Заковський Леонід Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Заковський Леонід Михайлович
латис. Henriks Štubis
Zakovski leon.gif
Народився 1894
Курляндська губернія, Російська імперія
Помер 29 серпня 1938(1938-08-29)
Розстрільний полігон «Комунарка», Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання Розстрільний полігон «Комунарка»
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність політик
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання комісар державної безпеки 1-го рангу і комісар державної безпеки 2-го рангу
Партія КПРС і Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)[d]
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Червоного Прапора  — 1922Орден Червоного Прапора  — 1932Орден Червоної Зірки  — 1936
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» — 1938
Почесний ювілейний знак «ВЧК-ГПУ» (V)Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)

Леоні́д Миха́йлович Зако́вський (справжнє ім'я Ге́нріх Ерне́стович Шту́біс латис. Henriks Štubis, нар. *1894, садиба Рудбаржі, Курляндська губ. — 29.08.1938, полігон «Комунарка», Москва) — діяч ВЧКОГПУНКВС, комісар державної безпеки 1 рангу.

Один з організаторів ГУЛАГу, один з ініціаторів Справи Ленінградського товариства глухонімих та інших злочинів совєцької влади.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 1894 в Рудбаржській волості Газенпотського повіт Курляндської губернії в бідній родині лісника (нині Скрундський край, Латвія). Латиш. Закінчив 2 класи Лібавского міського училища, звідки був виключений за участь в першотравневій демонстрації.[1] Працював в мідно-жерстяних майстернях Ансона в Лієпаї, з 1912 року плавав юнгою і кочегаром на пароплаві «Курськ» Російського східно-азійького товариства на лінії Лібава (Лієпая)-Нью-Йорк. 1914 року вступив до РСДРП.

Був заарештований поліцією 27 лютого 1913 року разом з братом Фріцем Штубісом, через 3 дні звільнений під гласний нагляд поліції. Знову заарештований 6 листопада 1913, спочатку його тримали в Лібавській, а з 29 листопада 1913 року в Мітавській в'язниці. У постанові начальника Курляндського губернського жандармського управління від 1 грудня 1913 зазначено, що Штубіс (Заковський) політично ненадійний і належить до Лібавської групи анархістів.

Революційні роки[ред. | ред. код]

Винним той себе не визнав, за рішенням Особливої ​​Наради МВС 3 січня 1914 висланий на три роки під гласний нагляд поліції в Олонецьку губернію. З травня 1914 по січень 1917 року був у засланні, згодом звільнився.

Згодом приховував приналежність до анархістів і приписував собі середню освіту, якої не мав.

З січня 1917 жив в Петрограді, ухилявся від мобілізації. Активний учасник революції та перевороту 1917 року. Після липневих подій перейшов на нелегальне становище.

Примкнув до Центру об'єднаних латиських груп РСДРП(б) Північного р-ну Петрограду, робітник-металіст в кустарних майстернях, робітник на заводі «Скороход», член червоної гвардії Василеострівського району, брав участь у боях під Гатчиною. У жовтні 1917 із загоном матросів брав участь у захопленні міської телефонної станції і був, таким чином, одним з 9 латишів, участь яких у жовтневому перевороті документально підтверджена.

Кар'єра в ВЧК-ОГПУ[ред. | ред. код]

З 1 січня 1918 року на службі в ВЧК. У березні 1918 особливоуповноважений президії ВЧК на Західному, Південному і Східному фронтах. Очолював загони спецпризначення, що придушували повстання в Астрахані, Саратові, Казані та інших районах.

Згодом начальник Особливого відділу Каспійсько-Кавказького фронту, начальник відділення особливого відділу Московської ЧК.

1921—1925 — голова Подільського та Одеського губернських відділів ГПУ, уповноважений ГПУ України по Молдові. Причетний до вбивств і пограбувань перебіжчиків, присвоєння контрабанди, що в підсумку призвело до конфлікту з політичним керівництвом окупованої Росією України. Притягнутий до відповідальності, але серйозного покарання уникнув і переведений з підвищенням в Сибір.

В Сибіру[ред. | ред. код]

6 лютого 1926 — повноважний представник ОГПУ по Сибіру і начальник Особливого відділу Сибірського військового округу. 1928 року під час поїздки Сталіна до Сибіру забезпечував його безпеку. Організатор колективізації в Сибіру. По лінії ОГПУ керував заходами з розкуркулення в Сибіру і придушенням Муромцевського повстання в Сибірському краї 1930 року. Навесні 1931 року запропонував ПП ОГПУ по Західно-Сибірському провести висилку 40 тис. селянських господарств. Пропозицію Заковського затвердили. Пізніше ПП розробило конкретні заходи по здійсненню депортації. В ході весняно-літньої висилки в 1931 року в спецпоселення комендатур прибуло близько 45 тис. сімей. В ході іншої масової депортації 1933 року на спецпоселення було відправлено майже 30 тис. сімей.[2]

Один з ініціаторів створення ГУЛАГу.

З 1928 року був головою трійки ПП ОДПУ по Сібірському краю, створеної для позасудового розгляду справ. Тільки з 21 листопада 1929 по 21 січня 1930 років трійкою було розглянуто 156 справ, за якими було засуджено 898 осіб, в тому числі 347 — до розстрілу.

Протягом 1930-го трійка ОДПУ Західного Сибіру засудила 16,553 чол., В тому числі 4,762 — до розстрілу (28,8 %), відправлено до таборів було 8 576 осіб (51,8 %), на заслання — 1,456 (8,8 %), вислано — 1759 осіб (10,6 %). Заковський особисто підписував розпорядження працівникам комендатури про розстріл засуджених.

З 10 квітня 1932 року — повноважний представник ОГПУ в Білорусі і начальник Особливого відділу Білоруського військового округу. З 15 липня 1934 року — нарком внутрішніх справ Білоруської РСР. Сфабрикував велике діло «контрреволюційної повстанської та шпигунсько-диверсійної організації „Білоруський національний центр“».

Великий терор в Ленінграді і Москві[ред. | ред. код]

За керівництва Ягоди в грудні 1934 року став начальником Ленінградського управління НКВС. Керував розслідуванням вбивства Кірова. У Ленінграді разом з Ждановим розгорнув масовий терор. З 28 лютого по 27 березня 1935 року за його керівництва проведена операція з виселенню «колишніх людей», в ході якої «вилучено з Ленінграда і засуджено Особливою нарадою НКВС — 11,702 особи» (колишніх дворян, фабрикантів, поміщиків, офіцерів, священиків).

Цей період відзначений входженням до складу особливої ​​трійки, створеної за наказом НКВД СРСР від 30.07.1937 № 00447 і активною участю в сталінських репресіях. Заковський особисто брав участь в допитах, тортурах і розстрілах. Виступаючи 10 червня 1937 на Ленінградській обласній конференції ВКП (б), сказав: "Ми повинні ворога знищити до кінця. І ми його знищимо ".

12 грудня 1937 року обраний депутатом Ради Союзу Верховної Ради СРСР 1-го скликання від Ленінградської області.

19 січня 1938 призначений заступником наркома внутрішніх справ (НКВС) і начальником Московського управління НКВС. Московське управління він очолював тільки два місяці, але саме на цей час припадає пік репресій в Москві, в тому числі і проти латишів. Саме в ці місяці (з 20 лютого по 28 березня) здійснювалися наймасовіші розстріли на Бутовському полігоні.

Засуджений на прізвище Постель, колишній начальник Третього відділення УНКВС по Москві і Московській області, показував: «заарештовували і розстрілювали цілими сім'ями, в числі яких ішли зовсім неписьменні жінки, неповнолітні і навіть вагітні та всіх, як шпигунів, підводили під розстріл … тільки тому, що вони — „націонали…“. План, вигаданий Заковським, був 1000—1200 „націоналів“ на місяць». Постеля заарештували на початку 1939-го і засудили до 15 років таборів.

Один з організаторів Третього Московського процесу.

Останні роки[ред. | ред. код]

У березні 1938-го знятий з поста начальника Московського управління НКВС і призначений начальником тресту Камлісосплав НКВС. У квітні 1938 року знятий і з цієї посади, звільнений з НКВС, виключений з ВКП (б), заарештований 19 квітня 1938 року за звинуваченням у «створенні латиської контрреволюційної організації в НКВС, а також шпигунстві на користь Німеччини, Польщі, Англії». Розстріляний 29 серпня 1938 року.

Після смерті Сталіна реабілітований не був.

Нагороди[ред. | ред. код]

В органах ВЧК—ОГПУ—НКВС[ред. | ред. код]

  • 12.17-03.18 — розвідник, нач. розвідки і комендант ВЧК;
  • 03.18-1918 — уповн. президії ВЧК на Західному, Південному та Східному фронтах;
  • 1918-01.19 — нач. Особливого відділу (ОВ) Каспійсько-Кавказького фронту;
  • 02.19-12.19 — нач. інформаційного (рос. осведомительного) відділення ОВ МЧК;
  • 01.20-1921 — нач. ОВ Одеської губ. ЧК; член колегії Одеської губ. ЧК; нач. секретно-оперативної частини Одеської губ. ЧК;
  • 03.21-03.23 — голова Подільської губ. ЧК; нач. Подільського губ. від. ГПУ;
  • 06.03.23-01.08.25 — нач. Одеського губ. від. ГПУ;
  • 27.11.24-04.25 — уповн. ГПУ УРСР по Молдавській АРСР;
  • 01.08.25-27.10.25 — нач. Одеського окр. від. ГПУ;
  • 06.02.26-16.08.30 — повпред ОГПУ по Сибірському краю; нач. ОВ Сибірського ВО;
  • 01.08.30-10.04.32 — повпред ОГПУ по Західно-Сибірському краю;
  • 10.04.32-10.07.34 — повпред ОГПУ по БРСР — голова ГПУ БРСР;
  • 11.05.32-10.12.34 — нач. ОВ ОГПУ-НКВД БВО;
  • 15.07.34-10.12.34 — нарком внутр. справ БРСР;
  • 10.12.34-20.01.38 — нач. УНКВС Ленінградської обл.;
  • 12.34-17.11.35 — нач. ОВ ГУГБ НКВС ЛВО;
  • 20.01.38-28.03.38 — нач. УНКВС Московської обл.;
  • 29.01.38-16.04.38 — заст. наркома внутр. справ СРСР (Єжова);
  • 28.03.38-20.04.38 — нач. Упр. ОВ НКВС СРСР;
  • 20.04.38-30.04.38 — нач. будівництва Куйбишевського гідровузла НКВС СРСР;
  • 30.04.38 — арешт; засуджений ВКВС СРСР 29.08.38 за ст. 58-6, 58-8, 58-11 КК РРФСР до ВМН. Розстріляний.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. Папчинский, М. Тумшис / 1937. Большая чистка. НКВД против ЧК - Книги - Terra Incognita. Сайт Рэдрика. territaland.ru. Процитовано 2018-04-10. 
  2. Політбюро і селянство: висилка, спецпоселення.1930-1940. М., 2006. Кн. 2. С. 1042.