Залізняк Микола Кіндратович

Микола Залізняк
Микола Залізняк
Прапор 2-й Посол УНР у Фінляндії
з 1919
Міністр:	Володимир Чехівський → Костянтин Мацієвич → Володимир Темницький → Андрій Лівицький
Попередник:	Костянтин Лоський
Наступник:	Володимир Кедровський
Прапор 4-й Посол УНР в Австрії
з 1921
Міністр:	Андрій Ніковський
Попередник:	Григорій Сидоренко
Наступник:	посада скасована
Народження:	28 липня (9 серпня) 1888  Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть:	1950(1950) Молотов (тепер Перм), Російська РФСР, СРСР
Національність:	українець
Країна:	Російська імперія →  УНР →  Австрія
Освіта:	Львівський університет
Ступінь:	доктор філософії
Партія:	«есери», УПСР
Шлюб:	Олена Залізняк-Охримович
Діти:	Олена Весоловська
Медіафайли у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Залізняк.

Микола Кіндратович Залізняк (нар. 1888(1888), Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія — пом. 1950, місто Молотов (тепер Перм), Російська РФСР, СРСР) — український політичний і громадський діяч, публіцист, дипломат. Доктор філософії. Один із діячів українського руху «есерів», організатор студентських громад у Києві і Львові, один з засновників «Української партії соціалістів-революціонерів». Член Київської «Просвіти». Один із засновників СВУ (1914), Очолював Закордонний комітет українських соціалістів-революціонерів.

Жертва сталінських репресій.

Біографія

Микола Кіндратович Залізняк народився 1888 року в Мелітополі, що на той час входив до складу однойменного повіту Таврійської губернії, в сім'ї вчителя математики. З 1905 року — член партії соціалістів-революціонерів. Працював в організаціях Таврійської губернії і Києва. Член Київської «Просвіти». Працював в її видавничої комісії як рецензент (1906—1907), друкувався в газеті «Рада».

Ініціатор скликання 1-го з'їзду Української партії соціалістів-революціонерів у 1907 році. Делегований фракцією есерів Київського університету до Ради студентських представників. 4 червня 1907 року за організацію студентських виступів був заарештований, виключений з університету і засуджений на довічне заслання в Сибір.

У 1907 втік з київської Лук'янівської в'язниці, у 1908 році емігрував до Львова.

Вивчав філософію у Львівському університеті; працював практикантом археологічного відділення Музею Наукового товариства імені Шевченка.

У 1909 — голова Української студентської спілки. Кореспондент газет «Село» (1909—1910), «Засів» (1912), журналу «Рідний край» (1910—1911).

Автор статей з історії, археології та сучасної політики, а також рецензій на праці Михайла Грушевського, Северина Даниловича, Дмитра Донцова, Петра Стебницького, Микола Сумцова та ін. в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (1909—1913), «Літературно-науковий вісник» (понад 40 Публікацій, 1907—1913), «Украинской жизни».

У 1914 став одним із засновників «Союзу визволення України», з якої незабаром вийшов, очоливши Закордонний комітет Української партії соціалістів-революціонерів в Відні, де також вів активну публіцистичну та видавничу діяльність (1914—1918). Перекладач наукової, політичної та художньої літератури з німецької та французької мов (К. Біхера, Вільгельм Віндельбанда, Франсуа́ Ола́ра та ін.).

Брав неофіційну участь як посередник між делегаціями Української Народної Республіки, Німеччини та Австро-Угорщини на мирних переговорах у Бересті в січні-лютому 1918 р. Весною 1918 р. заснував у Стокгольмі (Швеція) Українське інформаційне бюро.

У 1919—1920 — посол УНР у Фінляндії, а в 1920—1921 — посол УНР в Австрії.

Восени 1920 року в Відні постановою 3-й конференції УПСР був виключений з партії есерів. 4 січня 1921 році на установчих зборах Всеукраїнської національної ради його було обрано секретарем.

З 1921 — в еміграції — професор Українського вільного університету в Празі.

У 1927—1928 роках — головний редактор газети («Діло» Львів). Через проукраїнськість статей був змушений покинути Польщу і повернутися до Австрії, оскільки мав громадянство цієї країни. Продовжував видавничу і творчу діяльність у Відні.

У 1945 році заарештований радянськими спецслужбами у Відні та засуджений до 15 років ув'язнення.

Помер 1950 року в тюрмі у місті Молотові (Пермі).

Бібліографія

• Про український рух у Київському університеті. «Рада», 1907, № 40;
• Велика селянська війна в 1525: (з історії німецьких селян). Львів, 1908;
• Як французькі селяне собі землю добували. Львів, 1909;
• Оповідання з історії української землі (нариси стародавньої культури), кн. 1-2. Львів, 1909-11;
• Російська Україна і її відродження. Львів, 1910;
• Новий курс західно-європейської археології. «ЗНТШ», 1911, т. 106;
• Філософія історії Г. Рікерта. В кн.: Студії з поля суспільних наук і статистики / НТШ. Львів, 1912;
• Король та народ (картина з історії Англії). Львів, 1913;
• Велика французька революція, кн. 1. Львів, 1914;
• Головні федерації сучасного світу. Львів, 1914;
• Українці, Росія й війна: Замітки й матеріали. Б/м, 1915;
• Самостійна Україна — соціалістичне гасло? 1917;
• Державний устрій Німеччини. К., 1918;
• Нариси про національне питання. К., 1918;
• Сучасна велика індустрія і її значення. К., 1918;
• Оповідання з історії Української землі. К., 1919;
• Моя участь у мирових переговорах в Берестю-Литовському. В кн.: Берестейський мир: Спомини та матеріали. Львів, 1928;
• Діти кам'яної доби. Львів, 1929;
• Як люди до кращого життя доходили: Нариси з загальної історії людської культури. Львів, 1929.

Посилання

• Український дипломатичний корпус
• Біографія М. Залізняка [Архівовано 8 листопада 2014 у Wayback Machine.]

Література та джерела

• Г. П. Герасимова. Залізняк Микола Кіндратович [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 240. — ISBN 966-00-0610-1.
• Володимир Матвієнко. Залізняк Микола Кіндратович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1 : А — Л. — С. 433—434. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X. (укр.)
• Г. В. Стрельський. Залізняк Микола Кіндратович [Архівовано 25 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2026. — ISBN 966-02-2074-X.