Загайкевич Володимир Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Загайкевич
Загайкевич Zagaykevych V (1).jpg
Народився 19 жовтня 1876(1876-10-19)
Тернопіль, нині Україна
Помер 7 червня 1949(1949-06-07) (72 роки)
Мюнхен, Баварія, ФРН
Громадянство Австро-УгорщинаЗУНРДруга Річ ПосполитаФРН
Національність українець
Діяльність громадсько-політичний діяч, дипломат, юрист
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Партія Українське національно-демократичне об'єднання

Володимир Загайкевич у Вікісховищі?
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Володи́мир Вікторович Загайке́вич (19 жовтня 1876, Тернопіль — 7 червня (?6 червня) 1949, Міттенвальд) — український громадсько-політичний діяч Перемишльського краю часів Австро-Угорщини, ЗУНР, ІІ Речі Посполитої, посол до польського Сейму ІІ і ІІІ каденції, віце-маршалок (заступник голови) Сейму ІІ каденції (27.3.1928—30.8.1930), доктор права. Брат Богдана Загайкевича[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 19 жовтня 1876 року в Тернополі[2] (Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Україна) в родині доктора філософії Віктора Загайкевича,[3] який працював, зокрема, учителем (професор) Першої тернопільської гімназії[4]

Навчався у місцевій гімназії, брав участь у громадсько-політичному житті краю. Продовжив навчання на правничому факультеті Львівського університету, а також у Відні та Берліні; у Львові вступив у студентське товариство «Академічне братство», у Відні — в товариство «Січ».

1907 року відкрив адвокатську канцелярію в Перемишлі, розгорнув культурно-освітню, політичну й економічну діяльність у повіті, продовжуючи працю з Григорієм Цеглинським у проводі. У 1909—1914 очолював філію «Просвіти» у Перемишлі; керував товариством «Народний Базар». 1910 року після вбивства українського студента Адама Коцка краєм прокотилася хвиля мітингів і віч, безпосередньо організовував багато з них. Після виборів 1911 року став заступником посла Цеглинського. По його смерті стає послом Державної Ради ХІІ каденції у Відні, одночасно виконуючи обов'язки радника Перемишля. У травні 1914 в Перемишльському краї відзначали 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. На урочистості прибули члени «Просвіти», січові коші й сокільські гнізда Перемишльського та сусідніх повітів — Добромиль, Мостиська, що утворювали один виборчий округ Загайкевича — повітовий кошовий.

У роки Першої світової війни філія «Просвіти» та інші національно-культурні товариства припинили свою діяльність. Загайкевича покликано до війська, у 1915—1916 аудитор при призовній команді в Стрию. В тому часі врятував від смерті багатьох українців, найперше селян, звинувачених у зрадництві Австрії.

У жовтні 1918 р. Загайкевич як парламентський посол — у складі Української Національної Ради ЗУНР, з листопада очолював повітову раду Перемишля, за розпорядженням якої українські збройні загони у ніч із 3 на 4 листопада зайняли місто. Після захоплення Перемишля польським військом заарештований, до жовтня 1919 р. перебував у концтаборі Домб'є; заарештовано членів повітової УНРади, відомих громадсько-політичних діячів (загалом близько 100 осіб). «Всі заарештовання відбулися в доволі брутальний спосіб, — зауважував Теофіл Кормош, — але вершком брутальності було арештовання д-ра Загайкевича польським майором Мадчиньським, який хорого на еспанку (при 40 степенях горячки) і серед грубої лайки (напрклад, „ти ск… сину“) і прокльонів витягнув з ліжка і босого, лише в сорочці і колєсонах, велів гнати до віддаленої о 4 кільометри Журавиці». У місті розпочалися українські та єврейські погроми. Після відвідування табору Домб'є американськими, англійськими, швейцарськими місіями Червоного Хреста упродовж літа — осені 1919 р. на початку листопада 1919 р. В. Загайкевича звільнено з концтабору.

Звільнившись із ув'язнення, з 1919 р.[5] (чи 1920) очолив редакцію «Українського голосу». Газета неприхильно поставилась до підписаної 2 грудня 1919 р. дипломатичною місією УНР у Варшаві на чолі з А. Лівицьким декларації щодо західних кордонів країни з польським урядом.[5] Відновив діяльність філії «Просвіти» Перемищини. У Горожанському Комітеті із ним працювали І. Жовнір, Г. Вітошинський, Л. Цеглинський, математик Андрій Сабат.

Під час виборчої кампанії 1928 року до Польського Сейму і Сенату вибраний від УНДО по 48 виборчому окрузі (Перемишль, Добромиль, Сянок). У 1928—1935 — посол до польського сейму, в 1928—1930 — віце-маршал і голова Українського Сеймового Клубу. В 1930 повторно обраний послом на Сейм від того ж самого округу, в Сеймі ІІІ каденції заступник голови Українського Сеймового Клубу (1931—1935). У 1920—1930 роках виступав оборонцем у багатьох політичних процесах, які польський окупаційний режим влаштовував над учасниками українського національно-патріотичного руху.

Захищав під час Львівського процесу 1936 членів Організації Українських Націоналістів Осипа Мащака і Віру Свєнціцьку. У 1939—1944 роках, під час німецької окупації Польщі, працював членом Апеляційного суду у Кракові.

В часі перебування у Кракові професор В.Кубійович хотів звільнити доктора Володимира Горбового — голову Краківського допомогового комітету, і поставити натомість Загайкевича. Зиновій Книш в тому часі займався реорганізацією Організаційного бюро, погоджується з його кандидатурою та спільно узгоджують склад комітету. З 1 вересня 1940 року головує в Краківському Українському допомоговому комітеті; до складу ввійшли — організаційний референт та заступник голови інженер Юрій Дачишин, референти суспільної опіки — доктор Павло Лисяк і пані Тамара Панченко, фінансовий референт — магістр Володимир Ліськевич, культурно-освітній референт магістр Остап Улицький.

У післявоєнний час проживав у Німеччині (Міттенвальд, Баварія) в таборі біженців, де помер у 1949 році.

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружився з Єлисаветою Мікеською. Разом мали сина Романа і дочку Дарію.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мельничук Б. Загайкевич Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 594. — ISBN 966-528-197-6.
  2. Мельничук Б. І. Загайкевич Володимир… — С. 594.
  3. Гуцал П. З. Загайкевич Вікторович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 234. — ISBN 978-966-528-318-8.
  4. Sprawozdanie C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1876. — Lwów, 1876. — S. 12—13. (пол.)
  5. а б Віктор Голубко. Варшавська угода 1920 року та її перспективи у візії західноукраїнських політиків Архівовано 6 грудня 2013 у Wayback Machine.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]