Заперечення Голодомору 1932—1933

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Заперечення Голодомору 1932-1933 (англ. Denial of the Holodomor, рос. Отрицание Голодомора) — твердження, що Голодомору 1932—1933 років, штучного голоду в Радянській Україні[1], визнаного злочином проти людяності Європейським Парламентом,[2] не існувало[3][4][5][6]. Відповідно до українського законодавства «публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним»[7].

Заперечення та замовчування Голодомору відбувалось в офіційній радянській пропаганді від самого початку і до 1980-тих років. Заперечення Голодомору знайшло підтримку серед деяких західних інтелектуалів та журналістів[4][5][8][9][10]. Заперечення лунало в часи Голодомору від деяких провідних Західних журналістів, зокрема від Волтера Дюранті та Луїса Фішера. Заперечення Голодомору було дуже добре організованою кампанією з дезінформації, що проводилася радянською владою[3][4][5]. Сталіну «вдалось досягти неможливого: придушити всі розмови про Голод… Мільйони помирали, але населення співало хвалу колективізації», зазначив історик та письменик Едвард Радзинський[5].

Роберт Конквест вважає, що заперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування радянською владою гітлеровської пропагандистської техніки великої брехні. Подібні кампанії здійснювались для відволікання уваги від Московських процесів та системи ГУЛАГ[11].

Замовчування та заперечення у Радянському Союзі[ред.ред. код]

Замовчування Голодомору[ред.ред. код]

1930-ті роки[ред.ред. код]

Радянська влада здійснила масштабні заходи для запобігання поширенню будь-якої інформації про Голодомор, серед іншого, тримаючи в глибокій таємниці передачу інформації. Коли українські селяни почали тікати на північ до Росії в пошуках хлібу, Йосип Сталін та В'ячеслав Молотов надіслали секретну телеграму місцевим керівникам партії та органів внутрішніх справ з наказом повертати втікачів назад[12], заявивши, що польські агенти намагаються залякати населення вигаданим голодом. Голова ОДПУ Генріх Ягода згодом доповідав, що понад 200 000 біженців було повернуто назад.

Дружина Сталіна, Надєжда Алілуєва, дізналась про Голод від студентів з України, разом з якими вона навчалась в технічній школі. Вони розповіли про випадки канібалізму[13] та зграї безбатченків. Алілуєва поскаржилась Сталіну, який наказав ОГПУ вичистити всіх студентів, які брали участь в колективізації.[14]

Голова ЦВК СРСР Михайло Калінін на пропозиції Заходу надіслати гуманітарну допомогу дав відповідь про «політичних шахраїв, які пропонують допомогти голодуючій Україні» та заявив, що «лише занепадницькі класи можуть створювати такі цинічні елементи.»[6][15]

В інтерв'ю Ґаресу Джоунзу, в березні 1933 року, Радянський Нарком зовнішніх справ Максим Літвінов заявив, «Немає жодного голоду», та «Ви маєте подивитись далі. Нинішній голод тимчасовий. При написанні книг треба дивитись далі. Важко буде назвати це голодом.»[16]

За вказівкою Літвінова, Борис Сквірський, консул Радянського посольства в США, оприлюднив листа 3 січня 1934 року, у відповідь на памфлет про голод.[17] В цьому листі, Сквірський заявив, що сама думка про те, що Радянська влада «безтурботно вбивала населення України» є «повним гротеском.» Він заявив, що населення України зростало на 2 відсотки щороку протягом попередніх 5 років та смертність «була найнижчою серед всіх республік Радянського Союзу», завершивши тим, «що вона майже на 35 відсотки нижча, аніж смертність в довоєнні часи царизму[18]

Згадування про голод було оголошено карним злочином, який карався ув'язненням на 5 років в ГУЛАГ. Покладання вини на владу каралось на смерть.[6]

1980-ті роки[ред.ред. код]

В березні 1983 року посол СРСР в Канаді Олександр Яковлєв в секретній аналітичній записці «Деякі міркування щодо рекламного забезпечення експозиції УРСР на Міжнародній канадській виставці "Людина та її світ"» прогнозує, що «в доповнення до провокаційних компаній "на захист національних прав" України і "прав людини" в УРСР (насамперед, так званих "українських політв'язнів", "української гельсінської групи", "української катакомбної церкви") українські націоналістичні главарі в наш час[Коли?] активно включилися в американські підривні акції в зв'язку з 50-річчям т. зв. "штучного голоду на Україні".» Далі Яковлєв запропонував цілу низку конкретних заходів з метою «нейтралізації ворожих ідеологічних акцій українських буржуазних націоналістів»[19].

Зокрема, в квітні 1983 бюро московського Агентства Преси й Новин в Канаді випустило спеціальний прес-реліз, в якому заперечувався факт голоду в Україні. Цю фальшивку було розіслано в усі великі газети Канади, на теле- і радіостанції, в університети країни, а також членам парламенту, відомим політичним і громадським діячам[19].

5 липня 1983 року посольство СРСР в Канаді заявило офіційний протест у зв'язку з наміром Едмонтонського відділу Комітету Українців Канади відкрити на центральному майдані міста пам'ятник жертвам Голодомору в Україні. Воно вимагало від канадської влади вжиття всіх заходів, аби не допустити його спорудження[19].

Також КПРС доручила канадським комуністам підготувати контрпропагандистський матеріал під заголовком англ. «Fraud, Famine and Ukrainian Fascism» (Шахрайство, голод і український фашизм). Книжка була написана журналістом Дуґласом Тоттлом, видана 1987 року в канадському видавництві «Progress Books»[20]. Рецензенти з Києва погоджувалися з канадськими в тому, що в книзі переконливо показано, що «авторами антирадянських вимислів та інсинуацій є в абсолюнтній більшості "кримінальні злочинці", фашистські прислужники, ренегати». Також рецензенти просили змінити назву книжки, оскільки «українського фашизму як такого не було»[21].

Фальсифікація та приховування доказів[ред.ред. код]

Справжня кількість померлих приховувалась. Наприклад, в Київській медичній інспекції замість 9 472 тіл померлих було зареєстровано лише 3 997. Були поширені подібні фальсифікації офіційних даних.[6]

Перепис населення в січні 1937 року, перший за 11 років, мав показати досягнення правління Сталіна. Перепис показав, що зростання кількості населення, особливо в Україні, не відповідало офіційним параметрам — викриваючи, в такий спосіб, високу смертність від голоду та спричинених ним демографічних наслідків. Тих, хто займався збиранням даних, провідних працівників статистичного відомства з десятиліттями досвіду роботи, було заарештовано та страчено, як і трьох голів радянського Держкомстату поспіль. Самі ж дані залишались в переховані протягом 50 років в Російському Державному Економічному Архіві.[22][23]

Наступний перепис 1939 року було навмисно спотворено так, аби кількість населення була завищеною. Переписом було встановлено населення в 170.6 мільйонів людей, цифри, озвученої Сталіним в доповіді XVIII Всесоюзному з'їзді Комуністичної Партії в березні того ж року. Наступний перепис був зроблений лише в 1959 році.

Від гласності до краху СРСР[ред.ред. код]

У відкритому листі Михайлу Горбачову, в серпні 1987 року В'ячеслав Чорновіл написав про заперечення Голодомору:[24]

«Найбільшою та найвідомішою порожньою плямою в історії Радянського Союзу є суцільне замовчування протягом 50 років геноциду Українського народу організований Сталіним та його поплічниками … Великий Голод 1932-33 років, який забрав мільйони людських життів. Протягом одного року, 1933, мій народ втратив більше, ніж протягом всієї Другої світової війни, яка прокотилась нашою землею.»

В цей період гласності радянські чиновники визнали, що аграрна політика мала прямий вплив на появу Голоду.

Після колапсу Радянського Союзу, Україна офіційно визнала Голодомор актом геноциду Українського народу.

Тогочасне заперечення за межами СРСР[ред.ред. код]

Пам'ятний знак жертвам Голдомору в Едмонтоні, Канада.

Волтер Дюранті та The New York Times[ред.ред. код]

На думку Патрика Райта[25], Роберт Такер[26], Євген Лайонс[27], Мона Чарен[28] та Томас Вудс[29], Волтер Дюранті був одним з перших на Заході, хто заперечував Голодомор.[30] В той час, коли лютував Голод, він писав на сторінках The New York Times що "Будь-яке повідомлення про голодування в Росії наразі є перебільшенням або шкідливою пропагандою, " та «Нема голоду або голодних смертей, однак підвищена смертність через хвороби від недоїдання.»[27]

У своїх репортажах Дюранті применшував вплив браку харчів на Україну, хоча в приватних розмовах він розповідав Євгену Лайонсу та повідомляв до Британського посольства про те, що населення України та низов'їв Волги «зменшилось» на 6-7 мільйонів.[31] В той час як інші західні журналісти намагались повідомляти про Голод найповніші обсяги інформації, які були можливі за умов існуючої радянської цензури та обмежень на відвідування регіонів вражених Голодом, репортажі Дюранті часто повторювали офіційну позицію Радянської влади. Як написав Дюранті з Москви 1933 року, «Умови важкі, але Голоду немає… Але, грубо кажучи, неможливо зробити омлет не розбивши яйця.»[32]

У своїх статтях Дюранті заперечував факт Голодомору в Україні. Він також спростовував повідомлення про Голодомор інших, називаючи їх реакціонерами та звинувачуючи в пропаганді анти-Большевизмі. Дюранті повторював Радянську пропаганду без перевірки на правдивість. За словами New York Times: «Дослівне сприйняття радянської пропаганди абсолютно вводило в оману, як могло показати навіть елементарне спілкування з простими росіянами того часу.»[32]

В серпні 1933, кардинал Теодор Ініцер з Відня закликав по допомогу, стверджуючи, що Голод в Україні забирав життя «схоже що мільйонів» та примушував тих, хто вижив до дітовбивства та канібалізму. 20 серпня 1933 року The New York Times надрукувала заклик Ініцера та офіційне радянське спростування: «в Радянському Союзі нема ані канібалів, ані кардиналів». Наступного дня було надруковане ще й спростування від Дюранті.

Деякі історики вважають репортажі Дюранті вирішальним фактором, який вплинув на рішення Франкліна Делано Рузвельта офіційно визнати Радянський Союз в 1933 році.[33] За словами большевика Карла Радека в цьому і була основна справа.[4]

Британський журналіст Малкольм Маггерідж писав про Дюранті, що «завжди насолоджувався його товариством; було щось енергійне, життєрадісне, абсурдне в його недбалості, що робило його постійну брехню захоплюючою».[34] Магерідж назвав Дюранті «найбільшим брехуном, якого зустрічав протягом 50 років журналістської кар'єри.»[35] Інші називали Дюранті «корисним ідіотом номер один спочатку для Леніна, а згодом для Сталіна.»[36]

В 1986 році було розпочато кампанії з вимогою відібрати Пуліцерівську премію The New York Times. Видання, однак, відмовилось повертати приз, заявивши, що Дюранті отримав нагороду за репортажі за декілька років до Голодомору.[37] Однак, The New York Times була вимушена визнати, що «деякі з редакторів критикували його репортажі як тендеційні», та що «колективізація була основною причиною Голоду, який вбив мільйони людей в Україні, житниці Радянського Союзу, в 1932 та 1933 роках — через два роки після отримання призу Дюранті.»[32]

Комуністична партія США[ред.ред. код]

Українська спільнота в США організувала марші протесту в декількох містах в листопаді та грудні 1933 року проти визнання американським урядом Радянського Союзу, який прирік мільйони українців на голодну смерть.[38][недійсне посилання][39] Американські комуністи вдались до насильства в спробі примусити замовчати українців.[38][39][40][Немає у джерелі] 18 листопада 1933, в Нью-Йорці, 8000 українців пройшли колоною від Вошингтон Сквер Парку до 67-ої вулиці, а близько 500 комуністів бігли за парадом та намагались нападати на учасників ходи.[38][39] Постраждало п'ятеро учасників.[38] Лише присутність 300 піших та кінних поліцейських які супроводжували акції протесту змогла запобігти серйозним проблемам.[38][39]

17 грудня 1933, в Чикаго, кількасот комуністів влаштували масову атаку на колонну з 5000 українців, завдавши поранень понад 100 учасників. The New York Times назвала ці події «найгіршими заворушеннями протягом років».

Заперечення Голодомору відомими відвідувачами Радянського Союзу[ред.ред. код]

Провідні Британські письменники, такі як Бернард Шоу та Герберт Уеллс, які відвідували Радянський Союз в 1934 році, також заперечували існування Голоду в Україні.[5][41]

Маніпуляції досягли висоти під час візиту французького прем'єр-міністра Едуара Еріо до України з 26 серпня до 9 вересня 1933, котрий заперечив будь-який голод та порівняв Україну з «садом, який розквітнув»[3]. За день до його візиту, всіх жебраків, волоцюг, безбатченків та голодуючих було прибрано з вулиць. Вітрини місцевих магазинів були заповнені їжею, купувати яку було заборонено, а всіх, хто підходив до вітрин надто близько, арештовували. Вулиці були вимиті. Як і решта західних відвідувачів, Еріо зустрічався з фальшивими «селянами», обраними комуністами або комсомольцями, які показували йому здорову худобу.[42] Еріо заявив для преси, що жодного голоду в Україні нема, він не бачив жодного свідчення про його існування, і що це доводило, що критики Радянського Союзу поширювали плітки. "Коли хтось вірить в те, що Україна спустошена голодом, дозвольте мені знизати плечима, " він заявив. У випуску від 13 вересня 1933 Правда могла написати, що Еріо «категорично відкинув брехню буржуазної преси про голод в СРСР.»[43]

Брак знань про геноцид українців був помічений Джорджем Орвелом, котрий зазначив, що «великі події подібні Голоду в Україні 1933 року, від якого померло мільйони людей, насправді пройшли повз увагу більшості англійських русофілів[44] В 1945 році Орвел написав:

Вважалось однаково правильним поширювати інформацію про голод, якщо він траплявся в Індії та замовчувати його, коли він трапився в Україні. І якщо це було вірним до війни, атмосфера серед інтелектуалів не набагато краще зараз.[45]

Ніґель Колі описував вплив Голодомору та його заперечення Дюранті на книжку Орвела «Колгосп тварин».[46]

Дуґлас Тоттл[ред.ред. код]

1987 року в про-комуністичному видавництві Progress Publishers була надрукована книжка канадського профспілкового діяча та активіста Дуґласа Тоттла «Fraud, Famine, and Fascism: the Ukrainian Genocide Myth from Hitler to Harvard» (Шахрайство, голод та фашизм: міф про геноцид українців від Гітлера до Гарварду)[20]. Книжка з'явилась майже одночасно з публічним визнанням факту Голдомору лідером КПУ Володимиром Щербицьким в грудні 1987 року. Як наслідок, книжку було вилучено з продажу[47]. Тим не менш, вона все ще доступна в інтернеті, й вважається «дуже важливою» зокрема Спілкою Сталіністів у Великобританії.

В книзі написано, що твердження про навмисність організації голодомору з метою геноциду українців є «шахрайством» та «вигадкою нацистських пропагандистів». Також применшується роль «помилок» правління Сталіна та «аматорського радянського планування» та пропонується покласти відповідальність за невдачі на саботажників колективізації в Україні. Також істотні зусилля направлені на доведення несправжності фотографій голоду, припускаючи змову[48]. Тому лише незначна частина книжки присвячена саме Голодомору, оскільки більша її частина містить закиди у змові та фашистському фальшуванні[48].

Президент Міжнародної комісії з розслідування Голоду в Україні Якоб Сандберг дійшов висновку, що без допомоги Радянського Союзу наявні в книзі матеріали отримати пересічному громадянинові неможливо[49].

Сучасні заперечення[ред.ред. код]

Російська Федерація[ред.ред. код]

Згідно з документами, оприлюдненими Wikileaks, президент Азербайджану Ільхам Алієв розповів британському Принцу Ендрю наступний факт шантажу з боку Президента Росії на Азербайджан з метою запобігти офіційному визнанню геноциду українців[50], в документі йдеться:

« Алієв отримав листа від президента Медведєва, в якому зазначено, що якщо Азербайджан визнає Большевистський штучний голодомор в Україні геноцидом в ООН, «то ви маєте забути про Нагірний Карабах взагалі»  »

Такі безпрецедентні й ганебні факти втручання російських політиків/урядовців в політичні та міждержавні стосунки країн сусідів — непоодинокі, що й засвідчує Принц Ендрю[51].

Також в оприлюднених WikiLeaks документах зазначається, що в розмові з міністром зовнішніх справ Ізраїлю Авігдором Ліберманом міністр зовнішніх справ Російської Федерації Сергій Лавров назвав «історичним ревізіонізмом» офіційне визнання Ізраїлем Голдомору[52].

14 листопаді 2008 р. Президент Росії Дмитро Медведєв направив послання президентові України Віктору Ющенку, в якому, зокрема, було сказано: «Голод 1932-1933 років у Радянському Союзі не був спрямований на знищення будь-якої окремої нації. Він став наслідком засухи і насильницької колективізації та розкуркулення, що проводилися відносно всієї країни, а не однієї тільки України. Загинули мільйони жителів Середнього і Нижнього Поволжя, Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Південного Уралу, Західного Сибіру, Казахстану, Білорусі. Ми не виправдовуємо репресії сталінського режиму щодо всього радянського народу. Але говорити про те, що існувала мета знищення українців, — це значить суперечити фактам і намагатися додати націоналістичний підтекст загальній трагедії. Міркування ж про якісь «якісні відмінності» голоду в Україні від голоду в Росії та інших регіонах СРСР, на наш погляд, просто цинічні й аморальні».[53][54]

Закон України про Голодомор 1932–1933 років в Україні[ред.ред. код]

Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» був поданий до Верховної Ради Президентом Віктором Ющенко, ухвалений 28 листопада 2006 р., вступив в дію 1 грудня 2006 р.[7]

Цим законом Голодомор був визнаний геноцидом Українського народу, а публічне заперечення Голодомору — наругою над пам'яттю мільйонів жертв, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Execution by Hunger: The Hidden Holocaust pp xv By Miron Dolot Published by W. W. Norton & Company, 1985 ISBN 0393304167, 9780393304169
  2. «MEPs recognize Ukraine's famine as crime against humanity». Russian News & Information Agency. 23/ 10/ 2008. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2008-10-23. 
  3. а б в Nicolas Werth, Karel Bartošek, Jean-Louis Panné, Jean-Louis Margolin, Andrzej Paczkowski, Stéphane Courtois, The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression, Harvard University Press, 1999, ISBN 0-674-07608-7, pages 159—160
  4. а б в г Richard Pipes Russia Under the Bolshevik Regime, Vintage books, Random House Inc., New York, 1995, ISBN 0-394-50242-6, pages 232—236.
  5. а б в г д Edvard Radzinsky Stalin: The First In-depth Biography Based on Explosive New Documents from Russia's Secret Archives, Anchor, (1997) ISBN 0-385-47954-9, pages 256—259
  6. а б в г Robert Conquest Reflections on a Ravaged Century (2000) ISBN 0-393-04818-7, p. 96
  7. а б Закон України Про Голодомор 1932–1933 років в Україні, ЗАКОН УКРАЇНИ № 376–V Про Голодомор 1932–1933 років в Україні
  8. Famine denial The Ukrainian Weekly, July 14, 2002, No. 28, Vol. LXX
  9. The Soviet Union dismissed all references to the famine as anti-Soviet propaganda. Denial of the terror-famine declined after the Communist Party lost power and the Soviet empire disintegrated @ Encyclopedia of Genocide and Crimes Against Humanity By Dinah Shelton; Page 1055 ISBN 0028658485
  10. After over half a century of denial, in January 1990 the Communist Party of Ukraine adopted a special resolution admitting that the Ukrainian Famine had indeed occurred, cost millions of lives… Century of Genocide: Critical Essays and Eyewitness Accounts - Page 93 ISBN 0415944295
  11. Robert Conquest, The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine Oxford University Press (1987), ISBN 0195051807, p. 308. [1]
  12. Роберт Конквест The Dragons of Expectation. Reality and Delusion in the Course of History, W.W. Norton and Company (2004), ISBN 0-393-05933-2, page 102.
  13. There were numerous incidents of cannibalism, both killing for food and the consumption of corpses. Davies & Wheatcroft. The Years of Hunger, p 421.
  14. (Harvest of Sorrow, page 325)
  15. How Liberals Funked It
  16. Gareth Jones, Interview with Maxim Litvinov, March 1933
  17. Marco Carynnyk, "The New York Times and the Great Famine", The Ukrainian Weekly, September 25, 1983, No. 39, Vol. LI
  18. James E. Mace, "Collaboration in the suppression of the Ukrainian famine" (paper delivered at a conference on «Recognition and Denial of Genocide and Mass Killing in the 20th Century», held in New York City on November 13, 1987), The Ukrainian Weekly, January 10, 1988, No. 2, Vol. LVI
  19. а б в Сергійчук В. Як нас морили Голодом 1932-1933. — Київ: Київський Національний Університет, 2006. — С. 322-323. — ISBN 966-2911-07-3
    З посиланням на ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 25. — Спр. 920. — Арк. 131—132.
    там же, Спр. 2603. — Арк. 17—22.
    там же, Спр. 2719. — Арк. 20—26.
  20. а б Douglas Tottle, "Fraud, famine, and fascism: the Ukrainian genocide myth from Hitler to Harvard", Toronto: Progress Books, 1987. ISBN 0919396518
  21. Сергійчук, 2006; с. 328
  22. Lisa Shymko, "The Politics of Genocide", The American Spectator, November 14, 2007
  23. Catherine Merridale, «The 1937 Census and the Limits of Stalinist Rule» Historical Journal 39, 1996
  24. «Відкритий лист до генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова»
  25. Wright, Patrick (2007). Iron Curtain. Oxford University Press. с. 306, 307. ISBN 0199231508. «He (Duranty) had become creatures of the Soviet censors» 
  26. Tucker, Robert (1992). Stalin in Power. Norton & Company. с. 191. ISBN 0393308693. 
  27. а б Lyons, Eugene (1991). «The Press Corps Conceals a Famine». Assignment in Utopia. Transaction Publishers. с. 572,573. ISBN 0887388566. 
  28. Charen, Mona (2004). Useful Idiots. HarperCollins. с. 87. ISBN 0060579412. 
  29. Woods, Thomas (2004). «The New York Reporter who covered up Stalin's crimes». The Politically Incorrect Guide to American History. Regnery Publishing. с. 165. ISBN 0895260476. 
  30. "Correspondence between Markian Pelech and the Board of the Pulitzer Prizes regarding Walter Duranty's 1932 Pulitzer Prize" (December 30, 2002-April 28, 2003)
  31. Embassy dispatch dated 30 September 1933 included the following: «According to Mr. Duranty the population of North Caucasus and the Lower Volga had decreased in the past year by three million, and the population of Ukraine by four to five million» (cited from «Reflections on the ravaged century», p. 123)
  32. а б в "New York Times Statement About 1932 Pulitzer Prize Awarded to Walter Duranty"
  33. John Berlau, "Duranty's Deception", Insight, July 22, 2003
  34. Muggeridge, Malcolm: The Green Stick: Chronicles of Wasted Time Volume I Chapter 5 (1972).
  35. Robert Conquest. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine Oxford University Press (1987), ISBN 0195051807, page 320. [2]
  36. Mark Y. Herring, "Useful Idiot" (a review of Stalin's apologist: Walter Duranty, the New York Times man in Moscow, by S.J. Taylor), Contra Mundum, nr. 15, 1995
  37. Correspondence between Markian Pelech and the Board of Pulitzer Prizes
  38. а б в г д Collaboration in the suppression of the Ukrainian famine
  39. а б в г Letter to Arthur Sulzberger, Jr., Publisher, NY Times
  40. Dushnyck, Walter. 50 Years Ago: The Famine Holocaust in Ukraine: Terror and Human Misery as Instruments of Russian Imperialism
  41. Stalin-Wells talk / the verbatim record and a discussion by G.B. Shaw, H.G. Wells, J.M. Keynes, E. Toller and others
  42. Reflections, p. 122
  43. "France, Germany and Austria Facing the famine of 1932-1933 in Ukraine"
  44. George Orwell, «Notes on Nationalism» in «The Collected Essays, Journalism and Letters of George Orwell» (London, 1968), Vol. 3, p. 370.
  45. Was Gareth Jones's surname behind George Orwell’s naming of ‘Farmer Jones' in Animal Farm?.
  46. Was Gareth Jones's surname behind George Orwell’s naming of ‘Farmer Jones' in Animal Farm?
  47. link Letter from David R. Marples
  48. а б THE LAST STAND OF THE UKRAINIAN FAMINE-GENOCIDE DENIERS By Roman Serbyn
  49. A.J.Hobbins, Daniel Boyer, Seeking Historical Truth: the International Commission of Inquiry into the 1932-33 Famine in the Ukraine, Dalhousie Law Journal, 2001, Vol 24, page 166
  50. http://www.pravda.com.ua/news/2010/11/30/5628021/
  51. «08BISHKEK1095, CANDID DISCUSSION WITH PRINCE ANDREW ON THE KYRGYZ: PLAYING THE GREAT GAME (BY EXTENSION THE AMERICANS TOO)». WikiLeaks. 2008-10-29 12:12. Процитовано 2010-11-30. : англ. He stated the following story related to him recently by Azerbaijan’s President Aliyev. Aliyev had received a letter from President Medvedev telling him that if Azerbaijan supported the designation of the Bolshevik artificial famine in Ukraine as “genocide” at the United Nations, “then you can forget about seeing Nagorno-Karabakh ever again.” Prince Andrew added that every single other regional President had told him of receiving similar “directive” letters from Medvedev except for Bakiyev. He asked the Ambassador if Bakiyev had received something similar as well. The Ambassador answered that she was not aware of any such letter.
  52. «ISRAELI FM LIEBERMAN IN MOSCOW: ISRAELI FM LIEBERMAN IN MOSCOW». WikiLeaks. 2009-06-05 13:01. Процитовано 2010-12-01. : Lavrov raised Russian concern with «historical revisionism» regarding the Soviet Era and Second World War, which, he said, was particularly acute in Eastern Europe but was also present in Israel. He cited Israel's official recognition of the Holodomor, the 1930s famine that occurred in Ukraine.
  53. Медведєв вважає, що називати Голодомор 30-х геноцидом українців «цинічно й аморально»
  54. Послання. Оригінальний текст (рос.)

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.