Заповідники та пам'ятки природи, 1932 (книжка)
Бібліографічне посилання[ред. | ред. код]
Шалит М. Заповідники та пам'ятки природи України. — Харків, 1932, 76 с.
Зміст[ред. | ред. код]
- Вступ
- Відомості з історії охорони пам'яток природи на Україні
- Мета та завдання охорони пам'яток природи
- Основні типи пам'яток природи та методи їх охорони
- Районування об'єктів охорони природи
- Структура органів охорони пам'яток природи на Україні
- Заповідники України
- Пам'ятки природи України
- Висновки
- Реєстр пам'яток природи та Заповідників України
- Розподіл існуючих пам'яток природи та заповідників за адміністративними районами
- Постанови Уряду щодо охорони пам'яток природи
Про книжку[ред. | ред. код]
Підсумковою працею роботи Українського комітету охорони пам'яток природи (1926—1932) стала книжка М.Шалита «Заповідники і пам'ятки природи України» (1932) (Шалит, 1932), видана в 1932 році спільно Українським комітетом охорони пам'яток природи та Харківською краєвою інспектурою охорони пам'яток природи. Книга виходить вже після запровадження цензури і тому автор уникає емоційних висловлювань щодо заповідної справи та гасел, згадувань про «заборонених» лідерів природоохоронного руху, натомість багато йдеться про радянську владу, в деталях описується господарська користь заповідників.
Попри незначну еколого-ідеологічну складову, книга стає зведенням всієї дозволеної інформації про українські природоохоронні території станом на 1932 рік, включає наявні нормативно-правові акти, структуру інспектур та пояснення механізму роботи природоохоронної галузі.
Видання також містить описи всіх 124 існуючих пам'яток природи, що в свою чергу, поділяються на державні заповідники та пам'ятки природи у вузькому розумінні. Заказники, які також існують у 1932 році, утворюються на термін 3-5-10 років установами, що здійснюють заготівлю дичини і слугують для поновлення запасів дичини на угіддях. Відтак, М.Шалит зазначає, що віднесення заказників до пам'яток природи з огляду на їх тимчасовість, можливо лише умовно, а відтак — не розглядає їх у виданні.
М. Шалит наголошує на тому що мережа пам'яток природи і заповідників нерепрезенативна і деякі регіони не мають їх зовсім . Серед «чергових завдань» охорони пам'яток, автор називає передусім розширення мережі природоохоронних територій та популяризацію заповідної справи. «Значна кількість пам'яток ще прихована від нашого ока і чекає на її дослідження» — пише він. Фактично, книга підводить риску під першим етапом розвитку заповідної справи в Україні.
Заборона книги[ред. | ред. код]
У 40-х роках Головлітом заборонено видавати в бібліотеках чимало книжок природоохороної тематики. Серед перших у цих чорних списках була і ця книга[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Зведений покажчик застарілих видань, що не підлягають використанню в бібліотеках громадського користування та книготоргівельній сітці. — Х. : Вид.-во Книжкової Палати УРСР, 1954. — 393 с.
Джерела[ред. | ред. код]
- Шалит М. Заповідники та пам'ятки природи України. — Харків, 1932, 76 с.
- Василюк О. Визначні видання в галузі заповідної справи початку ХХ століття (1914—1932 рр.) // Регіональні аспекти флористичних і фауністичних досліджень: матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції (24-25 квітня 2015 р., смт Путила) / відп. ред. І. В. Скільський ; М-во екології та природн. ресурсів України, Нац. природн. парк «Черемоський» та ін. — Чернівці: Друк Арт, 2015. — С.368-375