Замовляння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Замовля́ння (діалектичне «заговори», «заклинання», «закликання») — жанр словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно віршовані тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців — знахарів (від «знати»), відьом чи відьмаків (від давнього «відати» — знати), чарівників, ворожбитів, шептух тощо і виражають їх бажання вплинути на природу, на людину і її стосунки з оточенням у відповідному напрямку (доброму або злому).

Первісно основою замовлянь були обрядові, магічні дії, імітаційні рухи, можливо, без слів. Пізніше словесний супровід стає головним, набуває самостійного значення. Замовляння компонуються переважно за принципом асоціювання ідеї (поняття) паралельних рядів: причина і наслідок, предмет і його образ (назва, зображення, людина і її ім'я чи якась річ). Замовляння відбивають язичницький світогляд, у них часто фігурують небесні світила, природні стихії, фантастичні місцевості, предмети, істоти тощо, але в добу християнства «в заговірні формули ввійшло дуже багато книжних християнських і апокрифічних елементів, цілі частини християнських і єретичних молитов і призивів, без яких теперішні заговори рідко коли обходяться» (Ф. Колесса).

Основний зміст замовляння складає звернення до якоїсь вищої сили, яка б дарувала щось бажане, перелік різних причин хвороби і частин тіла, через які вона відійшла до недужого і через які з наказу знахаря повинна вийти. Хвороба трактується виключно як наслання злої демонічної сили, що її в імперативній формі вигонить чарівник (наказова форма — суттєва відмінність замовляння від молитви): «Я тебе візиваю, я тебе викликаю: розійдиси, розтечиси, єк піна по воді, єк роса по траві, єк мла ділами, єк дух губами!»

У замовлянні багата, розмаїта поетика, ритміка, поетичний синтаксис (анафора, риторичні звертання і запитання, різні види художнього паралелізму тощо). Вражають яскравістю образів і навіть ліризмом, особливо поетичні дівочі замовляння:

Добрий день тобі, сонечко яснеє,
Ти святе, ти ясне прекраснеє,
ти чисте, величне й поважне;
ти освіщаєш гори і долини і високії могили,
освіти мене, рабу Божу, перед усім миром:
перед панами, перед царями,
перед усім миром християнським
добротою, красотою,
любощами й милощами;
щоб не було ні любішої, ні милішої
од раби Божої народженої, хрещеної (Марії).
Як ти ясне, величне, прекрасне,
щоб і я така була ясна, велична, прекрасна
перед усім миром християнським на віки віков, амінь.

Відгомін мовно-стильових особливостей, ритмомелодики замовлянь, зокрема прокльонів і голосінь, виразно відчутний у каскадах інвектив Івана Вишенського, в антивоєнних новелах Марка Черемшини, творах М. Коцюбинського, О. Довженка, творах-молитвах Катерини Мотрич.

У добу християнства замовляння мали особливий статус — від «нечистого», їх творців і виконавців переслідували. Адже замовляння виникли раніше від цієї релігії і, як відзначив О. Потебня, «стоять поза сферою богошанування».

Збирання і вивчення замовлянь ускладнювало ще й те, що професійні знахарі та ворожбити зберігали їх у таємниці. Перше зібрання замовлянь помістив у своєму корпусі П. Чубинський («Труды этнографическо-статистической экспедици…» — СПб., 1872. — Т.І, вып. І). Незалежно від Чубинського перший окремий збірник замовлянь уклав і видав етнограф П. Єфименко («Сборник малороссийских заклинаний». — М., 1874, 212 зразків). Цінні добірки і відомості про замовляння є в працях М. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы» (К., 1876), В. Антоновича «Чари на Україні» (переклав В. Гнатюк. — Львів, 1905), В. Шухевича «Гуцульщина» (ч. ІІІ, Львів, 1902), Я. П. Новицького «Малорусские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты, собранные в Екатеринославщине» (Екатеринослав, 1913).

Першу бібліографію замовлянь уклав М. Сумцов («Заговоры». — Харків, 1892).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерело[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]