Залізняк Микола Кіндратович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Залізняк Микола Кіндратович
Залізняк Микола Кіндратович
Залізняк Микола Кіндратович.jpg
Народився 1888(1888)
Мелітополь, Таврійська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 1950(1950)
Перм, Російська РФСР, СРСР СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian State.svg УНР, Австрія АвстріяFlag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність Дипломат
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Науковий ступінь доктор філософії
Посада посол УНР в Австрії
У шлюбі з Олена Залізняк-Охримович
Діти Олена Весоловська

Микола Кіндратович Залізняк (1888, Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія — 1950, СРСР) — український політичний і громадський діяч, публіцист, дипломат. Доктор філософії. Один із діячів українського соціал-революційного руху, організатор студентських громад у Києві і Львові. Один із засновників СВУ (1914), Очолював Закордонний комітет українських соціалістів-революціонерів.

Жертва сталінського терору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Мелітополі, в сім'ї вчителя математики. З 1905 року — член партії соціалістів-революціонерів. Працював в організаціях Таврійської губернії і Києва. Член Київської «Просвіти». Працював в її видавничої комісії як рецензент (1906—1907), друкувався в газеті «Рада».

Ініціатор скликання 1-го з'їзду Української партії соціалістів-революціонерів в 1907 році. Делегований фракцією есерів Київського університету до Ради студентських представників. 4 червня 1907 за організацію студентських виступів був заарештований, виключений з університету і засуджений на довічне заслання в Сибір.

У 1907 втік з київської Лук'янівської в'язниці, в 1908 році емігрував до Львова.

Вивчав філософію у Львівському університеті; працював практикантом археологічного відділення Музею Наукового товариства імені Шевченка.

У 1909 — голова Української студентської спілки. Кореспондент газет «Село» (1909—1910), «Засів» (1912), журналу «Рідний край» (1910—1911).

Автор статей з історії, археології та сучасної політики, а також рецензій на праці Михайла Грушевського, Северина Даниловича, Дмитра Донцова, Петра Стебницького, Микола Сумцова та ін. в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (1909—1913), «Літературно-науковий вісник» (більше 40 Публікацій, 1907—1913), «Украинской жизни».

У 1914 став одним із засновників «Спілки визволення України», з якої незабаром вийшов, очоливши Закордонний комітет Української партії соціалістів-революціонерів в Відні, де також вів активну публіцистичну та видавничу діяльність (1914—1918). Перекладач наукової, політичної та художньої літератури з німецької та французької мов (К. Біхера, Вільгельм Віндельбанда, Франсуа́ Ола́ра та ін.).

Брав неофіційну участь як посередник між делегаціями Української Народної Республіки, Німеччини та Австро-Угорщини на мирних переговорах у Брест-Литовську в січні-лютому 1918 р. Весною 1918 р. заснував у Стокгольмі (Швеція) Українське інформаційне бюро.

У 1919—1920 — посол УНР у Фінляндії, а в 1920—1921 — посол УНР в Австрії.

Восени 1920 року в Відні постановою 3-й конференції УПСР був виключений з партії есерів. 4 січня 1921 році на установчих зборах Всеукраїнської національної ради було обрано його секретарем.

З 1921 — в еміграції — професор Українського вільного університету в Празі.

У 1927—1928 — головний редактор газети («Діло» Львів). Через проукраїнськість статей був змушений покинути Польщу і повернутися до Австрії, оскільки мав громадянство цієї країни. Продовжував видавничу і творчу діяльність у Відні.

У 1945 заарештований радянськими спецслужбами і засуджений до 15 років ув'язнення.

Помер в 1950 в тюрмі у місті Перм.

Автор публікацій[ред. | ред. код]

  • Про український рух у Київському університеті. «Рада», 1907, № 40;
  • Велика селянська війна в 1525: (з історії німецьких селян). Львів, 1908;
  • Як французькі селяне собі землю добували. Львів, 1909;
  • Оповідання з історії української землі (нариси стародавньої культури), кн. 1-2. Львів, 1909-11;
  • Російська Україна і її відродження. Львів, 1910;
  • Новий курс західно-європейської археології. «ЗНТШ», 1911, т. 106;
  • Філософія історії Г. Рікерта. В кн.: Студії з поля суспільних наук і статистики / НТШ. Львів, 1912;
  • Король та народ (картина з історії Англії). Львів, 1913;
  • Велика французька революція, кн. 1. Львів, 1914;
  • Головні федерації сучасного світу. Львів, 1914;
  • Українці, Росія й війна: Замітки й матеріали. Б/м, 1915;
  • Самостійна Україна — соціалістичне гасло? 1917;
  • Державний устрій Німеччини. К., 1918;
  • Нариси про національне питання. К., 1918;
  • Сучасна велика індустрія і її значення. К., 1918;
  • Оповідання з історії Української землі. К., 1919;
  • Моя участь у мирових переговорах в Берестю-Литовському. В кн.: Берестейський мир: Спомини та матеріали. Львів, 1928;
  • Діти кам'яної доби. Львів, 1929;
  • Як люди до кращого життя доходили: Нариси з загальної історії людської культури. Львів, 1929.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Посли України в Австрії
1921
Наступник:
Сидоренко Григорій Микитович Коцюбинський Юрій Михайлович