Заклад (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Заклад
Zaklad gerb.png Zaklad prapor.png
Герб Прапор
Вид на село Заклад
Вид на село Заклад
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Миколаївський район
Рада/громада Тростянецька сільська рада Тростянецької об'єднаної територіальної громади
Код КОАТУУ 4623010101
Основні дані
Засноване 1875
Населення 308
Площа 0,046 км²
Густота населення 6695,65 осіб/км²
Поштовий індекс 81606[1]
Телефонний код +380 3241
Географічні дані
Географічні координати 49°33′09″ пн. ш. 23°56′53″ сх. д. / 49.55250° пн. ш. 23.94806° сх. д. / 49.55250; 23.94806Координати: 49°33′09″ пн. ш. 23°56′53″ сх. д. / 49.55250° пн. ш. 23.94806° сх. д. / 49.55250; 23.94806
Середня висота
над рівнем моря
277 м
Місцева влада
Адреса ради 81614, с. Тростянець, вул. Зелена, 2
Карта
Заклад. Карта розташування: Україна
Заклад
Заклад
Заклад. Карта розташування: Львівська область
Заклад
Заклад
Мапа

Заклад у Вікісховищі?

Закла́д — село в Україні, в Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 308 осіб. Орган місцевого самоврядування — Тростянецька сільська рада об'єднаної територіальної громади. Першим старостою села Заклад обраний Ігор Олюхно.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване у північно-західній частині району за 5 кілометрів від Миколаєва. За кілометр від села проходить міжнародна автотраса Київ — Чоп, а через Заклад проходить невеликий тракт із сусідньої Демні. На західній окраїні села протікає річка Зубра.

Назва[ред. | ред. код]

Походить від установи «Доброчинний заклад для сиріт і убогих», що існувала тут із 1840-х років. Вона діяла у приміщенні, де нині психіатрична лікарня. Ймення «інститут» установі не прижилося, тому її стали звати «закладом», а потім і все поселення назвою «Заклад».

Герб та прапор[ред. | ред. код]

У зеленому полі срібний палац із червоним дахом, над і під ним – по золотому рівносторонньому хресту. Символом є палац Скарбека, а хрести означають доброчинність і пожертву.

Історія[ред. | ред. код]

Наполеон Орда. Палац у Закладі

Засновником поселення вважають польського графа Станіслава Скарбека. У затишному місці поміж Дроговижем і Демнею він збудував палац за проектом його австрійської резиденції в містечку Нуссдорф. Палац у Закладі має вигляд букви «П», його середня частина триповерхова, а бокові мають чотири поверхи. Поблизу них — стилізовані башти, висотою у п'ять поверхів.

1840-го року в приміщенні свого палацу Станіслав Скарбек заснував «Доброчинний інститут для сиріт та убогих». Його діяльність узаконено 1 серпня 1843 року. Ця будівля неймовірної краси й витонченості мала стати помешканням для усіх бездомних дітей. Мешкали тут діти багатьох національностей, але навчання велося польською у суворому католицькому дусі. Окрім загальної освіти діти здобували і фахові знання: дівчата вивчали городництво, куховарство і шиття, а хлопці — різні види ремесел й виготовлення горілки. Загалом у Закладі проживало до 400 дітей-сиріт: 250 хлопців та 150 дівчат.

Окрім дітей у палаці Скарбека мешкали близько 60 стареньких. Аби влаштувати у палаці для них притулок, Скарбек продав власний будинок театру у Львові, звіринець, три містечка й 28 сіл. Натомість граф одержав палац-інститут в Закладі у вічне володіння.

Історики й досі сперечаються щодо того, чому Скарбек так облюбував це місце. Одна з версій — у селі він мав коханку Анну, дружину місцевого конюха. Кажуть, що із чотирьох її доньок принаймні дві — Скарбекові. Для цієї жінки Станіслав придбав у Миколаєві величенний будинок. У ньому коханка Скарбека так і не жила, але часто здавала його в оренду для міських балів.

Станіслав Скарбек так і не дочекався остаточного завершення будівництва свого палацу й помер у Львові 28 жовтня 1848 року. Поховали його на Личаківському цвинтарі. Щоправда 1888 року, коли будівництво в Закладі нарешті остаточно завершили, тіло Станіслава Скарбека перепоховали до крипти у так званому Закладському лісі неподалік від палацу-інституту. Каплиця в якій знаходилась крипта в даний час напівзруйнована.

Відповідно до статуту, після смерті засновника «Доброчинним закладом-інститутом для сиріт та убогих» керувала Наглядова рада. Її очолював представник з роду Скарбеків і за це він мав певну пільгу — міг проживати в одній з кімнат Закладу, а також театру в місті Львів. Одразу по смерті Станіслава інститут взяв під свою опіку зять Скарбекового брата Ігнація Кароль Яблоновський.

Серед викладачів інситуту більшість становили поляки, однак були й українці. Один з них — Денис Січинський, згодом став генієм-композитором. У 1888 році його, тоді молодого випускника консерваторії, за порадою відомого професора В. Вшелячиньського прийняли у Заклад на посаду вчителя музики. Окрім співу Січинський навчав дітей гри на різноманітних музичних інструментах, а у 1896 році організував на базі інституту духовий оркестр. Наступні два роки Денис був капельмейстром. А 10 років, проведених у Закладі ввійшли до біографії композитора як «Закладський період». За цей час Січинський 1892 року написав кантату «Дніпро реве» на слова Бориса Грінченка, 1894 — марш «Сагайдачний», а ще «Чеську польку», фортепіанні мініатюри й обробки народних пісень.

Ще на початку ХХ ст. автор одного з путівників Мечислав Орлович назвав Заклад «зразковою спорудою», яку можна відвідати «лише за згодою дирекції». Під час Визвольних змагань 1917—1920 тут «квартирував» полк Будьонного. Більшовики спалили унікальну книгозбірню, розікрали та знищили інші цінності.[2] А уже 1939 року після «визволення» Західної України мародери вперше розкопали поховання Скарбека у лісопарку, що тепер зветься Закладівським лісом. Опісля борці з релігією ще й 1959 року понищили решту поховань на невеличкому кладовищі, де спочивають працівники інситуту й старі люди. Та й головний корпус палацу Скарбека сильно постраждав після бомбардувань Другої світової війни й перебудов у післявоєнний період.

Радянська влада у 1941 році в одному з корпусів колишнього «Доброчинного інституту для сиріт і убогих» влаштувала свій сиротинець. Згодом його перетворили у тюрму НКВС.

В 1984 році на базі лікувально - трудового профілакторію ( ВЛ 315/П11) тут заснували Миколаївську виправну колонію № 50. Ця установа діє до сьогодні, сучасна назва Державна установа "Миколаївська виправна колонія (№50)" вона розрахована на утримання 600 осіб. В'язні відбувають тут покарання за першою судимістю, більшість з яких за злочини невеликої та середньої тяжкості. В колонії працює підприємство, яке спеціалізується на виготовленні металевих  кованих виробів, виробів з деревини, будівельних матеріалів. Останнім начальником ЛТП та першим начальником колонії в 1984 році став Іван Левицький, після нього в різний час установу очолювали Василь Демачкович, Юрій Пристай, Богдан Лисій, Ігор Соснило, Іван Волчанський, Тарас Мицик. В даний час начальником ДУ "Миколаївська виправна колонія (№50) є Руслан Олійник.

На базі виправної колонії діє Державний професійно-технічний навчальний заклад «Миколаївський навчальний центр N 50», в якому засуджені здобувають робітничу кваліфікацію з 5 спеціальностей: Кравець.,Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів., Слюсар - ремонтник., Електрогазозварник.,Столяр будівельний. Першим директором навчального закладу був Віктор Козоглодюк (2005р), після нього навчальний центр очолював Василь Марчишин, а тепер Ігор Соснило.

У 1999 році на території Миколаївської виправної колонії № 50 відкрито каплицю, де із засудженими працюють капелани від УГКЦ (о. Тарас Жолдак) та ПЦУ (о.Володимир Грицко). Першим капеланом від УГКЦ був о.Степан Здобиляк, який навчався в підпільній Львівській духовній семінарії Святого Духа та був репресованим священником підпільної церкви до її легалізації. Отець Степан був капеланом до своєї смерті 23 вересня 2008 року, захоронений у своєму рідному селі Бортятин на Мостищині. Тривалий час капеланом від УПЦ КП був о. Микола Біляк. Від УГКЦ капеланами також служили священники о. Ігор Ільків та о.Руслан Цар. Церкву на території виправної колонії в свій час відвідали високі духовні особи кардинал УГКЦ Любомир Гузар та кардинал РКЦ Мечислав Мокшицький. Часто навідував свою паству в колонії тоді єпископ УПЦ КП Дрогобицький і Самбірський Матфей(Шевчук)

А в головному приміщенні палацу Скарбека нині діє обласна психіатрична лікарня. У радянські часи тут також працював профілакторій для примусового лікування алкоголізму.

Новий поштовх до розвитку село Заклад отримало після входження в Тростянецьку ОТГ в 2015 році. За невеликий період село обладнано вуличним освітленням, відремонтовано дорогу, обладнано пішохідні доріжки, побудовано дитячий та спортивний тренажерний майданчики, проведено ремонт клубу, проводиться реконструкція водопроводу

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Миколаївський район
  2. Іван Фаріон. «Проклята» картина у палаці графа Скарбека… — С. 9.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Іван Фаріон. «Проклята» картина у палаці графа Скарбека // Високий замок. — Львів, 2016. — № 23 (5423) (25 лют.-2 бер.). — С. 1, 9.

Посилання[ред. | ред. код]