Залізоробне ремесло епохи Київської Русі
Залізоробне ремесло епохи Київської Русі — дрібне виробництво чавуну і сталі з подальшою металообробкою (ковальство).
Розвиткові металургії заліза в Київській Русі сприяла наявність на її землях залізних руд та лісів. У ході археологічних розкопок тогочасних поселень у близько 100 з них було виявлено об'єкти З.р. у вигляді залишків глинобитних та кам'яних горнів, скупчень сировини, шлаків, готової продукції. Дослідження цих об'єктів показали, що технологія видобутку заліза із залізної руди та отримання з нього сталі полягала у відновленні в горні (куди засипалися руда та деревне вугілля) окисом вуглецю (що утворювався під час горіння вугілля) залізної руди та в подальшому збагаченні заліза вуглецем (сиродутний спосіб). Основний тип давньоруського горна – стаціонарна наземна шахтна піч зі шлаковідвідним пристроєм.
Основним фактологічним матеріалом для дослідження ковальського ремесла є залишки кузень з їх оснащенням та готова продукція; інструменти, що використовувалися в кузні, – ковадла, молоти й молотки, обценьки, зубила, бородки, штампи, лещата, точильні диски тощо. Основу різноманітної й складної техніки обробки чорного металу складали прийоми вільного кування, зварювання, цементування, паяння заліза й сталі, термообробляння сталі, різання металу, покриття й інкрустації залізних виробів кольоровими та благородними металами, художнє кування. Загалом асортимент давньоруських ковальських виробів становив близько 160 різних одиниць, на підставі типології яких дослідники виділяють 16 ковальських спеціальностей.
- Вознесенська Г.О. Залізоробне ремесло епохи Київської Русі [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.