Запор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запор
Класифікація та зовнішні ресурси
Constipation.JPG
Запор у дитини (рентгенологічне зображення). Колом окреслені скупчення фекальних мас (калові маси — біле "затемнення", оточені кишковими газами темного забарвлення).
МКХ-10 K59.0
DiseasesDB 3080
MedlinePlus 003125
eMedicine med/2833
MeSH D003248

Запо́р[1] (також закреп[2][3], запре́т[4]) — затримка випорожнення кишечника, утруднення дефекації з частотою до 2 разів на тиждень та відчуттям неповного випорожнення кишок. Є симптомом багатьох хвороб кишечника, часто провідним.

Запор — один з найпоширеніших патологічних станів травного тракту в дітей і дорослих. У 20-50 % дорослого населення країн Європи спостерігають запори, причому в жінок дещо частіше, ніж у чоловіків[5].

Етіологія та патогенез[ред.ред. код]

Запор виникає внаслідок дії багатьох етіологічних факторів, які насамперед спричинюють порушення моторної функції травного тракту, найчастіше — товстої кишки.

Рідкий вміст тонкої кишки у товстій кишці перетворюється на щільні калові маси, після чого виводиться з організму. Це забезпечується завдяки абсорбції рідини та мікроелементів, перистальтиці, яка сприяє перемішуванню вмісту кишок і виділенню з них вологи, просуванню калових мас до прямої кишки і подальшому випорожненню.

Для нормального функціювання травного тракту необхідні певні фізіологічні механізми, а саме:

  • наявність вмісту в кишках, який за своїми властивостями є подразником для виникнення перистальтики;
  • функціонуючий м'язовий апарат та іннервація кишки;
  • ендокринна і паракринна регуляція;
  • відсутність перешкод для перистальтики;
  • нормальна функція м'язів тазового дна;
  • збережений рефлекс прямої кишки[6].

Дефекація залежить не тільки від біологічних механізмів, її можна загальмувати свідомо залежно від умов, у яких перебуває людина.

Класифікація[ред.ред. код]

Спираючись на етіологію запорів, запропонована наступна їх класифікація[7]:

  • аліментарний — у разі неправильного та нераціонального харчування з обмеженням рослинної клітковини;
  • неврогенний — у разі порушення регуляції моторної функції кишок:
    • дискінетичний, рефлекторний неврогенний запор;
    • запор внаслідок гальмування дефекації (звичний запор);
  • гіподинамічний — у разі незначної фізичної активності людини;
  • внаслідок запальних захворювань кишок (коліт, рідше ентерит);
  • проктогенний — при захворюваннях аноректальної зони;
  • механічний — за наявності пухлин, звужень товстої кишки, стисканні її зовні;
  • внаслідок аномалії розвитку товстої кишки;
  • токсичний — у разі хронічних отруєнь (хімічними речовинами, свинцем, морфіном, нікотином);
  • внаслідок порушення водно-електролітного балансу — при серцевій та нирковій недостатності, дегідратації різного генезу;
  • ендокринний — при гіпотиреозі, гіпопаратиреозі, гіпофізарній недостатності та деяких інших ендокринних захворюваннях;
  • медикаментозний — внаслідок застосування психотропних, протисудомних, антихолінергічних лікарських засобів, блокаторів кальцієвих каналів.

Хронічний запор[ред.ред. код]

Узагальнене поняття, що включає симптомокомплекс специфічних та позакишкових порушень. Застосування терміну «хронічний запор» правомірне за умови його тривання понад 6 місяців.

Крім порушення дефекації, хворі на хронічний запор можуть скаржитися на загальну слабість, дратівливість, порушення сну, поганий апетит, пітливість, метеоризм і дискомфорт у животі.

У хворих на хронічний запор необхідно проводити загальноприйняті лабораторні дослідження (загальні клінічний і біохімічний аналізи крові, сечі), за показаннями — ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ендоскопічне та рентгенологічне обстеження травного тракту, електрокардіографію. Після комплексного обстеження можна робити висновок про функціональну (за відсутності органічних змін з боку внутрішніх органів) чи органічну природу хронічного запору.

Клінічні ознаки[ред.ред. код]

Про наявність функціонального запору свідчать такі ознаки[8]:

  • надмірне напруження під час дефекації;
  • твердий або «овечий» кал;
  • тенезми (біль по ходу кишечника до та під час випорожнення);
  • відчуття неповного випорожнення кишечнику;
  • частота дефекації 2 рази або менше на тиждень;
  • зменшення маси випорожнень до 35 г на добу або тривалості натужування, яке становить більше ніж 25 % часу дефекації;
  • подовження часу просування кишкового вмісту, що визначається за допомогою радіографічної мітки: по тонкій і товстій кишках — до 93 годин і більше, по товстій кишці — до 47-70 годин[9].

Лікування[ред.ред. код]

Лікування хворих на запор органічного генезу насамперед полягає в лікуванні основного захворювання, а функціонального генезу — в чіткому виконанні загально-гігієнічних норм поведінки і дієтотерапії, а саме: активний спосіб життя, вживання в щоденному раціоні достатньо продуктів, що містять клітковину, і рідини.

Якщо за допомогою зазначених методів нормалізації дефекації досягти не вдається, використовують проносні засоби.

Проносні засоби[ред.ред. код]

Проносні засоби — група лікарських речовин, які, посилюючи перистальтику кишечника, прискорюють його спорожнення. До проносних відносять неорганічні речовини, наприклад, сульфат магнію; органічні олії, зокрема, вазелінова; частини рослин — зокрема ревінь. Механізм дії проносних засобів різний: подразнення хеморецепторів слизової оболонки кишечника (фенолфталеїн, ревінь), механічне полегшення просування вмісту по кишечнику (олії), утруднення всисання води в кишечнику (неорганічні солі).[10]. Більшість проносних засобів затримують абсорбцію води та електролітів у тонкому і товстому кишечнику. У механізмі проносних засобів також певну роль відіграє вплив на транспорт іонів кальцію в стінці кишечнику, а також стимулювальний вплив на біосинтез простагландинів[11].

Класифікація проносних засобів[ред.ред. код]

За механізмом дії[ред.ред. код]
  • Перша група. Спричинюють хімічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику. Це препарати рослинного (корінь крушини, листя сени (касії гостролистої) тощо) і синтетичного походження (фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил);
  • Друга група. Спричинюють механічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику, так звані сольові проносні засоби (магнію, натрію сульфат тощо);
  • Третя група. Сприяють розм'якшенню калових мас і полегшують проходження їх по кишечнику (вазелінова та рослинні олії).
За впливом на кишечник[ред.ред. код]
  • Гальмують абсорбцію рідини з кишечнику і стимулюють секрецію. Це препарати, що містять антраглікозиди (корінь ревеню, кора крушини), фенолфталеїн,
  • Сприяють збільшенню об'єму вмісту кишечнику (морська капуста, агар-агар, висівки, напівсинтетичні полісахариди (лактулоза);
  • Змащують слизову оболонку кишечнику (вазелінова і мигдалева олії).
    • що діють на моторну функцію товстого кишечнику (корінь ревеню, кора крушини, листя сени, фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил тощо)
    • що діють на моторну функцію тонкого кишечнику (вазелінова, мигдалева та інші рослинні олії)
    • що діють на всі відділи кишечнику (сольові).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Запор // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Медична енциклопедія. Лікування захворювань. Травна система. Закреп
  3. Сидоренко О. Українсько-англійський, англо-український словник. 120 000 слів Family Leisure Club, 2015 ISBN 9789661498524
  4. Запрет // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  5. Маев И. В., 2001
  6. Парфенов А. И., 1997
  7. А. В. Фролькіс (1979)
  8. Івашкін В. Г., 2001
  9. Хаммад Е. В., 1999
  10. Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  11. Машковский М. Д., 1997

Джерела[ред.ред. код]

  • Гастроентерологія дитячого віку. Підручник. (за загальною редакцією Є. В. Прохорова, В. П. Волосовця). Тернопіль. Укрмедкнига. — 2004. — 160 с. ISBN 966-673-068-5
  • Гастроентерологія / за ред. Харченко Н. В., Бабака О. Я., — К. Друкар.- 2007. — 720 с.

Додаткова література[ред.ред. код]

  • Рациональная диагностика и фармакотерапия заболеваний органов пищеварения: справочник врача / АМН Украины, МОЗ Украины ; ред.: О. Я. Бабак, Н. В. Харченко) — 3-е изд., перераб. и доп. — К. : ООО Доктор-Медиа, 2010. — 354 с. — (Б-ка Здоров'я України: гастроэнтеролог). ISBN 978-966-2165-16-6 (рос.)
  • Довідник лікаря-гастроентеролога / Харченко Н. В., Анохіна Г. А., Опанасюк Н. Д., Родонежська О. В., Черненко В. В. — К. : 2004. — 101 с. — ISBN 966-8344-04-9

Посилання[ред.ред. код]


захворювання Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.