Зарина
Зарина (ін. іран. — zaranya, сак. — zarnya, перс. زرینه («золото», «та, що носить золото»), кін. VII — поч. VI ст. до н. е.) — цариця саків[1], яскравий приклад жінки-войовниці.
Версії античних джерел[ред. | ред. код]
За Ктесієм[2], за правління мідійського царя Астібара (як батька Астіага, його ототожнюють з геродотівським Хувахштрою) парфяни повстали проти Мідії й покликали саків, що викликало тривалу війну саків та мідян.
В цей час саки перебували під владою цариці («жінки на ім'я Зарина»). Сміливі жінки саків поділяли з чоловіками тяготи війни. Зарина підкорила сусідні варварські народи, що погрожували сакам, заснувала низку нових міст й зробила життя свого народу щасливішим.
Співвітчизники в пам'ять про її благодіяння й чесноти звели на її похованні піраміду висотою у стадію, довжина кожної сторони 3 стадії, на вершині встановили колосальну позолочену статую й віддали їй героїчні почесті. І. В. П'янков зіставляє ці відомості з відомими даними про могильники саків[3] і вказує, що Ктесій називає Зарину дружиною свого брата Кідрея[4].
Текст Миколи Дамаського зберігся уривчасто[5], він оповідає, як після вбивства Мармарея, царя саків (іноді вважають, що мова йде про чоловіка Зарини), полководець Стріангей (одружений з Ретеєю, дочкою Астибара) був охоплений любов'ю до Зарини, проте вона відкинула його. Микола згадує також, що царський палац саків перебував у місті Роксанаки.
Сучасні трактування образу й особистості Зарини[ред. | ред. код]
Образ Зарини використовується в літературі й мистецтві[6]. Персонажка з ім'ям Зарина виведена як дружина Сарданапала в трагедії Байрона «Сарданапал»[7].
За версією Гутнова, спогади про Зарину збереглися і в центральноазійській поемі «Гургулі», у якій йдеться про богатирку Зарину Зарінгар («Золотописана») — дочку переможця девів царя Согдина (тобто согдійця)[8].
І. В. П'янков використовує дані про правління жінки та про спорудження гробниці померлої правительки як в цілому достовірні[9]. Відомості про золотий пам'ятник наводяться у словнику «Лексикон російської історичної, географічної, політичної і громадянської» Василя Татищева[10].
Етимологія імені поки однозначних і переконливих версій не має. За версією відомого іраніста Василя Абаєва сходить до праіранського *zaranya-, сакського *zarnya — золото[11]. У сучасній осетинській мові слово žærīn/zærīnæ найчастіше вживається в поєднанні таких слів як xur (сонце) у вигляді xuržærīn й ѕѵгх (червоне) у вигляді sѵğžærīn, позначаючи відповідно сонячні відблиски (промені) та нарешті власне золото. Слово žærin (зарин) у перекладі з перської означає "золото, золота(-ий)".
Досі в Осетії, як одній з частин історичної Аланії, у Дагестані й Таджикистані ім'я Зарина дуже поширене; також у Казахстані.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Всесвітня історія в десяти томах. Том II. М., 1956. С. 170
- ↑ Діодор Сицилійський. Історична бібліотека. II. 34
- ↑ Історія стародавнього Сходу. Кн. 2. М., 2004. С. 813
- ↑ Історія стародавнього Сходу. Кн. 2. М., 2004. С. 787
- ↑ фр. 12 Якобі = фр.5 Мюллер = фр. 14 рос. пер. (Exc. De virt., I, p. 335, 20), див. Микола Дамаський ІСТОРІЯ «Вісник древньої історії». 1960 р. № 3 і № 4. [Архівовано 19 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Цариця Зарину: П'єси / Ванєєв Володимир; [Худож. В. М. Джіоєв], 151,[1] с. іл. 17 см, Цхінвалі Іристон 1989 http://www.ruslib.org/books/bayron_dzhordzh_gordon/sardanapal-read.html [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]; Моїсеєва К. М. Меч Зоряни 1960 (спроба живописного зображення героїні http://myzarina.mirtesen.ru/ [Архівовано 22 лютого 2019 у Wayback Machine.] ; [недоступне посилання з квітня 2019 http://kilat.ru/fantasy125.htm)і[недоступне посилання з листопадаа 2019] ін.
Посилання[ред. | ред. код]
- Историко-этимологический словарь осетинского языка. [Архівовано 17 серпня 2018 у Wayback Machine.] Т. 4. Л.: Изд-во АН СССР, 1989. С. 303
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |