Перейти до вмісту

Залозецький Роман Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Залозецький Роман Васильович
Народився29 березня 1861(1861-03-29)
Болехів, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер6 жовтня 1918(1918-10-06) (57 років)
Відень, Австро-Угорщина
ГромадянствоАвстрійська імперія Австрійська імперія
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьукраїнець
Діяльністьполітик, хімік
Alma materЛьвівська і Цюріхська політехніки
Науковий ступіньдоктор технічних наук
Знання мовукраїнська, німецька і польська
ЗакладНаціональний університет «Львівська політехніка»
ЧленствоНаукове товариство імені Шевченка
Посадапосол до Галицького сейму[d]
Батькоо. Василь Сас-Залозецький
ДітиВолодимир Сас-Залозецький
Нагороди
Військовий хрест «За громадянські заслуги»

Рома́н Олекса́ндр Залозе́цький гербу Сас[1] (нім. Roman Zaloziecki, пол. Roman Załoziecki; 29 березня 1861, Болехів, нині Долинського району Івано-Франківської області — 6 жовтня 1918, Відень[2]) — український учений-хімік, технолог, громадський і господарський діяч. Один із піонерів досліджень хімічного складу нафти та озокериту в Австро-Угорщині. Перший голова Українського технічного товариства (1913). Батько Володимира Сас-Залозецького.[3]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Син пароха села Гірне (біля Стрия) о. Василя Залозецького.

Навчався у Цюрихській і Віденській політехніках, пізніше — у Львівській політехніці.

З 1885 — асистент, з 1889 — приват-доцент, з 1905 — професор Львівської політехніки. З 1899 року за сумісництвом професор Львівської торговельної академії.

1887 — захистив дисертацію у галузі хімічної технології у Львівській політехніці.

Представник французьких і англійських нафтових фірм у Галичині, Почесний віце-консул Великої Британії у Львові (з 1904), радник Міністерства громадських робіт у Відні (1914).

Член Президії нафтового конгресу в Парижі (обраний 1900 року), в рамках якого виступав з доповіддю «Тверді вуглеводні нафтових залишків»; член Російського технічного товариства в Петербурзі.

Організатор першої крайової дослідної станції для дослідження родовищ нафти й озокериту (1899, діяла у Львівській політехніці).[4]

У часи нафтової кризи 1905 року, пов’язаної з надвидобутком нафти в Бориславі, запропонував Львівській раді залізниць використати нафту замість вугілля в локомотивах, що дало можливість нафтовикам значно розширити ринок збуту.

Фундатор геохімії нафти, піонер екологічних досліджень, засновник української нафтохімічної науки.

Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), голова товариства «Сільський господар», організатор і директор Торгової школи при товаристві «Просвіта», посол до Галицького сейму (10-го скликання, обраний в окрузі Рава-Руська, IV курія, входив до складу «Українського соймового клубу».[4]

Напрям досліджень

[ред. | ред. код]

Його праці та інтереси охоплювали вивчення хімічного складу нафти й озокериту, природи вуглеводнів та нафтових кислот; способи очищення та використання відходів нафтопереробки гудрону. У перших його наукових дослідженнях твердих вуглеводнів нафти і озокериту було доведено, що нафта і озокерит містять кристалічні речовини. Уперше встановив, що вміст парафіну і ароматичних вуглеводнів у бензині змінюється симбатно. Під час дослідження відбілюючої здатності речовини виявив відбілюючу властивість каолінової глини та синтетичного кремнію-оксиду і вказав на спосіб регенерації алюмосилікатних каталізаторів, які пізніше почали застосовуватися для крекінгових процесів. Вивчаючи склад та властивості кислотних відходів, залежно від обробки легких дистиляторів, встановив наявність у нафті терпенових вуглеводнів.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Соціально-політичний портрет Українського проводу Галичини та Буковини в революції 1918—1919 років. Архів оригіналу за 18 червня 2007. Процитовано 26 квітня 2015.
  2. Мельник І. (28 березня 2016). Роман Залозецький — засновник нафтової науки. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
  3. Щербанюк Л. (28 липня 2014). Пасіонарій із Чернівців. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 9 березня 2020.
  4. а б 199 депутатів Галицького сейму, 2010.
  5. Część urzędowa // Gazeta Lwowska nr 195 z 30 sierpnia 1918 r [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.].

Джерела

[ред. | ред. код]