Закон Дибо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Дибо

Зако́н Дибо́ (також «зако́н Дибо́ — Іллічá-Сві́тича», інколи «зако́н Іллічá-Сві́тича») — акцентуаційний закон у праслов'янській мові, що його відкрили В.А. Дибо і В.М. Іліч-Свитич. Суть закону полягає в тім, що наголос коротких неакутованих наголошених голосних пересувався на наступний склад. Наприклад:

Історія[ред. | ред. код]

Різниця між законом Фортунатова — де Сосюра і законом Дибо є в тім, що, по-перше, закон Фортунатова — де Сосюра пояснує пересув наголосу лише на акутований склад, а закон Дибо – на будь-який наступний, а по-друге, якщо перший стосується наголошеного і лише неакутованого складу, то дія другого взагалі не поширювалася на початковий наголошений склад у рухомих акцентних парадигмах. Третя і найголовніша різниця полягає у відмінності між, з одного боку, псл. наз. *vodá i знах. *vődǫ́ парадигми а (де акцент рухомий) і ,з другого, псл. наз. *ženа́ і знах. ženǫ́ парадигми b (де наголос завжди на останнім складі). Якщо склад, що мав стати наголошеним, був акутований, то голосний отримував визхідну (акутовану) інтонацію, якщо ж склад не був акутованим – то голосний отримував низхідну (циркумфлексну) інтонацію, що згодом пересунулася на попередній склад за законом Івшича — Станґа:

До закону Дибо Після закон Дибо Після закону Івшича — Станґа Зараз
Інфінітив *p r ò s i t i → *p r o s i̋ t i → *p r o s ȉ t i → проси́ти
*p o l ò ž i t i → *p o l o ž i̋ t i → *p o l o ž ȉ t i → положи́ти
*-iH-tḕi → *l o ž ì t i → *l o ž i̋ t i → *l o ž ȉ t i → ложи́ти
3 особа однини

теперішнього

часу

*p r ò s i t ь → *p r o s î t ь → *p r ò s î t ь → про́сить
*p o l ò ž i t ь → *p o l o ž î t ь → *p o l ò ž ī ( t ь ) → поло́жить
*l o ž i t ь́ → *l o ž ĩ ( t ь ) → ло́жить

Значення[ред. | ред. код]

Закон Дибо пояснив значну акцентуаційну зміну, яку в класичний період слов'янської акцентології приписували законові Фортунатова — де Сосюра. В.М. Ілліч-Світич розцінює закон Дибо як такий, що пояснив наголос на кінцевому складі в переважній більшості іменників у слов'янських мовах.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Pronk-Tіethoff, Saskia Elisabeth. The Germanic loanwords in Proto-Slavic: origin and accentuation. — Leiden University Centre for Linguistics (LUCL), Faculty of Humanities, Leiden University, 2012. — С. 33.
  • Jay H. Jasanoff. The Prehistory of the Balto-Slavic Accent. — Leiden/Boston

Примітки[ред. | ред. код]