Парламентські вибори в Іспанії 2019 (квітень)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
‹ 2016 Іспанія 2019 ›
Загальні вибори в Іспанії 2019 (квітень)
Усі 350 місць в Конгресі Депутатів та 208 місць (з 266) в Сенаті Іспанії
176 місць потрібно для більшості в Конгресі Депутатів
28 квітня 2019
Явка: 26 361 051 (75.8 %)
9.3 %
Перша партія Друга партія Третя партія
Лідер Педро Санчес Пабло Касадо Албер Рібера
Партія ІСРП НП ГП
Лідер партії з 18 червня 2017 21 липня 2018 9 липня 2006
Округ лідера Мадрид Мадрид Мадрид
Попередні вибори 85 місць, 22.6 % 135 місць, 32.6 %[a] 32 місць, 13.2 %[b]
Виграно місць 123 66 57
Зміна місць 38 69 25
Голосів виборців 7,480,755 4,356,023 4,136,600
Відсоток 28.7 % 16.7 % 15.9 %
Зміна % голосів 6.1 % 15.9 % 2.7 %
Четверта партія П'ята партія Шоста партія
Лідер Пабло Іглесіас Турріон Сантьяго Абаскал Оріол Жункерас[c]
Партія Unidas Podemos Вокс РЛК-Сувереністи
Лідер партії з 15 листопада 2014 20 вересня 2014 7 березня 2019
Округ лідера Мадрид Мадрид Барселона
Попередні вибори 71 місць, 21.2 % 0 місць, 0.2 % 9 місць, 2.6 %
Виграно місць 42 24 15
Зміна місць 29 24 6
Голосів виборців 3,732,929 2,677,173 1,019,558
Відсоток 14.3 % 10.3 % 3.9 %
Зміна відсотка голосів 6.9 % 10.1 % 1.3 %
Парламентські вибори в Іспанії 2019 (квітень)

Карта результатів по виборчим округам (вибори до Конгресу Депутатів)

Загальні вибори в Іспанії 2019 були проведені 28 квітня 2019 року[1] для обрання 13-их Генеральних кортесів Королівства Іспанія. Усі 350 місць у Конгресі депутатів були предметом цих виборів, також як 208 місць з 266 у Сенаті Іспанії.

Огляд[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

Загальні вибори в Іспанії у 2016 році призвели до того, що Народна партія (PP) отримала більше голосів та місць у відношенні до результатів виборів у грудні 2015 року. Раунд переговорів по коаліції протягом усього літа показали підтримку Маріано Рахоя партіями Громадяни — Громадянська партія (C's) та Канарською коаліцією (CC) за його інвеституру, але це все одно було недостатньо, щоб запевнити його у переобранні. Критика лідера Іспанської соціалістичної партії праці (PSOE) Педро Санчеса за його результати виборів і його позицію проти інвеститури Рахоя. Як казали, це було фактором, що сприяв розвитку подій під час політичного глухого кута (формування іспанського уряду у 2016 році). Ситуація досягла точки кипіння після поганих результатів PSOE на баскських і галісійських регіональних виборах 2016 року.[2] У партії PSOE виникла криза, в результаті котрої П. Санчеса було вигнано, а опікунський комітет був призначений бунтівниками під керівництвом Сусани Діаз, які згодом вирішили утриматись від інвеститури М. Рахоя і дозволити PP утворити уряд меншості, що перешкодило проведенню третіх виборів підряд.[3][4][5][6] Заявка С. на лідерство у партії зазнала поразки на 39-м федеральному конгресі PSOE у травні 2017 року, з П. Санчес знову отримав посаду голови в рамках кампанії, спрямованої на критику утримання PSOE в інвеститурі Рахоя.

Водночас тодішній Кабінет Міністрів виявився втягнутим у низку політичних скандалів, які викликали «політичну смерть» колишньої президента автономної спільноти Мадрида Есперанси Агірре - серед обвинувачень у масовій фінансовій корупції, сюжет, поставлений її колишніми протеже, а також звинувачення в перешкодженні правосуддя, судовому втручанню та політичному прикриттю.[7][8][9][10] Це підштовхнуло лівих Unidos Podemos поставити питання вотуму недовіри уряду Маріано Рахоя в червні 2017 року.[11][12] Хоча це рішення було відхилене через відсутність підтримки з боку інших опозиційних партій, воно виявило парламентську слабкість уряду Рахоя - кількість голосів тих, що утримались, так і тих, що були за нього загалом становила 179, при тому, що лише 170 депутатів були проти його.[13][14]

Тиск на іспанський уряд посилився після конституційної кризи 2017 року у зв'язку з питанням про незаконний референдум щодо незалежності Каталонії. Конституційний суд Іспанії призупинив початкові дії від Парламенту Каталонії про затвердження двох законопроєктів, які підтримують референдум, і правові рамки для незалежної держави Каталонії. Тим не менш, придушення урядом підготовки референдуму, що включало в себе обшуки поліції, набіги і арешти каталонських урядовців, а також втручання в каталанські фінанси, викликало протести громадськості, звинувативши уряд РР у "антидемократичних і тоталітарних" репресіях.[15][16][17] Згодом парламент Каталонії проголосував за незалежність в односторонньому порядку,[18] в результаті чого Сенат Іспанії ввів в дію положення статті 155 Конституції щодо вилучення регіональних органів влади та запровадження прямого правління.[19][20][21] Тодішній президент уряду Каталонії Карлес Пучдемон і частина його кабінету втекли до Бельгії після того, як вони були позбавлені посад та були звинувачені у крамолі, повстанні і привласненні.[22][23][24] Рахой негайно розпустив парламент Каталонії і назначив каталонські регіональні вибори на 21 грудня 2017 року,[25] але його партія PP втратила перевагу, тоді як Cs капіталізував політичні дивіденди на підтримці анті-незалежності в регіоні.[26]

Масштаби краху PP в Каталонії та успіх C's вплинули на національну політику, коли C's піднявся на перше місце на національному рівні в наступних опитуваннях громадської думки, що ставило під загрозу позицію PP як гегемоністської партії в іспанському спектрі центристів та правих.[27][28][29][30] Масові протести пенсіонерів, які давно вважаються ключовим компонентом виборчої бази PP, що вимагали підвищення пенсій,[31], ще більше підривало позицію PP.

24 травня 2018 року Національний суд встановив, що PP отримала прибуток від незаконної схеми "відшкодування за контрактами" (справа Гюртел), що підтвердило наявність незаконного обліку та фінансування структур, які проходили паралельно з офіційними, у партії з 1989 року. Це довело, що PP створила "справжню та ефективну систему інституційної корупції через маніпулювання центральними, автономними та місцевими державними закупівлями".[32] Ця подія спонукала PSOE подати вотум недовіри уряду Рахоя і C's, та відкликати свою підтримку владі і вимагати негайних дострокових виборів.[33][34] Абсолютна більшість 180 народних депутатів в Конгресі Депутатів проголосували за відставку Маріано Рахоя 1 червня 2018 року, якого на посту прем'єр-міністра замінив Педро Санчес (PSOE).[35] 5 червня Рахой оголосив, що він йде з політики і повертається на свою посаду реєстратора нерухомості в Санта-Полі,[36][37][38] звільнив своє місце в Конгресі депутатів і запустив перевибори голови Народної партії, в яких заступник генерального секретаря з питань комунікацій Пабло Касадо переміг колишнього віце-прем'єр міністра Іспанії Сорайю Саенс де Сантамарію 21 липня 2018 року.[39][40]

У багатьох випадках Санчес покладався на довіру та підтримку з боку партій Unidos Podemos та Нові Канари (NCa), обговорюючи додаткову підтримку від Республіканської лівиці Каталонії (ERC), Європейської демократичної партії Каталонії (PDeCAT) і Баскійської націоналістичної партії (PNV) для вирішення питань від випадку до випадку. ERC, PDeCAT та альянс En Marea відкликали свою підтримку уряду у лютому 2019 року, не проголосувавши за Загальний державний бюджет Іспанії 2019 рока, а уряд зазнав поразки у голосуванні 191–158, що викликало проведення позачергових виборів 28 квітня 2019 року.[41]

Результати[ред. | ред. код]

Конгрес Депутатів[ред. | ред. код]

← Результати виборів до Конгресу Депутатів 28 квітня 2019 року
Партії та коаліції Голоси Місця
Кількість % ±% Усього +/−
Іспанська соціалістична робітнича партія (PSOE) 7,480,755 28.68 +6.05 123 +38
Народна партія (Іспанія) (PP)1 4,356,023 16.70 –15.87 66 –69
Громадяни — Громадянська партія (Cs)1 3 4,136,600 15.86 +2.68 57 +25
Unidas Podemos (Unidas Podemos) 3,732,929 14.31 –5.40 42 –24
Вокс (Vox)4 2,677,173 10.26 +10.06 24 +24
Республіканська лівиця Каталонії–Сувереністи (ERC–Sobiranistes) 1,019,558 3.91 +1.28 15 +6
Junts per Catalunya (JxCat–Junts)5 497,638 1.91 –0.10 7 –1
Баскійська націоналістична партія (EAJ/PNV) 394,627 1.51 +0.32 6 +1
Партія захисту тварин (PACMA) 326,045 1.25 +0.06 0 ±0
EH Bildu (EH Bildu) 258,840 0.99 +0.22 4 +2
Коаліція Компроміс 2019 (Compromís 2019) 172,751 0.66 Нова 1 +1
Згода національної єдності (CCa–PNC) 137,196 0.53 +0.20 2 +1
Front Republicà (Front Republicà) 113,008 0.43 Новий 0 ±0
Navarra Suma (NA+)6 107,124 0.41 –0.12 2 ±0
Галісійський Націоналістичний Блок (BNG) 93,810 0.36 +0.17 0 ±0
Регіоналістська Партія Кантабрії (PRC) 52,197 0.20 Нова 1 +1
Порожні бюлетені 199,511 0.76 +0.02
Усього 26,085,641 350 ±0
Дійсні голоси 26,085,641 98.96 –0.11
Недійсні голоси 275,410 1.04 +0.11
Усього голосів / явка 26,361,051 75.75 +9.27
Утримались
Зареєстровано виборців 36,893,976
Джерело[42]
Голоси
PSOE
  
 28.68%
PP
  
 16.70%
Cs
  
 15.85%
Unidas Podemos
  
 14.31%
Vox
  
 10.26%
ERC–Sob.
  
 3.90%
JxCat–Junts
  
 1.91%
EAJ/PNV
  
 1.52%
PACMA
  
 1.25%
EH Bildu
  
 0.99%
Compromís 2019
  
 0.66%
CCa–PNC
  
 0.52%
NA+
  
 0.41%
PRC
  
 0.20%
Інші
  
 0.00%
Порожні бюлетені
  
 0.00%
Місця
PSOE
  
 35.14%
PP
  
 18.86%
Cs
  
 16.29%
Unidas Podemos
  
 12.00%
Vox
  
 6.86%
ERC–Sob.
  
 4.29%
JxCat–Junts
  
 2.00%
EAJ/PNV
  
 1.71%
EH Bildu
  
 1.14%
CCa–PNC
  
 0.57%
NA+
  
 0.57%
Compromís 2019
  
 0.29%
PRC
  
 0.29%

Сенат[ред. | ред. код]

← Результати виборів до Сенату Іспанії 28 квітня 2019 року
Партії та коаліції Прямо
обраних 		{{abbr|Обрано
в асамблеях 		Усього
Місця +/−
Іспанська соціалістична робітнича партія (PSOE) 121 +79 18 139
Народна партія (PP) 56 –71 19 75
Unidas Podemos (Unidas Podemos) 0 –11 6 6
Республіканська лівиця Каталонії–Сувереністи (ERC–Sobiranistes) 11 +1 1 12
Громадяни — Громадянська партія (Cs) 4 +4 6 10
Junts per Catalunya (JxCat–Junts)1 2 ±0 2 4
Коаліція Компроміс 2019 (Compromís) 0 ±0 1 1
Баскійська націоналістична партія (EAJ/PNV) 9 +4 1 10
Navarra Suma (NA+) 3 +2 0 3
EH Bildu (EH Bildu) 1 +1 1 2
Соціалістична група Гомера (ASG) 1 ±0 0 1
Вокс (Vox) 0 ±0 1 1
Згода національної єдності (CCa–PNC) 0 –1 1 1
Нові Канари (NCa) 0 –1 0 0
Арагонська партія (PAR) 0 –2 0 0
Усього 208 ±0 57 265
Джерело[43]
Місця
PSOE
  
 52.45%
PP
  
 28.30%
ERC–Sob.
  
 4.53%
Cs
  
 3.77%
EAJ/PNV
  
 3.77%
Unidas Podemos
  
 2.26%
JxCat–Junts
  
 1.51%
NA+
  
 1.13%
EH Bildu
  
 0.75%
Вокс
  
 0.38%
Compromís
  
 0.38%
CCa–PNC
  
 0.38%
ASG
  
 0.38%

Нотатки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Дані для PP на виборах 2016 року, не включаючи результати у Наваррі.
  2. ↑ Дані для C's на виборах 2016 року. Не включаючи результати у Наваррі.
  3. ↑ Зараз затриманий в Сото дель Реал (Мадрид).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ В Іспанії почалося голосування на дострокових парламентських виборах. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  2. ↑ Merino, Juan Carlos (26 вересня 2016). La debacle electoral deja a Sánchez contra las cuerdas ante sus críticos. La Vanguardia (Spanish) . Madrid. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 19 червня 2017.
  3. ↑ Clemente, Enrique (29 вересня 2016). El PSOE se sume en su mayor crisis al negarse Sánchez a irse tras dimitir media ejecutiva. La Voz de Galicia (Spanish) . Madrid. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 19 червня 2017.
  4. ↑ Pedro Sánchez: Spanish Socialist leader resigns. BBC News. 1 жовтня 2016. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 19 червня 2017.
  5. ↑ Sierra, Juan Ruiz (1 жовтня 2016). Sánchez dimite, el PSOE implosiona. El Periódico de Catalunya (Spanish) . Архів оригіналу за 25 червня 2017. Процитовано 19 червня 2017.
  6. ↑ Spain's Socialists vote to allow Rajoy minority government. BBC News. 23 жовтня 2016. Архів оригіналу за 27 червня 2017. Процитовано 19 червня 2017.
  7. ↑ Casqueiro, Javier (24 квітня 2017). Former Madrid PP leader resigns over latest corruption scandal. El País. Madrid. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 19 травня 2017.
  8. ↑ Águeda, Pedro (25 квітня 2017). Las grabaciones a Ignacio González evidencian las maniobras del PP para quitar y poner jueces y fiscales. eldiario.es (Spanish) . Архів оригіналу за 11 травня 2017. Процитовано 19 травня 2017.
  9. ↑ El SMS de Rafael Catalá a Ignacio González en 2016: "Ojalá se cierren pronto los líos". El Mundo (Spanish) . Madrid. 25 квітня 2017. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 19 травня 2017.
  10. ↑ Hernández, Marisol (25 квітня 2017). El ministro del Interior revela que Ignacio González le telefoneó y le pidió tomarse un café. El Mundo (Spanish) . Madrid. Архів оригіналу за 16 травня 2017. Процитовано 19 травня 2017.
  11. ↑ Torres, Diego (27 квітня 2017). Podemos divides opposition with Rajoy no-confidence motion. Politico. Архів оригіналу за 15 травня 2017. Процитовано 19 травня 2017.
  12. ↑ Buck, Tobias (27 квітня 2017). Spain’s far-left opposition calls no-confidence vote in PM Rajoy. Financial Times. Madrid. Архів оригіналу за 17 червня 2017. Процитовано 20 травня 2017.
  13. ↑ Garea, Fernando (14 червня 2017). Iglesias pierde la moción de censura y solo suma a ERC, Bildu y Compromís. El País (Spanish) . Madrid. Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 14 червня 2017.
  14. ↑ Riveiro, Aitor (14 червня 2017). Pablo Iglesias emplaza al PSOE a "trabajar una moción de censura en verano" para echar al PP. eldiario.es (Spanish) . Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 14 червня 2017.
  15. ↑ Stone, Jon (20 вересня 2017). Catalonia referendum: Catalonian government 'de facto' suspended by Spain, President of region says. The Independent. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
  16. ↑ Jones, Sam; Burgen, Stephen (20 вересня 2017). Catalan president says Madrid is suspending region’s autonomy. The Guardian. Madrid, Barcelona. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
  17. ↑ Catalonia referendum: Spain steps up raids to halt vote. BBC News. 20 вересня 2017. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
  18. ↑ Un Parlament semivacío consuma en voto secreto la rebelión contra el Estado. El Mundo (ісп.). 27 жовтня 2017. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 27 жовтня 2017.
  19. ↑ Catalan crisis: Regional MPs debate Spain takeover bid. BBC. 26 жовтня 2017. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 27 жовтня 2017.
  20. ↑ Catalan crisis: Spain PM Rajoy demands direct rule. BBC. 27 жовтня 2017. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 27 жовтня 2017.
  21. ↑ Catalonia's longest week. BBC News (en-GB) . 4 листопада 2017. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 7 листопада 2017.
  22. ↑ Sacked Catalan leader 'in Belgium'. BBC News (en-GB) . 30 жовтня 2017. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 31 жовтня 2017.
  23. ↑ Guindal, Carlota (30 жовтня 2017). La Fiscalía se querella contra Puigdemont y el Govern por rebelión y sedición. La Vanguardia (Spanish) . Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 30 жовтня 2017.
  24. ↑ Jones, Sam (30 жовтня 2017). Spanish prosecutor calls for rebellion charges against Catalan leaders. The Guardian. Barcelona. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 30 жовтня 2017.
  25. ↑ Catalonia independence: Rajoy dissolves Catalan parliament. BBC News. Barcelona, Madrid. 27 жовтня 2017. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 27 жовтня 2017.
  26. ↑ Meler, Isaac (22 грудня 2017). Total collapse of the PP in Catalonia leaves Rajoy exposed. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 18 березня 2018 — через http://catalanmonitor.com.
  27. ↑ Buil Demur, Ana (22 грудня 2017). El 21-D marca "el comienzo del fin de la hegemonía del PP en España". euronews (Spanish) . Архів оригіналу за 30 грудня 2017. Процитовано 29 грудня 2017.
  28. ↑ Romero, Juanma (26 грудня 2017). El PP exige a Rajoy cambios gruesos en el Gobierno y en el partido del PP por el 21-D. El Confidencial (Spanish) . Архів оригіналу за 30 грудня 2017. Процитовано 29 грудня 2017.
  29. ↑ de Miguel, Rafa (17 січня 2018). Ciudadanos would now be Spain’s most voted party, new survey shows. El País. Madrid. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 18 березня 2018.
  30. ↑ New Poll Places Ciudadanos First, PP Third. The Spain Report. 5 березня 2018. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.
  31. ↑ Retirees protest across Spain to demand a pension hike. The Associated Press. 17 березня 2018. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  32. ↑ Jones, Sam (24 травня 2018). Court finds Spain's ruling party benefited from bribery scheme. The Guardian. Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 25 травня 2018.
  33. ↑ Cortizo, Gonzalo (25 травня 2018). El PSOE registra en el Congreso la moción de censura contra Rajoy. eldiario.es (Spanish) . Архів оригіналу за 25 серпня 2018. Процитовано 25 травня 2018.
  34. ↑ Rajoy, sin margen para seguir. El País (Spanish) . 27 травня 2018. Архів оригіналу за 13 липня 2018. Процитовано 27 травня 2018.
  35. ↑ Jones, Sam (1 червня 2018). Mariano Rajoy ousted as Spain's prime minister. The Guardian. Архів оригіналу за 1 червня 2018. Процитовано 1 червня 2018.
  36. ↑ Rajoy se va: "Es lo mejor para mí, para el PP y para España". El Mundo (ісп.). 5 червня 2018. Архів оригіналу за 5 червня 2018. Процитовано 5 червня 2018.
  37. ↑ Rajoy dimite como presidente del PP: "Es lo mejor para mí, para el partido y para España". El Confidencial (ісп.). 5 червня 2018. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 5 червня 2018.
  38. ↑ La nueva vida del ciudadano Rajoy. El País (Spanish) . Madrid. 20 червня 2018. Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 20 червня 2018.
  39. ↑ Rajoy renuncia a su acta de diputado. El Periódico de Catalunya (Spanish) . Barcelona. 15 червня 2018. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 15 червня 2018.
  40. ↑ Pablo Casado vence en el congreso del PP y consuma el giro a la derecha. El País (Spanish) . 21 липня 2018. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 22 липня 2018.
  41. ↑ El Congreso tumba los Presupuestos y Sánchez comunicará su decisión sobre las elecciones el viernes. eldiario.es (Spanish) . 13 лютого 2019. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 13 березня 2015.
  42. ↑ Total nacional - Congreso - Elecciones Generales España 2019 (Spanish) . Interior Ministry. Архів оригіналу за 29 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  43. ↑ Total nacional - Senado - Elecciones Generales España 2019 (Spanish) . Interior Ministry. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парламентські_вибори_в_Іспанії_2019_(квітень)&oldid=41993374