Залізоробне ремесло епохи Київської Русі
Залізоробне ремесло епохи Київської Русі — дрібне виробництво чавуну і сталі з подальшою металообробкою (ковальство).
Розвиткові металургії заліза в Київській Русі сприяла наявність на її землях залізних руд та лісів. У ході археологічних розкопок тогочасних поселень у близько 100 з них було виявлено об'єкти З.р. у вигляді залишків глинобитних та кам'яних горнів, скупчень сировини, шлаків, готової продукції. Дослідження цих об'єктів показали, що технологія видобутку заліза із залізної руди та отримання з нього сталі полягала у відновленні в горні (куди засипалися руда та деревне вугілля) окисом вуглецю (що утворювався під час горіння вугілля) залізної руди та в подальшому збагаченні заліза вуглецем (сиродутний спосіб). Основний тип давньоруського горна – стаціонарна наземна шахтна піч зі шлаковідвідним пристроєм.
Основним фактологічним матеріалом для дослідження ковальського ремесла є залишки кузень з їх оснащенням та готова продукція; інструменти, що використовувалися в кузні, – ковадла, молоти й молотки, обценьки, зубила, бородки, штампи, лещата, точильні диски тощо. Основу різноманітної й складної техніки обробки чорного металу складали прийоми вільного кування, зварювання, цементування, паяння заліза й сталі, термообробляння сталі, різання металу, покриття й інкрустації залізних виробів кольоровими та благородними металами, художнє кування. Загалом асортимент давньоруських ковальських виробів становив близько 160 різних одиниць, на підставі типології яких дослідники виділяють 16 ковальських спеціальностей.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Вознесенська Г.О. Залізоробне ремесло епохи Київської Русі [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.