Зазим'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Зазим'я
Zazim g.png Zazim f.png
Герб Прапор
Свято-Воскресенська церква у с.Зазим'є.
Свято-Воскресенська церква у с.Зазим'є.
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Броварський
Рада/громада Зазимська сільська рада
Код КОАТУУ 3221282801
Основні дані
Засноване 1128
Населення 2172
Площа 5,1 км²
Густота населення 425,88 осіб/км²
Поштовий індекс 07415
Телефонний код +380 4594
Географічні дані
Географічні координати 50°34′05″ пн. ш. 30°41′00″ сх. д. / 50.56806° пн. ш. 30.68333° сх. д. / 50.56806; 30.68333Координати: 50°34′05″ пн. ш. 30°41′00″ сх. д. / 50.56806° пн. ш. 30.68333° сх. д. / 50.56806; 30.68333
Середня висота
над рівнем моря
94 м
Водойми Десна, о. Громадська Козарка, о. Хома
Відстань до
обласного центру
7 км
Відстань до
районного центру
10 км
Місцева влада
Адреса ради 07415, Київська обл., Броварський р-н, с.Зазим’я, вул.Пролетарська, 6, тел. 29-2-81
Карта
Зазим'я. Карта розташування: Україна
Зазим'я
Зазим'я
Зазим'я. Карта розташування: Київська область
Зазим'я
Зазим'я

Зазим'я у Вікісховищі?

Зази́м'я — село в Україні, у Броварському районі Київської області У селі сьогодні 2031 мешканців. Загальна площа землі в межах Зазимської сільської ради — 3136,0 га. В побуті використовується назва «Зазим'є».

Історія[ред. | ред. код]

Поселення було засноване князем Городецьким у 1128 році. Проте перше поселення, яке називалось Зимнє, виникло, очевидно, значно раніше — у X столітті, поблизу язичницького центру, в середині X ст. за правління княгині Ольги. Місцеві перекази переповідають про події часів Солов'я — розбійника, який мав на острові палац. Пізніше тут був град монахів, стояла Давидова божниця.

Другим важливим періодом в історії села були події 1630 р., коли Петро Могила брав облогою захоплене греко-католиками Зазим'я. Нарешті, у 1920 р., село увійшло в історію країни своїм повстанням проти радянської влади, боротьбою з регулярними частинами Червоної Армії. У селі збереглась давня Зазимська церква з іконою Святого Спаса.

Давні часи (до ХІІ ст.)[ред. | ред. код]

На території сучасного Броварського району вздовж лівого берега р. Десни у Київській області, люди жили дуже давно. Про це нам говорить ряд археологічних розкопок, що відносяться до періоду Енеоліт (IV—II тис. до Р. Х.) чи як ще говорять — періоду Трипільської культури.

У середині IX ст. утворилась Київська Русь до складу якої входила також і Броварщина, так зване «Подесення». У XII ст. йшла боротьба між Київськими і Чернігівськими князями за ці землі. І справа, як говориться, того варта, тому що тут на великих просторах шуміли густі ліси, багаті на ягоди, гриби та звірів. Тут водилися тури, ведмеді, вепри, лосі, олені, козулі і навіть дикі коні. Луги і пасовиська тут були багаті на густі соковиті трави, зрошувані кожної весни розливом Десни. Безліч маленьких і великих озер покривали ці землі, у яких водилося багато риби. І не дивно те, що сюди часто для полювання і лову риби приїжджали князі з боярами і дружиною.

У цей час Десна мала безліч так званих рукавів і от один з цих рукавів охоплював територію сучасного с. Зазим'я, утворивши собою, як би острів. Ще в Радянський час тут можна було побачити сліди цього рукава — декілька природних джерел, з яких довгий час жителі Зазим'я брали воду.

Початок села Зазим'я і його назва[ред. | ред. код]

З історичних документів ми довідуємось про походження села Зазим'я на Придесенні. У 1113—1125 р. великим князем Київським був Володимир Мономах. Він видав свою дочку Агафію за князя Всеволода Городецького, який жив в Городці Остерському на березі Десни. Великий князь виділив молодому сімейству частину розкішних земель лівобережного Придесення на Київщині. Князь же Всеволод Городецький у 20-х роках XII ст. заснував тут поселення, що носять нині назви Зазим'є і Літки, на початку вони називались Зазимов'є і Літковичі. Так назвав ці села літописець. Сама назва Зазимов'є має цікаве походження. У ті далекі часи територію сучасного села обіймали рукава древньої Десни, і перше поселення на цьому місці розміщувалося ніби як на острові. При в'їзді в село є давнє урочище «Придверна». Це була південна частина острову, на якому розміщувався дитинець: князівський зимовий будинок-терем, двір, дерев'яний храм Преображення Господнього. До цього берега причалювали кораблі і тут була переправа. Далі, на північному березі цього острову, за князівським двором селилися люди, що працювали на князя.

Це поселення людей мало місце за зимовим двором князя і тому називалося воно спочатку За-зимне, За-зимовє, пізніше назва трансформувалася в Зазим'є. Згодом Десна стала змінювати русло, відходити на північ у результаті чого рукав Десни з Південної частини острова перетворився в болото, яке в одному місці жителі загатили (засипали, утрамбували) зараз це місце називається Стара Гать. Князь Всеволод помер у 1140 році. Ще під час його життя у 1136 році Остер і придеснянські землі перейшли у володіння сина Володимира Мономаха — Юрія Довгорукого. У 1139 р. ці землі перейшли у володіння князя Всеволода Ольговича Чернігівського. Між двома князівствами (Київським і Чернігівським) йшла міжусобна війна за ці землі. Вони часто переходили від одного князя до іншого. У 1240 році Придеснянські землі розділили долю всієї Русі — навала татаро-монгольського іга. Вся південна Русь була окупована татарами.

Зазим'я під владою Литви і Польщі[ред. | ред. код]

У XIII—XIV ст. піднімається Велике князівство Литовське, яке поступово відвойовує у татар руські землі — спочатку Галицьку і Волинську (серед. XV ст.) потім наддніпровські землі в тому числі і Придесення. У 1362 р. литовське військо великого князя Ольгерда разом з українськими ополченцями перемогло татар на р. Сині Води в результаті чого Київська, Переяславльська, Подільська, а потім Чернігівсько-Сіверська землі увійшли до складу Литовського князівства. У 1426 р. Остер із прилеглими землями був переданий великим князем Вітовтом питомому князю Дмитрові Сокирі. Він заново відбудував у Зазим'ї нову дерев'яну церкву на місці старої, котру спалили татари. Наприкінці XV ст. Зазим'є успадкувала дочка Дмитра Сокири Марія Трабська. Вона була бездітною і тому після її смерті литовський уряд віддав її землі віленському воєводі Ольбрихту Гаштольду (1505 р.). Саме в цей час (XV—XVI ст.) відбувалися набіги кримських татар на Персію і держави Європи. У 1494 кримський хан Менгли-Гирей випалив міста і села між Черніговом і Києвом. Зазим'є було знищено цілком. У документах 1615 р. село пригадується, як нововідбудоване. У XVI ст. Троєщина, Погреби, Зазим'є, Пухівка та інші села переходять у володіння Києво-Печерського монастиря.

У 1569 р. згідно з Люблинською унією Київські і Чернігівські землі, Волинь і Брацлавщина переходили до Польщі. З цього моменту багато земель України піддаються впливу католицької Польщі. Ці землі були поділені між польською шляхтою і магнатами. Народ, що населяв ці землі піддавався соціальному, національному і релігійному тиску, йшла так звана полонізація населення.

Брестська унія 1596 р. і село Зазим'є[ред. | ред. код]

Самим зухвалим кроком полонізації була Брестська унія 1596 р. — приєднання Київської митрополії (у той час вона була під юрисдикцією Констанинопольского патріарха) до Римського престолу. З цього моменту католики та греко-католики насильно забирають у православних земельні наділи, церкви, монастирі, забороняється православним навчатись у вищих школах, займати високі державні посади. Створюються нетерпимі умови для православних. Київський митрополит Михайло Рогоза, який прийняв греко-католицизм, передав католикам Софіївський і Видубецький монастирі. А всі землі, які належали православним монастирям, що не прийняли греко-католицизм, у тому числі Києво-Печерський, він відібрав і передав греко-католицьким. Така доля була й у Зазим'я. Село передали греко-католицькому Софійському монастирю і зробили його резиденцією Київського біскупа, а дерев'яний храм Переображення Господнього став костьолом Св. Миколи. Але народ України не міг далі терпіти. З ініціативи архімандрита Києво-Печерського монастиря Петра Могили 1630 р. частина сіл, у тому числі і Зазим'є, за допомогою козаків звільнили від католиків, а костьол святого Миколи знову освятили на честь Переображення. Православній Церкві було повернено Софіївський монастир, всі землі і села (в тому числі і Зазимє) було залишено за монастирем. У 1633 р. Петро Могила зміг у Польському Сеймі відстояти права Православної Церкви і відновив Київську митрополію. У XVII ст. ченці Свято-Софіївського монастиря побудували на краю села під лісом склозавод, що працював до кінця XVIII ст.

Доля Зазим'я під час визвольної боротьби.[ред. | ред. код]

У 1648 р. українське населення піднялося на визвольний рух проти польського панування. Гетьманом Богданом Хмельницьким стала створюватися регулярна армія, був створений Київський полк до складу якого входили сотенні міста. У складі Київської сотні Київського полку були Зазим'я і Погреби — вони ближче до Києва. У 1651 р. Київський полк на чолі з Антоном Ждановичем захищав Київ від нападу польсько-литовського війська. У січні 1654 р. у Переяславі та у березні в Москві був укладений міждержавний договір. У цьому договорі Україна одержала статус автономії у складі Росії. В 1667 р. Польща і Росія підписали Андрусівський мир, по якому лівобережна Україна з Києвом залишалася за Росією, а правобережна за Польщею. Наприкінці XVII — на поч. XVIII ст. на правому березі проти поляків боровся фастівський полковник Семен Палій. Його прагнення було — об'єднати лівобережну і правобережну Україну. Відомо те, що дружину він собі знайшов у селі Зазим'ї і навіть вінчався в сільській церкві.

Зазим'є у складі Російської імперії[ред. | ред. код]

У 1706 р. був перебудований дерев'яний храм у с. Зазим'ї «стараннями Софіївського монастиря і доброхотів». Мається історичний документ XVIII ст., у якому управитель с. Зазим'я ієромонах Сава просив благословення у настоятеля Софіївського монастиря архімандрита Тимофія (Щербацького) на збирання пожертвувань для ремонту зазимського храму серед запорізьких козаків.

У 1708 р. Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської губернії.

Багато лиха у 18 столітті на Броварську землю приносила іноді навала сарани. Велика кількість цих комах напала у 1729 р. Уряд звільнив Зазим'є і сусідні села від сплати податків на три роки.

Софіївський монастир власник Зазим'я[ред. | ред. код]

Цінні відомості по історії Придесення і с. Зазим'я знаходимо в генеральному описі Лівобережної України 1765—1769 р. «Румянцевская опись Малоросии». У ній говориться, що с. Зазим'є розміщується біля річки Козарки (нині Козарка — озеро). Мабуть ще в той час сьогоднішні озера Хома і Коноплянка-Козарка були рукавом Десни і деснянські води протікали біля села та впадали у річку Дніпро. Зазим'є належало Києво-Софіївському монастирю. У селі була дерев'яна церква на честь Воскресіння Христового, біля церкви школа, монастирський двір, яким керував священик Григорій Калиновський. При цьому дворі працювала винокурня на три казани. Сировину для винокурні купували на ярмарках у Києві, Борисполі і Броварах. Вина виготовляли по 400 відер у рік. Крім цього була ще пасіка на 50 вуликів та один водяний млин. У селі нараховувалося 28 дворів посполитих селян і одна безземельна хата, населення становило 266 чоловік. Щороку в казну монастиря з одного двору потрібно було сплатити один карбованець і дві копійки крім того, одна людина з двору зобов'язана була відробити 5 днів у тиждень на монастирському господарстві.

Територіальний устрій Придесення у 18 ст. Заняття зазимців[ред. | ред. код]

У вересні 1781 р. у Лівобережній Україні було створене Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва. Полковий військово-адміністративний устрій, що існував з часу національно-визвольної війни, було ліквідовано. Був також змінений устрій козацького війська Лівого берега — його було переформовано в 10 регулярних полків Російської армії.

Згідно з описом Київського намісництва 1770—1780-х рр. у його склад увійшли територія колишніх Київського, Лубенського і Миргородського полків. Село Зазим'є з іншими селами лівого берега Придесення ввійшли до складу Остерського повіту Київського намісництва. У документі говориться про рід занять селян цих земель. Як і скрізь тут займалися землеробством і тваринництвом. На полях сіяли жито, овес, ячмінь, пшеницю, просо і горох. Заготовлювали й обробляли коноплі і льон. При кожному дворі був наділ землі, на якому селяни вирощували огірки, петрушку, цибулю, часник і багато чого іншого (крім картоплі, якого ще тоді в XVIII ст. не знали). З домашніх тварин вирощували корів, волів, овець і незамінних для сільської праці коней.

Сприятливі кліматичні умови, як для тваринництва, землеробства так і для життя і праці людей: родючі ґрунти, густі ліси, просторі луги, багато водоймищ — озер, рік, джерел. В цих землях було багато садів, цілющих трав та чисте повітря.

Зазим'я не зазнало кріпацтва[ред. | ред. код]

Указом Катерини II у 1782 р.[джерело?] монастирські землі Київщини і Чернігівщини були зараховані до державної казни. Села Зазим'я, Погреби, Пухівка та ін. стали казенними, тому кріпацтво не торкнулось селян цієї місцевості. У порівнянні з кріпаками ці селяни мали вигідніше положення. Селяни Зазимя мали наділи земель і лугів у Придесенні за Броварами: Зазимські піски (нині с. Перемога). В описі Київського намісництва 1781 р. у Зазимї нараховується 44 хати, Літках — 30, Пухівці — 55, Броварах — 149.

Новий адміністративний поділ. Населення в 19 ст.[ред. | ред. код]

У 1796 р. намісництва, як адміністративно-територіальні одиниці були скасовані. Ці землі ввійшли до складу Малоросійської губернії, а в 1802 р. була створена Чернігівська губернія, до якої відійшов Остерський повіт. У XIX ст. стрімко розвивалося сільське господарство, поліпшується торгівля, розвиваються товарно-грошові відносини. Швидко збільшується населення в цьому краї. Відповідно до списку населених місць центрального комітету міністерства внутрішніх справ Росії за 1859 р. було:

Населений пункт Зазим'я Пухівка Погреби Бровари
Кількість дворів1859[1] 125 92 90 239
Кількість жителів1859[2] 724 779 499 1241

Після маніфесту 1861 р. Ремесла, торгівля в 19 ст.[ред. | ред. код]

Після маніфесту 1861 р., який скасував кріпацтво в 1866 р. був виданий закон, що звільняв селян-кріпаків від панського гніту, наділяючи їх землею з правом викупу. Причому кількість землі надавалось більше і розмір викупу менший, ніж колишнім кріпакам. Таким чином селянська реформа сприяла поліпшенню господарства в країні.

Головним заняттям, як і раніше було землеробство і тваринництво. Зазимці велике значення приділяли рибній ловлі, полюванню, бджільництву, випалюванню, добуванню вугілля, виготовленню цегли та березового дьогтю. Вугілля і цеглу поставляли в Київ, дьоготь продавали по селах. Пряли нитки з вовни, льону і коноплі. Заможні зазимці мали водяні млини на річці Десна. Молотити зерно приїжджали з Броварів, Требухова, Красилівки та з інших сусідніх сіл.

Через Зазим'я проходив торговий шлях, який поєднував Чернігів з Києвом. Купці їхали через Остер, Літки, Зазим'я і далі до Києва. Біля Новосілок була споруджена переправа через Десну. Від річки лежала ґрунтова дорога через с. Зазим'я в Бровари. Завдяки торгівлі зазимці завжди мали користь. Так як свого хліба не вистачало, тому що було мало ораних земель, вони продавали сіно і купували хліб. Деякі селяни, щоб заробити хліб щороку влітку ходили на заробітки до чорноземних районів Чернігівщини, Київщини та Полтавщини. Заміняли також на хліб і лісоматеріали. Важливе значення для розвитку господарства мала Санкт-Петербурзька шосейна дорога, що проходила через Бровари, і «Києво-Воронезька» залізниця, що проходила біля Броварів.

1875 р. запам'ятався жителям села Зазим'я і Літок. Цього року був освячений новий великий цегляний храм на честь Воскресіння Христового. Кошти виділив уродженець Зазим'я архієпископ Павло (Суботовський). Дзвіниця була прибудована в 1900 році.

Наприкінці XIX ст. прискорилися економічні темпи розвитку. Збільшилися наші села і міста. Згідно з даними опису Чернігівської губернії 1897 р. проживало жителів і було будинків:

Населений пункт Зазим'є Пухівка Погреби Бровари
Кількість дворів1897[3] 340 336 204 464
Кількість жителів1897[4] 1732 1850 1117 4312

Збільшилася кількість ярмарків у великих селах і містах. Зазимці активно брали участь у цих ярмарках. На початку XX ст. була Російсько-японська війна, перша світова війна. Зазим'я стежило за цими подіями, і більш того, чоловіче населення відбувало в них свою військову повинність.

По проекту російських військових стратегів через р. Десна в 1914—1917 був побудований дерев'яний міст від якого йшла дорога на Вишгород. Від деснянського моста до с. Зазим'я був насипаний земляний вал-дорога. Вся ця дорога від зазимського лісу до Десни була щільно викладена (вимощена) міцними сосновими брусами. Дотепер цю вулицю по старій пам'яті називають «мостова», хоча зараз вона називається Деснянською. Російські генерали розраховували на те, щоб можна було швидко перекидати війська через Білорусь і північну Україну далі на захід. Навесні 1920 відбулось повстання селян проти радянської влади.

Міст через Десну був зруйнований у липні 1920 р., коли відбувалися бої між польськими і радянськими військами.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1766 р. в митрополичому с. Зазим'ї при церкві Воскресіння Христового, в якій відправляли богослужіння, була школа. Грамоти сільських дітей навчав дяк. Церковнопарафіяльна школа в Зазим'ї працювала тривалий час, але на початку 70-х XIX ст. виникла потреба відкрити нову школу. У 1879 р. навпроти церкви збудували школу, то було однокласне сільське училище. Про освіту сільських дітей подбало Остерське повітове земство. Училище перебувало у відданні Міністерства народної освіти. До школи прийняли 79 дітей, першим учителем був А. І. Пусен.

Певний час у Зазимській школі навчалися діти з навколишніх сіл Погребів, Пухівки, Рожівки, навіть з волосного містечка Бровари. У 1896 р. школу відвідували 143 учні.

На початку XX ст. однокласне училище було перетворено на двокласне. У 1920 р. вже на базі двокласного училища відкрили початкову трудову загальноосвітню школу. Цього року почали впроваджувати в освітніх закладах українську мову.

У 1920—1930 рр. приділяють увагу ліквідації неписьменності дорослих, тому було створено чотири класи для навчання неписьменних. Цією школою керував учитель М. І. Суботовський.

Під час Зазимського повстання 1920 р. військами більшовиків було спалене все село, згоріли церква і школа.

Зазимське навчально-виховне об'єднання «Загальноосвітня школа I—III ступенів — дитячий садок»[ред. | ред. код]

У 1928—1930 рр. на кошти селян збудовано нову школу (до 1987 р. навчання відбувалось в цій будівлі за адресою: вул. Київська). Керував будівництвом директор С. Г. Литвин. З 1931 р. школа Зазим'ї семирічна, директором школи у 1931—1937 рр. був Яков Гнатович Шкавр, якого безпідставно було звинувачено в «українському буржуазному націоналізмі» і репресовано.

У 1931—1943 рр. кількість учнів становила 419 чоловік, у 1937 р. зареєстровано найбільшу кількість школярів — 527. Директором школи з 1937 до 1941 рр. працював вчитель хімії П. М. Давиденко. Під час нацистської окупації (1941—1943 рр.) семирічна школа не працювала. Гітлерівці дозволили відкрити лише початкову школу.

З 1943 до 1944 рр. директором працював Г. М. Кузьменко, який попри те, що школа давала неповну середню освіту, подбав про випуск 10-го класу в 1944 р.

За керівництва В. З. Гордієнка (очолював школу 1953—1961 рр.) хутірську школу перевезено до центральної (1954 р.). У тому будинку влаштували майстерню і класну кімнату.

1952 р. за ухвалою Київської обласної ради семирічну школу в Зазим'ї перетворено на середню. Перший випуск двох 10-х класів відбувся 1955 р. — 75 хлопців і дівчат одержали атестати про середню освіту. У ці роки 30-40 % старшокласників становила молодь з сел Погреби, Пухівка, Рожівка, Хотянівка.

Під час реформи кінця 1950-х років крім трудового навчання в 1—8-х класах було запроваджено виробниче навчання в 9—10-х класах. Посилилися навчально-виробничі зв'язки з колгоспом «Шлях Ілліча», а згодом і з радгоспом ім. Кірова. Школі допомагають шефи — Київський військовий округ. Старшокласники вивчали автомобільну справу, тваринництво, тракторну справу. У школі функціонували фотогурток і гурток образотворчого мистецтва, який створив О. І. Сергієнко, випускник Київського художнього інституту, учень відомого художника й мистецтвознавця, академіка В. І. Касіяна

Вагомо зміцнено навчально-матеріальну базу школи в 1960—1970-х роках, коли директором працював П. І. Клишта. Збудовано нову майстерню, складське приміщення, у центральному приміщенні обладнано водяне опалення. Запроваджено гаряче харчування. Школа почала працювати в одну зміну.

У 1987 р., завдяки зусиллям П. І. Клишти і за кошти радгоспу ім. Кірова, по вул. Лісовій збудовано нову будівлю школи, в яку 1 вересня 1987 р. прийшло 348 учнів.

Зазимська середня школа є кузнею керівних кадрів:

  • О. С. Заєць (учитель хімії) тривалий час керував Русанівською, а потім Княжицькою середніми школами на Броварщині;
  • В. С. Власенко (учитель географії) очолював школи на Бориспільщині;
  • А. П. Карпенко (викладач географії) у 1960-х роках працював директором Великодимерської середньої школи:
  • М. М. Яворенко (учитель трудового навчання) у лютому 1999 р. призначено на посаду директора Погребської загальноосвітньої школи.

Свого часу в Зазимській школі навчалася Т. Й. Литвиненко — Народна артистка України, яка пов'язала свою долю із Львівським театром ім. Марії Заньковецької.

Вагомий внесок у створення сучасного спортивно-фізкультурного комплексу в новій школі зробив Й. С. Зелінський — було облаштовано стадіон, спортивні майданчики, закладено міцну спортивно-фізкультурну базу. Професійний спорт став покликанням В. Ф. Якуші, спортивними досягненнями котрого пишається Київщина. У 1980 р. він був срібним призером XXII Олімпійських ігор у Москві[5] з академічного веслування[6].

Упродовж 1955—2001 рр. 9 випускників нагороджено золотими, 12 — срібними медалями.

З 1999 р. до школи приєднано дитячий садок. У 2001/2002 навчальному році у школі навчалися 304 учні, у дитячому садочку — 55 дітей. Навчально-виховний заклад працює за статусом «Школа — родина».

Легенди села[ред. | ред. код]

Легенда про джерело Кипячка[ред. | ред. код]

За стародавнім сільським переказом недалеко від цього поселення одного разу сталося чудо В урочищі «Церковне» дівчина пасла скот священика, зненацька вона почула дивний шум і плескіт води, який доносився з болота. З цього чудового місця виблискувало яскраве світло. Прибігши до болота, вона знайшла ікону Божої Матері у сяйві, а біля неї фонтан води, що виривався з землі.

Подивитися на це чудо прийшло багато людей, і всі радісно дякували Богові за такий прояв Його ласки до цієї землі. Ікону віднесли в церкву, а на тому місці, де з'явилося джерело, зробили криницю. Завдяки тому, що там ніколи узимку не замерзала вода, (вона була як би тепла) її назвали «Кипячкою». До нашого часу це місце шанується зазимцями, як святе.

З давніх часів люди приходили сюди помолитись, при жаркій погоді попросити у Бога дощу. Хресним ходом йшли вони від церкви до Кипячки, зі співом молитви: «Даждь дождь земли жаждущей, Спасе!». І Господь завжди подавав людям по їхній вірі.

Могила Солов'я Розбійника[ред. | ред. код]

Після страти на території сільських угідь був похований Соловей Розбійник, курган його могили був зруйнований на поч. XX ст.

Легенда про зникле село[ред. | ред. код]

Існують легенди, що на території угіддя болото Ковпит існувало село яке потонуло у болоті. Старі жителі кажуть, що ще на початку 60-х років XX ст. можна було бачити верхівку церкви. що стирчала з болота. Згідно з картою Шуберта в сер. XIX ст. там знаходилося лісництво.

Видатні люди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Список населених місць центрального комітету міністерства внутрішніх справ Росії за 1859 р.
  2. Список населених місць центрального комітету міністерства внутрішніх справ Росії за 1859 р.
  3. Опис Чернігівської губернії 1897 р.
  4. Опис Чернігівської губернії 1897 р.
  5. История Олимпийских игр
  6. Бровари моє місто — мій дім

Література[ред. | ред. код]

  • Клишта П. І. Село Зазим'є на Київщині: Історико-краєзнавчий нарис. — К.: Кий, 2000. — 224 с.: фото. — Бібліогр.: с. 221–224 (89 назв).

Посилання[ред. | ред. код]