Закон Ньютона — Ріхмана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зако́н Нью́тона — Рі́хмана (рос. закон Ньютона-Рихмана; англ. Newton-Richman's law; нім. Newton-Richmannsches Gesetz n) — густина теплового потоку пропорційна різниці між температурою оточення і температурою стінки :

де коефіцієнт тепловіддачі.

Історія[ред. | ред. код]

У 1701 році в "Philosophical Transactions" Ньютон опублікував статтю "Scala graduum caloris et frigoris" (укр. "Шкала ступенів теплоти і холоду"). В ній він описав свою шкалу температур, в якій як термометрична рідина застосовувалася лляна олія. В цій же статті був і сформлюванний закон тепловіддачі, який використовувався для вимірювання високих температур:

« Кількість тепла, яке нагріте залізо віддає в заданий час навколишнім холодним тілам, тобто яке залізо втрачає в продовж заданого часу, пропорційне всій теплоті заліза, тому якщо часи охолодження приймати рівними, то теплоти будуть в геометрічній прогрессії »

В той час не була розроблена теорія теплоти і Ньютон під теплотою тіла має на увазі його температуру. І закон можна математично сформлювати наступним чином:

Де - температура тіла, - температура оточення, - час

Література[ред. | ред. код]