Залізна доба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Третинна система
Голоцен Історичні епохи
Залізна доба
  Пізня бронза  
  Середня бронза
  Рання бронза
Бронзова доба
    Мідна доба (Енеоліт)    
  Нова кам'яна доба (Неоліт)
Середня кам'яна доба (Мезоліт, Епіпалеоліт)
Плейстоцен     Верхній палеоліт  
    Середній палеоліт
    Нижній палеоліт
  Давня кам'яна доба (Палеоліт)
Кам'яна доба


Залі́зна доба (I тис. до н. е.) — період ранньої історії людства, який визначається розвитком металургії і використанням залізних виробів (ножі, сокири, посуд, зброя, прикраси тощо). Тривав приблизно з 1200 р. до н.е. до 340 р.н.е.

Уявлення про три століття (кам'яне, бронзове і залізне) існувало ще в античному світі, воно згадується в роботах Тита Лукреція Кара . Проте сам термін «залізний вік» з'явився в наукових роботах в середині XIX століття, його ввів датський археолог Християн Юргенсен Томсен.

Період, коли почала поширюватися залізна металургія, пройшли всі країни, проте до залізного віку, як правило, відносять тільки ті культури первісних племен, які мешкали поза володінь стародавніх держав, що утворилися в часи неоліту і бронзового століття - Месопотамії, Стародавнього Єгипту, Древньої Греції, Індії, Китаю.

Історія поняття[ред.ред. код]

Термін «залізна доба» вперше ввів датський археолог Крістіан Томсен. Він був директором Національного музею Данії і всі експонати поділяв за матеріалом на кам'яні, бронзові і залізні. Ця система отримала визнання не відразу, але поступово її прийняли на озброєння й інші вчені. Надалі класифікацію Томсена розвинув його учень, Йенс Ворсо[1].

Надалі система періодизації була перероблена директором відділу доісторичних старожитностей Музею національних старожитностей у Сен-Жермен-ан-Ле Габріелем де Мортільє. Він виділив два періоди - доісторичний (дописемний) та історичний (письмовий). Перший з них учений розділив на кам'яний, бронзовий і залізний віки. Надалі ця система уточнювалася іншими вченими[1].

Пізніше були проведені дослідження, підсумком яких стали первісна класифікація і датування пам'яток залізного віку. У Західній Європі цим займалися Моріц Гёрнес (Австрія), Оскар Монтеліус і Нільс Оберґ (Швеція), Отто Тишлер і Пауль Рейнеке (Німеччина), Жозеф Дешелет (Франція), Йосеф Піч (Чехія) Юзев Костшевський (Польща); у Східній Європі дослідження проводили багато російських і радянських археологів, зокрема Василь Олексійович Городцов, Олександр Андрійович Спіцин, Юрій Володимирович Готьє, Петро Миколайович Третьяков, Олексій Петрович Смирнов, Харрі Альбертович Моора, Артамонов Михайло Іларіонович, Борис Миколайович Граков; в Сибіру - Сергій Олександрович Теплоухов, Сергій Володимирович Кисельов, Сергій Іванович Руденко; на Кавказі - Борис Олексійович Куфтин, Олександр Олександрович Єссей, Борис Борисович Піотровський, Євген Гнатович Крупнов; в Середній Азії - Сергій Павлович Толстов, Олександр Натанович Бернштам, Олексій Іванович Тереножкін.

Порівняння бронзи і заліза[ред.ред. код]

Самородне залізо у природі зустрічається рідко. Його виплавка з руди - досить важке заняття, оскільки залізо має більш високу температуру плавлення, ніж у бронзи, гірше і його ливарні якості. Крім того, залізо поступається бронзі в твердості і корозійній стійкості. Це призвело до того, що досить довго залізо використовувалося дуже мало.

Бронзові знаряддя праці більш довговічні, ніж залізні, і для їх виробництва не потрібна така висока температура, як для плавки заліза. Тому більшість фахівців вважає, що перехід від бронзи до заліза був пов'язаний не з перевагами виготовлених із заліза знарядь, а насамперед з тим, що масове виготовлення бронзових знарядь наприкінці епохи бронзи швидко призвело до виснаження родовищ олова, необхідного для виготовлення бронзи і поширеного в природі помітно менше, ніж мідь.

Залізні руди зустрічаються в природі набагато частіше мідних і олов'яних. Найчастіше зустрічаються бурі залізняки хоча вони і вважаються відносно низькосортною рудою. В результаті видобуток залізної руди в давнину виявлявся досить вигідним заняттям, залізо виявилося доступніше міді, якщо порівняти за вартістю виробництва, ніж сплави на мідній основі. Навички та технології лиття бронзи створили передумови і для розвитку залізної металургії. Нарешті, відкриття способів додавання до заліза вуглецю і загартовування заліза (в результаті чого воно перетворювалося в сталь) значно підвищило механічні характеристики виробів з нього, що зрештою призвело до майже повного витіснення з ужитку бронзових і кам'яних знарядь (використання яких тривало і в бронзовому столітті). Помітно розширився і перелік знарядь, ширше стала їх різноманітність, що в свою чергу створило нові можливості для розвитку господарства і підвищення продуктивності праці.

Залізна доба в системі трьох періодів[ред.ред. код]

Розрізнення ранньої історії людства на три періоди археологічних культур: кам'яну добу, бронзову добу й залізну добу запропонував данський археолог Християн Юргенсен Томсен для полегшення класифікації археологічних знахідок. Найкраще запропонована Томсеном класифікація артефактів працює для археологічних знахідок Середземномор'я та Близького Сходу. В інших стародавніх культурах, наприклад, культурі Стародавнього Китаю, виділити бронзовий і залізний віки важче.

Термін залізний вік, зустрічається набагато раніше, в книзі «Роботи і дні» Гесіода, де історія людства поділена на 5 віків: золотий, срібний, бронзовий, вік героїв та залізний вік, однак цей стародавній поділ міфологічний, а не археологічний.

Всі народи і цивілізації пережили період поширення металургії і залізних виробів. Але до культур залізної доби відносять тільки цивілізації ранньої історії, які згодом пройшли рабовласницький період.

Тривалість[ред.ред. код]

Період залізної доби був найменш тривалим серед інших епох. Він розпочався з Темних часів Греції у 12 столітті до н. е. в Європі і Ближньому Сході, і в 11 столітті в Індії в Азії. Вважається, що залізна доба закінчилася з виникненням приблизно в 3 столітті до Христа писаної історії, яка дає свідчення про події від безпосередніх її учасників (розвинений еллінізм і Римська держава).

В Америці, Австралії й Океанії залізна доба почалася лише з появою європейців.[2]

Можна вважати, що людство продовжує жити в часи розвиненої залізної доби, бо залізо і металургія не втратили свого значення і дотепер. Ще недавно в СРСР визначали своє лідерство у світі за кількістю виробленого чавуна і сталі.

Відкриття заліза[ред.ред. код]

Зброя і прикраси залізного віку

Див. також Початки металургії заліза.

Рання технологія отримання й обробки заліза була примітивною в порівнянні з сучасною металообробкою. Найдавніші залізні артефакти, знайдені археологами, були з метеоритного заліза, вірніше сплаву заліза з нікелем. Виплавлювання заліза із залізної руди почалося в кінці бронзової доби. Питання про те, звідки почався цей процес, чи існував спочатку один центр виплавлювання, чи технологія виникла в різних частинах світу незалежно, дискутується архелогами. Найпоширеніша теорія стверджує, що виплавлювання заліза зародилося в Східній Анатолії приблизно 1200 років до Христа.

Англійський археолог Ентоні Снодграсс виділив три стадії розвитку залізної технології. Спочатку залізо зустрічається рідко і є предметом розкоші. На наступній стадії залізо вже використовують для виготовлення знарядь праці, але переважно використовуються ще бронзові знаряддя. На останній же стадії залізні знаряддя починають переважати над усіма іншими[3].

Найбільш ранні знахідки предметів, зроблених з метеоритного заліза, відомі в Ірані (VI-IV тисячоліття до н.е.), Іраку (V тисячоліття до н.е.) Та Єгипті (IV тисячоліття до н.е.). У Месопотамії перші залізні предмети датовані III тисячоліттям до н.е. Також залізні предмети знаходили в ямної культури на Південному Уралі (III тисячолітні до н.е.) І в афанасієвської культури в південному Сибіру (III тис. до н.е.). Крім того, залізні предмети виготовляли ескімоси і індіанці північного заходу Північної Америки і в Китаї періоду династії Чжоу[3].

Ймовірно, спочатку рудне залізо було отримано випадково - залізна руда використовувалася як флюс при отриманні бронзи, в результаті чого утворювалося чисте залізо. Однак його кількість була дуже мала. Пізніше навчилися використовувати метеоритне залізо, яке вважалося даром богів. Спочатку залізо було дуже дороге і використовувалося в основному для виготовлення ритуальних предметів[3].

Першою технологією виплавлювання заліза була сиродутна. В землі викопувалася яма, куди складали шарами руду й вугілля. Над ямою споруджували купол із димарем. Повітря в піч подавалося за допомогою ковальських міхів. Така конструкція забезпечувала відновлення заліза без розплавлювання — температура була надто низькою. Технологія була малоефективною. В результаті, зруйнувавши піч, із неї виймали пористу речовину, яку називали крицею. Вона складалася із заліза й шлаку. Її потім ущільнювали за допомогою ковальських молотів. Сиродутне залізо було низької якості й крихке. Воно поступалося за твердістю перед бронзою.

Вперше залізо навчилися обробляти в північних районах Анатолії. За усталеною думкою, першими освоїли технологію одержання заліза в племенах, підпорядкованих хеттам[3].

Перевагою заліза над бронзою була доступність сировини. Залізні вироби стали кращими від бронзових тільки з початком освоєння процесу варіння сталі, що відбулося в ранньому Середньовіччі. Відтоді люди почали широко застосовувати залізо. А до того залізні вироби поступалися якістю бронзі, але залізна руда була доступніша і могла бути знайдена практично скрізь, тоді як виробництво бронзи потребує мідних і олов'яних руд, родовища яких були далеко й потребували перевезень і торгівлі.

Із винаходом технології виплавлювання заліза відбулися значні зміни в людському суспільстві — люди отримали в достатній кількості інструменти. Практично всі побутові залізні вироби, окрім ножиць і ґвинтів, були вперше виготовлені в залізну добу.

Давньогрецька традиція вважала відкривачем заліза народ Халіб, що жили в східній частині Малої Азії на південному березі Чорного моря, для яких в літературі використовувався стійкий вираз «батько заліза», і сама назва стала в грецькій мові (Χάλυβας) виникає саме від етноніма[3].

Аристотель залишив опис халібського способу отримання заліза: халіби кілька разів промивали річковий пісок, додавали до нього якусь вогнетривку речовину і плавили в печах особливої конструкції; отриманий таким чином метал мав сріблястий колір і був нержавіючим. В якості сировини для виплавки заліза використовувалися магнетитові піски, запаси яких зустрічаються по всьому узбережжю Чорного моря - ці магнетитові піски складаються з суміші дрібних зерен магнетита, титано-магнетиту, ільменіта й уламків інших порід, так що сталь була легованою, і, мабуть, володіла високими якостями. Такий своєрідний спосіб отримання заліза не з руди говорить про те, що халіби, швидше, відкрили залізо як технологічний матеріал, але не спосіб його повсюдного промислового виробництва. Мабуть, їх відкриття послужило поштовхом для подальшого розвитку металургії заліза, в тому числі з руди, що видобувається в копальнях. Климент Олександрійський у своїй енциклопедичній праці «Стромати» (гл. 21) згадує, що за грецькими переказами залізо було відкрито на горі Іді - так називався гірський ланцюг біля Трої, навпроти острова Лесбос«Іліаді» вона згадується як гора Іда, з якої Зевс спостерігав за битвою греків з троянцями).

В хеттських текстах залізо позначається словом par-zi-lum (пор. лат. ferrum і рос. залізо), і залізні вироби вживалися хетами приблизно з початку другого тисячоліття до нашої ери. Наприклад, у тексті хетського царя Анітти (близько 1800 р. до н.е.) говориться:

Коли на місто Пурусханду в похід я пішов, людина з міста Пурусханді до мене поклонитися прийшла (...?), І він мені 1 залізний трон і 1 залізний скіпетр(?)В знак покори(?)підніс[4].

Те, що залізо дійсно відкрито в Хетії підтверджується і грецьким найменуванням сталі Χάλυβας, і тим, що в гробниці єгипетського фараона Тутанхамона (бл. 1350 до н. е.) був знайдений один з перших залізних кинджалів, явно подарований йому хетами, і що вже в Біблії, в Старому Завіті, в Книзі суддів Ізраїлевих (бл. 1200 до н. е.) описується застосування філістімлянами і хананеями цілих залізних колісниць. Зберігся також лист царя хеттів Хаттуссілі III (1250 до н. е.) Царю Ассирії Салмансару I, в якому повідомляється про те, що хетти виплавляють залізо. Хетти довго зберігали технологію виробництва заліза в таємниці. Обсяги виробництва ними залізних виробів були не дуже великими, проте вони дозволяли хеттам продавати їх в сусідні країни. Пізніше технологія заліза поступово поширилася і в інші країни[3].

Якщо спочатку залізо було дуже дорогим матеріалом (в документах, датованих XIX-XVIII століттями до н. е., виявлених в руїнах ассирійського поселення Кюльтепе в Центральній Анатолії, згадується, що вартість заліза в 8 разів дорожче золота), то з відкриттям способу отримання заліза з руди його вартість падає. Так, в знайдених при розкопках палацу ассирійського царя Саргона табличках говориться, що при заснуванні палацу (1714 р. до н. е.) Були піднесені дари, в тому числі і метали, при цьому залізо вже не згадується в якості дорогого металу, хоча при розкопках було виявлено склад залізних криць[3].

Великі простори лісової зони в епоху бронзи відставали в соціально-економічному розвитку від південних регіонів, але після початку виплавки там заліза з місцевих руд стала вдосконалюватися землеробська техніка, з'явився залізний леміш, придатний для оранки важких лісових грунтів , і мешканці лісової зони перейшли до землеробства. В результаті в епоху заліза зникли багато лісів Західної Європи. Але і в регіонах, де землеробство виникло раніше, впровадження заліза сприяло поліпшенню іригаційних систем: відбувалося вдосконалення зрошувальних споруд, поліпшувалися водопідіймальні споруди (зокрема, в середині I тисячоліття до н. е. Стало використовуватися водопідіймальне колесо). Це призвело до підвищення продуктивності полів.

Значно прискорилося і розвиток різних ремесел, в першу чергу ковальського, збройового, створення транспорту (кораблів, колісниць), рудничної справи, обробки каміння та дерева. В результаті почало інтенсивно розвиватися мореплавання, будівництво будівель і створення доріг, а також поліпшувалася військова техніка. Розвивалася і торгівля, а в середині I тисячоліття до н. е. в ходу з'явилися металеві монети.

Перехід від бронзової доби[ред.ред. код]

13 — 12 століття до Христа на Близькому Сході та в Середземномор'ї були часом занепаду цивілізацій, який називають колапсом бронзової доби. Про це свідчить занепад та зникнення великих міст. Щодо Греції цей період називають темними століттями. В цей же період занепала Хеттська держава в Анатолії, Стародавній Єгипет зазнав нападу так званих народів моря. Причини занепаду та його зв'язок із виникненням технології обробки заліза дискутуються істориками.

Відновлення великих міст і цивілізації розпочалося з 10 століття. Зміцнилися ново-хеттські держави, розквіту досягла Ново-Ассирійська держава. З 8 століття до Христа відновилася економіка Стародавньої Греції, розпочався період класичної античності.

Процес поширення залізної металургії був не дуже швидким. У різних країнах технологія виплавки заліза з'явилася в різний час. Швидкість поширення залежала від багатьох факторів, в першу чергу від запасів сировини і характеру культурних і торгових факторів.

В першу чергу залізна металургія поширилася в Передньої Азії, Індії і в Південній Європі, де залізні знаряддя широко використовувалися вже на рубежі II і I тисячоліть до н. е. В Північній Європі технологія обробки заліза поширилася тільки з VII століття до н. е., в Єгипті - в VI столітті до н. е., в країнах Далекого Сходу - в VII-V століттях до н. е.

У XIII столітті до н. е. швидкість поширення технології виробництва заліза збільшується. До XII століття до н. е. залізо вміли отримувати в Сирії і Палестині, а до IX століття до н. е. бронза виявилася практично витіснена залізом, а торгівля ним велася повсюдно. Основним шляхом експорту заліза був шлях через долину Євфрата і гори в Північній Сирії на південь, а через понтійські колонії - на північ. Цей шлях отримав назву залізного[3].

На Кіпрі залізні вироби були відомі ще в XIX столітті до н. е., проте власна технологія одержання заліза на Егейських островах з'являється тільки на початку I тис. до н. е. Близько XII-XI століть до н. е. в Західному Середземномор'ї (на Кіпрі чи в Палестині) був винайдений спосіб збагачення вуглецем і загартовування заліза, в результаті чого залізо стало конкурувати тут з бронзою[3].

Ще одним центром виготовлення заліза було Закавказзя. Перші вироби із заліза в ньому відносять до XV-XIV століть до н. е., проте широке застосування їх відноситься до IX століття до н. е., вони широко використовувалися в Урарту[3].

У Греції залізо поширилося в IX-VI століттях до н. е. Воно неодноразово згадується в Гомеровському епосі (здебільшого в Одіссеї), хоча і разом з бронзою, яка в той час ще широко використовувалася. В Європу технологія виробництва заліза, можливо, потрапила або через Грецію - Балкани, або через Грецію - Італію - північні Балкани, або через Кавказ - Південну Росію - Карпатський басейн. На Західних Балканах та Нижньому Придунав'ї рідкісні залізні предмети з'явилися в другій половині II тисячоліття до н. е., а до VIII століття до н. е. вони широко поширилися[3].

У Сибіру, багатому мідними і олов'яними рудами, залізний вік настав пізніше, ніж у Європі. У Західному Сибіру використання залізних предметів почалося в VIII-V століттях до н. е., але тільки в III столітті до н. е. залізо стало превалювати. В цей же час настав залізний вік і в Алтаї і мінусинській улоговині, а в лісах Західного Сибіру він почався тільки наприкінці I тисячоліття до н. е.[3]

Залізна доба на території України[ред.ред. код]

Докладніше у статті Залізна доба в Україні

Залізна доба в степах України найчастіше асоціюється зі скіфами, хоча окремі вироби із заліза знайшли ще в похованнях сабатинівської культури 13 −12 століття до Христа.

Європа[ред.ред. код]

Залізну добу в Центральній Європі поділяють на періоди гальштатської культури та латенської культури. У VII столітті до н. е. залізна технологія проникає в Північну Європу. Уже в V столітті до н. е. вона була добре освоєна кельтами, які навчилися поєднувати залізо і сталь в одному предметі, що дозволило отримувати пластини з гостро заточеними краями, які добре піддаються обробці. Кельти навчили технології і римлян. У Скандинавії залізо витіснило бронзу тільки на початку н. е., у Британії - до V століття до н. е. а германці, як повідомляє Тацит, залізо використовували мало[3].

У Східній Європі технологія виробництва заліза була освоєна в VIII столітті до н. е., при цьому серед знахідок трапляються складні біметалеві предмети. Також тут досить рано освоїли процес цементації і виготовлення сталі[3].

На території Італії залізна доба представлена етруською культурою. На півночі Європи, в Скандинавії, Фінляндії, Естонії обробка заліза із болотної руди розпочалася приблизно за 500 років до Христа.

Африка[ред.ред. код]

В Африці на південь від Сахари залізна доба утвердилася одразу ж після кам'яної доби, минаючи бронзову. Як свідчать археологічні дослідження обробка заліза на території сучасного Нігеру, мабуть, датуються 1200 роком до Христа[5]. Свідчення виробництва вуглецевої сталі в Африці датуються початком 1 тисячоліття[6]. В Африці, на думку ряду дослідників, залізна технологія розвинулася незалежно. За іншою версією спочатку вона була запозичена, але потім розвивалася самостійно. Тут дуже рано навчилися отримувати сталь, а також винайшли високий циліндричний горн, а повітря, яке в нього подається, почали підігрівати. У Нубії, Судані, Лівії перші залізні предмети відомі з близько VI століття до н. е. Залізний вік в Африці настав у другій половині I тисячоліття до н. е., причому в деяких регіонах - відразу після кам'яного віку. Так в Південній Африці, у Великій Савані басейну річки Конго, в якій знаходяться багаті поклади мідної руди, виробництво міді було освоєно пізніше, ніж виробництво заліза, причому мідь використовувалася тільки на прикраси, а знаряддя праці виготовлялися тільки з заліза[3].

Китай[ред.ред. код]

В Південно-Східній Азії залізо з'являється в середині I тисячоліття до н. е., а широко застосовувається у другій половині тисячоліття[3]. Залізні вироби з'явилися на Маньчжурській рівнині в 9 столітті до Христа[7]. В долину Янцзи чорна металургія добралася до 6 століття до Христа[8]. У Китаї перші біметалічні предмети, що містять метеоритне залізо, з'являються в II тисячолітті до н. е., але виробництво заліза розвинулося до середини I тисячоліття до н. е. При цьому в Китаї досить рано навчилися отримувати високі температури в горні і робити відливання у форми, отримуючи чавун[3].

Америка[ред.ред. код]

В Америці розвиток металургії мав свої особливості. У ній існувало кілька вогнищ, де рано навчилися обробляти кольорові метали. Так в Андах знаходились багаті родовища металів, першим освоїли виробництво золота, причому сталося це одночасно з освоєнням виробництва кераміки. З XVIII століття до н. е. і до другої половини II тисячоліття до н. е. тут широко використовували вироби із золота і срібла. В Перу був відкритий сплав міді і срібла (Тумбага), який дуже цінувався. У Мезоамериці метали з'явилися тільки в I тисячолітті до н. е., а металургія була освоєна племенами майя тільки в VII-VIII століттях н. е.[3] У Північній Америці спочатку використовувалася мідь, а в I тисячолітті до н. е. з'явилося залізо. Першими його стали використовувати в західних районах жителі берінгоморської культури. Спочатку використовувалося метеоритне, а потім навчилися отримувати крічне залізо[3].

Австралія[ред.ред. код]

В Австралії технологія виробництва заліза з'явилася тільки в епоху Великих географічних відкриттів[3].

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б Корякова Л. Н. Археология раннего железного века Евразии.
  2. Українська радянська енциклопедія. — Т. 4. — Київ, 1979. Стор. 184.
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Корякова Л. Н. Археология раннего железного века Евразии.
  4. Г. Г. Гиоргадзе."Текст Анитты" и некоторые вопросы ранней истории хеттов
  5. Duncan E. Miller and N.J. Van Der Merwe, 'Early Metal Working in Sub Saharan Africa' Journal of African History 35 (1994) 1-36; Minze Stuiver and N.J. Van Der Merwe, 'Radiocarbon Chronology of the Iron Age in Sub-Saharan Africa' Current Anthropology 1968.
  6. Peter Schmidt, Donald H. Avery. Complex Iron Smelting and Prehistoric Culture in Tanzania, Science 22 September 1978: Vol. 201. no. 4361, pp. 1085–1089
  7. Derevianki, A. P. 1973. Rannyi zheleznyi vek Priamuria
  8. Higham, Charles. 1996. The Bronze Age of Southeast Asia

Література[ред.ред. код]

  • Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.

Посилання[ред.ред. код]