Зарецький Іван Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Антонович Зарецький
Меморіальна дошка Іван Зарецький.jpg
Меморіальна дошка Іванові Зарецькому на стіні гончарної слави в Опішні
Народився 1857(1857)
Лютенька
Помер 14 серпня 1936(1936-08-14)
Кувандик
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Діяльність археолог
Відомий завдяки археологія

Іван Антонович Зарецький (нар.серпень 1857 р., с. Лютенька Гадяцького повіту — пом.14 серпня 1936 р., ст. Кувандик, Казахстан) — археолог, етнограф, земський і громадський діяч, дійсний член ПВАК та ряду наукових товариств Росії, почесний громадянин Полтави (1902 р.).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї заможного козака. Як свідчив М. І. Гавриленко, він не закінчив навіть початкової школи, але самоосвітою досяг широких і ґрунтовних знань, особливо в галузі природознавства. Освоїв мистецтво фотографії, мав талант художника. Той же Микола Гавриленко писав в одній неопублікованій статті, що Зарецький «довгий час здобував собі хліб настройкою роялів».

Вже наприкінці 1880-х років він стає членом

З 1891 р. — співробітник управи Полтавського земства, один із фундаторів Полтавського природничо-історичного музею.

Зацікавившись старожитностями, на початку 1880-х рр. за власний рахунок провів серію археологічних розкопок у Поворсклі, досліджував полтавські підземелля.

Як колектор Іван Антонович брав участь у геологічній експедиції професора Гурова, що досліджувала Полтавщину, а також і в експедиції Докучаєва, де він зазнайомився з Володимиром Вернадським, з яким від тих пір підтримував дружній зв'язок. Стараннями Зарецького була придбана орнітологічна колекція генерала Шульговського, перевезено з Лубен відому музейну збірку Катерини Скаржинської.

З 1893 року Іван Зарецький досліджував гончарні промисли Полтавщини, і наступного року губернське земство опублікувало на цю тему 126-сторінкову працю. А в 1901 році за дорученням губернської управи Іван Антонович підготував колекцію кустарних виробів для Всеросійської виставки в Петербурзі і був її куратором. Також і на 2-й Всеросійській виставці в Петербурзі він завідував Полтавським відділом. На знак вдячності за це його було обрано почесним громадянином Полтави. Шануючи знання і досвід Зарецького, Петербурзький етнографічний музей обрав його своїм членом-кореспондентом.

Зацікавлення археологією Зарецький виявив ще наприкінці 1870-х років. Він перший розпочав досліджувати археологічні об'єкти на Полтавщині, зокрема в Середньому та Нижньому Поворсклі. У 1889—1891 роках досліджував пізньосередньовічні підземелля міста Полтави. Остання праця його на Полтавщині — розкопки в урочищі Мечеть на Кобеляччині. Він опублікував наслідки цих розкопок, надрукував також опис Мало-Перещепинського скарбу, відкритого в 1906 році. Комісія, яка оглядала цю знахідку, була здивована тим, що Зарецький одразу прочитав і переклав латинський напис, вибитий на блюді, котре дістало назву «патерна».

Дослідник Зарецький опублікував 13 наукових праць, які одержали високу оцінку, а робота «Дослідження гончарного промислу Полтавської губернії» з малюнками, що є тепер бібліографічним раритетом, не втратила свого значення й сьогодні. Свої статті Іван Антонович друкував у журналі «Хуторянин» (1898), газеті «рос. Полтавский вестник» (1905), «рос. Труды Полтавской архивной комиссии» (1912). Блискучу рецензію на сторінках видання «Киевская старина» і 8-го археологічного з'їзду одержала праця «Про значення української літератури для народу і про українську мову».

У 1903 році Іван Антонович організував у Полтаві концерт лірників і бандуристів, в якому взяли участь близько 20 жебраків-лебіїв і був присутній М. Лисенко.

У 1892—1902, 1910—1912 рр. працював у музеї Полтавського земства; вивчав народні промисли Полтавщини, уфундував зразкову гончарну майстерню в Опішні (1894 р.), заснував у Полтаві порцелянове виробництво. Брав участь у дослідженнях і збереженні всесвітньовідомого Малоперещепинського скарбу 1912 р. та підготовці першої наукової праці про цю пам'ятку.

У 1912 році Зарецький виїхав з Полтави у Воронеж, а звідти в 1915 році перебрався в Оренбург, де й дожив віку. Спершу він працював спеціалістом кустарних промислів краю, потім деякий час завідував фаянсовим заводом, а з 1928 р. став співробітником Оренбурзького музею. Роком раніше він за умовою з Товариством вивчення Казахстану розкопав і описав 20 курганів пізніх кочівників. Працюючи в музеї, Іван Антонович продовжував займатись археологічними розкопками, етнографією, проводив геологічні пошуки. Разом із сином Федором він відкрив поклади вогнетривкої глини і каоліну. В 1935 році його обрано членом-кореспондентом Інституту матеріальної культури.

Помер Іван Зарецький під час археологічних розкопок в Саракташському районі і похований на станції Кувандик Оренбурзької залізниці.

Праці Зарецького не втратили свого значення й нині. Про них йдеться в книзі Ковпаненка «Племена скіфського часу на Ворсклі» (1967). Археологічні збірки вченого «відкрили» так звану Бондарихинську культуру, яка засвідчила міграцію населення з Правобережжя в Поворскля в кінці VIII століття до н. е. Лихі обставини змусили Зарецького покинути рідний край.

Архів Івана Антоновича Зарецького в 1993 році перевезено з Оренбурга до Полтави, в краєзнавчий музей.

Праці[ред. | ред. код]

  • (рос.)Зарецкий И. А., Пробная раскопка в ур. Мечеть Кобелякского уезда. — ТПУАК, 1912 г., т. 9, с. 111—120.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Білоусько О. А., Мирошниченко В. І., Нова історія Полтавщини.
  • Петро Ротач, «Колоски з літературної ниви».
  • Супруненко О. Б., «Зарецький Іван Антонович» / О. Б. Супруненко // Полтавіка. Полтавська Енциклопедія: у 12 т. — Т. 12: Релігія і церква. — Полтава, 2009. — С.231.
  • Павловский И. Ф., Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с пол. XVIII века. — Харьков, 2009. — С.234-236.(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]