Затишанська селищна громада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Затишанська селищна громада
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область
Район Захарівський район
Утворена 8 вересня 2015 року
Адмін. центр Затишшя
Поштові індекси 66740, 66741, 66743
Територія та населення
Площа 180,46 км²
Населення 5245 осіб (2016)
Густота 29,06 осіб/км²
Населені пункти
Смт 1
Села 12
Органи влади
Рада Затишанська селищна рада
Адреса 66740, Одеська область, Захарівський район, смт. Затишшя, вул. Суворова, 34
Веб-сторінка http://zatyshanska.gromada.org.ua/

Затишанська селищна об'єднана територіальна громада — територіальна громада в Україні, у Захарівському районі Одеської області. Утворена 8 вересня 2015 року в рамках адміністративно-територіальної реформи 2015 року.[1] Населення громади становить 5245 осіб, адміністративний центр — смт Затишшя. Перші вибори пройшли 11 грудня 2016 року.[2]

Об'єднання[ред. | ред. код]

Адмінбудівля громади

Громада утворена в результаті об'єднання Затишанської селищної ради із Торосівською сільською радою.

Населення[ред. | ред. код]

Етномовний склад[ред. | ред. код]

За переписом 2001 року, понад 95 відсотків мешканців вказали рідною мову — українську. Українці складають тут етнічну більшість, від часу освоєння цих земель постійним населенням.

До 1941-го року, населення сіл: Флеймара, Цокни (відтоді знеселені), та значною мірою Краснополя складали євреї.

Від заснування у 1857-му до 1944-го року, населення Торосового складали переважно німці.

Динаміка[ред. | ред. код]

1864 - 233 двори

1941 - 1319 дворів

1969 - 6483 особи

1989 - 6180 осіб

2001 - 5376 осіб

2016 - 5245 осіб

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Транспорт[ред. | ред. код]

Внутрішнє сполучення, громадський транспорт[ред. | ред. код]

Регулярним громадським автобусним сполученням з Затишшям, пов'язане лише Загір'я. Залізничним — Нова Григорівка, Торосове та Іванівка.

Залізниця[ред. | ред. код]

Територією громади проходить 28 кілометрів залізниці Одеса-Київ. Розташовані одна станція — Затишшя, та 2 зупинкові платформи — Перемога та Торосове.

Залізниця відіграє важливу транспортну роль для громади. В першу чергу — для Затишшя, сіл Іванівка, Нова Григорівка та Торосове.

Автошляхи[ред. | ред. код]

В громаді та поблизу неї немає доріг з великим трафіком. До найближчої такої — автошляхом 37 кілометрів. Це траса Одеса-Київ, відома як E95.

Громадою проходить автошлях міжрайонного значення Т 1614 — Григоріополь Молдова/Придністров'я — Глинне Молдова/Придністров'я — Карманове Молдова/Придністров'я — Колосове Молдова/Придністров'я — державний кордон — Йосипівка Україна — Захарівка Україна — Загір'я Україна — Затишшя Україна — Володимирівка Україна — Никомаврівка Україна — Макарове Україна — Ширяєве Україна — Нові Маяки Україна — E95 Україна.

Протяжність автодороги Т 1614 в межах громади — 8 кілометрів.

В Затишші беруть початок 5 доріг місцевого значення. Дорога на Торосове є однією з найдовших в Україні повністю глухих (без найменших відгалужень за межами крайніх пунктів) автомобільних доріг з твердим покриттям. Її довжина 18 560 метрів. Проходить ще через 3 села — Андрусове, Веселу Балку та Дружелюбівку. Ще дві дороги — теж глухі, але значно коротші.

Дорога Загір'я — Краснопіль, на середній ділянці, проходить територією Захарівської селищної ради.

Широко розповсюджене використання польових доріг, як альтернативних маршрутів.

Присутні дорожня розмітка та знаки.

Генпланом Затишшя до 2030 року передбачене будівництво об'їзної дороги.[джерело?]

Залізничні переїзди[ред. | ред. код]

Переїзд в Затишші

В межах громади розташовано 2 переїзди через залізницю Одеса-Київ — в Затишші та біля Торосового. А також кілька переїздів через під'їзні колії.

Між платформою Торосове та станцією Іванівка розташований тунель крізь насип, що поєднує польові дороги. Має висоту, що дозволяє проїхати лише легковою автівкою.

Магістральні трубопроводи[ред. | ред. код]

Громадою проходить магістральний газопровід Ананьїв-Тираспіль-Ізмаїл. Поруч проходить нафтопровід Одеса-Броди.

Аеродром[ред. | ред. код]

Між Загір'ям та Захарівкою, за межами громади, розташований занедбаний аеродром «Фрунзівка». В радянські часи забезпечував пасажирське та санітарне сполучення з Одесою.

Довжина злітно-посадкової смуги — 650 метрів.[джерело?]

Енергетика[ред. | ред. код]

ТПС 110/35/27,5 кВ «Затишшя»

В Затишші розташовані: тягова підстанція ТПС 110/35/27,5 кВ «Затишшя» та 30/15/10 кВ мережі Захарівського РЕМ-у.[джерело?]

В законсервованому стані з кінця 1990-х років перебуває чимала нафтобаза. Станом на 2019 рік, перебуває у власності АТ КБ Приватбанк.[джерело?]

Функціонує паливний склад, що приймає вугілля з вагонів та реалізує населенню.

З 2004-го року Затишшя газифіковане.[джерело?]

Комунальний сектор[ред. | ред. код]

Вулиця Центральна вночі
Водонапірна вежа на «Турецькому» млині

У Затишші діє комунальне підприємство «Господар», розташоване на вулиці Шевченка.[джерело?] Більшість сіл має централізоване водопостачання з артезіанських свердловин облаштованих водонапірними вежами. В Затишші є лінії централізованої каналізації. Організовано централізований вивіз сміття. Діють лінії вуличного освітлення.[джерело?]

Освіта[ред. | ред. код]

Школа II—III ступенів
Стадіон Затишанського НВК

Працює 2 навчально-виховних комплекси — в Затишші та Торосовому. Затишанський НВК складається з школи II—III ступенів, школи I ступеня, 2 класи якої розташовано окремо, в дитячому притулку та дитячого садка. Торосівський — з школи та дитячого садка.[джерело?]

Учнів Затишанського НВК обслуговують шкільні автобуси, що курсують з\до сіл: Загір'я, Дружелюбівка (через Веселу Балку та Андрусове), Скинешори та Копійкове (за межами громади), а також Затишшям.

Діяльність шкіл контролює Відділ освіти громади, розташований в її адмінбудівлі.[джерело?]

Медицина[ред. | ред. код]

В громаді діє Затишанська амбулаторна лікарня, перенесена до нової капітально-відремонтованої споруди у 2019 році. Працює стоматологічний кабінет з сучасним обладнанням, кабінети сімейного та дитячого лікарів.[джерело?]

Культура[ред. | ред. код]

Затишанський будинок культури

В Затишші та Торосовому працюють будинки культури.[джерело?]

Свята[ред. | ред. код]

Новорічна ялинка на Центральній площі Затишшя, 2020 рік

У Затишші регулярно організовуються видовищні свята. Популярні виступи колективів в українських національних вбраннях. На достойному рівні такі організовані в Затишші, Копійковому та Торосовому.[джерело?] Вони і беруть участь. Особливо вирізняються святкування Дня селища, Дня Незалежності, 8 березня (проводяться на Центральній площі) та свята Івана Купала (біля Затишанського ставка, що є одним з найпридатніших для цього в районі). Новий рік завжди супроводжується великою кількістю феєрверків. Якісно організовуються святкування першого та останнього дзвоників, випускні бали.[джерело?]

Релігія[ред. | ред. код]

Більшість прочан — православні християни.[джерело?]

У Затишші розташована церква Святого Архангела Михаїла, що належить до Окнянської округи Балтської єпархії УПЦ (МП). Церкву збудовано 1988 року. Настоятель храму — священник Сергій Водопьянов, священник — Андрій Гуменяк. Під час візиту Митрополита Балтського та Ананьївського Олексія 17 липня 2019 року до церкви, її настоятель був нагороджений владикою на Малому Вході почесним правом носіння палиці. Планується встановлення покровителю церкви, Архангелу Михаїлу пам'ятника, на місці демонтованого пам'ятника Леніну, на Центральній площі. Стару церкву, збудовану у 1910 році в сталінські часи переобладнано в шкільну бібліотеку. Цю функцію будівля виконувала до 2004 року. Відтоді в занедбаному стані. На основних в'їздах в селище встановлені пам'ятні хрести.

Раніше церкви ще були в Краснополі, Гедеримовому Першому та Торосовому.[джерело?]

Розповсюджені й інші течії. Переважно Свідки Ієгови.[джерело?]

Торгівля[ред. | ред. код]

В Затишші функціонує ринок з м'ясним корпусом, санітарно-епідеміологічною лабораторією, контейнерами та відкритими рядами. Популярна торгівля з вантажних автомобілів. Найбільший базар збирається в п'ятницю, дещо менший в суботу. Вихідних немає. Зазвичай працює до обіду. Працює близько 30-ти магазинів. З них 2 з господарськими та будівельними товарами, 4 з промисловими, побутовою технікою, меблевий, книжковий, тютюно-горілчаний, інші здебільшого продуктові. В деяких можна розрахуватись карткою. Відкрито 2 звичайні та 1 ветеринарна аптеки.

Майже в кожному селі є хоча б один магазин. Найбільше в Торосовому.

Сфера обслуговування[ред. | ред. код]

Функціонують перукарня, салон краси, майстерні з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, 2 кафе.[джерело?]

В книжковому магазині можна зробити ксерокс та роздрукувати фото.[джерело?]

Комунікації, ЗМІ[ред. | ред. код]

Затишшям широко розповсюджені лінії аналогового кабельного телебачення, та інтернету місцевого провайдера Діамант-ТВ. Транслюється місцевий телеканал з привітаннями та оголошеннями. Інтернет-послуги також надає Укртелеком.[джерело?]

Місцевою пресою виступає Захарівська районна газета «НовинаР», що до 2016 року носила назву «Новини Фрунзівщини».[джерело?]

Зв'язок[ред. | ред. код]

Вежа Lifecell в Затишші

Станом на липень 2020-го в межах громади Функціонує 7 веж мобільного зв' язку — 3 в Затишші, 2 у Торосовому та по одній в Загір'ї та Іванівці.[джерело?]

Працює 2 відділення Укрпошти та одне «Нової пошти».[джерело?]

Поштовий індекс Затишшя — 66740. Сіл колишньої селищної ради — 66741. Торосівської сільської ради — 66743.[джерело?]

Багато домогосподарств є абонентами провідного інтернету.[джерело?]

Впродовж 2010-х років відбулось значне скорочення абонентів дротового телефонного зв'язку.[джерело?]

Географія[ред. | ред. код]

Територія[ред. | ред. код]

Русло Кучургану

Площа громади — 180 км².[джерело?] Межує з 9 радами 3 районів. 4 з рад входять до складу 2-х інших ОТГ. Загальна протяжність меж — близько 90 кілометрів. Більшість проходить лісосмугами. 4-кілометрова ділянка проходить руслом Кучургану. Ця ж ділянка впритул прилягає до регіональної дороги Р33 та Єлизаветівки, що фактично є частиною Захарівки. Територією громади проходить 30-а довгота — орієнтир часового поясу України UTC+2. Всі населені пункти громади розташовані на захід від неї.[джерело?]

Відстані від Затишшя[ред. | ред. код]

Rose des vents Україна Чернівці 312 км
Молдова Бєльці 154 км
Україна Київ 348

км
Україна Подільськ 54 км

Україна Черкаси 286 км
Україна Кропивницький 221 км
Rose des vents
Румунія Ясси 170 км
Молдова Кишинів 82 км
N Україна Кривий Ріг 270 км
Україна Вознесенськ 111 км
W    Затишшя    E
S
Молдова Тирасполь 58 км
Україна Ізмаїл 234 км
Україна Роздільна 55 км
Україна Білгород-Дністровський 134 км
Україна Миколаїв 165 км
Україна Одеса 114 км

До державного кордону України з Республікою Молдова — 20 кілометрів, до кордону Молдови з Румунією — 139. Карпати — за 240 кілометрів.

Найближчий аеропорт Кишинів KIV — за 82 кілометри. Аеропорт Одеса ODS — за 116.

Природні зони[ред. | ред. код]

Перехідна степо-лісостепова зона.[джерело?] На території громади близько 900 гектарів лісу, що складає 5 % її території.[джерело?] Найбільша суцільна ділянка — Андрусівський ліс площею 221 гектар. Велика кількість значно більших лісів розташована в західному та північному напрямках. На схід від громади одразу ж починається справжній степ, з нечисельними та вкрай штучними лісовими насадженнями.[джерело?]

Рельєф[ред. | ред. код]

Пагорби на півдні громади

Рельєф громади є південними відрогами Подільської височини.[джерело?] Характер — водоерозійного типу. В напрямку Чорного моря, більше не зустрічаються висоти більше 200-т метрів, над його рівнем.[джерело?] Залізницею проходить водорозділ Дністра і малих річок Єдисану. На ділянці громади — це праві балки Малого Куяльника.[джерело?]

Абсолютний перепад висот — 153 метра.[джерело?] Від 54 до 207 метрів над рівнем моря. Більшість крутих схилів припадає на висоти 100—140 метрів.[джерело?] В межах громади розташовано кілька гіртопів (особлива форма рельєфу, що зустрічається у Молдові та на Одещині).[джерело?]

Походження назви Затишшя, та як слідок громади, пов'язані з рельєфом[ред. | ред. код]

Логічними та обґрунтованими, можуть бути 2 версії. Обидві пов'язані з рельєфом:

1.Ділянка основного водороздільного хребта Подільської височини, яким проходить залізниця, між станціями Іванівка та Затишшя була найважчою для прокладання залізниці, з менш складними ділянками південніше. Далі на північ, майже до Балти, будівництво не вимагало значних земельних робіт і колії можна було класти просто на непідготовану землю. Це стало значним полегшенням, адже усі роботи виконувались вручну. За однією з версій це дало назву станції та навколишнім хуторам.

2.Назва походить від слова «Затишшя» в його прямому значенні. Місце, що зараз займає понад половину селища, захищене рельєфом від вітру в усіх напрямках, окрім південного (частково). Якщо уявити це місце у стані неосвоєного степу — «Затишшя», мабуть перше, що могло спасти на думку, для його назви. Звісно, є й інші місця на ділянці з подібними особливостями, та ті не відповідають терміну схожою мірою.

Майже всі інші станції Одесько-Балтської залізниці отримували назви від поселень розташованих поблизу.

Пагорби[ред. | ред. код]

Один з пагорбів громади має топографічну назву — гора Крута. Розташований на південь від Краснополя. Висота — 155 метрів над рівнем моря, 104 метри від підніжжя.

Балки[ред. | ред. код]

Бритнарова, Глибока, Кузьмівка, Лан, Малороша, Мусієнкова, Перша, Пасивка, Сидірівські Харчі, Торосова, Хороша та багато інших, що не мають сформованої назви.

Яри[ред. | ред. код]

В громаді багато ярів. Найбільша їх концентрація — в місцевості Шосте Поле.

Антропогенний вплив[ред. | ред. код]

Майже вся залізниця від Затишшя до Іванівки пролягає вкопами чи насипами. Є також насип біля Гедеримового Першого.

Територію громади охопили ландшафтні роботи радянського періоду з східкізації схилів, для висадження дерев. Верхів'я балки Малороша вкриті «малими сходами». Першої половини XX сторіччя там були сади та виноградники.

Клімат[ред. | ред. код]

Помірно-континентальний. Повітря степове.

Метеостанція[ред. | ред. код]

В Затишші діє метеостанція Гідрометцентру Чорного та Азовського морів.

Ожеледь[ред. | ред. код]

25 листопада 2000 року нею зафіксоване найінтенсивніше обмерзання в історії України (покриття льодом дерев, стовпів та дротів 207-ми міліметровим шаром льоду, навантаження якого вони звісно не витримали).

В Затишші часті та густі нічні тумани в листопаді-грудні. Та не часті морози до Нового року. Коли трапляється досить сильний мороз, туман осідає на предмети, що швидко промерзають, навіть на траву. На землі немає. Вирішальну роль також відіграє неквапний вітер.

Геологія[ред. | ред. код]

Ґрунти[ред. | ред. код]

Здебільшого — глибокий середньогумусний чорнозем. Поширені ще 8 різновидів ґрунтів.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Глина та пісок.

Водні ресурси[ред. | ред. код]

Ставок в Затишші

Річки[ред. | ред. код]

Русла Кучургану та невеликої річки Малороша.

Найближча повноводна річка — Дністер, на відстані 47 км.

Струмки[ред. | ред. код]

Малороша, Торосова, струмок Андрусівського лісу.

Ставки[ред. | ред. код]

«Німецький», Затишанський, Веселобалківський, Загорянський, Краснопільський та інші. Багато ставків знищено неправомірним використанням земель у 1990-і роки. Найбільший з них — Малорошівський.

Екологія[ред. | ред. код]

На екологічний стан позитивно вплинуло закриття на початку 2000-х Затишанського асфальтного заводу.

В 1990-х — 2000-х роках значною проблемою був сумнозвісний Затишанський склад отрутохімікатів. Спочатку, близько 800 тонн пошкоджених металевих бочок з отрутою лежали просто неба. Потім речовини зберігались в спеціальних саркофагах (в такому стані представлений на фото). Зрештою вивезені на утилізація закордон. Проблема широко освітлювалась ЗМІ обласного та державного рівня та часто згадувалась перед виборами. На різних стадіях проблеми, знімались репортажі програми ТСН, телеканалу 1+1.

В глобальному сенсі, громада лежить в умовно чистій екологічній зоні.

Склад[ред. | ред. код]

До громади входить смт Затишшя та 12 сіл. З них 8 належало до Затишанської селищної ради, 4 до Торосівської сільської ради.

Також, впродовж останніх двох століть, на території громади, в різні часи, існувало, ще не менш 17-ти населених пунктів, 3 з яких було включено до складу Торосового.

смт Затишшя[ред. | ред. код]

Житловий будинок часів Російської імперії

Адміністративний центр громади. Засноване 1865 року, як залізнична станція. Населення — 3,5 тисячі осіб. В Затишші 60 вулиць та провулків (46 назв). Найбільше міське поселення, що не є районним центром на півночі Одещини (12 районів). Станція Затишшя є найближчою для територій, що більш ніж вдесятеро перевищують територію громади. Значна їх частина — на території Молдови.

Села[ред. | ред. код]

Засноване у 1920-і роки. 1941-го згадується, як Хутір Андросово. Було 13 дворів. В селі розташоване поховання збитої радянської льотчиці.

Селом проходить дорога Затишшя — Торосове. Відстань від Затишшя: автошляхами — 5 км, фізична — 4 км.

Від села отримав назву Андрусівський ліс, біля якого воно розташоване.

Населення, за переписом 2001 року — 68 осіб.

Засноване у 1920-і роки. Назва походить від балки Весела, що бере тут початок. Весела — бо має дивну форму.

Селом проходить дорога Затишшя — Торосове. Відстань від Затишшя: автошляхами — 8 км, фізична — 6 км.

В селі є ставок, з якого починається балка Весела.

Під час виборів, в приміщенні ФАПу, в селі традиційно діє виборча дільниця № 510895.

Населення, за переписом 2001 року 179 чол.

Засноване у 1920-і роки. 1941 року в селі було 27 дворів.

До меж населеного пункту включено лише західну частину села. Являє собою одну двобічну вулицю.

Середня площа домогосподарств — понад 1 гектар.

Відстань від Затишшя: автошляхами — 24 км, фізична — 18 км.

За переписом 1989 року населення складало — 20 осіб, 2001-го — 10.

Мапа 1792 року, на якій вперше згадується Гедеримове Перше (Харітове)

Засноване наприкінці XVIII століття. Вперше згадується на карті новоприєднаної, від Порти Отоманської, області, 1792 року, за назвою Харітове. Пізніше в селі оселились козаки Задунайської Січі. Тут є великий цвинтар, де зберіглося чимало кованих козацьких хрестів, прізвища похованих типові для Задунайських козаків. Виходячи з стану справ Січі — найімовірніше, роком їх появи в селі є 1822 рік, або ж найближчі після нього. Козаки дали селу назву — Дороцколь. В середині XIX століття було відоме за цією назвою та як Гадерима. Згодом сформувалась назва Гедеримове, а ще пізніше вона доповнилась словом Перше, — бо біля Йосипівського лісу існувало, ще одне Гедеримове, якому додали до назви слово Друге.

Станом на 1886 рік — центр волості. Станом на 1941 рік — центр сільської ради, до якої не входили інші населені пункти.

Біля села діяла залізнична платформа 1370 км, закрита в кінці 1980-х років.

Відстань від Затишшя: автошляхами — 6 км, фізична — 5 км.

В селі 210 дворів.

Населення — за переписом 1989 року — 123 особи, за переписом 2001-го — 75.

Лаптєве з Терентьєвого

Також відоме, як — Лаптєве. Засноване першої половини XIX сторіччя, поміщиками Лаптєвим і Терентьєвим. Були поширеними ці дві назви, та третя — Дружелюбівка. Станом на 1863 рік, було 20 дворів — північна частина села, на 1941-й — 54 двори, вже було таким, як є зараз, працювала школа, закрита у 2015 році. Дітей та вчителів возять шкільним автобусом в Затишшя.

Селом проходить дорога Затишшя — Торосове. Відстань від Затишшя: автошляхами — 10 км, фізична — 7 км.

В селі 3 кладовища, 62 двори. Населення складає 61 людина.

Засноване у 1870-х роках, як хутір. 1941-го було 12 дворів. Назву отримало від свого розташування. В селі є маленький ставок з старими вербами, «лелека», починається балка Лан. Поруч Гедеримівський ліс, лісничі якого традиційно проживають в цьому селі. Має вдале розташування між Захарівкою та Затишшям. Найнаселеніше село в Захарівському районі, що не є та ніколи не було центром сільської ради. В селі є двоповерхова будівля, що мала багатофункціональне значення, в тому числі — використовувалась, як Будинок культури. Біля села розташована велика тваринницька ферма, що не використовується за призначенням, хоч і добре збережена. На її території встановлено вежу мобільного зв'язку.

Відстань від Затишшя: автошляхами та фізична — 4 км.

Населення, за переписом 2001 року — 258 осіб.

Як і ще 2 села, балка та станція, названа на честь поміщика Івана Бритнарова. 1941-го мало назву Солов'ївка, було 10 дворів. Населення, за переписом 2001 року — 41 чол.

Розташоване біля станції Іванівка.

Відстань від Затишшя: автошляхами — 23 км, фізична — 17 км. Між станціями Іванівка та Затишшя, залізницею — 19 км.


Засноване на початку XIX сторіччя. Перша назва — Велике Пономарьове. Село було відоме своєю, досить великою церквою, що на жаль, не збереглась. Було Краснополем, ще в середині XIX сторіччя. Назва не пов'язана з Радянським Союзом. Розташоване на схилах долини Кучургану.

Краснопіль відрізняється від інших сіл району, заснованих та розбудованих у той ж період тим, що мав певний початковий план (паралельні вулиці, тощо). Навіть у Захарівці, в той час, будувався, хто де хотів, формуючи хаотичну структуру поселення.

Відстань від Затишшя: автошляхами — 9 км, фізична — 7 км.

В селі 212 дворів. Населення — 53 особи.


Засноване в кінці XVIII сторіччя. Вперше згадується на військовій карті 1800 року, за назвою Балош.

Біля села був ставок, відомий своїми чаплями. В селі 102 двори.

Відстань від Затишшя: автошляхами — 15,2 км, фізична — 11,8 км.

Населення за переписом 2001 року — 25 осіб.

Засноване за перебування в складі Малігонівської волості. Назва пов'язана з формальним селом Григорівка, що було частиною Копійкового. Першоджерело — ім'я поміщика Григорія Копійкина. До складу Нової Григорівки було включено сусіднє село Погорілове, напередодні його знеселення.

2006 року до села прокладено асвальтовану дорогу з Затишшя.

Біля села розташована платформа Перемога.

Відстань від Затишшя: автошляхами — 6 км, фізична — 5 км. Між платформою Перемога та станцією Затишшя, залізницею — 5 км.

Населення за переписом 2001 року — 54 особи.

Село Скинешори, січень 2020


Засноване Станілевичами, що були відомі, як землевласники, на цих територіях з 1791 року. На протилежному схилі балки розташовувався вітряний млин.

1941-го в Скинешорах було 88 дворів. Є найближчим селом від Затишшя. Між ними всього 700 метрів, хоча й досить крутим схилом.

Відстань від Затишшя: автошляхами — 5 км, фізична — 1,5 км.


Населення — 164 особи.

Засноване 1857 року, як німецька колонія Hoffnungsfeld, що в перекладі означає Поле Надії.

Населення: 918 осіб Поштовий індекс: 66743 Староста: Кущенко Марія Петрівна

Села об'єднані 1963 року з Торосовим[ред. | ред. код]

  • Антонівка

Вперше згадується другої половини XIX сторіччя, за назвою Антоновича. В Антонівці розташована основна (нині єдина діюча, як агропідприємство) частина колишнього Торосівського колгоспу.

  • Михайлівка

Засноване у 1920-і роки. Найзахідніша частина Торосового. Наприкінці 1980-х років, Михайлівка доповнилась новою вулицею — Новоселів, всі будинки на якій є однотипними. Вулиця відома в Торосовому, як «Доміки». В пізньо-радянські часи в Михайлівці розташовувався основний магазин Торосового. Тут ж розташований основний цвинтар Торосового.

  • Трудовка

Засноване у 1920-і роки. Село й сьогодні (2020 рік), фактично є окремим. Тут розташований один з двох діючих цвинтарів Торосового. До Трудовки немає дороги з твердим покриттям.

Залізничні будинки[ред. | ред. код]

В межах громади є два житлових будинки, що не підпорядковані жодному населеному пункту. Один з них розташований в межах Затишшя, на північ від станції, другий біля платформи Перемога. Під час виборів, їх мешканці голосують на дільниці № 510897, що розташована в адмінбудівлі громади.

Раніше існуючі населені пункти[ред. | ред. код]

  • Анчиполівка

Засноване в довоєнний радянський період. 1941-го було 24 двори. 1944-го, на околиці села було організовано радянську братську могилу. Знеселене у 1960-ті.

  • Бритнарове

Засноване поміщиком Іваном Бритнаровим. Також відоме, як Іванівка. Оскільки село дало назву станції, а станція двом іншим селам, Бритнарове називали Старою, або Нижньою Іванівкою. 1863-го в селі було 22 двори, 1941-го — 39. Знеселене з 2000-х років. Має кадастрові межі населеного пункту. Юридично вважається одним селом з Іванівкою.

  • Дальній хутір Затишшя

Виник біля ставка. У 1863-му, було 3 двори, у 1869-му — 7. 1895-го вже не існував. Ставок проіснував до 2000-х.

  • Ігнатівка

Засноване в період з 1871 по 1886 рік. Повністю знищене бойовими діями Другої Світової війни. В селі було 15 дворів розкиданих обома схилами балки. Зараз половину села займає ліс, іншу поле.

  • Петропіль

Впродовж існування, кілька разів перебувало в складі села Краснопіль.

  • Погорілове

Засноване Федіром Михайловичем Погоріловим 1878 року, як хутір Малороша. Засновник — прожив 108 років (1817—1925), похований на місцевому цвинтарі. Село знеселене з 1988 року. Останні десятиріччя — формально, частина Нової Григорівки.

  • Розалівка

Засноване поміщиком Він'ярським. 1869-го було 2 двори. Назва походить від ім'я Розалія. Знеселене в 1920-і роки.

  • Флеймара

Раніше було відоме, як Мале Пономарьове та Кошарка. Після Громадянської війни було населене виключно євреями. Востаннє згадується 1941 року. Тоді було 11 дворів. В селі зберіглись 2 неймовірно маленьких ставки.

  • Хорошеве

Засноване поміщиком Самбурським. 1869-го було 7 дворів, 1941-го — 24. Назва походить від назви балки — Хороша. Знеселення з 1970-х. Останні десятиліття існування, в селі розташовувався колгоспний курник.

  • Хутір Весела Балка


Заснований у 1920-і роки. Знеселений у 1940-ві. Біля хутора був ставок, збереглася 100-метрова гребля, розмита в центральній частині.

  • Хутір Маркевич

Заснований в період з 1886 по 1914 рік. Складався з 3 дворів. Був невеликий ставок. Розташоване в балці Сидірівські Харчі. Знеселений з середини XX сторіччя.

  • Хутір Шевченко

Заснований у 1920-і роки. 1941-го було 15 дворів, та школа, куди ходили діти з навколишніх сіл. Все що від нього залишилось — 16 глиняних помаранчових плям на полі, розташованому в балці Перша. Знеселений з середини XX сторіччя.

  • Чабанка

Село засноване незаможними вільними людьми. 1863-го в Чабанці було 5 будинків, 7 городів, що можна було умовно віднести до трьох дворів, ставок, цвинтар. 1865-го, майже впритул до села проклали залізницю. Також відоме, як Панське село, та Новосілка. Знеселений з середини XX сторіччя. В 1920-і 1930-і роки, в Торосовому, були широко розповсюджені жарти про пана, що тут господарював. Той жив в Одесі, приїздив сюди господарювати, давати вказівки. Мав маєток та використовував людей, як найманих робітників. Вирізнявся хитрістю та був завжди невдоволений станом справ.

Село досі лишило сліди, адже розташоване на неугідді. Зберігся колодязь на пагорбі, відомий як «Шуркіна криниця».

  • Цокни

Було також відоме, як Хутір Цавин. Складалось з 3 дворів. 2019 року відновлено ставок, на березі якого воно знаходиться. Гребля ставка — за межами громади.

Політика[ред. | ред. код]

Голови[ред. | ред. код]

Посаду голови громади займає Топольницький Геннадій Миколайович.

З початку 1990-х до 2015-го селищним головою Затишшя була Татаріна Інна Григорівна. Сільським головою Торосового була Кущенко Марія Петрівна. Зараз вона є старостою.

Вибори[ред. | ред. код]

Під час виборів, в Затишші традиційно діють 2 виборчі дільниці 139-го округу. Одна з них (№ 510897) постійно перебуває в приміщенні селищної ради, інша (№ 510898) часто змінювала місце свого перебування в межах західної частини селища (РТП, Автопарк, Будинок культури). Окрім затишан, виборцями цих двох дільниць є мешканці сіл Скинешори, Загір'я, Гедеримове Перше та Краснопіль. В межах громади діють ще 2 дільниці — у Веселій Балці (№ 510895) та Торосовому (№ 510901).

Рада громади складається з 22-ох депутатів, 15 з яких є представниками Затишшя.

Депутати мажоритарники[ред. | ред. код]

І. І. Васильковський
О. С. Пресман

Депутатом Верховної ради 9-го скликання, від 139-го виборчого округу, є обраний від партії «Слуга народу» — Васильковський Ігор Ігорович.

Депутатом рад 7-го та 8-го скликань, був Олександр Семенович Пресман. Був частим гостем в Затишші та широко освітлював свою діяльність в ЗМІ. Балотувався від Партії Регіонів та як самовисуванець.

Міжнародна сфера[ред. | ред. код]

Захарівський район є прикордонним, та за договорами, прописка населених пунктів громади надає право вільного перетину кордону, що контролюється Придністровською Молдавською Республікою на пунктах пропуску Йосипівка та Павлівка.

Історія[ред. | ред. код]

Доісторичне минуле[ред. | ред. код]

Палеоліт[ред. | ред. код]

Уламок з кар'єру

На території громади, біля Краснополя, знайдено залишки поселення часів Пізнього палеоліту (40—13 тис. років тому).

Були знайдені рештки мамонтів.

Пісок краснопільського кар'єра — перемішаний уламками незрозумілих речей, що сходять на склопісчану кераміку (недогріте скло). Жодних відомих досліджень проведено не було. Пісок продовжує вивозитись.

За розтавання льодовиків, що без сумніву траплялось в минулому, біля Краснополя була б вузька, до 1,5 кілометра завширшки, морська затока, завглибшки до 12-ти метрів. В районі громади розташовувались б перешийки чотирьох значних півостровів.

Епоха бронзи[ред. | ред. код]

Курган II тисячоліття до нашої ери.

В 1895—1896 роках Землевласник В. І. Станилевич на своїй садибі в Затишші розкопав курган, в якому виявив декілька поховань епохи бронзи. При розкопках він застосував скарбопошукову методику, заклавши декілька траншей, орієнтованих з півдня на північ. Курган виявився складною та багатошаровою археологічною пам'яткою, в якій було складно визначитись непрофесіоналу-любителю. Зрозуміло, йому не вдалось реконструювати складну стратиграфію цієї пам'ятки, та все ж, усі закладені траншеї він докопав до кінця, задовольнивши тим самим свій інтерес.

Приватні господарі землі не були зобов'язані отримувати дозвіл Археологічної комісії на проведення розкопок чи пошуків скарбів на належній їм землі. Вони вільно могли передавати право на розкопки іншим особам, незалежно від їх професійної підготовки. Саме тому стали можливими розкопки поміщика В. І. Станилевича та інших поміщиків, що без жодних наслідків руйнували кургани на своїх землях.

Історія Західного Єдисану[ред. | ред. код]

Єдисан в широкому розумінні, йдеться про західну частину, до річки Південний Буг

Єдисан, розташований майже в центрі Європи, було освоєно, та хоч якось вивчено, найпізніше з усіх Українських земель та пізніше за більшість найвіддаленіших куточків світу. На Бопланівській карті України 1648 року, досить коректно позначені річки Єдисану та їх назви, що вже тоді були відомими.

Західний Єдисан в уявленні німецького картографа, 1789 рік

Кочовикам, що тут жили, була характерна щорічна міграція. Щовесни вони прямували на північ, де кращі умови для випасу худоби, а восени повертались на південь, де було легше пережити зиму.

Велика Скіфія, Дике поле, невідомість[ред. | ред. код]

Першим відомим державним утворенням, до земель якого належала територія громади є Велика Скіфія. Побут скіфів добре описав давньогрецький історик Геродот, що відвідував степи північного Причорномор'я в V-му сторіччі до нашої ери. Єдисанським узбережжям Чорного моря та відкритих лиманів розташовувались давньогрецькі колонії.

За Київської Русі землі звались Диким Полем.

До монголо-татарської навали, з впевненістю будь-що про ці землі сказати не можна. Вірогідно тут проживали якісь кочові народи. Можливо траплялись війни. Та це є лише здогадками.

В Золотої Орди, землі відвойовано Великим Князівством Литовським. Нічого не змінилось та згодом землі було втрачено.

Османська Імперія[ред. | ред. код]

За правління Сулеймана I Пишного, землі увійшли до складу Османської імперії. В різні часи, в складі: Еялету Сілістра, Єдисанської орди та Кримського ханства (за його васальної залежності від імперії).

Територією громади йшли 2 відносно значні дороги. У липні 1709 р. однією з них пройшов шлях Івана Мазепи та Карла XII, що прямували з Полтавської битви до османської фортеці Бендери.

Регіоном неактивно кочувала 8-тисячна Єдисанська орда. Жили в юртах. В 1770—1774 роках — з російським підданством. Відтоді, до 1791-го, у складі Кримського Ханства, васала Османської імперії. З 1791-го, було кілька спроб змусити їх до осідлого життя, а коли виявилось, що те є марним — зіслано до Туреччини.

Звинувачуються історієграфією в набігах та захопницькій работоргівлі.

За Османської імперії в внутрішньому Єдисані вперше з'явились постійні, до сьогодні відомі поселення.

Російська Імперія[ред. | ред. код]

XVIII сторіччя[ред. | ред. код]

2 із сіл громади, засновано в 1790-х роках. Це Гедеримове Перше (Харітове) та Малорошеве (Балош).

До 1865 року[ред. | ред. код]

Стан місцевості 1864

1857 року засноване Торосове.

На час будівництва залізниці та заснування Затишшя, 1865 року, в межах громади вже існувало 11 сіл: Бритнарове, Гедеримове Перше, Дружелюбівка, Краснопіль, Малорошеве, Петропіль, Розалівка, Скинешори, Торосове, Хорошеве, Чабанка, в яких загалом було 233 двори. Найбільшим селом було Гедеримове Перше (60 дворів). 5 з цих сіл не існують зараз.

Після появи залізниці[ред. | ред. код]

Стан місцевості 1867
Пам'ятник Олександру II
Олександр II
Вокзал станції Затишшя

Залізниця та поїзди були значною дивною для населення. Відомі випадки коли люди, пішки приходили за десятки кілометрів, аби зблизька побачити поїзд.

В 1871-му — 1886-му роках засновані Загір'я, Ігнатівка та Погорілове.

В 1875-му відбувся страйк робітників, що вимагали підвищення зарплатні та своєчасної її виплати.

В 1876 році в Затишші було 11 дворів та мешкало 73 особи.

В Затишші бував російський імператор Олександр II, за правління якого, зокрема, були засновані Затишшя та Торосове. У 1885, через 4 роки після його смерті, йому тут було встановлено чималий пам'ятник, зруйнований в часи Громадянської війни. Монумент ніби-то був встановлений вдячними селянами, але його розмах та оформлення наврядчи були б таким до снаги. Цар прославився Кримською війною, скасуванням кріпацтва в 1861 році, звільненням Балкан від Османського гніту, запуском масового будівництва залізниць в імперії та вкрай шовіністською політикою стосовно України.

В 1895—1896 роках тут проводив свої розкопки землевласник В. І. Станілевич.

В XX сторіччі[ред. | ред. код]

Запрошення на весілля в Затишші, 1913 року
Старий склад
На вулиці Суворова, в Затишші. В центрі колишня церква, 1910 року, зправа колишня церковна школа 1911 року

В цей період в Затишші існували споруди залізниці, житло робітників, різні заклади (пошта, телеграф, лавка, корчма, різні склади та інше). Тодішня інфраструктура дозволяла організовувати, мешканцям волості, тут святкові заходи, на які було зручно діставатись гостям з Одеси.

Викладені бруківкою вулиці Торгова, Суворова, Центральна, старий залізничний переїзд, під'їзні шляхи до різних об'єктів та дорога до волосного центру Захарівки, з укриттям кількох вулиць й там. Утворилась окрема мережа твердої дороги, що з'єднувалась з іншими лише ґрунтовими шляхами.

Українська Народна Республіка та Українська Держава[ред. | ред. код]

За Гетьманату та Директорії землі входили до регіону Подністров'я.

Михайло Іванович Туган-Барановський

За Першої Світової[ред. | ред. код]

З листопада 1917 у складі УНР.

З січні 1918 року у складі Одеської Радянської Республіки.

З травня 1918-го у складі Української Держави.

Після державного перевороту 29 квітня 1918 року — знову в складі УНР.

21 січня 1919 біля Затишшя помер від серцевого нападу Михайло Туган-Барановський, який очолював фінансову місію в делегації Директорії УНР, яка прямувала на Паризьку мирну конференцію. Похований в Одесі.

З лютого 1919-го знову під владою більшовиків.

Українсько-білогвардійська війна[ред. | ред. код]

14 вересня 1919 року, вважається першим днем українсько-білогвардійської війни. В цей день на зайнятій військами Добровольчої армії, станції Затишшя, частини армії УНР, неочікувано напали на ескадрон білогвардійців, що дало можливість Денікінові віддати наказ про наступ проти українських військових.

До наступу «білих» з півдня і Армії УНР з півночі, місцевість була під контролем «червоних». Наступаючи в одеському напрямі, частини армії УНР, дійшли до станції Бірзула. У цьому районі розташувалась Волинська група (її основу складали 1-ша Північна дивізія і 4-а дивізія сірожупанників) Армії УНР. З чуток в районі Одеси очікувався Білий десант, і група повинна була стати заслоном проти добровольчих частин. На станцію Перехрестове (найближча північніше Затишшя) був висунутий 2-й Переяславський кінний полк під командуванням полковника Миколи Аркаса. Чисельність полку перевищувала 300 осіб, але озброєно з них було менше третини. У полку були три кулемети, причому один несправний. 3-й вільно — Драгунський Новоросійський полк, після взяття Одеси (спільно з офіцерськими організаціями, за підтримки Антанти), рушив на північ, і дійшов до станції Затишшя. Аркас, при особистій зустрічі з Ляшковим запевнив останнього, що він, і його бійці, маючи одну і ту ж мету, боротьби з більшовиками, є союзниками Доброармії). Ляшков повірив Аркасу — і на тому заспокоївся, повністю впевнений в тому, що стоїть пліч-о-пліч з союзниками.

Микола Аркас

Перші контакти між представниками двох армій носили цілком мирний характер. Так тривало кілька днів, поки драгуни — несподіваного не були атаковані і роззброєні Армією УНР.

14 вересня 1919, сотник Кінного полку імені Максима Залізняка, Олексій Царенко, зі своїми 50-ма козаками атакували 3-й Драгунський Новоросійський полк, що перебував в ешелоні, біля станції Затишшя.

50 українських козаків полонили 326 добре озброєних білоармійців. Було також захоплено: 2 гармати,16 кулеметів, 380 коней, потяг з 29 вагонами. Командир новоросійців, ротмістр Ляшков, який був переконаний у миролюбності Аркаса і тому не вжив заходів охорони, застрелився.

Пізніше, вже в еміграції, полковник Аркас. докладно описав цей епізод. Він повідомив про те, що жителі Затишшя повідомили йому, що «білі» кудись збираються, а зв'язку зі станцією не було. Тоді Аркас відправив своїх кіннотників на рекогносцирування, але білі, помітивши їх, відкрили вогонь, після чого були атаковані і роззброєні. Для проведення рекогносцирування український командир використав практично всіх озброєних людей в полку. Неясно, чи побоювався Аркас, що буде дійсно атакований, і повідомлення про збори у Затишші затвердило його в цій думці, або, скориставшись моментом, він вирішив захопити Білу батарею. Але зіткнення було, і потім Аркасу довелось відкидати звинувачення, у розв'язанні війни між українським військом і білими. Вважалося, що розв'язання війни, було більш вигідним Білій армії.

15 грудня 1919 наказом по армії УНР, Микола Аркас був оголошений зрадником. Значна частина полку незабаром повернулася до армії УНР.

Примітка: Альтернативні думки.

1.) Гетьман Павло Скоропадський, був особисто знайомий з Аркасом, так як, він був його особистим охоронцем (у листопаді 1918 року, заарештований Гетьманськими спецслужбами, за участь в підготовці повстання, проти нього). У своїх мемуарах про цей випадок гетьман пише таке:

«Микола Аркас розділив свій полк надвоє — по 45 бійців — і направив їх на фланги драгунів А сам із десятком штабних старшин захопив ворожу батарею Після цього запропонував денікінцям скласти зброю, тому що інакше введе в бій „другий полк“. Той, якого в нього насправді не було. Денікінці зброю склали, босі махновці вискочили з укриття і озброїлися. Тільки тоді драгунам стало ясно, як ганебно вони програли бій. Їх командир застрелився. Аркас наказав поховати його з усіма почестями. Станція, де це сталося, звалась Затишшя».

2.) На одну з думок, українські кавалеристи, вночі оточили і потім спокійно роззброїли захоплених зненацька, заспаних драгунів (імовірно, за спогадами офіцерів Зведено-Драгунського полку).

Стан в країні[ред. | ред. код]

На територіях контрольованих УНР, найбільшими містами були Вінниця та Житомир. Час був, й без того складним для країни. Разом з просуванням полку Миколи Аркаса, восени 1919-го, зміщувались фактичні південні кордони УНР. Країна не мала союзників. Всі навколо прагнули загарбати українську землю. Через вимушене союзництво з Центральними Державами наприкінці Першої світової війни, Україна була позбавлена міжнародної підтримки. Антанта допомагала її ворогам — Другій Речі Посполитій та Білому руху. Денікін та його оплічники публічно висловлювали невизнання навіть підґрунтя існуванню України та заперечували існування українців, як окремого етносу. Влада УНР не полишала надії на нейтралітет Білої армії, як на можливість збереження української державності, тому Миколу Аркаса й оголосили зрадником.

Збройні Сили Півдня Росії[ред. | ред. код]

Потому, як в більшість України, під контролем Денікінського Білого Півдня.

1920—1941[ред. | ред. код]

В цей період засновані села Андрусова, Анчиполівка, Весела Балка, Володимирівка, Михайлівка, Трудовка та хутори Весела Балка і Шевченко.

Воєнний комунізм[ред. | ред. код]

Після розгрому Білої армії, територія увійшла до складу Радянської України.

НЕП[ред. | ред. код]

В 1920-х роках почалась активна розбудова Затишшя, відкрито нову школу, споруджено новий ставок.

В 1923 році, в Затишші, створено партійний осередок та комсомольську організацію. Відкрито сільську раду.

В 1926 році, в Затишші, споруджено елеватор на 100 000 пудів.

1930-ті[ред. | ред. код]

Млин 1930-х років в Затишші

1930-го організовано Затишанську машино-тракторну станцію. Її першим директором був М. І. Шарапов.

Громада відносно не постраждала від голодомору 1932—1933 років.

В квітні 1938 року станцію Затишшя було використано (48 вагонів) для виселення 141 родини (463 людини) репресованих з Фрунзівського району у Казахську РСР.

У 1939 році трактористи Затишанської МТС брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

Стан місцевості у 1941 році[ред. | ред. код]

Станом на 1941 рік, в Затишші було 17 вулиць і провулків, 121 двір. Діяли колгосп, МТС, машино-тракторна майстерня, елеватор, сільрада, райзаготконтора, лісорозплідник, сільпо, аптека, амбулаторія, середня школа.

Найбільшим, за кількістю дворів, селом було Торосове — 262 двори, однак юридично, це були 4 окремих села. Найбільшими окремими селами були Краснопіль — 213, та Гедеримове Перше — 210 дворів. Всі поселення, окрім Затишшя та Загір'я, вже мали таку ж як зараз, або схожу до неї форму.

Загалом, в межах громади, було 1319 дворів. Виходячи з тогочасних показників співвідношення двори-населення, можна зробити висновок, що кількість населення, станом на 1941 рік, була близькою до сучасної (2020 рік), але мала інший розподіл.

Сільради були в Гедеримовому Першому, Затишші, Краснополі та Торосовому.

Друга Світова війна[ред. | ред. код]

Бойові дії 1941 р.[ред. | ред. код]

1-го серпня 1941 року фашистські війська захопили Затишшя та розірвали сполучення між 9-ю та 18-ю радянським арміям. Оборону вели сили 36-го, 71-го, 469-го окремих полків, 30-ї стрілкової дивізії Південного фронту Червоної армії. Було прорвано лівий фланг, радянській обороні вдалось закріпитись на новому рубежі, та ненадовго. Подальша оборона залізниці втратила стратегічний сенс. Додатково створилась загроза оточення радянських військ. Великі території навколо, здані без жодних боїв. Південний фронт відступив на схід.

Місцепоховання загиблих не є загальновідомими.

Румунська окупація[ред. | ред. код]

Відтоді, до 4 квітня 1944-го, під окупацією Королівства Румунія.

Навчання в школах намагалось проводитись румунською мовою.

Всі підприємства продовжували функціонувати, як за радянської влади.

Територія адміністративно підпорядковувалась Губернаторству Трансністрія.

Підпілля, репресії[ред. | ред. код]

З перших днів окупації, вчитель Затишанської школи, Непомнящий організував учнів для боротьби з окупантами. Але не маючи досвіду підпільної роботи, всі вони швидко потрапили до рук жандармів та були розстріляні.

В 1942 році на Центральній площі Затишшя окупанти розстріляли ще сімнадцять 16-річних юнаків і дівчат, членів підпільної комсомольської організації.

Досить успішною була діяльність групи Г. Г. Донського, що поширювала листівки про стан на фронтах та займалась диверсійною діяльністю.

Наступ радянських військ[ред. | ред. код]

Братська могила в Затишші

Землі звільнено силами 7-ї гвардійської армії, 2-го Українського фронту, що без бою подолала сюди понад 100 кілометрів, з річки Південний Буг, де німці та румуни, після короткої артдуелі, просто повтікали з позицій, залишивши чималий реквізит. Було прийнято рішення втрутитись в Одеську операціїю. Шлях було подолано навпрошки, дуже складним рельєфом.

Перший бій відбувся за саме Затишшя. Загиблих у цьому бою радянських вояків було поховано в районі сучасної вулиці Перекопська, нині поховання є перенесеним.

У другий, основний бій німці тримали оборону на захід від селища. Їх частинами, були використані для оборони окопи, облаштовані радянськими солдатами в липні 1941-го, та споруджено нові. Розташування радянських окопів 1941-го, дозволяло однаково ефективно тримати оборону в обох напрямках. Радянські війська атакували з Затишшя. Оборона противника трималась кілька діб та завдала значних людських втрат. Широко застосовувалась авіація. Німецькі поховання вивезені до Німеччини у післявоєнні роки.

Біля Торосового було організовано військовий аеродром.

В Андрусовому розташоване поховання збитої радянської льотчиці.

Умансько — Ботошанська операція стала першою впродовж якої Радянський Союз вперше з 1941 року вийшов на свої Західні кордони та почав вимушену інтервенцію в країни Європи.

7-а Гвардійська армія далі, продовжила свій рух балкою Малороша та прийняла наступний бій в Соше-Острівському.

Наслідки[ред. | ред. код]

Фашисти вбили чи вивезли до концтаборів євреїв, що населяли села Флеймара, Цокни (Цавин Хутір) та складали значну частину населення Краснополя.

Багато місцевих було призвано до Радянської Армії. Чимало з них загинуло на фронті.

Німецьке населення покинуло Торосове, разом з відступаючими німецькими військами.

В ході бойових дій повністю знищене село Ігнатівка, де було 15 будинків. Пізніше на цьому місці висаджено ліс. В землі залишилась велика кількість невикористаних боєприпасів. Місцевість відома, серед місцевих, як «Баярівка» (від скорочення «бойовий рів»), та довгий час була місцем розкопок шукачів пригод.

З 1945 року[ред. | ред. код]

Міжрайбаза
На старому Затишанському елеваторі

Не дуже масовим, але значним є переселення людей з Західноукраїнських земель, після війни.

1963 року, Торосове об'єднано з селами Антонівка, Михайлівка та Трудовка. З ліквідацією Цебриківського району сільрада увійшла до складу Захарівського (Фрунзівського) району.

Елеваторна сушарня

З 15 червня 1964 року, Затишшя — селище міського типу. На той час, в Україні, було ще купа райцентрів-сіл. Роком раніше Захарівка також отримала статус смт, та в слідок адміністративних експериментів 1963 року стала центром одного з 8-ми мегарайонів області. У 1965 році реформу скасовано, районів знову стало багато, але трохи менше ніж було до цього.

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

1990-і[ред. | ред. код]

Багатоквартирний будинок збудований 1992 року

Перший масштабний проект реалізований за Незалежної України — електрифікація залізниці у 1992 році. Попутньо було збудовано електричну підстанцію та будинок на 32 квартири для її працівників.

Будинки 1990-х років побудови, на вулиці Перекопська в Затишші

1994 року станція Затишшя використовувалась для виводу військової техніки з ПМР до Росії, після завершення там гарячої стадії конфлікту.

Збудовано чимало сучасних приватних будинків в Затишші, Торосовому та одного у Гедермовому Першому.

Закрито та демонтовано кілька радянських підприємств.

2000-і[ред. | ред. код]

Наприкінці листопада 2000 року, територія була охоплена аномальною ожеледдю, що залишила громаду без централізованого електропостачання, майже на пів року. В Затишші, більшості домогосподарств, його поновили в квітні 2001 року. В Торосовому — на початку травня. Електромонтажні роботи в Затишші проведено бригадами електриків з Луганська. Рух залізницею певний час забезпечувався дизельними локомотивами. Непримітна особливість громади — практично повна відсутність опор та стовпів радянського періоду, напругою 10кВ та нижче. Рекордну ожеледь зафіксовано метеостанцією. Діаметр — 207 мм.

2001-го поблизу громади проходило будівництво нафтопроводу Одеса-Броди. В Затишші розташовувалось одне з його будівельних управлінь — БУ-9 «Полтаванафтобуд».

2003-го в Затишші з'явилась перша вежа мобільного зв'язку (UMC).

2004-го — газифіковано Затишшя.

2006-го, в ході державної програми зі збереження малих сіл, збудовано дорогу Затишшя — Нова Григорівка.

2010-і[ред. | ред. код]

Елеватор на «Турецькому млині», Затишшя
Ремонт вулиці Колгоспна в Затишші

З 2014 року переіменовано всі вулиці та провулки, що мали комуністичні назви.

17 березня 2016-го Торосовому повернули його історичну назву. В 1963—2016 рр. воно мало назву Леніне.

23 вересня 2016 р. утворено громаду. Децентралізації позитивно вплинула на стан справ на території.

Влітку 2019-го мешканцями Малігонівської сільради Ширяївського району, на загальних зборах, було прийнято рішення про приєднання до Затишанської ОТГ, та станом на січень 2020 року приєднання так і не відбулось.

2020-і[ред. | ред. код]

Будівництво нового елеватора, січень 2020 р.
Паспорт нового елеватора

Станом на початок 2020 року в Затишші продовжується будівництво нового елеватора, завершується облаштування фасадів школи.

Мова[ред. | ред. код]

Карта українських нарічч і говорів (2005)

Місцевий діалект є перехідним між Степовим та Подільським діалектами української. Досить повільно асимілюється до літературної української мови. Містить близько 10-ти слів-ендеміків, серед яких назва Затишшя — «Затіша»; «шип» — совкова лопата, «кошик», «риночка»- різновиди ємностей для рідини; «сіни» — тип кімнати. Інші є загальновживаними лише в одному селі — Малорошевому чи Торосовому.

Навіть за радянських часів навчання в школах проводилось виключно українською. Іноземні мови, що входили в шкільну програму та є різною мірою вивчені значною частиною населення — англійська, німецька та російська.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Місцеві легенди[ред. | ред. код]

Каторга[ред. | ред. код]

Насип біля Торосового

Історія будівництва залізниці, що значно більше схожа на правду, ніж задокументована версія. Згідно неї об'ємні земляні роботи в межах громади було виконано незліковною юрбою каторжників, яких зовсім не шкодували. Процесс супроводжувався надвисоким рівнем смертності серед робітників. В подальшому, залізниці в імперії саме так і будувались, та історичні відомості про Одесько-Балтську залізницю стверджують зовсім інше. Однак те на власні очі, бачили мешканці навколишніх сіл. За разом було додатково споруджено купу гребель в околицях, більшість з яких марні. Солдати-штрафники з Катеринослава, під керівництвом вільнонайманих грабарів, за 3 роки потому, тільки рівняли поверхню. Технічні вимоги дійсно були мінімальними, та без важкої кропіткої праці, рельєф півдня громади був зовсім непридатним для руху поїздів.

Петро та Іван[ред. | ред. код]

Псевдоісторична версія походження назв всіх залізничних станцій від Подільська до Роздільної, вигадана на початку XX сторіччя. Розповідає про двох мандрівників, що пішки йшли з Подільська на південь. Ті ніби чубились на Чубівці, мордувались у Мардарівці, перехрестились у Перехрестовому, затихли у Затишші, веселились на Веселому Куті, мигали у Мигаєвому та розділилися у Роздільній. Петру сподобалась Петрівка, а Івану — Іванівка.

Скинешорська відьма[ред. | ред. код]

Другої половини XIX сторіччя в Скинешорах померла жінка, що вважалась в селі відьмою. Люди були категорично проти поховання її на сільському цвинтарі, тому це було зроблено за його межами. В різні часи «очевидці» стверджували, що бачили як та вночі літала на мітлі над цвинтарем, за повного місяця.

Турецькі скарби[ред. | ред. код]

Існує багато легенд про турецькі скарби, що затонули у Кучургані. Човен не витримав ваги золота. Річка не пересихала, існувало дрібне судноплавство. Схожі історії є й про річку Кодима та інші.

Співпраця[ред. | ред. код]

Інформтабличка на НВК, Затишшя

Австрійська Агенція Розвитку / ПРОООН «Сталий розвиток сільських територій Чернівецької та Одеської областей»

Персоналії[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ВВРУ, 2017, № 7–8, стор. 86
  2. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0396359-16

Джерела[ред. | ред. код]