Зазим'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Зазим'я
Zazim g.png Zazim f.png
Герб Прапор
Свято-Воскресенська церква у с.Зазим'я.
Свято-Воскресенська церква у с.Зазим'я.
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Броварський
Рада/громада Зазимська сільська рада
Код КОАТУУ 3221282801
Основні дані
Засноване 1128[1]
Населення 2172
Площа 5,1 км²
Густота населення 425,88 осіб/км²
Поштовий індекс 07415
Телефонний код +380 4594
Географічні дані
Географічні координати 50°34′05″ пн. ш. 30°41′00″ сх. д. / 50.56806° пн. ш. 30.68333° сх. д. / 50.56806; 30.68333Координати: 50°34′05″ пн. ш. 30°41′00″ сх. д. / 50.56806° пн. ш. 30.68333° сх. д. / 50.56806; 30.68333
Середня висота
над рівнем моря
94 м
Водойми Десна, о. Громадська Козарка, о. Хома
Відстань до
обласного центру
7 км
Відстань до
районного центру
10 км
Місцева влада
Адреса ради 07415, Київська обл., Броварський р-н, с.Зазим’я, вул.Широка, 6, тел. 29-2-81
Карта
Зазим'я. Карта розташування: Україна
Зазим'я
Зазим'я
Зазим'я. Карта розташування: Київська область
Зазим'я
Зазим'я
Мапа

CMNS: Зазим'я у Вікісховищі

Зази́м'я — село в Україні, у Броварському районі Київської області У селі сьогодні 2031 мешканців. Загальна площа землі в межах Зазимської сільської ради — 3136,0 га. Часто використовується русифікована назва «Зазим'є».

Історія[ред. | ред. код]

Поселення було засноване князем Городецьким у 1128 році. Проте перше поселення, яке називалось Зимнє, виникло, очевидно, значно раніше — у X столітті, поблизу язичницького центру, у середині X ст. за правління княгині Ольги. Місцеві перекази переповідають про події часів Солов'я — розбійника, який мав на острові палац. Пізніше тут був град монахів, стояла Давидова божниця.

Другим важливим періодом в історії села були події 1630 р., коли Петро Могила брав облогою захоплене греко-католиками Зазим'я. Нарешті, у 1920 р., село увійшло в історію країни своїм повстанням проти радянської влади, боротьбою з регулярними частинами Червоної Армії. У селі збереглась давня Зазимська церква з іконою Святого Спаса.

Давні часи (до ХІІ ст.)[ред. | ред. код]

На території сучасного Зазим'я вздовж лівого берега р. Десни були знахідки майстерень лобойківської металургійної традиції(16-13 ст до н.е.)[2].

Крім того було ряд археологічних розкопок, що відносяться до періоду Енеоліту (4—2 тис. до н. е.), цей час називають Трипільською культурою.

У середині IX ст. утворилась Київська Русь до складу якої входила також і Броварщина, так зване «Подесення». У XII ст. йшла боротьба між Київськими і Чернігівськими князями за землі, що були багаті на густі мішані ліси, ягоди, гриби та звірів. Тут водилися тури, ведмеді, вепри, лосі, олені, козулі і навіть дикі коні. Луги і пасовиська тут були багаті на густі соковиті трави, зрошувані кожної весни розливом Десни. Безліч маленьких і великих озер покривали ці землі, у яких водилося багато риби. Сюди часто для полювання і лову риби приїжджали князі з боярами і дружиною.

У цей час Десна мала безліч так званих рукавів і от один з цих рукавів охоплював територію сучасного с. Зазим'я, утворивши собою, як би острів. Ще в Радянський час тут можна було побачити сліди цього рукава — декілька природних джерел, з яких довгий час жителі Зазим'я брали воду.

Заснування села Зазим'я (12-13 ст.)[ред. | ред. код]

З історичних документів ми довідуємось про походження села Зазим'я на Придесенні. У 1113—1125 р. великим князем Київським був Володимир Мономах. Він видав свою дочку Агафію за князя Всеволода Городецького, який жив в Городці Остерському на березі Десни. Великий князь виділив молодому сімейству частину розкішних земель лівобережного Придесення на Київщині, які увійшли до Остерської волості. Князь же Всеволод Городецький у 20-х роках XII ст. заснував тут поселення, що носять нині назви Зазим'є і Літки, на початку вони називались Зазимов'є і Літковичі. Так назвав ці села літописець. Князь Всеволод помер у 1140 році. Ще під час його життя у 1136 році Остер і придеснянські землі перейшли у володіння сина Володимира Мономаха — Юрія Довгорукого.

У 1139 р. ці землі перейшли у володіння князя Всеволода Ольговича Чернігівського. Між двома князівствами (Київським і Чернігівським) йшла міжусобна війна за ці землі. Вони часто переходили від одного князя до іншого.

В кінці 1160-х роках Остерську волость тримав Михаїл Юрієвич.

У 1240 році Придеснянські населені пункти Остерської волості були знищені монголо-татарським військом. Вся територія південної Русі була окупована татарами.

Назва села[ред. | ред. код]

Назва Зазимов'є має цікаве походження. У ті далекі часи територію сучасного села обіймали рукава древньої Десни, і перше поселення на цьому місці розміщувалося ніби як на острові. При в'їзді в село є давнє урочище «Придверна». Це була південна частина острову, на якому розміщувався дитинець: князівський зимовий будинок-терем, двір, дерев'яний храм Преображення Господнього. До цього берега причалювали кораблі і тут була переправа. Далі, на північному березі цього острову, за князівським двором селилися люди, що працювали на князя.

Це поселення людей мало місце за зимовим двором князя і тому називалося воно спочатку За-зимне, За-зимовє, пізніше назва трансформувалася в Зазим'є. Згодом Десна стала змінювати русло, відходити на північ у результаті чого рукав Десни з Південної частини острова перетворився в болото, яке в одному місці жителі загатили (засипали, утрамбували) зараз це місце називається Стара Гать.

Зазимські землі у складі Великого князівства литовського (1362-1569)[ред. | ред. код]

У XIII—XIV ст. піднімається Велике князівство Литовське, яке поступово відвойовує у татар руські землі — спочатку Галицьку і Волинську (серед. XV ст.) потім наддніпровські землі в тому числі і Придесення.

У 1362 р. литовське військо великого князя Ольгерда разом з українськими ополченцями перемогло татар на р. Сині Води в результаті чого Київська, Переяславльська, Подільська, а потім Чернігівсько-Сіверська землі увійшли до складу Литовського князівства.

Проте фактично Київ та околиці захопив і приєднав до своєї держави Ольгерд — правитель Великого князівства Литовського тільки у 1363 році.

У 1426 р. Остер із прилеглими землями був переданий великим князем Вітовтом питомому князю Дмитрові Сокирі. Він заново відбудував у Зазим'ї нову дерев'яну церкву на місці старої, котру спалили татари.

Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року, у 1471 році утворюється Київське воєводство і утворюється Остерський повіт.

У 1494 кримський хан Менгли-Гирей випалив міста і села між Черніговом і Києвом. Зазим'є було знищено цілком.

Наприкінці 1490 році дочка Дмитра Сокири Марія Трабська отримує у володіння землі Зазим'я. Вона була бездітною і тому після її смерті литовський уряд за її заповідом у 1505 розі віддає ці землі віленському воєводі Ольбрихту Гаштольду (1505 р.).

У XVI ст. Троєщина, Погреби, Зазим'є, Пухівка та інші села переходять у володіння Києво-Печерського монастиря.

Історик Петро Клишта пише, що після руйнування у 1240 році Зазим'я починає відновлення лише після 1550-х років.[3]

Зазим'я у складі Речі Посполитої (1569-1649)[ред. | ред. код]

У 1569 р. згідно з Люблинською унією Київські і Чернігівські землі переходять до королівства Польського. Того ж року Зазим'я стало належати Київській митрополії, тобто Києво-Софійському кафедральному собору.

Брестська унія і резиденція греко-католиків у Зазим'ї (1596-1630)[ред. | ред. код]

Брестська унія 1596 р.  стала вагомим кроком полонізації українських земель. В результаті цього об'єднання Київську митрополію передали від юрисдикції Констанинопольского патріарха до Римського престолу. З цього моменту католики та греко-католики насильно забирають у православних земельні наділи, церкви, монастирі, забороняється православним навчатись у вищих школах, обіймати високі державні посади.

Київський митрополит Михайло Рогоза, який прийняв греко-католицизм, передав католикам Софіївський і Видубецький монастирі. А всі землі, які належали православним монастирям він передав греко-католицькам. Село Зазим'я передали греко-католицькому Софійському монастирю і зробили його резиденцією Київського біскупа. Дерев'яний храм Переображення Господнього став костьолом Св. Миколи.

Мається квитанція від 8 листопада 1601 року про податковий збір у селі Зазим'є за 10 димів(крупних господарств).[4]

У документах 1615 р. село пригадується, як нововідбудоване.

Під час свого служіння тут у резиденції в Зазим'ї до 1630 року проживав уніатський Митрополи́т Київський, Галицький та всієї Русі Йо́сиф Велями́н-Ру́тський. Він у 1624 році розпочав спільні розмови з митрополитом Іовом Борецьким, архієпископом Мелетієм Смотрицьким, православним митрополитом Петром Могилою для порозуміння «однієї Руси з другою» і можливого створення київського патріархату.

У XVII ст. ченці Свято-Софіївського монастиря побудували на краю села під лісом склозавод - гуту, що працював до кінця XVIII ст.

Повернення Зазим'я до православного підпорядкування Петром Могилою у 1630 році[ред. | ред. код]

У 1620 відновлено православну Київську митрополію, глава якої знову став носити титул Митрополита Київського та всієї Русі.

З ініціативи архімандрита Києво-Печерського монастиря Петра Могили 1630 р. частина сіл, у тому числі і Зазим'є, за допомогою козаків звільнили від католиків, а костьол святого Миколи знову освятили на честь Переображення.

12 липня 1630 року озброївши з різних сіл що монастирю Печерському Київському належать, а саме: з двох сіл Пухівка, з Пуховівської Слобідки, з Новосілок, з Броварів, з Дубеченок двох, з Сваромля, з Тарасович, з Вишняків, Гнідина, Осокорків, з Троєщини і інших різних сіл підданих і бояр, яких було під тисячу і запросивши для керівництва ними близько 150 запорізьких козаків, відправив їх у володіння уніатського митрополита Йосифа Вельяміна Рутського - Зазим'я. Вони протримали село в облозі протягом тижня, а самі частково зібрали, а частково знищили весь хліб на полях Зазим'я, вирубали бортні дерева і завдали інший шкоду зазимцям.

Православній Церкві було повернено Софіївський монастир, всі землі і села (в тому числі і Зазим'я) було залишено за монастирем. У 1633 р. Петро Могила зміг у Польському Сеймі відстояти права Православної Церкви і відновив Київську митрополію.

Зазим'я у складі Гетьманщини (1649-1764)[ред. | ред. код]

У складі Броварської сотні(1649-1667)[ред. | ред. код]

Отримавши Універсали від Хмельницького, у червні 1648 року[5], броварчани повстають, оголосивши себе козаками, вони виходять з-під ярма Речі Посполитої і знищують польський загін.

В січні 1649 року у Броварах створюється Броварська козацька сотняКиївського полку. Зазим'я згідно нового адміністративно-територіального устрою потрапляє до її складу.

У 1651 р. Київський полк на чолі з Антоном Ждановичем захищав Київ від нападу польсько-литовського війська. У січні 1654 р. у Переяславі та у березні в Москві був укладений міждержавний договір. У цьому договорі Гетьманщина одержала статус автономії у складі Росії.

У складі Київської сотні (1667-1782)[ред. | ред. код]

Після Андрусівської угоди 1667 року за якою лівобережна Україна з Києвом залишалася за Росією, а правобережна за Польщею, Броварська сотня разом з Погребами та Зазим'ям увійшли до Київської сотні Київського полку.

У 1686, після приєднання Гетьманщини до Московії Київська митрополія була приєднана до Московського патріархату.

Наприкінці XVII — на поч. XVIII ст. на правому березі проти поляків боровся фастівський полковник Семен Палій. Його прагнення було — об'єднати лівобережну і правобережну Україну. Відомо те, що дружину він собі знайшов у селі Зазим'ї і навіть вінчався в сільській церкві. 1700 року гетьманом Іваном Мазепою було подано і височайшею грамотою затверджено за Київською митрополією серед ряду угідь і населених пунктів зокрема і Зазим'я.[6]

У 1706 р. був перебудований дерев'яний храм Преображення Господнього у с. Зазим'ї «стараннями Софіївського монастиря і доброхотів(прихожан Зазим'я та Погребів)».[7] Мається історичний документ XVIII ст., у якому управитель с. Зазим'я ієромонах Сава просив благословення у настоятеля Софіївського монастиря архімандрита Тимофія (Щербацького) на збирання пожертвувань для ремонту зазимського храму серед запорізьких козаків.

У 1708 р. Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської губернії.

У 1729 році велика кількість сарани напала на угіддя Зазим'я. Через це звільнив село від сплати податків на три роки.

У 1782 році Київська сотня була ліквідована, а її територія розділена між Київським та Остерським повітами Київського намісництва до якого і увійшло Зазим'я.

Зазим'є у складі Російської імперії (1764-1917)[ред. | ред. код]

Перша Малоросійська губернія (1764-1781)[ред. | ред. код]

Утворена в 1764 році з частини Лівобережної України після остаточної ліквідації інституту гетьманства. Губернія в 1764—1775 роках складалася з 10 полків (адміністративно-територіальних і військових одиниць, успадкованих від Гетьманщини).

У генеральному описі Лівобережної України 1765—1769 р. «Румянцевская опись Малоросии»[8] говориться, що с. Зазим'я розміщується біля річки Козарки (нині Козарка — озеро). Мабуть ще в той час сьогоднішні озера Хома і Коноплянка-Козарка були рукавом Десни і деснянські води протікали біля села та впадали у річку Дніпро. Зазим'є належало Києво-Софіївському монастирю. У селі була дерев'яна церква на честь Воскресіння Христового, біля церкви школа, монастирський двір, яким керував священик Григорій Калиновський.

При цьому дворі працювала винокурня на три казани. Сировину для винокурні купували на ярмарках у Києві, Борисполі і Броварах. Вина виготовляли по 400 відер у рік. Крім цього була ще пасіка на 50 вуликів та один водяний млин. У селі нараховувалося 28 дворів посполитих селян і одна безземельна хата, населення становило 266 чоловік. Щороку в казну монастиря з одного двору потрібно було сплатити один карбованець і дві копійки крім того, одна людина з двору зобов'язана була відробити 5 днів у тиждень на монастирському господарстві.

У складі Київського намісництва (1781-1796)[ред. | ред. код]

У вересні 1781 році було ліквідовано полковий адміністративно територіальний устрій. Зазим'я увійшло до Броварської волості Остерського повіту Київського намісництва.

В описі Київського намісництва 1781 р. у Зазимї нараховується 44 хати, Літках — 30, Пухівці — 55, Броварах — 149. У документі говориться про рід занять селян цих земель. Як і скрізь тут займалися землеробством і тваринництвом. На полях сіяли жито, овес, ячмінь, пшеницю, просо і горох. Заготовлювали й обробляли коноплі і льон. При кожному дворі був наділ землі, на якому селяни вирощували огірки, петрушку, цибулю, часник і багато чого іншого (крім картоплі, якого ще тоді в XVIII ст. не знали). З домашніх тварин вирощували корів, волів, овець і незамінних для сільської праці коней.

Указом Катерини II у 1782 р. монастирські землі Київщини і Чернігівщини були зараховані до державної казни. Села Зазим'я, Погреби, Пухівка та ін. стали казенними, тому кріпацтво не торкнулось селян цієї місцевості. У порівнянні з кріпаками ці селяни мали вигідніше положення. Селяни Зазимя мали наділи земель і лугів у Придесенні за Броварами: Зазимські піски (нині с. Перемога).

У складі Другої Малоросійської губернії (1796-1802)[ред. | ред. код]

У 1796 р. намісництва, як адміністративно-територіальні одиниці були скасовані. Зазим'я ввійшло до складу Малоросійської губернії.

У складі Чернігівської губернії (1802-1917)[ред. | ред. код]

В 1802 р. була створена Чернігівська губернія, до якої відійшов Остерський повіт Чернігівської губурнії, що разом з Полтавською губернією разом становили Малоросійське генерал-губернаторство.

У XIX ст. стрімко розвивалося сільське господарство, поліпшується торгівля, розвиваються товарно-грошові відносини. Швидко збільшується населення в цьому краї. Відповідно до списку населених місць центрального комітету міністерства внутрішніх справ Росії за 1859 р. було:

Населений пункт Зазим'я Пухівка Погреби Бровари
Кількість дворів1859[9] 125 92 90 239
Кількість жителів1859[9] 724 779 499 1241
Після маніфесту 1861 р. Ремесла, торгівля в 19 ст.[ред. | ред. код]

Після маніфесту 1861 р., який скасував кріпацтво в 1866 р. був виданий закон, що звільняв селян-кріпаків від панського гніту, наділяючи їх землею з правом викупу. Причому кількість землі надавалось більше і розмір викупу менший, ніж колишнім кріпакам. Таким чином селянська реформа сприяла поліпшенню господарства в країні.

Головним заняттям, як і раніше було землеробство і тваринництво. Зазимці велике значення приділяли рибній ловлі, полюванню, бджільництву, випалюванню, добуванню вугілля, виготовленню цегли та березового дьогтю. Вугілля і цеглу поставляли в Київ, дьоготь продавали по селах. Пряли нитки з вовни, льону і коноплі. Заможні зазимці мали водяні млини на річці Десна. Молотити зерно приїжджали з Броварів, Требухова, Красилівки та з інших сусідніх сіл.

Через Зазим'я проходив торговий шлях, який поєднував Чернігів з Києвом. Купці їхали через Остер, Літки, Зазим'я і далі до Києва. Біля Новосілок була споруджена переправа через Десну. Від річки лежала ґрунтова дорога через с. Зазим'я в Бровари. Завдяки торгівлі зазимці завжди мали зиск. Позаяк свого хліба не вистачало, адже було мало ораних земель, вони продавали сіно і купували хліб. Деякі селяни, щоб заробити хліб щороку влітку ходили на заробітки до чорноземних районів Чернігівщини, Київщини та Полтавщини. Заміняли також на хліб і лісоматеріали. Важливе значення для розвитку господарства мала Санкт-Петербурзька шосейна дорога, що проходила через Бровари, і «Києво-Воронезька» залізниця, що проходила біля Броварів.

Освячення нового кам'яного храму у 1865[ред. | ред. код]

У 1865 р. був освячений новий великий цегляний храм на честь Воскресіння Христового. Кошти виділив уродженець Зазим'я архієпископ Павло (Суботовський). Натомість старий дерев'яний храм перенесли у село Погреби. Дзвіниця була прибудована в 1900 році.

Перед першою світовою війною[ред. | ред. код]

Наприкінці XIX ст. прискорилися економічні темпи розвитку. Збільшилися наші села і міста. Згідно з даними опису Чернігівської губернії 1897 р. проживало жителів і було будинків:

Населений пункт Зазим'є Пухівка Погреби Бровари
Кількість дворів1897[10] 340 336 204 464
Кількість жителів1897[10] 1732 1850 1117 4312

Збільшилася кількість ярмарків у великих селах і містах. Зазимці активно брали участь у цих ярмарках. На початку XX ст. була Російсько-японська війна, перша світова війна. Зазим'я стежило за цими подіями, і більш того, чоловіче населення відбувало в них свою військову повинність.

По проекту російських військових стратегів через р. Десна в 1914—1917 був побудований дерев'яний міст від якого йшла дорога на Вишгород. Від деснянського моста до с. Зазим'я був насипаний земляний вал-дорога. Вся ця дорога від зазимського лісу до Десни була щільно викладена (вимощена) міцними сосновими брусами. Дотепер цю вулицю по старій пам'яті називають «мостова», хоча зараз вона називається Деснянською. Російські генерали розраховували на те, щоб можна було швидко перекидати війська через Білорусь і північну Україну далі на захід.

Зазим'я у час національно визвольної боротьби (1917-1920)[ред. | ред. код]

У 1918 році постановою уряду Української Народної Республіки Зазим'я увійло до складу Київської губернії.

Навесні 1920 відбулось повстання селян проти радянської влади. Зазимці вбили 99 чекістів, яких поховали навпроти церкви. Військами більшовиків було спалене все село, згоріли церква і школа.

Міст через Десну був зруйнований у липні 1920 р., коли відбувалися бої між польськими і радянськими військами.

Перший радянський період (1920-1941)[ред. | ред. код]

Весною 1923 року Зазим'я увійшло до складу новоутвореного Броварського району Київської губернії, яка у 1925 році стала Київською округою.

1930 року Броварський район було ліквідовано, а Зазим'я підпорядкували Київській міській раді.

У 1932-33 роках зазимці постраждали від Голодомору.

У квітні 1937 року Зазим'я передали відновленому Броварському району Київської області.

Німецька окупація (1941-1943)[ред. | ред. код]

Німецькі війська окупували Броварський район 19 вересня 1941 район.[11] Частина молоді була вивезена у Німеччину, як остарбайтери.

В тодішньому адміністративному поділі Рейхкомісаріату Україна Зазим'я входило до Броварського району, Бориспільського ґебіту Київської генеральної окурги.

Під час другої світової війни всі найближчі села були спалені німецькими загарбниками. Село Зазим'я мінімально постраждало через те, що шкільний вчитель німецької мови Тарковський розповів німцям історію повстання.

27 вересня 1943 року Зазим'я було визволене від німецько-фашистських окупантів частинами 38-ї армії Степового фронту.[11]

За подвиги у боях проти фашистських загарбників у роки Другої світової війни 68 жителів села нагороджено орденами й медалями. 259 чоловік полягло смертю героїв.

Другий радянський період (1943-1991)[ред. | ред. код]

1947 році – неврожай і черговий голод. Жителі району, щоб вижити, ходили до Києва і там вимінювали хліб, крупи, борошно. Молодь Зазим'я брала активну участь у відбудові Києва.[11]

Часи незалежності (1991-дотепер)[ред. | ред. код]

22 грудня 2019 року була утворена Зазимська об'єднана територіальна громада з центром у селі Зазим'я у яку також увійшло село Погреби. Площа громади склала - 54.9 кв.км з населенням у 4924 осіб.

Голови Зазим'я[ред. | ред. код]

  • 1924 - Суботовський[12]
  • 1994-2019 - Людмила Спичак
  • 2020-дотепер - Віталій Крупенко

Освіта[ред. | ред. код]

У 1766 р. в митрополичому с. Зазим'ї при церкві Воскресіння Христового, у якій відправляли богослужіння, була школа. Грамоти сільських дітей навчав дяк. Церковнопарафіяльна школа в Зазим'ї працювала тривалий час, але на початку 70-х XIX ст. виникла потреба відкрити нову школу. У 1879 р. навпроти церкви збудували школу, то було однокласне сільське училище. Про освіту сільських дітей подбало Остерське повітове земство. Училище перебувало у відданні Міністерства народної освіти. До школи прийняли 79 дітей, першим учителем був А. І. Пусен.

Певний час у Зазимській школі навчалися діти з навколишніх сіл Погребів, Пухівки, Рожівки, навіть з волосного містечка Бровари. У 1896 р. школу відвідували 143 учні.

На початку XX ст. однокласне училище було перетворено на двокласне. У 1920 р. вже на базі двокласного училища відкрили початкову трудову загальноосвітню школу. Цього року почали впроваджувати в освітніх закладах українську мову.

У 1920—1930 рр. приділяють увагу ліквідації неписьменності дорослих, тому було створено чотири класи для навчання неписьменних. Цією школою керував учитель М. І. Суботовський.

Зазимська школа[ред. | ред. код]

У 1928—1930 рр. на кошти селян збудовано нову школу (до 1987 р. навчання відбувалось в цій будівлі за адресою: вул. Київська). Керував будівництвом директор С. Г. Литвин. З 1931 р. школа Зазим'ї семирічна, директором школи у 1931—1937 рр. був Яков Гнатович Шкавр, якого безпідставно було звинувачено в «українському буржуазному націоналізмі» і репресовано.

У 1931—1943 рр. кількість учнів становила 419 чоловік, у 1937 р. зареєстровано найбільшу кількість школярів — 527. Директором школи з 1937 до 1941 рр. працював вчитель хімії П. М. Давиденко. Під час нацистської окупації (1941—1943 рр.) семирічна школа не працювала. Гітлерівці дозволили відкрити лише початкову школу.

З 1943 до 1944 рр. директором працював Г. М. Кузьменко, який попри те, що школа давала неповну середню освіту, подбав про випуск 10-го класу в 1944 р.

За керівництва В. З. Гордієнка (очолював школу 1953—1961 рр.) хутірську школу перевезено до центральної (1954 р.). У тому будинку влаштували майстерню і класну кімнату.

1952 р. за ухвалою Київської обласної ради семирічну школу в Зазим'ї перетворено на середню. Перший випуск двох 10-х класів відбувся 1955 р. — 75 хлопців і дівчат одержали атестати про середню освіту. У ці роки 30-40 % старшокласників становила молодь з сел Погреби, Пухівка, Рожівка, Хотянівка.

Під час реформи кінця 1950-х років крім трудового навчання в 1—8-х класах було запроваджено виробниче навчання в 9—10-х класах. Посилилися навчально-виробничі зв'язки з колгоспом «Шлях Ілліча», а згодом і з радгоспом ім. Кірова. Школі допомагають шефи — Київський військовий округ. Старшокласники вивчали автомобільну справу, тваринництво, тракторну справу. У школі функціонували фотогурток і гурток образотворчого мистецтва, який створив О. І. Сергієнко, випускник Київського художнього інституту, учень відомого художника й мистецтвознавця, академіка В. І. Касіяна

Вагомо зміцнено навчально-матеріальну базу школи в 1960—1970-х роках, коли директором працював П. І. Клишта. Збудовано нову майстерню, складське приміщення, у центральному приміщенні обладнано водяне опалення. Запроваджено гаряче харчування. Школа почала працювати в одну зміну.

У 1987 р., завдяки зусиллям П. І. Клишти і за кошти радгоспу ім. Кірова, по вул. Лісовій збудовано нову будівлю школи, у яку 1 вересня 1987 р. прийшло 348 учнів.

Зазимська середня школа є кузнею керівних кадрів:

  • О. С. Заєць (учитель хімії) тривалий час керував Русанівською, а потім Княжицькою середніми школами на Броварщині;
  • В. С. Власенко (учитель географії) очолював школи на Бориспільщині;
  • А. П. Карпенко (викладач географії) у 1960-х роках працював директором Великодимерської середньої школи:
  • М. М. Яворенко (учитель трудового навчання) у лютому 1999 р. призначено на посаду директора Погребської загальноосвітньої школи.

Свого часу в Зазимській школі навчалася Т. Й. Литвиненко — Народна артистка України, яка пов'язала свою долю із Львівським театром ім. Марії Заньковецької.

Вагомий внесок у створення сучасного спортивно-фізкультурного комплексу в новій школі зробив Й. С. Зелінський — було облаштовано стадіон, спортивні майданчики, закладено міцну спортивно-фізкультурну базу. Професійний спорт став покликанням В. Ф. Якуші, спортивними досягненнями котрого пишається Київщина. У 1980 р. він був срібним призером XXII Олімпійських ігор у Москві[13] з академічного веслування[14].

Упродовж 1955—2001 рр. 9 випускників нагороджено золотими, 12 — срібними медалями.

З 1999 р. до школи приєднано дитячий садок. У 2001/2002 навчальному році у школі навчалися 304 учні, у дитячому садочку — 55 дітей. Навчально-виховний заклад працює за статусом «Школа — родина».

Населення Зазим'я[ред. | ред. код]

Рік Дворів та хат Мешканців Чоловіків Жінок
1581[15] 6 - - -
1765[16] 29 266 139 127
1781[17] 44 - - -
1787 - - 183 -
1859[18] 125 724 372 352
1868[19] - 727 - -
1877[20] - 555 - -
1888 - - 409 -
1897[21] 340 1694 833 861
1901[22] - 1883 868 1015
1917[23] 428 2594 - -
1918[24] 323 - - -
1923[25] 585 2584 1214 1370
1926[26] - 2815 - -
1929[27] - 2812 - -
1937[28] 612 - - -
1970[29] - 2110 - -
1985[30] - 2400 - -
2001[31] - 2172 - -
2015[32] - 2251 - -

Прихожани Зазимської церкви[ред. | ред. код]

В даних[33] щодо прихожан включені також мешканці села Погреби, які до 1865 року не мали свого храму[18] і входили до приходу Зазимської церкви.

Рік Чоловіки Жінки Всього
1770 508 490 998
1790 525 218 734
1810 550 540 1090
1830 589 586 1175
1850 625 230 855
1860 641 655 1296

Легенди села[ред. | ред. код]

Легенда про джерело Кипячка[ред. | ред. код]

За стародавнім сільським переказом недалеко від цього поселення одного разу сталося чудо В урочищі «Церковне» дівчина пасла скот священика, зненацька вона почула дивний шум і плескіт води, який доносився з болота. З цього чудового місця виблискувало яскраве світло. Прибігши до болота, вона знайшла ікону Божої Матері у сяйві, а біля неї фонтан води, що виривався з землі.

Подивитися на це чудо прийшло багато людей, і всі радісно дякували Богові за такий прояв Його ласки до цієї землі. Ікону віднесли в церкву, а на тому місці, де з'явилося джерело, зробили криницю. Завдяки тому, що там ніколи узимку не замерзала вода, (вона була як би тепла) її назвали «Кипячкою». До нашого часу це місце шанується зазимцями, як святе.

З давніх часів люди приходили сюди помолитись, при жаркій погоді попросити у Бога дощу. Хресним ходом йшли вони від церкви до Кипячки, зі співом молитви: «Даждь дождь земли жаждущей, Спасе!». І Господь завжди подавав людям по їхній вірі.

Могила Солов'я Розбійника[ред. | ред. код]

Після страти на території сільських угідь був похований Соловей Розбійник, курган його могили був зруйнований на поч. XX ст.

Легенда про зникле село[ред. | ред. код]

Існують легенди, що на території угіддя болото Ковпит існувало село яке потонуло у болоті. Старі жителі кажуть, що ще на початку 60-х років XX ст. можна було бачити верхівку церкви. що стирчала з болота. Згідно з картою Шуберта в сер. XIX ст. там знаходилося лісництво.

Видатні люди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зазим'я
  2. [1]
  3. [П.Клишта "Село Зазим'є на Київщині: Історія", Київ, 2010, стор. 23]
  4. Описание документов архива Западнорусских униатских митрополитов. 1470-1700, Том 1, Санкт-Петербург, 1897 р. стор. 112. 
  5. Київ у визвольній війні 1648—1654 рр.
  6. Вестник западной России: историко-литературный журнал, Том 4,Выпуск 4, Вільно, 1866 р. стор. 64-65. 
  7. Историко статистическое описание Черниговской епархии. Книга 5, Чернигов, 1874. Стор 431. 
  8. [«Румянцевская опись Малоросии» оп. 1, кн. 414, арк. 5 зв.—6.]
  9. а б Список населених місць центрального комітету міністерства внутрішніх справ Росії за 1859 р.
  10. а б Опис Чернігівської губернії 1897 р.
  11. а б в Броварська РДА: Історична довідка
  12. https://libraria.ua/numbers/992/71849/?PageNumber=1&ArticleId=2597417&Search=зазимье
  13. История Олимпийских игр
  14. Бровари моє місто — мій дім. Архів оригіналу за 14 лютий 2015. Процитовано 18 листопад 2012. 
  15. [Гамалій Д. Броварщина: польсько-литовський період // Нове життя. – 1992. – 17 листопада. ]
  16. ["Генеральний опис Лівобережної України"("Рум'янцевський опис Малоросії", 1765-1769]
  17. [Опись Киевского намесничества, 1781]
  18. а б Список населенних мест по сведениям 1859 года. Том. XLVIII Черниговская губерния. Центральний статистический комитет МВД Санктпетербург, 1866
  19. [Военно-топографическая карта. Трехверстовка 1868]
  20. Черниговские епарх. известия. №23 от 1.12.1877
  21. [Перепись Российской империи 1897]
  22. Список населенных мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей, по данным за 1901 год. - Чернигов, 1902.
  23. [Список селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. – Изд. 2�е. – Чернигов, 1919. – С. 51.]
  24. Карта Київ з предмістями. за зйомкою 1897 року - Київ, 1918
  25. [Перепись СРСР 1923]
  26. Дані за результатом перепису СРСР 1926 року. "Административно-территориальное деление Союза ССР..." Р.С.Ф.С.Р. НКВД. Стат. отд. - Изд. 8-е. - Москва 1929
  27. "Административно-территориальное деление Союза ССР..." Р.С.Ф.С.Р. НКВД. Стат. отд. - Изд. 8-е. - Москва 1929
  28. Подробная карта РККА Киева и окрестностей. 1937
  29. Історія іст і сіл УРСР. Том Київська область. За даними перепису СРСР 1970
  30. Військова топографічна карта 1:50000 1985
  31. [Перепис України 2001]
  32. [zazimye.in.ua Інвестиційний паспорт Зазимської сільської ради, 2015]
  33. "Черниговские епархиальные известия" №13 1 июля 1863

Література[ред. | ред. код]

  • Клишта П. І. Село Зазим'є на Київщині: Історико-краєзнавчий нарис. — К.: Кий, 2000. — 224 с.: фото. — Бібліогр.: с. 221–224 (89 назв).

Посилання[ред. | ред. код]