Залуччя (Чемеровецький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Залуччя
Zaluchchya chem gerb.png
Герб
Дмитрівська церква (Залуччя).JPG
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Чемеровецький район
Громада Чемеровецька селищна громада
Код КОАТУУ 6825283401
Основні дані
Засноване 1530
Населення 807
Площа 3,132 км²
Густота населення 257,66 осіб/км²
Поштовий індекс 31646
Телефонний код +380 3859
Географічні дані
Географічні координати 48°51′23″ пн. ш. 26°31′16″ сх. д. / 48.85639° пн. ш. 26.52111° сх. д. / 48.85639; 26.52111Координати: 48°51′23″ пн. ш. 26°31′16″ сх. д. / 48.85639° пн. ш. 26.52111° сх. д. / 48.85639; 26.52111
Середня висота
над рівнем моря
191 м
Місцева влада
Адреса ради 31646, Хмельницька обл., Чемеровецький р-н, с.Черче, вул.Жовтнева,1 , тел. 9-62-36
Карта
Залуччя is located in Україна
Залуччя
Залуччя
Залуччя is located in Хмельницька область
Залуччя
Залуччя

Залуччя — село в Україні, в Чемеровецькій селищній територіальній громаді Чемеровецького району Хмельницької області.

Історія[ред.ред. код]

Перша згадка про Залуччя належить до 1530 року. Тоді воно мало назву Лучинківці.

Згідно з народним переказом, колись до татарських набігів село розташовувалося на іншому місці на південний захід від нинішнього поселення на правому березі Смотрича. Потім люди після татарського спустошення переселилися на інший берег і село стали називати Залуччя. У 1530 році у селі був один лан. З 1566 року зустрічається у писемних пам'ятках під назвою Залуччя, тоді ж село нараховувало 6 ланів. З 1543 р. поселення належало Анні Домаратовні Радецькій по спадковості. В 1567 р. Анна Радецька подарувала половину свого маєтку в Залуччі Кам'янецькій кафедральній капітулі на утримання ксьондза. З 1573 р. різними частинами поселення Залуччя володіли багато власників: Єлизавета Добромирська, Станіслав Срочинський, Мартин Калиновський, Констанція Сухорабська, Іван Радецький. З 1627 р. маєток було віддано Кам'янецьким єзуїтам. З 1773 р. маєтком володів Обрембський, який пізніше продав його Крижановському. Після приєднання Поділля до Російської імперії в 1793 р. друга половина поселення поступила в казну і нею володіла О.Браницька, а пізніше - її дочка графиня Воронцова. Після неї власниками цієї частини були Сарнецький, Писаревський і Рафалович. З 16-го століття село належало до Кам'янецького повіту .

У 1738 році на кошти парафіян збудована дерев'яна церква на честь св. великомученика Дмитра Солунського.

Вкінці 19-го століття Залуччя Циківське налічувало 1324 мешканці, 247 осель, в селі була парафіяльна церква, церковна школа. Адміністративно належало до Кам'янецького повіту Подільської губернії.

[1].

                   Приходи Подільської губернії . Ред. Сецинський Є. І. вид.1891р.

Опис герба[ред.ред. код]

1. Основа герба — чотирикутний щит із загостреною основою.

2. На фоні синього неба та зелених лук — срібне стилізоване зображення Залучанської православної церкви св. Дмитрія Солунського початку XVIII ст.

3. В нижній частині на малому щиті — козацькі мушкети та лук зі стрілами, що нагадують про героїчне історичне минуле та легенди про село.

4. Хвилі нагадують про розташування села на р. Смотрич.

5. Герб обрамлений вінком декоративного орнаменту золотистого кольору, у верхній частині орнаменту — золотий тризуб. Внизу герба — стрічка зеленого кольору з написом «Залуччя».

Пам'ятки[ред.ред. код]

У селі є Церква св. Дмитра. Піп згадується в 1578, 1583 рр. Церква св. Дмитра відома з 1722 р. Біля 1738 р. збудована нова дерев'яна триверха споруда. В 1830-х рр. бічні верхи розібрано. Кам'яна дзвіниця. Кам'яний притвор збудовано 1872 р.

Неподалік від села розташовані ботанічна пам'ятка природи — Самовита Товтра та геологічна пам'ятка природи місцевого значення Залучанська печера. Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

Легенда[ред.ред. код]

Біля села знаходиться відома Залучанська печера довжиною ходів у 50 метрів. Багато легенд і переказів існує про цю печеру.

«Жив у селі Залуччі козак по імені Демид. В яких тільки походах не бував, і в Криму татарському, і в Стамбулі оттоманському. Під час одного походу на Стамбул козаки визволили з Турецької неволі українських дівчат. Одна з них — Афігенія — полонила серце Демида. Привіз її на Україну і з благословенням кошового одружився. А потім попрощався з товариством і повернувся в рідне село.

В Залуччі Афігенія дочку породила. Ясну як ранкове сонце, гарну, наче яблуневий цвіт. Коли Оринці виповнилося шістнадцять, від парубків не було відбою. Чутки про її вроду неслися, наче весна по садах.

Якось зачув Демид, що Кам'янці ярмарок буде. Вирішив козак купити дочці білого шовку на сукню, сріблястої парчі на корсетку і кілька ліктів різнобарвних стрічок, хай, мовляв, до часу полежить у скрині. Та й дружині обіцяну тернову хустку придбати, краму різного. Жили Демид з Афігенією душа в душу.

Сказано — зроблено. Запряг коня у маленький візок, посадив на нього своє сімейство і за світ подався у Кам'янець. Приїхали рано. Між тим, ярмарок вирував, наче море. Між рундуками можна було тільки просунутися боком, стільки снувало тут всякого люду. Довго ходив Демид по ярмарку. Придивлявся, прицінювався, приміряв, купляв. І вже коли сонце стало хилитися до веж фортеці, задоволений залишив своє ярмаркування.

Раптом помітив юрбу озброєних кримчаків, які супроводжували купецькі валки. Ординці навперейми вихваляли вроду Оринки, порівнюючи її з ясним місяцем, лотосом. І одночасно безцеремонно сперечалися, яку суму грошей можна було одержати, коли дівчину у Крим привести не ушкоджену, а переглянувшись намагалися учинити безпорядок, щоб легше здійснити задумане.

Старому козакові не треба було класти пальці у рот. Він одразу збагнув, що до чого. Разом з сусідами підійшов ближче до скелі, що нависла над Карвасарами, відгородив дружину і дочку від перехожих. Ординці зрозуміли, що козак не промах і кинули свою задумку.

Додому залучанці поверталися валкою. Демид запримітив трьох вершників, що назирцем супроводжували їх від самого Кам'янця. Вони, наче з під землі, виринали з за пагорбів то справа, то зліва, то спереду. Не доїжджаючи до Нігина, старший валки згуртував загін сміливців і кинув його проти переслідувачів. Ординці зникли. Та це тільки здавалося, що татари залишили намір захопити в полон красуню. Ще до заходу сонця кримські купці, які з допомогою спеціальних команд вистежували дорогий „живий“ товар, достеменно знали, в якому селі живе Демид. На Карвасарах ще вирував ярмарок, а в Крим вже неслися гінці з звісткою про дивовижну красу дівчини-подолянки.

Влітку, коли жнива перекинулися на посіви гречки і проса, на околиці Залуччя піднявся стовп куряви від безлічі кінських копит. Неслася зграя людоловів. Залучанці кинулися у розтіч. Дружина Демида, яка поралася на городі, не встигла сховатися. Метнулася до церкви, скочила у дзвіницю. Там лежав заряджений мушкет дозорця, що сховався від страху. Побачила жінка через вікно кримчаків і вистріли у поводиря і на щастя влучила, впав на землю ватажок, а охоплені забобонним жахом розбійники повернули коней і втекли. Люди, повернувшись у село, застали свої помешкання цілими і не пограбованими. Минули віки, а пам'ять про подвиг дружини Демида й досі живе у народі.»

Примітки[ред.ред. код]

  1. Літопис УПА. Том 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944—1946. Документи і матеріали. / Упорядники: О. Вовк, С. Кокін. — Київ-Торонто, 2005. — 1334 с. — ISBN 966-96340-5-9 — С. 493—494

Посилання[ред.ред. код]

Залуччя (Чемеровецький район) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, . (пол.)

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.