Заслужений тренер

Нагрудний знак. Заслужений тренер України

Заслужений тренер — почесне спортивне звання. Стандартне скорочення у спортивній довідковій літературі — ЗТ.

24 березня 1956 Комітет у справах фізичної культури і спорту при Раді міністрів СРСР заснував звання «Заслужений тренер СРСР». Список перших його володарів опубліковано у газеті «Советский спорт» 7 серпня 1956 року, в період проведення фінальних змагань I Спартакіади народів СРСР; до нього ввійшло 53 тренери з 18 видів спорту.

Відзнаку № 1 отримав легкоатлетичний тренер Віктор Ілліч Алексєєв, заслужений майстер спорту, який підготував декілька відомих метальників, у т. ч. олімпійську чемпіонку 1952 року Галину Зибіну. Пізніше В. І. Алексєєв став найбільш титулованим тренером у СРСР.

У 1950-х—1960-х в союзних республіках СРСР були введені звання заслуженого тренера республіки.

Звання «Заслужений тренер України» введено у 1993 році.

Остання редакція положення про звання прийнята у 2006 році.

Особам, яким присвоєно почесне спортивне звання «Заслужений тренер України» видається нагрудний знак і номерне посвідчення. У посвідченні є фотографія та вказуються прізвище, ім'я та по батькові, вид спорту, номер наказу та відповідні дати. У цьому посвідченні має бути особистий підпис заслуженого тренера України.

Звання «Заслужений тренер України» не дає права на надбавку до пенсії.

Порядок присвоєння

Порядок присвоєння звання « Заслужений тренер України» регламентується наказом «Про затвердження Положення про Єдину спортивну класифікацію України». Присвоюється тренерам (тренерам-викладачам) - громадянам України та тренерам - іноземцям, особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, за підготовку спортсменів вищої категорії в олімпійських видах спорту, в неолімпійських видах спорту, у видах спорту інвалідів

Посилання

Це незавершена стаття про спорт. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.