Закусило Валерій Васильович
| Валерій Закусило | |
|---|---|
 Старший солдат | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
27 жовтня 1987 Сігулда |
| Смерть |
18 січня 2020 (32 роки) Оріхове |
| Громадянство |
 Україна |
| Псевдо | «Морячок» |
| Військова служба | |
| Роки служби | -2020 |
| Приналежність |
Україна |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська |
| Рід військ |
 Механізовані війська |
| Формування | |
| Війни / битви | |
| Командування | |
| командир відділення | |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Вале́рій Васи́льович Закуси́ло (27 жовтня 1987 — 18 січня 2020) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1987 року у місті Сігулда (Латвія). До 1991 року мешкав у латвійському місті Вангажі. Після розлучення батьків разом із батьком повернувся на його батьківщину — у село Гуничі (Овруцький район, Житомирська область), де ходив до школи. Закінчив Житомирський агротехнічний коледж. Мешкав у місті Біла Церква (Київська область).
Під час війни спочатку проходив службу у 36-й окремій бригаді морської піхоти, а потім підписав контракт в 72-й бригаді. Старший солдат, номер обслуги кулеметного взводу роти вогневої підтримки.
18 січня 2020-го загинув від кульового поранення у голову внаслідок ворожого обстрілу в Попаснянському районі — біля села Оріхове увечері, тривав понад півтори години, з гранатометів та стрілецької зброї із боку окупованого села Березівське.
22 січня 2020 року похований у Білій Церкві, на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр», в місті оголосили День жалоби[2]
Без Валерія лишилися батько Василь Степанович, мати (в Латвії), дві сестри (в Ірландії), дружина Гонтаренко (Закусило) Надія Володимирівна, дві сестри, дружина Надія та дві доньки — Анджеліна та Адель.
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
- Указом Президента України № 50/2020 від 11 лютого 2020 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[3].
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 18 січня[4][5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ У зоні ООС загинув ще один солдат з Житомирської області. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 16 травня 2020.
- ↑ У Білій Церкві оголосили День жалоби за загиблим на Донбасі Валерієм Закусилом. Архів оригіналу за 14 травня 2020. Процитовано 16 травня 2020.
- ↑ Указ Президента України від 11 лютого 2020 року № 50/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 18 січня 2022.
- ↑
Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 18 січня на YouTube
Джерела[ред. | ред. код]
- Закусило Валерій Васильович [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Старші солдати (Україна)
- Народились 27 жовтня
- Народились 1987
- Померли 18 січня
- Померли 2020
- Військовики 72-ї окремої механізованої бригади
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Сігулди
- Померли в Попаснянському районі
- Поховані в Білій Церкві