Зарецький Віктор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Зарецький Віктор)
Перейти до: навігація, пошук
Зарецький Віктор Іванович
Зарецький Віктор Іванович.jpg
Дата народження 8 лютого 1925(1925-02-08)
Місце народження Білопілля, Сумська округа, Харківська губернія, Українська Соціалістична Радянська Республіка,
СРСР СРСР
Дата смерті 23 серпня 1990(1990-08-23) (65 років)
Місце смерті Київ, Українська РСР,
СРСР СРСР
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР
Жанр станковий живопис
мозаїка
рисунок
Премії

Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1994

Ві́ктор Іва́нович Заре́цький (8 лютого 1925, м. Білопілля, нині Сумської області — 23 серпня 1990, Київ) — український живописець, монументаліст, графік, педагог, громадський діяч. Чоловік Алли Горської.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Походить з шанованого козацького роду Зарецьких, що, за переказами, були одними із засновників міста Білопілля в 17 столітті. Нині в м. Білопілля Сумської області збереглася кам'яна церква святих Петра та Павла, що зводилася також і їхнім коштом. Мати Марія Андріївна (з Коломійцевих) походила також з білопільської родини. До 1917 року рід Зарецьких мав статки та торгові справи не лише в Білопіллі, а й багатьох містах Російської імперії. Це стало однієї з причин, що під час подій 1918—1919 років вони підтримали Білу армію Денікіна. 1925 року частина родини вимушено перебралася на Донбас, тікаючи від можливих переслідувань. Дитинство та юнацькі роки Віктора пройшли у робітничих селищах Горлівки та Сталіно (нині Донецьк), де його батько Іван Антонович працював бухгалтером на створюваному хімічному виробництві.

У 1943 — 45 рр. служив у запасному полку. Після демобілізаціїї деякий час жив з батьками у селищі Обідімо під Тулою. Приватно навчався там у живописця Л. М. Орєхова. 1946 року вступив до художньої школи — при Київському державному художньому інституті, де вчився у Геннадія Титова.

У 1947—53 роках — студент Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався у Костянтина Єлеви, Михайла Шаронова, Сергія Григор'єва. Був сталінським та репінським стипендіатом.

1953—1957 — викладач Київського художнього інституту.

Належав разом із дружиною до відомих діячів руху шістдесятників. Після згортання ліберального курсу та посилення тиску влади заступив у 1963 р. Леся Танюка на посаді голови Клубу творчої молоді "Сучасник". Цю ротацію було погоджено з Л. Танюком.

Як учасник війни, член компартії, член Спілки художників він видавався начальству компромісною постаттю. Курс Клубу не зазнав змін і невдовзі був розпущений.

Аллу Горську було вбито 28 листопада 1970 року, як тоді багато-хто вважав, за загадкових обставин. 1977 року взяв шлюб з дочкою свого вчителя Майєю Григор’євою.

 Помер після тяжкої тривалої хвороби 23 серпня 1990 року. Похований на Міському (Берковецькому)  кладовищі у могилі матері і батька, поруч з дружиною.

Творчість[ред.ред. код]

Творчість Віктора Зарецького характеризується багатовекторністю стильових уподобань, пошуком нового у традиційному. Ранні полотна позначені виразними композицією, ритмікою, силуетом, пошуками національної характерності — «Жаркий день», «Шахтний двір», «Беруть льон. Портрет ланкової П. Сироватко», «Дівчата», «Червоне марення», «Оля».

У монументально-декоративних роботах художника, створеними у співавторстві з дружиною Аллою Горською, відчутний вплив народного мистецтва. Вони характеризуються яскравістю, життєствердністю. Серед найвідоміших монументальних праць — декоративне оздоблення (мозаїка) середньої школи у Донецьку (разом із Г. Зубченко, Г. Синицею, Г. Марченком) у 1965—66 рр., мозаїчне панно «Прапор перемоги» в Музеї молодогвардійців у Краснодоні (разом із Б. Плаксієм, А. Лимарєвим, О. та В. Смирновими) у 1968 —70 рр.

Віктор Зарецький створив галерею портретів відомих українських діячів — Олеся Гончара, В. Касіяна, М. Яцківа, Л. Миронової, В. Шевчука, І. Заславської, О. Горського, Р. Недашківської, О. Зарецького, самобутнє полотно «Світлий спогад. Автопортрет з дружиною».

1978 р. відкрив власну художню студію. Розробив оригінальну педагогічну систему — «Роздуми біля полотна», текст якої вперше опублікував його син О. В. Зарецький в журналі «Образотворче мистецтво» (№ 1—2 за 1993). У художній студії навчалося понад 200 учнів. Серед них — відомі митці: Арсен Савадов, Олеся Авраменко, Олександр Куріненко, Лариса Піша, Марина Соченко, Тарас Лобода, Микола Шкарапута та інші.

Художник також написав, а частково надиктував лапідарні яскраві спогади. У його спадщині також нотатки, нариси, епістолярій. Ці тексти публікувалися у першій половині 1990-х, а 2009 р. були видані окремою книгою «Художник Віктор Зарецький. Пошуки коріння».

На початку 1980-х рр. митець захопився мистецтвом сецесії. У його роботах цього часу естетичне починає переважати над соцартівським, ідеологічним. Пластична мова Зарецького-неомодерніста позначена активною колористикою народного мистецтва, розмаєм орнаментальних стилізацій, застосуванням фантастичних золотих і рубінових кольорів. Дії, сюжету та людським постатям відводиться другорядна роль задля декоративізації цілого.

Після того, як упала «залізна завіса», творчість видатного художника набула широкого розголосу за межами України. У 1994 р. за картини останніх років життя «Солдатка», «Ой кум до куми залицявся», «Літо», «Весняні клопоти» та «Дерево» Віктора Зарецького посмертно удостоєно Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Творчість Віктора Зарецького є чи найбільш дослідженою серед українських художників другої половини ХХ ст. Йому присвячено статті, курсові, дипломні, дисертаційні роботи. Видано ґрунтовні монографії: «Митець, рокований добою» Лесі Медведєвої (2006) та «Терези долі Віктора Зарецького» (2008, 2011) Олесі Авраменко. 

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

На могилі Віктора Зарецького встановлено пам’ятник роботи Лесі Декерменджі.

1994 року Національною спілкою художників та Національною Академією образотворчого мистецтва та архітектури була закладена премія ім. Віктора Зарецького для молодих художників.

2016 року іменем Віктора Зарецького було названо провулок у місті Білопіллі поруч з будинком його батьків, де він народився. 

Твори[ред.ред. код]

  • Картини
    • «Шахтарі. Зміна» (1956). Цим твором Зарецький поклав край парадно-святковим канонам; зображав шахтарів як людей тяжкої, виснажливої праці.
    • «Спекотний день» (1957).
    • «Шахтарський двір» (1958).
    • «Портрет ланкової П. Сироватко» (1960).
    • «Дівчата» (1962).
    • «Оля» (1969).
    • «Чорний струмок» (1989).
  • Панно
    • «Прапор Перемоги» в Музеї молодогвардійців у Краснодоні (1970, у співавторстві).

Відзнаки[ред.ред. код]

  • Державна премія України імені Тараса Шевченка (1994, посмертно) — за картини останніх років: «Солдатка», «Літо», «Дерево (Витоки мистецтва)», «Ой кум до куми залицявся», «Весняні клопоти».

Джерела та література[ред.ред. код]