Чорний ворон. Залишенець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Чорний ворон. Залишенець (фільм).
«Чорний ворон. Залишенець»
Палітурка під об'єднаною назвою "Залишенець. Чорний ворон"
Автор Василь Шкляр
Країна Україна Україна
Мова українська[прим. 1]
Тема визвольна боротьба в Україні 1920-х років
Жанр історичний роман
Видавництво КСД (2009)
Ярославів вал (2009)
Видано 2009
Сторінок 384
ISBN 978-966-14-0662-8

«Чорний ворон. Залишенець» (до 2019 року друкувався під назвами «Залишенець», «Чорний ворон», та «Чорний ворон. Залишенець»)  історичний роман українського письменника Василя Шкляра, вперше виданий у 2009 році. Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської окупації наприкінці радянсько-української війни 1917-1922 рр. У той самий час коли радянська влада проводила на території Української СРР перший Голодомор. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ.[2][3][4]

За роман «Чорний ворон. Залишенець» рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка Шкляр був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року,[5] але письменник відмовився її отримати у знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника.[6][7]

Персонажі[ред. | ред. код]

  • Чорний Ворон, Іван Чорновус— Повстанець, отаман, головний герой
  • Ходя, Вовкулака, Біжу, Захарко, В'юн, Цокало, Карпусь, Ладим, Невіруючий Хома, Сутяга, Дикий Гриць, Васелинка — останні повстанці отамана
  • Тіна — кохана Чорного Ворона
  • Євдося — сліпа ворожка
  • Веремій — отаман (згадка про нього)
  • Ганнуся — дружина Веремія
  • Дося — повстанка, подруга Чорного Ворона
  • полковник Гамалій — зрадник, який мав убити Чорного Ворона
  • сотник Завірюха — напарник Гамалія
  • Варфоломій — віруючий відлюдник, що провіщає лихо.
  • Іларіон Загородній — отаман, друг Чорного Ворона
  • Мефодій Голик-Залізняк — отаман, друг Чорного Ворона.
  • Денис Гупало — отаман, друг Чорного Ворона
  • Птіцин — чекіст, ворог Чорного Ворона.

Історія видання[ред. | ред. код]

Палітурка першого видання від Ярославів вал з заголовком «Чорний ворон» (2009)

Робота над романом тривала майже 13 років[8]. Виданню роману у книжковому варіанті передувала публікація у 2008—2009 роках повної версії роману у журналі Сучасність[9][10][11] та у листопаді 2009 року фрагменту «Суд» у газеті «Літературна Україна».[12]

Роман вийшов одночасно у 2009 році у двох видавництвах під різними назвами. Під назвою «Чорний ворон» роман вийшов наприкінці 2009 року у київському видавництві «Ярославів Вал» й практично одночасно під назвою «Залишенець» — у харківському видавництві «КСД».[13] Подальші перевидання книги у видавництві КСД були під об'єднаною назвою «Залишенець. Чорний ворон».

Сюжет[ред. | ред. код]

В основі сюжету романа війна Холодноярської республіки — чотирирічного державного утворення, що стало осередком спротиву радянській владі на Правобережній Україні. Під проводом різних отаманів холодноярські повстанці борються з більшовицькою армією. Головний герой роману, один з останніх отаманів Холодного Яру, «залишенець» Чорний Ворон — обдарований військовий керівник, боєць, месник, закоханий у таємничу жінку на ім'я Тіна.

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена, щоб вбити у пам'яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.[14]

Реакція[ред. | ред. код]

Рецензії літкритиків[ред. | ред. код]

Літературні критики загалом дуже позитивно оцінили роман.[15][16][17][18][19]

Наклад[ред. | ред. код]

У 2009 перший наклад у 18 тисяч примірників було розкуплено за тиждень. До березня 2011 року, тобто за два роки продажів, загальний наклад роману, за даними видавництво КСД, сягнув 47 тис.[20] Хоча після скандалу з відмовою Шкляра від Шевченківської премії через міністра освіти українофоба Дмитра Табачника, наклад вже у квітні 2011 року сягнув 100 тис. примірників,[21] а до вересня 2011 року зріс вже до 110 тис. примірників (без урахування накладу книги у видавництві Ярославів вал).[22]

У середині 2012 року стало відомо, що сукупний тираж книги перевищив 150 тисяч;[23] цю ж саму цифру у 150 тис. Шкляр озвучив знову у 2015 році в інтерв'ю журналу «Країна».[24] Наприкінці 2017 року стало відомо, що наклад роману вже подолав позначку у 300 тисяч примірників.[25]

Нагороди[ред. | ред. код]

Роман отримав кілька літературних премій:

  • переможець конкурсу Всеукраїнського рейтингу «Книга року 2009» (президент Костянтин Родик),
  • переможець премії «Айстра»,
  • переможець в номінації «Найкращий історичний роман» конкурсу «Ярославів вал» Ліги українських меценатів.[26]

Шевченківська премія[ред. | ред. код]

У лютому 2011 р. Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка за роман «Залишенець. Чорний ворон» визначив Василя Шкляра лауреатом Шевченківської премії 2011 року в галузі літератури. 4 березня 2011 року Василь Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича з заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».[27] У невдовзі потому оприлюдненому указі тодішнього Президента України В. Ф. Януковича № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» Василя Шкляра не згадано.[28][29][30][31] Подальша доля премії залишається невідомою.

З ініціативи Юрія Андруховича 17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.[32]

Екранізації[ред. | ред. код]

Докладніше: Чорний ворон (фільм)

На початку 2016 року на мистецькому фестивалі «Ї» в Тернополі Василь Шкляр повідомив, що у 2016 році розпочнуться зйомки повнометражного фільму «Чорний ворон». За словами Шкляра, художній фільм матиме прокатну та телевізійну версії і зніматися він буде командою 1+1 production.[33] Згодом телеканал 1+1 повідомив що на додачу до повнометражного фільму буде також створено 4-х серійну серіальну версію.[34].

Видання[ред. | ред. код]

Друковані видання[ред. | ред. код]

Найзнаковіші друковані видання:

  • Василь Шкляр. Чорний Ворон. Київ: Ярославів Вал, 2009. 352 стор. ISBN 978-966-2151-25-1 (Українська Кліо)
  • Василь Шкляр. Залишенець. Харків: КСД. 2009. 384 стор. ISBN 978-966-14-0662-8 (Зірки української прози)
  • Василь Шкляр. Залишенець. Чорний Ворон. Харків: КСД. 2014. 432 стор. ISBN 978-966-14-7839-7
  • Василь Шкляр. Чорний ворон. Залишенець Харків: КСД. 2019. 432 стор. ISBN 978-617-12-6106-8

Аудіокниги[ред. | ред. код]

У липні 2011 року Мистецька агенція «Наш Формат» випустила аудіокнижку «Залишенець». Озвучив книгу Петро Бойко, заслужений артист України, протоієрей Української православної церкви КП.

Переклади іноземними мовами[ред. | ред. код]

Станом на 2016 рік, роман Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон» було перекладено англійською, португальською та словацькою.[35][36]

  • (англійською) Vasyl Shkliar. Raven. Translated from Ukrainian by Susie Speight and Stephen Komarnyckyj. 2013. London: Aventura Ebooks Ltd. ISBN 978-1-909087-72-9[37]
    • (передрук) Vasyl Shkliar. Raven's Way. Translated from Ukrainian by Susie Speight and Stephen Komarnyckyj. 2015. London: Kalyna Language Press Ltd. ISBN 978-0-993197-20-8[38]
  • (словацькою) Vasyľ Škľar. Čierny havran. Preložené z ukrajinčina: Vladimír Čerevka; verše prebásnila, doslov napísala a vysvetlivky zostavila Nataša Ďurinová. Bratislava: Ikar. 2013. 392 st. ISBN 978-80-551-3544-1[39]
  • (португальською) Vassel Scliar. O Corvo Negro. Traduzido de Ucraniano: Emílio Gaudeda. São João-Curitiba-Paraná: Editora Íthal , 2015. 345 p. ISBN 978-85-61868-96-3.[40]

Фрагмент роману мовою есперанто, здійснений Віктором Паюком, вийшов у листопадні 2011 року у журналі Ukraina Stelo.

Див. також[ред. | ред. код]

Зауваги[ред. | ред. код]

  1. ↑ в романі також присутня невелика кількість російської мови; російською в оригіналі подано, наприклад, офіційні документи-доноси тощо; детальніший про це у науковій роботі Василя Загороднюка[1]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ Василь Загороднюк. Авторська Інтерпретація Елементів Білінгвізму в Художньому Тексті (На Матеріалі Роману «Чорний Ворон» («Залишенець») Василя Шкляра) // Херсон: ХДУ, 2017
  2. ↑ Катерина Константинова. Чорний Ворон на білих сторінках. Василь Шкляр написав роман про визвольну боротьбу в Центральній Україні // Дзеркало тижня, № 45, 21.11.2009
  3. ↑ Володимир Ільченко. Про «слабенький роман» Шкляра і силу художнього слова // УНІАН, 10.03.2011
  4. ↑ Петро Герасименко. «Чорний Ворон» як ліки від синдрому набутого малоросійства. // Українська правда, 04.08.2011
  5. ↑ Названі Шевченківські лауреати 2011 року. Неофіційно // День, № 27, 16.02.2011. Архів оригіналу за 11.05.2018. Процитовано 11.05.2018.
  6. ↑ Василь Шкляр: «Я доб'юся відставки Дмитра Табачника» // Газета по-українськи. — 2011. — № 1188 (11 березня)
  7. ↑ Василь Шкляр: Не мають права нащадки зайд ображати мою Націю // Український тиждень, 2017/10/27
  8. ↑ Василь Шкляр. «Залишенець» // Буквоїд
  9. ↑ «Чорний Ворон» (уривки з роману) // Історична правда, 10 лютого 2011
  10. ↑ «Сучасність» № 1-2, 2008 (с. 150—159), № 8 2008 (с. 84-116), № 9 2009 (с. 37-141.), № 10 2009 (с. 21-132), № 11 2009 (с. 18-134) за 2009
  11. ↑ Василь Шкляр. Чорний ворон — офіційний вебсайт письменника
  12. ↑ Літературна Україна, № 37, 12 листопада 2009, с. 4
  13. ↑ Василь Шкляр: «1920-ті роки — то була українсько-російська війна» // Тексти, 7 березня
  14. ↑ Залишенець. Василь Шкляр. // Клуб сімейного дозвілля
  15. ↑ «Дзеркало тижня», № 45 від 21 листопада 2009, с. 14
  16. ↑ Літературна Україна, № 39 від 26 листопада 2009, с. 6
  17. ↑ Літературна Україна, № 41 від 10 грудня 2009, с. 7
  18. ↑ Українська літературна газета, № 4 від 19 лютого 2010, с. 5
  19. ↑ Літературна Україна, № 38, 19 листопада 2009
  20. ↑ Тираж Шкляревого «Чорного ворона» сягнув майже 50 тисяч // bookclub.ua, 23 березня 2011
  21. ↑ Василь Шкляр: українцем бути невигідно в українській державі — Радіо свобода, 30 квітня 2011
  22. ↑ Василь Шкляр: «Я завжди боявся, що мої романи стануть інструментом русифікації» — Главред, 29 вересня 2011
  23. ↑ Василь Шкляр: Варто взяти до рук бюлетені, щоб не брати зброю // Україна молода, 18.05.2012
  24. ↑ «Це — чужа земля. Але краще воювати за свою країну на чужій землі, ніж у себе у Львові чи в Києві» — Журнал Країна, 13 січня 2015
  25. ↑ Режисером «Чорного ворона» на «1+1» став Олег Туранський — ДМ, 21 Листопада 2017
  26. ↑ Василий Шкляр презентовал новый «антироссийский» роман // Багнет, 16.11.2009. Архів оригіналу за 14 вересня 2010. Процитовано 9 грудня 2010.
  27. ↑ Письменник Василь Шкляр просить Президента перенести вручення йому Шевченківської премії на післятабачниківський час // Українська правда, 4.03.2011
  28. ↑ В. Януковича Указ № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» // Офіційний сайт Президента України, 4 березня 2011
  29. ↑ Янукович не дав Шкляру Шевченківську премію // Газета по-українськи, № 1187, 10.03.2011
  30. ↑ Білий ворон // Україна молода, 10.03.2011. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 11 березня 2011.
  31. ↑ Василь Шкляр: «Наші вимоги повинні бути виконані» // Україна молода, 10.03.2011
  32. ↑ Шкляру вручили 255 тис. грн Народної Шевченківської премії[недоступне посилання з червня 2019]
  33. ↑ Незабаром розпочнуться зйомки художнього фільму за романом Василя Шкляра «Чорний ворон». Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 11 травня 2016.
  34. ↑ «1+1» екранізує історичний роман «Залишенець. Чорний ворон» Василя Шкляра // dyvys.info, 2016
  35. ↑ Письменник Василь ШКЛЯР: «Чорний Ворон перелетів океан» — Урядовий кур'єр, 30 січня 2016
  36. ↑ Зросійщена Україна, квазіРосія, нікому не цікава. Письменник Василь Шкляр — про те, в яких межах буде існувати Україна — НВ, 11 Червня 2016
  37. ↑ Vasyl Shkliar — «Raven» — Aventura Ebooks Ltd. (англ.)
  38. ↑ Vasyl Shkliar — «Raven's Way» — Kalyna Language Press Ltd. (англ.)
  39. ↑ Vasyľ Škľar. Čierny havran — bux.sk (словац.)
  40. ↑ Vassel Scliar. O Corvo Negro [Архівовано 2017-04-10 у Wayback Machine.] на сайті видавництва Editora Íthal (порт.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Чорний ворон. Залишенець
Творчість Василя Шкляра
Романи
Нагороди
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чорний_ворон._Залишенець&oldid=41832378