Зарубинці (урочище)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зарубинці
Загальна інформація
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Канівський район
Рада Григорівська сільська рада
Тип ландшафту степ
Географічні координати 49°58′45″ пн. ш. 31°25′33″ сх. д. / 49.97917° пн. ш. 31.42583° сх. д. / 49.97917; 31.42583Координати: 49°58′45″ пн. ш. 31°25′33″ сх. д. / 49.97917° пн. ш. 31.42583° сх. д. / 49.97917; 31.42583
Карта
Зарубинці. Карта розташування: Україна
Зарубинці
Зарубинці
Зарубинці. Карта розташування: Черкаська область
Зарубинці
Зарубинці
Мапа


Зару́бинці — урочище на території Канівського району Черкаської області України. Розташоване за 2,6 км на північний схід від села Луковиця.

Урочище представлене степовою ділянкою, обмеженою із заходу лісами (на північному заході урочищем Дігтярка), а із сходу стрімко обривається до Канівського водосховища.

За часів Київської Русі неподалік урочища стояло літописне місто Заруб, біля якого знаходився Зарубський (Трахтемирівський) монастир. В XVXVII століттях він був шпиталем-притулком для козаків. До утворення водосховища на цьому місці існувало село Зарубинці. Під час Коліївщини через село проходив повстанський отаман Микита Швачка[1]. Тут вперше у 1899 році українським археологом Вікентієм Хвойкою було відкрито археологічну культуру, яка стала відома як Зарубинецька культура. На території, яка не була затопленою, зберігся цвинтар, тут встановлено пам'ятний хрест, на якому написано:

Зарубинці — село, Зарубенська долина
В минуле відійшли, розтанули в імлі.
Могила братська, пращурів могили
Усе було на цій малій землі.
І горе у війну, як двічі висиляли
Четверте горе з Канева прийшло
Все зруйнували і села не стало,
Немов його ніколи й не було.
Тож хрест оцей на згадку про минуле,
Розбиту школу, знищені сади,
Щоб наша пам'ять не заснула,
Щоб ми верталися сюди.
Уклін Вам, пращурів могили — !
Рідні Зарубенці — простіть!
Забути все немає сили
До вас завжди будем летіть.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Євген Букет. Швачка — фенікс українського духу. — К.: Український пріоритет, 2016. — 360 с. + іл.

Посилання[ред. | ред. код]