітерацій та асонансів, вишуканою поетичністю:

Через Дунай глибокий
Біг кінь білобокий,
Як упав, заіржав —
Білий світ задрижав (гроза, грім).

У наш час загадки продовжують своє широке побутування, в першу чергу, у спілкуванні українців, але також почасти перейшовши у сферу ЗМІ, в тому числі і електронних.

,ліплення літо се я грцпв

Тематика загадок[ред.ред. код]

Явища природи:

  • А що сходить без насіння? (сонце)
  • А що біжить без перестанку? (час)
  • А що шумить без буйного вітру? (річка)

Людина:

  • Між білими березами талалай плеще. (зуби, язик)

Рослинний і тваринний світ:

  • Чотири чотирники, Два закопирники, А третій вертун. (корова)
  • Хату на хаті має, жабам рахунок знає? (Лелека)
  • Вдень мовчить, а вночі кричить (Сова)

Духовне життя людини:

  • А що плаче — сліз не має? (серце)
  • А що горить без полум'я? (любов)

Трудова діяльність:

Предмети побуту:

Знаряддя праці:

  • Між ногами — тривога, на пузі дорога. (прядка)
  • В лісі росте, у коня колихається, у баби теліпається. (сито)

Загадки можуть мати національні образи:

  • Прийшли татари, людей забрали, а хата вікном утекла (Рибалка. Риба, вода, волок).
  • Під одним козирком чотири козаки стоять (Ніжки стола).

Лексика загадки відображає побут, форми діяльності. Як правило, відображає історико-етнографічні особливості регіону, певну добу.

У загадці наявні традиційні епітети, порівняння, пестливі слова, гіперболізація (грім — віл; туман — хмара); звукописні слова Бігла по ярочку в однім чобіточку та все каже: Гуц, гуц! (Макогін).

Виноски[ред.ред. код]

  1. Шестопал Матвій Слово до читача. в кн. Українські народні загадки, К.: Вид. АН УРСР, 1963, стор. 5
  2. Онищук А. Переднє слово // 350 загадок молодим і старим на забаву, Коломия, 1911

Джерела і література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]