Запор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запор
Класифікація та зовнішні ресурси
Constipation.JPG
Запор у дитини (рентгенологічне зображення). У кола окреслені ділянки фекальних мас (калові маси — біле "затемнення", оточені кишковими газами темного забарвлення).
МКХ-10 K59.0
DiseasesDB 3080
MedlinePlus 003125
eMedicine med/2833
MeSH D003248

Запо́р[1], (англ. constipation; також закреп[2][3]; застаріле — запре́т[4]  — затримка випорожнення кишечника, утруднення дефекації з частотою до 2 разів на тиждень та відчуттям неповного випорожнення кишок. Є симптомом багатьох хвороб кишечника.

Запор — один з найпоширеніших патологічних станів травного тракту в дітей і дорослих. У 20-50 % дорослого населення країн Європи спостерігаються запори, причому в жінок дещо частіше, ніж у чоловіків[5].

Етіологія та патогенез[ред.ред. код]

Запор виникає внаслідок дії багатьох етіологічних факторів, які насамперед спричинюють порушення моторної функції травного тракту, найчастіше — товстої кишки.

Рідкий вміст тонкої кишки у товстій кишці перетворюється на щільні калові маси, після чого виводиться з організму. Це забезпечується завдяки абсорбції рідини та електролітів, перистальтиці, яка сприяє перемішуванню вмісту кишок і виділенню з них вологи, просуванню калових мас до прямої кишки і подальшому випорожненню.

Для нормального функціювання травного тракту необхідні певні фізіологічні механізми, а саме:

  • наявність вмісту в кишках, який за своїми властивостями є подразником для виникнення перистальтики;
  • функціонуючий м'язовий апарат та іннервація кишки;
  • ендокринна і паракринна регуляція;
  • відсутність перешкод для перистальтики;
  • нормальна функція м'язів тазового дна;
  • збережений рефлекс прямої кишки[6].

Дефекація залежить не тільки від біологічних механізмів, вона може гальмуватися свідомо залежно від умов, у яких перебуває людина.

Класифікація[ред.ред. код]

Спираючись на етіологію запорів, запропонував їх класифікацію[7]:

  • аліментарний — у разі неправильного та нераціонального харчування з обмеженням рослинної клітковини
  • неврогенний — у разі порушення регуляції моторної функції кишок:
    • дискінетичний, рефлекторний неврогенний запор та
    • запор внаслідок гальмування дефекації (звичний запор)
  • гіподинамічний — у разі незначної фізичної активності людини
  • внаслідок запальних захворювань кишок (коліт, рідше ентерит)
  • проктогенний — при захворюваннях аноректальної зони
  • механічний — за наявності пухлин, звужень товстої кишки, стисканні її зовні
  • внаслідок аномалії розвитку товстої кишки
  • токсичний — у разі хронічних отруєнь (хімічними речовинами, свинцем, морфіном, нікотином)
  • внаслідок порушення водно-електролітного балансу — при серцевій та нирковій недостатності, дегідратації різного генезу
  • ендокринний — при гіпотиреозі, гіпопаратиреозі, гіпофізарній недостатності та деяких інших ендокринних захворюваннях
  • медикаментозний — внаслідок застосування психотропних, протисудомних, антихолінергічних лікарських засобів, блокаторів кальцієвих каналів.

Хронічний запор[ред.ред. код]

Узагальнене поняття, що включає симптомокомплекс специфічних та позакишкових порушень.

Крім порушення дефекації, хворі з хронічним запором можуть скаржитися на загальну слабість, дратівливість, порушення сну, поганий апетит, пітливість, метеоризм і дискомфорт у животі.

У хворих із хронічним запором необхідно проводити загальноприйняті лабораторні дослідження (загальні клінічний і біохімічний аналізи крові, сечі), за показаннями — ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ендоскопічне та рентгенологічне обстеження травного тракту, електрокардіографію. Після комплексного обстеження можна робити висновок про функціональну (за відсутності органічних змін з боку внутрішніх органів) чи органічну природу хронічного запору.

Клінічні ознаки[ред.ред. код]

Про наявність функціонального запору свідчать такі ознаки[8]:

  • надмірне напруження під час дефекації
  • твердий або «овечий» кал
  • тенезми (біль по ходу кишечника до та під час випорожнення)
  • відчуття неповного випорожнення кишечнику
  • частота дефекації 2 рази або менше на тиждень
  • зменшення маси випорожнень до 35 г на добу або тривалості натужування, яке становить більше ніж 25 % часу дефекації
  • подовження часу просування кишкового вмісту, що визначається за допомогою радіографічної мітки: по тонкій і товстій кишках — до 93 год і більше, по товстій кишці — до 47-70 год[9].

Лікування[ред.ред. код]

Лікування хворих із запором органічного генезу насамперед полягає в лікуванні основного захворювання, а функціонального генезу — в чіткому виконанні загально-гігієнічних норм поведінки і дієтотерапії, а саме: активний спосіб життя, вживання в щоденному раціоні достатньо продуктів, що містять клітковину, і рідини.

Якщо за допомогою зазначених методів нормалізації дефекації досягти не вдається, використовують проносні засоби.

Проносні засоби[ред.ред. код]

Проносні засоби — група лікарських речовин, які, посилюючи перистальтику кишечника, прискорюють його спорожнення. До проносних відносять неорганічні речовини, наприклад, сульфат магнію; органічні олії, зокрема, вазелінова; частини рослин — зокрема ревінь. Механізм дії проносних засобів різний: подразнення хеморецепторів слизової оболонки кишечника (фенолфталеїн, ревінь), механічне полегшення просування вмісту по кишечнику (олії), утруднення всисання води в кишечнику (неорганічні солі).[10].

Класифікація проносних засобів[ред.ред. код]

За механізмом дії[ред.ред. код]

Перша група[ред.ред. код]

Спричинюють хімічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику. Це препарати рослинного (корінь крушини, листя сени (касії гостролистої) тощо) і синтетичного походження (фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил);

Друга група[ред.ред. код]

Спричинюють механічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику, так звані сольові проносні засоби (магнію, натрію сульфат тощо);

Третя група[ред.ред. код]

Сприяють розм'якшенню калових мас і полегшують проходження їх по кишечнику (вазелінова та рослинні олії).

За впливом на кишечник[ред.ред. код]

  • Гальмують абсорбцію рідини з кишечнику і стимулюють секрецію. Це препарати, що містять антраглікозиди (корінь ревеню, кора крушини), фенолфталеїн,
  • Сприяють збільшенню об'єму вмісту кишечнику (морська капуста, агар-агар, висівки, напівсинтетичні полісахариди (лактулоза);
  • Змащують слизову оболонку кишечнику (вазелінова і мигдальна олії).
    • що діють на моторну функцію товстого кишечнику (корінь ревеню, кора крушини, листя сени, фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил тощо)
    • що діють на моторну функцію тонкого кишечнику (вазелінова, мигдальна та інші рослинні олії)
    • що діють на всі відділи кишечнику (сольові).

Більшість проносних засобів затримують абсорбцію води та електролітів у тонкому і товстому кишечнику. У механізмі проносних засобів також певну роль відіграє вплив на транспорт іонів кальцію в стінці кишечнику, а також стимулювальний вплив на біосинтез простагландинів[11].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 273.
  2. Медична енциклопедія. Лікування захворювань. Травна система. Закреп
  3. Сидоренко О. Українсько-англійський, англо-український словник. 120 000 слів Family Leisure Club, 2015 ISBN 9789661498524
  4. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 85.
  5. Маев И. В., 2001
  6. Парфенов А. И., 1997
  7. А. В. Фролькіс (1979)
  8. Івашкін В. Г., 2001
  9. Хаммад Е. В., 1999
  10. Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1974–1985.
  11. Машковский М. Д., 1997

Джерела[ред.ред. код]

  • Гастроентерологія дитячого віку. Підручник. (за загальною редакцією Є. В. Прохорова, В. П. Волосовця). Тернопіль. Укрмедкнига. — 2004. — 160 с. ISBN 966-673-068-5
  • Гастроентерологія / за ред. Харченко Н. В., Бабака О. Я., — К. Друкар.- 2007. — 720 с.

Додаткова література[ред.ред. код]

  • Рациональная диагностика и фармакотерапия заболеваний органов пищеварения: справочник врача / АМН Украины, МОЗ Украины ; ред.: О. Я. Бабак, Н. В. Харченко) — 3-е изд., перераб. и доп. — К. : ООО Доктор-Медиа, 2010. — 354 с. — (Б-ка Здоров'я України: гастроэнтеролог). ISBN 978-966-2165-16-6 (рос.)
  • Довідник лікаря-гастроентеролога / Харченко Н. В., Анохіна Г. А., Опанасюк Н. Д., Родонежська О. В., Черненко В. В. — К. : 2004. — 101 с. — ISBN 966-8344-04-9

Посилання[ред.ред. код]


захворювання Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.