Залізняк-Охримович Олена Юліанівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Залізняк-Охримович
Олена Юліанівна Залізняк-Охримович
Ім'я при народженні Олена Юліанівна Охримович
Народилася ??.3.1886
с. Сенечів, сучасний Долинський район, Івано-Франківська область
Померла 12 червня 1969(1969-06-12)
Монреаль, Монреаль[d], Регіон Монреаль[d], Квебек, Канада
Поховання м. Монреаль, Канада
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Flag of the Ukranian State.svg УНР
Польща Польща
Канада Канада
Національність українка
Діяльність журналістка, громадський діяч
Брати, сестри  • Охримович Володимир Юліанович
У шлюбі з Залізняк Микола Кіндратович

Олена Юліанівна Залізняк-Охримович (уроджена Охримович; нар. березень 1886 — пом. 12 червня 1969) — українська громадська діячка, журналістка. Сестра Володимира Охримовича, дружина Миколи Залізняка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Народилась в с. Сенечів Долинського повіту (Галичина) в сім'ї священика. 1906 вступила до Львівського університету, де студіювала українську мову й латину. 1907 студенткою стала членом Кружка українських дівчат, співредактором жіночого журналу «Мета», 1909–14 була членом Жіночої громади. 1910 вийшла заміж за М. К. Залізняка. 1920 у Відні стала ініціатором і засновником першої жіночої організації в українській діаспорі — Українського жіночого союзу, 1921 заснувала секцію студенток товариства «Січ».

Разом з чоловіком, який був дипломатом Української Держави, працювала у Гельсінкі (Фінляндія) й Львові. 1927 з сім'єю переїхала до Львова, працювала директором фахової школи в жіночому кооперативі «Труд».

Період еміграції[ред. | ред. код]

На початку 1950-х рр. переїхала до м. Монреаль (Канада). Брала активну участь у діяльності Організації українок Канади (ОУК), де опікувалася зв'язками з жіночими організаціями у Світовій федерації українських жіночих організацій (СФУЖО). 1957 очолила СФУЖО. Під її керівництвом улітку 1959 у Нью-Йорку (США) відбувся 2-й Конгрес СФУЖО. Організувала по всьому світу протестні акції на підтримку антикомуністичної революції в Угорщині 1956, створила Фонд п'ятисот у пам'ять жінок, полеглих у Кенгірському повстанні.

1965 на її заклик охопити піклуванням кожну українську родину в діаспорі, яка потребує допомоги, в Канаді було розширено мережу громадянської опіки. Як представниця жінок у секретаріаті Світового конгресу вільних українців очолювала комісію зі справ жіночих організацій.

Багато уваги приділяла культурно-освітній діяльності СФУЖО серед українців діаспори. За її почином у Монреалі створено перший «Читацький гурток» (1960), проводилися літературні конкурси СФУЖО, конкурси Фундації Марусі Бек, почав виходити у світ бюлетень СФУЖО «Українка у світі» (з 1963).

Написала низку статей про видатних жінок України: Ольгу Басараб, Наталію Кобринську, Софію Русову, Костянтину Малицьку.

Похована в Монреалі, на її могилі встановлено пам'ятник.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]