Заповідник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
У найширшому значенні термін заповідник є синонімом терміна природоохоронна територія.

Заповíдник або заповідник суворого режиму — територія або акваторія, на якій зберігається в природному стані весь її природний комплекс. Згідно з МСОП класифікується як природоохоронна територія категорії Ia. Заповідники виділяються як унікальні пам'ятки історії і культури, живої і неживої природи, з науковою метою, як резервати тварин і рослин. В Україні перебувають під охороною держави. Головні функції українських заповідників — збереження генофонду флори і фауни, охорона непорушених чи малопорушених природних ділянок (еталонів природи), вивчення екології тварин і рослин, порівняння біогеоценозів заповідника з природними комплексами суміжних територій, на яких дозволена господарська діяльність (для прогнозування можливих змін у природних екосистемах під впливом діяльності людини). Заповідники використовуються і як бази наукової пропаганди охорони природи .

Проблеми охорони заповідників[ред.ред. код]

Згідно Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених Кабміном України 12 травня 2007 р. № 724 в заповідних урочищах дозволяється проведення суцільних і вибіркових рубок наступних видів — догляду, санітарних, лісовідновних, переформування, реконструкції, ландшафтних[1]. В результаті, у заповідних урочищах, незважаючи на строгий заповідний режим, що декларує ст. 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»[2], відбувається масове вирубування лісу, чим завдається істотний збиток біорізноманітності. В середньому останніми роками щорічно у біосферних і природних заповідниках (без Криму) заготовлюється 17841-24400 м3 деревини на площі 533–860 га[3][4]. В той же час, ще в 2008 р. об'єми рубок у заповідниках були ще більшими і складали (разом із заповідниками Криму) близько 40 тис. м3. При цьому під час самих рубок відбуваються масові порушення природоохоронного законодавства. Ряд заповідників (Медобори, Дніпровсько-Орельський, Рівненський) незаконно проводить рубки у більшому об'ємі, ніж це погоджено в лімітах Мінприродою України. У 2014 р. Рівненський і Дніпровсько-Орельський заповідники проводили рубки незаконно, оскільки не мали погоджених Мінприродою України лімітів[3].

Деякі заповідники — Медобори, Рівненський, Черемський, Дніпровсько-Орельський в 2013–2014 рр. займалися реалізацією деревини, що заборонено Постановою Кабміну України від 28.12.2000 р. № 1913, якою затверджений «Перелік платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду»[3].

У ряді випадків деякі заповідники, наприклад, Кримський, збільшували в 2-3 рази об'єми проведення санітарних рубок без відповідного лісопатологічного обгрунтування (2007–2008 рр.)[3].

Іншим чинником, що значно негативно впливає на охорону біорізноманітності і заповідних екосистем є комерційна заготівля сена під виглядом режимного сінокосіння. У 2013 р. в усіх біосферних і природних заповідниках сінокосами було охоплено 2600 га і заготовлено 1800 тонн сіна[5][6]. При цьому сінокосіння здійснювалося практично скрізь важкою технікою (комбайнами, тракторами) і в період розмноження тварин — в травні-червні, що призводить до знищення пташиних гнізд, гнізд джмелів, а також змій, ящірок, зайчат, диких бджолиних і інших комах[5][6].

Наступним негативним чинником є масове відвідування заповідників. У 2013 р. тільки природні заповідники (з Кримом) відвідало 270–300 тис. чоловік, що є неприпустимим[5][6]. Особливо масове відвідування заповідників спостерігалося в Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому, Карадагському, Опукському заповідниках, Медоборах. Екскурсанти розполохували тварин, палили вогнища, рубали дерева і кущі, витоптували рослини[5][6].

Негативний вплив на біорізноманітність і заповідні екосистеми завдає також збір (здобич) рослин і тварин для наукових досліджень. У 2013 р. в усіх природних і біосферних заповідниках (разом з Кримом), згідно лімітів, було заготовлено близько 4 тис. рослин, 10700 комах, 2900 хребетних тварин, 50 молюсків і 1680 тонн риби[5].

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Правила поліпшення якісного складу лісів
  2. Закон України «Про природно-заповідний фонд України»
  3. а б в г Скільки лісу рубають в природних і біосферних заповідниках України http://ecoethics.ru/skolko-lesa-rubyat-v-prirodnyih-i-biosfernyih-zapovednikah-ukrainyi/
  4. Скільки лісу рубають в природно-заповідному фонді України http://ecoethics.ru/skolko-lesa-rubyat-v-prirodno-zapovednom-fonde-ukrainyi/
  5. а б в г д Борейко В. Е. Останні острівці свободи. Історія українських заповідників і заповідності (пасивної охорони природи), Х ст. — 2015 р. — К.: КЭКЦ, 2015. — 240 с. http://ecoethics.ru/wp-content/uploads/2015/07/int ostrovki svob 2015.pdf
  6. а б в г Борейко В. Е., Бриних В. А., Парникоза И. Ю. Заповідність (пасивна охорона природи). Теорія і практика. — К.: КЭКЦ, 2015. — 112 с. http://ecoethics.ru/wp-content/uploads/2015/06/int zapovednost 2015.pdf


Екологія Це незавершена стаття з екології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.