Задорожній Олександр Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Вікторович Задорожній
рос. Александр Викторович Задорожный
Народився 26 червня 1960(1960-06-26)
Красний Кут (Луганська область)
Помер 12 травня 2017(2017-05-12) (56 років)
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Місце проживання Київ
Діяльність юрист, політик, науковець
Alma mater Київський університет імені Тараса Шевченка
Посада Народний депутат України[1] і Народний депутат України[2]
У шлюбі з Галина
Діти Анна, Олександр
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна грамота Верховної Ради України
Заслужений юрист України

Олекса́ндр Ві́кторович Задорожній (26 червня 1960(19600626) — 12 травня 2017) — український юрист, політик та науковець. Завідувач кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, член Постійної палати третейського суду від України, президент Української асоціації міжнародного права.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки та освіта[ред. | ред. код]

Народився 26 червня 1960 року у селищі міського типу Красний Кут Луганської області[3].

У 1977 році вступив до факультету міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, який закінчив 1982 року[4].

Наукова та викладацька діяльність[ред. | ред. код]

З жовтня 1982 року — асистент кафедри міжнародного права, з травня 1984-го — заступник секретаря університетського комітету комсомолу[3]. У 1988 році захистив кандидатську дисертацію «Генезис і еволюція мондіалізму: міжнародно-правові аспекти»[5], отримавши ступінь кандидата юридичних наук[3].

З травня 1988 року — заступник декана факультету міжнародних відносин, з вересня 1991-го — старший науковий співробітник, з 1993-го — доцент Київського університету імені Тараса Шевченка[3]. У 1990 році Задорожній заснував юридичну фірму «Проксен», директором якої був до 1998-го[3].

У 2003 році став завідувачем кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У грудні того ж року став член-кореспондентом Академії правових наук України[3]. З 2006 до 2008 року був проректором з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка[3].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

З травня 1998 по травень 2002 року — народний депутат України 3-го скликання, обраний по виборчому округу № 217[6]. У 1999 році був довіреною особою кандидата у президенти України Леоніда Кучми у територіальному виборчому окрузі[3]. У парламенті був членом фракції НДП, групи «Відродження регіонів», фракцій партій «Демократичний союз» та «Єдність»[3]. Був членом Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД та головою Комітету з питань правової політики[3].

З 2001 по 2004 рік був членом партії «Єдність», до цього був членом партії «Демократичний союз»[3]. З травня 2002 по травень 2006 року — народний депутат України 4-го скликання, обраний по виборчому округу № 213 у Києві при підтримці блока політичних партій «Єдність»[3][7]. З моменту обрання до січня 2005-го був постійним представником президента у Верховній Раді[3].

У парламенті 4-го скликання був членом фракції «Єдина Україна», груп «Народовладдя» та «Демократичні ініціативи Народовладдя», фракції партії «Єдина Україна», групи Народного блоку Литвина, входив до складу Комітету з питань правової політики[7]. Називався сподвижником голови Адміністрації президента Віктора Медведчука при розробці та впровадженні політичної реформи 2004 року[8].

Співініціатор законопроекту про судоустрій України 2002 р., що був прийнятий як Закон.

У квітні 2004 року президент Кучма призначив Задорожнього членом Постійної палати третейського суду від України[9]. Тоді ж був призначений членом Вищої ради юстиції[8]. З липня 2004 року входив до складу політвиконкому партії «Єдина Україна»[3], яка в кінці 2005 року увійшла до складу «Батьківщини»[10]. У 2004—2005 році був довіреною особою кандидата у президенти України Віктора Януковича у територіальному виборчому окрузі № 217[3].

Під час політичної кризи навесні 2007-го Задорожній назвав указ президента Віктора Ющенка про розпуск Верховної Ради 5-го скликання незаконним[8]. Він вів перевірку суддів Печерського суду, які ухвалювали рішення на користь Ющенка[11][12]. Незадовго до того він критикував главу держави за повторне ветування закону про Кабмін, що розширяв повноваження уряду[8]. У липні 2007 року Ющенко звільнив Задорожнього з Вищої ради юстиції з формулюванням «за порушення присяги»[13].

Брав участь у дострокових парламентських виборах 2007 року за списком виборчого блоку «КУЧМА», який набрав 0,1 % голосів[8]. У лютому 2008 року був призначений радником прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко[8]. Він очолив групу, яка працювала над проектом нової конституції[14].

Помер 12 травня 2017 року у Німеччині після важкої хвороби.[15]

Прощально-поховальна церемонія відбулася 17 травня у Києві.[16]

Родина[ред. | ред. код]

Дружина Галина Андріївна (народилася 1959 року) — економіст юридичної фірми «Проксен»; дочка Анна (народилася 1982 року) — юрист; син Олександр (народився 1994 року)[3].

Нагороди[ред. | ред. код]

Заслужений юрист України2000), орден «За заслуги» III ступеня (2004), почесна грамота Верховної Ради (2005)[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Довідка: Задорожній Олександр Вікторович. Офіційна Україна сьогодні. Архів оригіналу за 2013-07-03. Процитовано 2012-07-24. 
  4. Задорожній Олександр Вікторович. Політика і Культура. Процитовано 2012-07-24. 
  5. Генезис и эволюция мондиализма: международно-правовые аспекты. Наукова бібліотека імені М. Максимовича. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-07-24. 
  6. Задорожній Олександр Вікторович. Народні депутати України. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-07-24. 
  7. а б Задорожній Олександр Вікторович. Народні депутати України. Верховна Рада України. Процитовано 2012-07-24. 
  8. а б в г д е Задорожний Александр Викторович. ЛІГА.Досье. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-07-24. 
  9. Кучма призначив Задорожнього членом Третейського Суду. Українська правда. 5 квітня 2004. Процитовано 2012-07-24. 
  10. "Єдина Україна" решила влиться в "Батьківщину". Подробности. 2005-11-27. Процитовано 2012-07-24. 
  11. Політична криза як конкурс безсоромності. Українська правда. 11 червня 2007. Процитовано 2012-07-24. 
  12. Медведчук не зміг прорвати юридичний фронт. Українська правда. 10 жовтня 2007. Процитовано 2012-07-24. 
  13. Ющенко вигнав людину Кучми з ради юстиції. Українська правда. 4 липня 2007. Процитовано 2012-07-24. 
  14. Широка коаліція. Післямова. Українська правда. 10 червня 2009. Процитовано 2012-07-24. 
  15. Відійшов у вічність екс-нардеп Олександр Задорожний /Експрес, 12.05.2017/
  16. Сайт Інституту міжнародних відносин КНУ

Посилання[ред. | ред. код]