Закон мінімуму Лібіха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Бочка Лібіха

Закон мінімуму Лібіха (Закон «Обмеженого фактора», «Бочка Лібіха»), відкритий Ю. Лібіхом (1840) — екологічно-економічний закон, згідно якого відносна дія окремого екологічного фактора буде тим сильнішою, чим більше цей фактор, у порівнянні з іншими екологічними факторами, буде наближатися до свого кількісного мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. Закон мінімум Лібіха (закон щодо ролі екологічних факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не поширюється на нестабільні системи. Надходження у такі системи різних компонетів та чинників розвитку відбувається спонтанно і нерівномірно. Само тому у ролі лімітучих почергово або одночасно стають декілька факторів. Багато в чому закон мінімуму Лібіха уточнюється та деталізується законом толерантності Шелфорда.

Узагальнення і розширення[ред.ред. код]

Багато дослідників у майбутньому розширили та розвинули основні положення теорії Лібіха. Зокрема, окрім суто поживних речовин, в модель було включено ряд інших визначальних факторів таких, як, приміром, температуру повітря, кількість опадів, (мінімальна температура морозостійкості чи зимостійкості), кількість фотоактивної радіації тощо.
Відомий американський еколог і зоолог Ю.Одум, також чимало уваги надавав дослідженням проблем лімітуючих факторів. Він, запропонував задля уникнення неоднозначностей в трактуванні моделі та змістовної плутанини, обмежити концепцію мінімуму і використовувати її лише до хімічних речовин (кисню, азоту, фосфору, кальцію, хлору, бору, мікроелементів тощо), тобто повернутися до первісної теорії Лібіха, яка акцентує увагу на речовинах, необхідних для росту і розмноження організмів. Ю. Одум вважає за доцільне включити усі інші чинники, разом з фактором максимуму, у т. з. «закон толерантності». Обидві ці теоретичні концепції об'єднуються загальним принципом лімітуючих факторів. Отже, «закон мінімуму» — це лише один з аспектів залежності організму та екосистем від зовнішнього середовища[1].

Доповнення[ред.ред. код]

Можна сформулювати низку положень, які доповнюють принцип Лібіха-Шелфорда[2]:

  • організми можуть мати широкий діапазон толерантності щодо одного фактора і вузький відносно іншого;
  • зазвичай найбільш широко поширені організми з широким діапазоном толерантності щодо одного фактора;
  • якщо умови по одному екологічному чиннику неоптимальні для виду, то може звузитися і діапазон толерантності щодо інших екологічних факторів;
  • оптимальні значення екологічних факторів для організмів в природі і в лабораторних умовах (в силу істотної їх ізоляції) найчастіше виявляються різними (див.: гіпотеза компенсації екологічних факторів), що тісно пов'язане з розрізненням фундаментальної та реалізованої екологічних ніш;
  • період розмноження є критичним, і багато екологічних факторів в цей період стають лімітуючими при загальному звуженні діапазону толерантності.

Приклад[ред.ред. код]

Лібіх використовував бочку для ілюстрації закону. Зараз вона називається Бочка Лібіха. Так само як об'єм бочки виготовленої з нерівних дощечок обмежений найменшою дощечкою, так і ріст рослини та їх врожайність обмежуються поживною речовиною, що є присутня в найменшій кількості.

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Кучерявий В.П. Екологія - Вплив лімітуючи факторів на організм. Закон мінімуму Лібіха. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-03-22. 
  2. Цит. за: Одум Ю. Основы экологии. — М., 1975. — 740 с.

Джерела[ред.ред. код]