Залісся (територія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Залісся
Залѣсье, Залесье
Загальна інформація
Входила
до складу
Київська Русь, Золота Орда, Московське князівство
Сучасна
локація
Росія Росія
Період
уживання
топоніма
до кінця XIV століття
Населення фіно-угри (меря, мурома, мещера та інші)
балти (голядь)
слов'яни (в'ятичі, радимичі)
Розташування на карті
Держави на території історичної області
Московське князівство <...>
Росія


Залі́сся (Заліська земля) — історична область у міжріччі Москви та ріки Ока у середньовіччі, де почався процес формування сучасної Росії.

Топонім[ред. | ред. код]

Назва Залісся походить від знаходження цієї території за Брянськими лісами, тобто «за лісом», по відношенні до Київської Русі[1].

У XIII столітті на Заліссі почалось відтворення топонімів Русі, в першу чергу у назвах міст (Володимир-Заліський чи Володимир-на-Клязьмі, Галич-Мерський, Звенигород-Заліський, Переславль-Заліський, Стародуб-на-Клязьмі, Юр'єв-Польський тощо).

Історія[ред. | ред. код]

Александрова гора — мерянське капище в Заліссі, неподалік від Переславля-Заліського

До XIII століття Залісся не відігравало помітної ролі у політичній системі тодішньої Русі, було його периферією. Російський історик Дмитро Іловайський писав:

« Вирізняючись суворим кліматом, населена бідними фінськими племенами (Весь, Меря), вона вважалася найостаннішим уділом між волостями Мономаха...
Оригінальний текст (рос.)
Отличаясь суровым климатом, населенная бедными финскими племенами (весь и меря), она считалась самым последним уделом между волостями Мономаха...[2]
«

Залісся не вважалося Руссю до XIII століття[3][4].

При московському князі Івані III було завершено об'єднання усіх заліських земель навколо Московського князівства.

Мапа Східної Європи у 1139 р. Північно-східні території позначені як Залісся. Автор Йоахим Лелевель.

Сам термін «Залісся» нечасто трапляється в давньоруських джерелах[5]: окрім «Списку», він згадується тільки в повісті «Задонщина», написаній наприкінці XIV століття[5] (окрім того, там присутній вираз «орда Заліська», вжите щодо війська Московського князя «фрягами» з Кафи)[6]. Схожі сполучення «Суждали Залесская дань» і «А се Залѣскии» (міста) є в Уставній грамоті Смоленської єпископії 1136 року[5][7].

Назва «Залісся» географічне, південного походження, вона буквально розуміла під собою те, що було «за лісом» по відношенню до київських і чернігівських земель[8], від яких Залісся відокремлювали важкопрохідні брянські («дебрянські» — від слова «дебрі»[9]) ліси, населені в'ятичами. Існували два основних шляхи, що пов'язували столицю Київської Русі із Заліссям: Окольний Водний Дніпроовсько-Волзький шлях з волоком на Валдаї (використовувався, зокрема, Глібом Володимировичем у 1015 році, Юрієм Долгоруким у 1155 році) і «дорога прямоїжджа» через в'ятицькі ліси (Святослав Ігорович наприкінці 960-х років, Володимир Мономах наприкінці XI століття та ін.).

Згідно зі «Списком руських міст далеких і близьких», Заліська земля включала в себе 55 міст і поселень[10].

Населення[ред. | ред. код]

Докладніше: Етногенез росіян

Відомо, що з початку нашої ери територію Залісся населяли фіно-угорські племена меря, мещера та мурома та балтська голядь. Проте, у XI столітті почалася слов'янська міграція на цю територію, пік якої припав на XIII століття. Унаслідок відбулося змішання слов'янського, балтського та фіно-угорського населення. При чому слов'янське населення мігрувало не тільки з території Русі.

На думку ряду дослідників, фінно-угорське автохтонне населення через свою нечисленність[11][12][13][14] було швидко асимільовано. Про масивну слов'янську міграцію протягом XII століття свідчать літописи та археологічні розкопки[15]. Саме на цей період припадає заснування і швидке зростання численних міст Ростово-Суздальської землі (Владимир, Москва, Переславль-Залєський, Юр'єв-Опольський, Дмитров, Звенигород, Стародуб-на-Клязьмі, Ярополч-Заліський, Галич та ін.), назви яких нерідко повторювали назви міст Походження переселенців. З початку XIII століття Ростово-Суздальська земля (у майбутньому ядро Залісся) включається в поняття «Русь»: наприклад, в Лаврентіївському літописі Владимир, Москва і Переяславль-Залєський у 1293 році називаються руською землею, а Лівонська римована хроніка називає Суздаль руським містом[16].

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Заліська земля
  2. Дмитрий Иловайский. Краткие очерки русской истории, приспособленные к курсу средних учебных заведений М.(рос.)
  3. Петро Кралюк. Великий науковий проект // Ярослав Мудрий. — «Фоліо», 2018. — 160 с. — ISBN 978-966-03-8088-2.
  4. Третьяков П. Н. О древнейших русах и их земле // Славяне и Русь.— М.: Наука, 1968.— С. 179.
  5. а б в Памятники Куликовского цикла, 1998, с. 106—107.
  6. ЗАДОНЩИНА
  7. Древнерусские княжеские уставы XI—XV вв. / Изд. подготовил Я. Н. Щапов. — М., 1976. — С. 143.
  8. Тихомиров, 1979, с. 123.
  9. Брянск // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  10. М. Н. Тихомиров «Список руських міст далеких та близьких»
  11. Макаров, Н. А. Археологическое изучение Северо-Восточной Руси: колонизация и культурные традиции // Вестник РАН. № 12. 2009
  12. Дубов И. В. Спорные вопросы этнической истории северо-восточной Руси IX—XIII веков. // Вопросы истории. — № 5. — 1990.
  13. Седов В. В. Древнерусская народность: Историко-археологическое исследование. — М., 1999. — C. 145—158
  14. Третьяков П. Н. На финно-угорских окраинах Древней Руси. — 1970. Архівовано з джерела 29 листопада 2010.
  15. Овсянников Н. Н. О колонизации в Суздальском крае с точки зрения археологии. // Тр. III обл. ист.-археол. съезда. — Владимир. — 1909. — С. 2—9.
  16. Ein stat ist groz unde wiet die ouch in Ruzen lande liet: Susdal ist sie genant — є велике місто, яке також у Руській землі. Його називають Суздаль (рядки 2205—2207).