Затишшя (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Затишшя
Вокзал Затишье.JPG
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Захарівський район Захарівський район
Громада Затишанська селищна громада
Код КОАТУУ: 5125255400
Основні дані
Засноване 1865
Статус із 19.06.1964 року
Площа 5,94 км²
Населення 3538 (01.01.2019)[1]
Густота 596 осіб/км²
Поштовий індекс 66740
Телефонний код +380 4860
Географічні координати 47°20′07″ пн. ш. 29°52′15″ сх. д. / 47.33528° пн. ш. 29.87083° сх. д. / 47.33528; 29.87083Координати: 47°20′07″ пн. ш. 29°52′15″ сх. д. / 47.33528° пн. ш. 29.87083° сх. д. / 47.33528; 29.87083
Висота над рівнем моря 191 м


Відстань
Найближча залізнична станція: Затишшя (станція)
До райцентру:
 - фізична: км
 - автошляхами: 12 км
Селищна влада
Адреса 66740, Одеська область, Захарівський район, смт. Затишшя, вул. Суворова, 34
Карта
Затишшя. Карта розташування: Україна
Затишшя
Затишшя
Затишшя. Карта розташування: Одеська область
Затишшя
Затишшя

Commons-logo.svg Затишшя у Вікісховищі

Затишшя — селище міського типу в Захарівському районі Одеської області України. Адміністративний центр Затишанської об'єднаної територіальної громади. Залізнична станція на лінії Одеса — Київ.


Зміст

Населення[ред. | ред. код]

Житловий будинок часів Російської імперії

Етномовний склад[ред. | ред. код]

За переписом 2001-го року, 95,6 відсотків мешканців вказали рідною мову — українську. 3,6 % - російську; 0,5 % - молдовську та по 0,1 % - болгарську і білоруську.

Порівняльні характеристики[ред. | ред. код]

За кількістю населення посідає 20-е місце серед 33 смт Одещини.

Є найбільшим міським поселенням, що не є районним центром, на півночі Одеської області (у складі 12 районів).

Переважає за кількістю населення два райцентри області — Іванівку та Миколаївку.

Населення Затишшя складає 0,15 % населення Одеської області, 18 % населення Захарівського району, 40,1 % міського населення району та 65,8 % населення Затишанської ОТГ.

Динаміка[ред. | ред. код]

  • 1876 — 76 чол.
  • 1969 — 5683 чол.
  • 1989 — 3711 чол.
  • 1989 — 3936 чол.
  • 2001 — 3470 чол.
  • 2015 — 3571 чол.
  • 2016 — 3576 чол.
  • 2017 — 3556 чол.
  • 2018 — 3547 чол.
  • 2019 — 3538 чол.

Максимальна кількість населення у 1969-му році зумовлена включенням напередодні 8-ми сіл селищної ради до складу смт Затишшя, задля покращення статистичних показників стосовно частки міського населення району та рівнями вище. Найбільше людей мешкало в самому Затишші на початку 1990-х років - 4,2-4,4 тисячі осіб. Найменше, після того - на початку 2000-х.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Транспорт[ред. | ред. код]

Пасажирське сполучення[ред. | ред. код]

Станом на грудень 2019-го здійснює зупинку одна пара швидких поїздів, за напрямом Одеса-Чернівці (чз Хмельницький, Тернопіль, Лівів, Івано-Франківськ).

Найпопулярнішим транспортом є електропоїзди. Курсують 4 рази на день в кожен бік. Користується широким попитом мешканців району. До та від кожного поїзду є автобус на Захарівку. Проїзд до Одеси займає трохи більше 2-ох годин та коштує менше 30 гривень (грудень 2019).

Автобусне сполучення представлене також маршрутами на Одесу (чз Захарівку, Велику Михайлівку, Кучурган) та деякі села Захарівського району.

Автошляхи[ред. | ред. код]

В Затишші та поблизу нього немає автошляхів з великим трафіком. До найближчого такого E95 - дорогою 38 кілометрів.

Через селище проходить автошлях міжрайонного значення Т 1614 - Григоріополь Молдова - Глинне Молдова - Карманове Молдова - Колосове Молдова - КПП Йосипівка/Колосове - Захарівка Україна - Загір'я Україна - Затишшя Україна - Володимирівка Україна - Никомаврівка Україна - Макарове Україна - Ширяєве Україна - Нові Маяки Україна - E95 Україна.

Протяжність автодороги Т 1614 в межах Затишшя 4070 метрів.

В Затишші беруть початок 5 доріг місцевого значення. Дорога на Торосове є однією з найдовших в Україні повністю глухих (без найменших відгалужень за межами крайніх пунктів) автомобільних доріг з твердим покриттям. Її довжина 18 560 метрів. Проходить ще через 3 села - Андрусове, Веселу Балку та Дружелюбівку. Ще дві дороги - теж глухі, але значно коротші.

Широко розповсюджене використання польових доріг, як альтернативних маршрутів.

На залізничному переїзді - єдині автодорожні світлофори в селищі. Залізничних світлофорів - багато.

Присутні дорожна розмітка та знаки.

Генпланом селища до 2030-го року передбачене будівництво об'їздної дороги.

Залізниця[ред. | ред. код]

Є найближчою залізничною станцією для понад сотні сіл, двох смт — центрів районів та одного міста у Молдові, що охоплюють територію площею близько 2-ох тисяч квадратних кілометрів. Термін Затишшя є чи не найрозповсюдженішою географічною назвою в підручнику "Історія міст і сіл УРСР, Одеська область", де одними з характеристик населеного пункту були найближча до нього залізнична станція та відстань до неї.

Залізниця доповнена мережею під'їзних колій. Найдовша з них має протяжність близько 1 кілометра, та є ділянкою частково демонтованої у 2002-му році 2,2 кілометрової колії. Влітку 2019-го подовжена новим декількасотметровим відрізком на новий елеватор, що будується.

Демонтовані в 1997-му - 1998-му роках козлові крани використовувались для розвантаження з вагонів автомобілів, сільськогосподарської техніки та великогабаритних вантажів.

До 2002-го року на вокзалі діяла вантажна каса.

На старому елеваторі під'їзна колія проходить під завантажними спорудами. Функціонує тросова система рухання вагонів.

Функціонує 2 депо маневрового поїзда. На станції часто здійснюють відстій вантажні поїзди.

Передбачена можливість приймати та випускати поїзди з будь якої та на будь яку колію, у чому є потреба коли між станціями ремонтують одну з колій.

Магістральні трубопроводи[ред. | ред. код]

Поблизу Затишшя проходять магістральні: газопровід Ананьїв-Тираспіль-Ізмаїл та нафтопровід Одеса-Броди.

Освіта[ред. | ред. код]

Школа II-III ступенів

Діє відділ освіти Затишанської ОТГ.

Школі надано статус опорного закладу.

До складу Затишанського навчально-виховного комплексу входять школа I ступеня, школа II—III ступенів розташовані на спільній території разом з сервісними спорудами та дитячий садок розташований окремо. Ще два класи початкової школи діють в дитячому притулку.

В 2019-му році будівлю "великої" школи капітально відреставровано, збудовано новий стадіон, оновлено тротуари.

Здійснюється доставка учнів до школи шкільними автобусами, що курсують Затишшям та з 6-ти навколішніх сіл. Працюють 2 їдальні.

Працює музична школа.

Спорт[ред. | ред. код]

В селищі діють стадіон та футбольне поле. Організована футбольна команда, що бере участь у різних змаганнях.

Затишанська футбольне поле, біля Будинку культури приймає матчі різних команд.

Діє кілька дорослих та дитячих спортивних майданчиків.

В великому шкільному спортзалі діють спортивні гуртки.

Медицина[ред. | ред. код]

В селищі працює Затишанська амбулаторна лікарня, перенесена до нової капітально-відремонтованої споруди у 2019-му році. Працює стоматологічний кабіне з сучасним обладнанням, кабінет сімейного лікаря.

Культура[ред. | ред. код]

Будинок культури

Затишанському Будинку культури діють гуртки художньої самодіяльності, колективи яких беруть участь в різних заходах. Споруда збудована у 1973 році.

Досить часто проводяться концерти, вистави та збори.

Бібліотеки[ред. | ред. код]

Окрім шкільних, діють доросла та дитячо-юнацька бібліотеки.

Свята[ред. | ред. код]

В селищі регулярно організовуються видовищні свята.

Популярні виступи колективів в українських національних вбрання. На достойному рівні такі організовані в Затишші, Копійкове у та Торосовому. Вони і беруть участь.

Особливо вирізняються святкування Дня селища, Дня Незалежності, 8-го березня (проводяться на Центральній площі) та свята Івана Купала (біля Затишанського ставка, що є одним з небагатьох непересихаючих в районі). Новий рік завжди супроводжується великою кількістю феєрверків.

День селища святкується 21-го листопада.

Якісно організовуються святкування першого та останнього дзвоників, випускні бали.

Народні традиції[ред. | ред. код]

Яскраво виражені в різдвяні свята та на весіллях.

Релігія[ред. | ред. код]

Церква Архангела Михаїла
Митрополит Балтський та Ананьївський Олексій проводить службу в Затишші

Більшість віруючих — православні християни.

В селищі розташована церква Святого Архангела Михаїла для належить до Окнянської округи Балтської єпархії УПЦ (МП). Церкву збудовано 1988-го року.

Настоятель храму — священник Сергій Водопьянов, священник — Андрій Гуменяк.

Під час візиту Митрополита Балтського та Ананьївського Олексія 17 липня 2019 року до церкви, її настоятель був нагороджений владикою на Малому Вході почесним правом носіння палиці.

Планується встановлення покровителю церкви, Архангелу Михаїлу пам'ятника, на місці демонтованого пам'ятника Леніну, на Центральній площі.

Стару церкву, збудовану у 1910-му році в сталінські часи переобладнано в шкільну бібліотеку. Цю функцію будівля виконувала до 2004-го року. Відтоді в занедбаному стані.

На основних в'їздах в селище встановлені пам'ятні хрести.

Розповсюджені й інші течії. Переважно Свідки Ієгови.

Торгівля[ред. | ред. код]

Функціонує ринок з м'ясним корпусом, санітарно-епідеміологічною лабораторією, контейнерами та відкритими рядами. Популярна торгівля з вантажних автомобілів. Найбільший базар збирається в п'ятницю, дещо менший в суботу. Вихідних немає. Зазвичай працює до обіду.

Працює близько 30-ти магазинів. З них 2 з господарськими та будівельними товарами, 4 з промисловими, побутовою технікою, меблевий, книжковий, тютюн-горілчаний, інші здебільшого продуктові. В деяких можна розрахуватись карткою.

Відкрито 2 звичайні та 1 ветеринарна аптеки.

Сфера обслуговування[ред. | ред. код]

Функціонують перукарня, салон краси, майстерні з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, 2 кафе.

В книжковому магазині можна зробити ксерокс та роздрукувати фото.

Комунікації, ЗМІ[ред. | ред. код]

Затишшям широко розповсюджені лінії аналогового кабельного телебачення, та інтернету місцевого провайдера Діамант-ТВ. Транслюється місцевий телеканал з привітаннями та оголошеннями. Інтернет-послуги також надає Укртелеком.

Місцевою пресою виступає Захарівська районна газета «НовинаР», що до 2016-го року носила назву «Новини Фрунзівщини».

Зв'язок[ред. | ред. код]

50-метрова вежа Lifecell

З 2002-го року в Затишші діють вежі мобільного зв'язку різних операторів, що багато разів змінювались, демонтувались та будувались нові, в кількості до 5-ти діючих веж одночасно.

Працюють відділення Укрпошти та Нової пошти.

Енергетика[ред. | ред. код]

ТПС 110/35/27,5 кВ «Затишшя»

В селищі розташована тягова підстанція ТПС 110/35/27,5 кВ «Затишшя» та 30/15/10 кВ мережі Захарівського РЕМ-у.

В законсервованому стані з кінця 1990-х років перебуває чимала нафтобаза. Станом на 2019-й рік, перебуває у власності АТ КБ Приватбанк.

Функціонує паливний склад, що приймає вугілля з вагонів та реалізує населенню.

З 2004-го року селище газифіковане.

Комунальний сектор[ред. | ред. код]

Діють 11 водонапірний веж з артезіанських свердловинами, є лінії централізованої каналізації. Більшість об'єктів в господарюванні Затишанського комунального підприємства.

Налагоджений централізований вивіз сміття.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Зайнятість[ред. | ред. код]

Поширена маятникова трудова міграція в Одесу, та в меншій мірі інші місця.

Соціальна політика[ред. | ред. код]

Здійснюються доплати за вік, з місцевого бюджету. Станом на 2019-й рік, це 200 гривень на місяць для осіб від 80-ти років, та 1000 гривень для тих кому від 90-а.

Пенсіонери щомісячно забезпечуються безкоштовними талонами на проїзд в напрямку Затишшя-Захарівка.

Районний притулок для неповнолітніх[ред. | ред. код]

В селищі діє районний притулок для неповнолітніх. Віткрито 1996-го року в приміщенні одного з дитячих садків. Станом на 2019-й рік, його вихованцями є 20 дітей віком від 3-х до 18-ти років. Їм забезпечено досить непогані умови. В приміщенні також діє 2 класи початкової школи.

Політика[ред. | ред. код]

Голови[ред. | ред. код]

З листопада 2015-го року посаду селищного голови займає Топольницький Геннадій Миколайович.

З початку 1990-х до 2015-го селищним головою була Татаріна Інна Григорівна.

Вибори[ред. | ред. код]

Під час виборів, в Затишші традиційно діють 2 виборчі дільниці 139-го округу. Одна з них (№ 510897) постійно перебуває в приміщенні селищної ради, інша (№ 510898) часто змінювала місце свого перебування в межах західної частини селища (РТП, Автопарк, Будинок культури). Окрім затишан, виборцями цих двох дільниць є мешканці сіл Скинешори, Загір'я, Гедеримове Перше та Краснопіль. В межах громади діють ще 2 дільниці - у Веселій Балці (№ 510895) та Торосовому (№ 510901).

Затишшя поділяється на 15 округів, від кожного з яких обирається депутат місцевої ради.

Депутати мажоритарники[ред. | ред. код]

І.І.Васильковський
О.С. Пресман

Депутатом Верховної ради 9-го скликання, від 139-го виборчого округу, є обраний від партії "Слуга народу" - Васильковський Ігор Ігорович.

Депутатом рад 7-го та 8-го скликань, був Олександр Семенович Пресман. Був частим гостем в Затишші та широко освітлював свою діяльність в ЗМІ. Балотувався від Партії Регіонів та як самовисуванець.

Міжнародна сфера[ред. | ред. код]

Захарівський район є прикордонним, та за договорами, затишанська прописка надає право вільного перетину кордону, що контролюється Придністровською Молдавською Республікою на пунктах пропуску Йосипівка та Павлівка.

Історія[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

На території громади, біля Краснополя, знайдено залишки поселення, часів Пізнього палеоліту (40—13 тис. років тому), а біля Затишшя — курган з похованнями епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.).

В 1895—1896 роках Землевласник В. І. Станилевич на своїй садибі в Затишші розкопав курган, в якому виявив декілька поховань епохи бронзи. При розкопках він застосував скарбопошукову методику, заклавши декілька траншей, орієнтованих з півдня на північ. Курган виявився складною та багатошаровою археологічною пам'яткою, в якій було складно визначитись непрофесіоналу-любителю. Зрозуміло, йому не вдалось реконструювати складну стратиграфію цієї пам'ятки, та все ж, усі закладені траншеї він докопав до кінця, задовольнивши тим самим свій інтерес. Приватні господарі землі не були зобов'язані отримувати дозвіл Археологічної комісії на проведення розкопок чи пошуків скарбів на належній їм землі. Вони вільно могли передавати право на розкопки іншим особам, незалежно від їх професійної підготовки. Саме тому стали можливими розкопки поміщика В. І. Станилевича та інших поміщиків, що без жодних наслідків руйнували кургани на своїх землях.

Заснування[ред. | ред. код]

Гребля старого ставка

Виникло в 1865 році, як залізнична станція, під час будівництва першої на підконтрольній Російської імперії частині України залізниці Одеса — Балта.

На фото — найдавніша рукотворна споруда в Затишші, гребля старого ставка. Зведена в чистому полі 1862-го року, за 3 роки до будівництва залізниці та заснування Затишшя. Вже тоді було відоме розташування станції. З 1864 року існувало постійне поселення, на його західному березі. З 1920-х збудовано новий ставок вище течією, а цей занепав. Є позначений на триверстових «картах Шуберта» різних видань, до та після появи станції. До появи — просто як хутір, без назви. За інформацією, яку на жаль неможливо перевірити, хутір біля ставка мав назву Титанівка. Нині це городи кількох будинків на вулиці Михайлівська (на фото зверху). Така ж назва, в 1950-і роки поширювалась на вулиці Михайлівська, Шевченка та вулицю Західну після її побудови між першими двома.

Затишшя в 1869-му році

Схожу історію має ще один ставок та хутір, за межами сучасного Затишшя.

Після появи станції, в офіційних документах згадувалось виключно, як «Затишшя, станція та хутори», а після знелюднення більш віддаленого з них, де було шість будинків, в кінці XIX століття, як «Затишшя, станція і хутір». Дальній хутір позначений на картах Австрійського генштабу, часів Першої Світової, хоча в той час вже не існував.

Походження назви[ред. | ред. код]

Логічними та обґрунтованими, можуть бути 2 версії:

1.Ділянка основного водороздільного хребта Подільської височини, яким проходить залізниця, між станціями Іванівка та Затишшя була найважчою для прокладання залізниці, з менш складними ділянками південніше. Далі на північ, майже до Балти, будівництво не вимагало значних земельних робіт і колії можна було класти просто на непідготовану землю. Це стало значним полегшенням, адже усі роботи виконувались вручну. За однією з версій це дало назву станції та навколишнім хуторам.

2.Назва походить від слова "Затишшя" в його прямому значенні. Місце, що зараз займає понад половину селища, захищене рельєфом від вітру в усіх напрямках, окрім південного (частково). Якщо уявити це місце у стані неосвоєного степу - "Затишшя", мабуть перше, що могло спасти на думку, для його назви. Звісно, є й інші місця на ділянці з подібними особливостями, та ті не відповідають терміну схожою мірою.

Майже всі інші станції Одесько-Балтської залізниці отримали назви від поселень розташованих поблизу.

За Російської імперії[ред. | ред. код]

Запрошення на весілля в Затишші, 1913-го року
Пам'ятник Олександру II
Олександр II

Залізниця та поїзди були значною дивною для населення. Відомі випадки коли люди, пішки приходили за десятки кілометрів, аби побачити поїзд.

В цей період на станції існували споруди залізниці, житло робітників, різні заклади (пошта, телеграф, лавка, корчма, різні склади та інше). Тодішня інфраструктура дозволяла організовувати, мешканцям волості, тут святкові заходи, на які було зручно діставатись гостям з Одеси.

Викладені бруківкою вулиці Торгова, Суворова, Центральна, старий залізничний переїзд, під'їзні шляхи до різних об'єктів та дорога до волосного центру Захарівки,з укриттям кількох вулиць й там. Утворилась окрема мережа твердої дороги, що з'єднувалась з іншими лише ґрунтовими шляхами.

В 1875-му відбувся страйк робітників, що вимагали підвищення зарплатні та своєчасно її виплати.

В 1876-му році в Затишші було 11 дворів та мешкало 73 особи.

В Затишші, незадовго до своєї смерті, бував російський імператор Олександр II, за правління якого воно й було засноване. У 1885, через 4 роки після його смерті, йому тут було встановлено чималий пам'ятник, зруйнований в часи Громадянської війни. Монумент ніби-то був встановлений вдячними селянами, але його розмах та оформлення наврядчи були б таким до снаги. Цар прославився Кримською війною, скасуванням кріпацтва в 1861 році, звільненням Балкан від Османського гніту, запуском масового будівництва залізниць в імперії та вкрай шовіністською політикою стосовно України.

В 1895—1896 роках тут проводив свої розкопки землевласник В. І. Станілевич.

9 вересня 1896-го року в Затишші народився генерал-хорунжий Арміїї УНР, в еміграції - Павло Михайлович Базилевський.

В 1905—1907 роках поширювались соціал-демократичні листівки з закликами проти царизму.

В 1910 році збудована перша церква. Функціонував великий склад для мішків з зерном, що звозились сюди возами. Поряд, з високої платформи його завантажувати в вагони. Споруди збережені.

Збудовано водогін, довжиною 6 кілометрів, до станції, від великого ставка в Машенькі, площею 80 гектарів. Забезпечував потреби паровозів, робота яких вимагала великої кількості води. Функціонував до 1950-х.

Біля вокзалу споруджено колодязь, що в зміненому вигляді існує й нині. Колодязь на Торговій не зберігся. Майже всі дерева висаджені за часів Російської імперії критично постраждали від ожеледі 2000-го року та були зпилені.

Громадянська війна[ред. | ред. код]

Михайло Іванович Туган-Барановський

За Першої Світової[ред. | ред. код]

З листопада 1917 у складі УНР.

З січні 1918-го року у складі Одеської Радянської Республіки.

З травня 1918-го у складі Української Держави.

Після державного перевороту 29-го квітня 1918-го року — знову в складі УНР.

21 січня 1919 біля станції помер від серцевого нападу Михайло Туган-Барановський, який очолював фінансову місію в делегації Директорії УНР, яка прямувала на Паризьку мирну конференцію. Похований в Одесі.

З лютого 1919-го знову під владою більшовиків.

Українсько-білогвардійська війна[ред. | ред. код]

14 вересня 1919 року, вважається першим днем українсько-білогвардійської війни. В цей день на зайнятій військами Добровольчої армії, станції Затишшя, частини армії УНР, неочікувано напали на ескадрон білогвардійців, що дало можливість Денікінові віддати наказ про наступ проти українських військових.

До наступу «білих» з півдня і Армії УНР з півночі, місцевість була під контролем «червоних». Наступаючи в одеському напрямі, частини армії УНР, дійшли до станції Бірзула. У цьому районі розташувалась Волинська група (її основу складали 1-ша Північна дивізія і 4-а дивізія сірожупанників) Армії УНР. З чуток в районі Одеси очікувався Білий десант, і група повинна була стати заслоном проти добровольчих частин. На станцію Перехрестове (найближча північніше Затишшя) був висунутий 2-й Переяславський кінний полк під командуванням полковника Миколи Аркаса. Чисельність полку перевищувала 300 осіб, але озброєно з них було менше третини. У полку були три кулемети, причому один несправний. 3-й вільно — Драгунський Новоросійський полк, після взяття Одеси (спільно з офіцерськими організаціями, за підтримки Антанти), рушив на північ, і дійшов до станції Затишшя. Аркас, при особистій зустрічі з Ляшковим запевнив останнього, що він, і його бійці, маючи одну і ту ж мету, боротьби з більшовиками, є союзниками Доброармії). Ляшков повірив Аркасу — і на тому заспокоївся, повністю впевнений в тому, що стоїть пліч-о-пліч з союзниками.

Микола Аркас

Перші контакти між представниками двох армій носили цілком мирний характер. Так тривало кілька днів, поки драгуни — несподіваного не були атаковані і роззброєні Армією УНР.

14 вересня 1919, сотник Кінного полку імені Максима Залізняка, Олексій Царенко, зі своїми 50-ма козаками атакували 3-й Драгунський Новоросійський полк, що перебував в ешелоні, біля станції Затишшя.

50 українських козаків полонили 326 добре озброєних білоармійців. Було також захоплено: 2 гармати,16 кулеметів, 380 коней, потяг з 29 вагонами. Командир новоросійців, ротмістр Ляшков, який був переконаний у миролюбності Аркаса і тому не вжив заходів охорони, застрелився.

Пізніше, вже в еміграції, полковник Аркас. докладно описав цей епізод. Він повідомив про те, що жителі Затишшя повідомили йому, що «білі» кудись збираються, а зв'язку зі станцією не було. Тоді Аркас відправив своїх кіннотників на рекогносцирування, але білі, помітивши їх, відкрили вогонь, після чого були атаковані і роззброєні. Для проведення рекогносцирування український командир використав практично всіх озброєних людей в полку. Неясно, чи побоювався Аркас, що буде дійсно атакований, і повідомлення про збори у Затишші затвердило його в цій думці, або, скориставшись моментом, він вирішив захопити Білу батарею. Але зіткнення було, і потім Аркасу довелось відкидати звинувачення, у розв'язанні війни між українським військом і білими. Вважалося, що розв'язання війни, було більш вигідним Білій армії.

15 грудня 1919 наказом по армії УНР, Микола Аркас був оголошений зрадником. Значна частина полку незабаром повернулася до армії УНР.

Примітка: Альтернативні думки.

1.) Гетьман Павло Скоропадський, був особисто знайомий з Аркасом, так як, він був його особистим охоронцем (у листопаді 1918 року, заарештований Гетьманськими спецслужбами, за участь в підготовці повстання, проти нього). У своїх мемуарах, про цей випадок, гетьман пише наступне: . «Микола Аркас розділив свій полк надвоє — по 45 бійців — і направив їх на фланги драгунів А сам із десятком штабних старшин захопив ворожу батарею Після цього запропонував денікінцям скласти зброю, тому що інакше введе в бій „другий полк“. Той, якого в нього насправді не було. Денікінці зброю склали, босі махновці вискочили з укриття і озброїлися. Тільки тоді драгунам стало ясно, як ганебно вони програли бій. Їх командир застрелився. Аркас наказав поховати його з усіма почестями. Станція, де це сталося, звалась Затишшя».

2.) На одну з думок, українські кавалеристи, вночі оточили і потім спокійно роззброїли захоплених зненацька, заспаних драгунів (імовірно, за спогадами офіцерів Зведено-Драгунського полку).

Становлення радянської влади[ред. | ред. код]

Після розгрому Білої армії, знову, вже втретє, опинилось під владою більшовиків.

В травні 1921-го в Затишші організовано сільськогосподарське товариство "Батрак". 9 листопада, того ж року перейменована на "Весну".

Перебувало в Радянській Україні, а після створення 1922-го року СРСР - у його складі.

Період довоєнного СРСР[ред. | ред. код]

Ставок в Затишші, споруджений у 1920-ті

В 1920-х роках почалась активна розбудова поселення, відкрито нову школу споруджено новий ставок, вище течією.

В 1923 році створено партійний осередок та комсомольську організацію. Відкрито сільську раду.

11 серпня 1925-го року, залізницею, з Одеси на станцію Бірзула (нині місто Подільськ), що була тоді столицею Молдавської АРСР, перевозили до мавзолею тіло Григорія Івановича Котовського. Було організовано прощання.

В 1926 році, споруджено елеватор на 100 000 пудів.

Затишшя в 1941-му році

1930-го організовано Машино-тракторну станцію. Її першим директором був М. І. Шарапов.

Затишшя відносно не постраждало від голодомору 1932—1933 років.

В квітні 1938 року станцію було використано (48 вагонів) для виселення 141 родини (463 людини) репресованих з Фрунзівського району у Казахську РСР.

У 1939-му році трактористи Затишанської МТС брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

Станом на 1941 рік, в Затишші було 17 вулиць і провулків, 121 двір. Діяли колгосп, МТС, машино-тракторна майстерня, елеватор, сільрада, райзаготконтора, лісорозплідник, сільпо, аптека, амбулаторія, середня школа.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Бойові дії 1941-го[ред. | ред. код]

1-го серпня 1941-го року фашистські війська захопили станцію та розірвали сполучення між 9-ою та 18-ою радянським арміям.

Оборону вели сили 36-го, 71-го, 469-го окремих полків та 30-ї стрілкової дивізії Південного фронту Червоної армії. Було прорвано лівий фланг, радянській обороні вдалось закріпитись на новому рубежі, та вочевидь ненадовго.

З захопленням німцями Затишшя, подальша оборона залізниці втратила стратегічний сенс. Додатково створилась загроза оточення радянських військ.

Великі території навколо, здані без жодних боїв. Південний фронт відступив на схід.

Місцепоховання загиблих не є загальновідомими.

Румунська окупація[ред. | ред. код]

Відтоді до 4-го квітня 1944-го, перебувало під окупацією Королівства Румунія.

Навчання в школі намагалося проводитись румунською мовою.

Всі підприємства продовжували функціонувати, як за радянської влади.

Адміністративно підпорядковувалось Фрунзівському району, Дубосарського повіту, Губернаторства Трансністрія.

Підпілля, репресії[ред. | ред. код]

З перших днів окупації, вчитель місцевої школи, Непомнящий організував учнів для боротьби з окупантами. Але не маючи досвіду підпільної роботи, всі вони швидко потрапили до рук жандармів та були розстріляні.

В 1942 році на Центральній площі окупанти розстріляли ще сімнадцять 16-річних юнаків і дівчат, членів підпільної комсомольської організації.

Досить успішною була діяльність групи Г.Г. Донського, що поширювала листівки про стан на фронтах та займалась диверсійною діяльністю.

Звільнення[ред. | ред. код]

Звільнене силами 7-ої гвардійської армії , 2-го Українського фронту, у ході Одеської операції, 4 квітня 1944-го року.

Радянським військам протистояли 6-а німецька та 3-я румунська армії, групи армій "А".

Перший бій відбувся за саме Затишшя. Загиблих у цьому бою радянських вояків було поховано в районі сучасної вулиці Перекопська, нині поховання є перенесеним.

В другий, основний бій - німці тримали оборону на захід від селища. Їх частинами, були використані для оборони окопи, облаштовані радянськими солдатами в липні 1941-го, та споруджено нові. Розташування радянських окопів 1941-го, дозволяло однаково ефективно тримати оборону в обох напрямках. Радянські війська атакували з Затишшя. Оборона противника трималась кілька діб та завдала значних людських втрат. Широко застосовувалась авіація. Німецькі поховання вивезені до Німеччини у післявоєнні роки.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Братська могила біля Старого цвинтаря

В найбільшій з братських могил, біля Старого цвинтаря, було поховано 281-го радянського воїна.

Пізніше, до неї проводилось декілька перепоховань, останнє 2019-го року, з околиць села Гедеримове Перше.

Окрім братської могили,в 1964-му, в селищі встановлено пам'ятний обеліск з переліком загиблих на фронті затишан - 126 прізвищ. Один з них - Михайло Васильович Фурдуй (колишній розвідник), повернувся до Затишшя влітку 1947-го року живим, та всеж є там вказаним. Помер у 2015-му році.

Серед тих хто повернувся, найбільше нагород отримав повний кавалер ордена Слави трьох ступенів І.Г.Дитюк. Найвідоміший в Затишші ветеран - Петро Демиденко, що своїми силами організував декілька перепоховань та був частим гостем у школі.

8-го травня, в День пам'яті та примирення, покладаються квіти до обох пам'ятників.

Станом на 2019-й рік, в живих не залишилось жодного ветерана цієї війни, що мешкають в Затишші.

Період післявоєнного СРСР[ред. | ред. код]

Водонапірна вежа на "Турецькому" млині
Елеватор-1

1956-го відкрито літній кінотеатр.

У 1950-ті - 60-ті роки збудовано близько половини всіх приватних будинків в Затишші.

З 15.06.1964 року — селище міського типу. За рік до цього Захарівка також отримала статус смт, та в слідок адміністративних експериментів 1963-го року стала центром одного з 8-ми мегарайонів області. У 1965 році реформу скасовано, районів знову стало багато, але трохи менше ніж було до цього.

В цьому ж році відкрито нову триповерхову школу розраховану на 800 школярів. Облаштовано обеліск загиблим під час Другої Світової війни затишанам.

1969-го в Затишші мешкало 5683 людини та було 2117 домогосподарств.

В 1973-му збудовано будинок культури.

В 1988-му збудовано нову церкву.

В Затишші зупинялися всі швидкі поїзди.

Елеватор-2

Станом на 1991-й рік в Затишші діяли: Елеватор, Міжрайбаза на 4 райони, 2 районні Міжколгоспбуди, Райпостач, Райзаготконтора, Фрунзівське РТП, Транспортна контора, нафтобаза, автопарк, Лісорозплідник, Асфальтний завод, купа різних складів, колгосп «Правда», бурякопункт, пожежна частина, відділок міліції, Районна лікарня, ветеринарна лікарня, метеостанція, Будинок побуту.

Логістична частина господарського комплексу відповідала потребам Радянської планової моделі економіки та швидко занепала з розпадом СРСР. Частина підприємств постраждала не одразу, а інша — знайшла своє місце в новій моделі, та успішно функціонує і нині.

В незалежній Україні[ред. | ред. код]

Залізниця на цій ділянці електрифікована в 1992 році. Разом з тим, біля залізничного переїзду, збудовано потужну тягову електричну підстанцію 110/35/27,5 кВ, для забезпечення напругою залізниці, депо локомотива та новий двоповерховий будинок на 32 квартири.

1994-го року станція використовувалась для виводу військової техніки з ПМР до Росії, після завершення там гарячої стадії конфлікту.

В середині 90-х, в Затишші пройшла остання хвиля масованої забудови, що значно подовжила вулицю Нову та зробило двосторонньою вулицю Перекопську.

В 1997-му та 1998-му роках демонтовано два великих, та досить сучасних козлових крани логістичного комплексу станції, що були її «візитною карткою».

В 1998-му році закрито відділок міліції.

Під час будівництва нафтопроводу Одеса-Броди у 2001-му році, в селищі розташовувалось одне з його будівельних управлінь — БУ-9 Полтаванафтобуд.

2002-го закрито Пожежну частину.

Від початку 2000-х почалось поступове скорочення кількості швидких поїздів, що здійснювали зупинку в Затишші.

З 2004 року селище газифіковане.

2006-го побудовано дорогу на Нову Григорівку.

2010-і[ред. | ред. код]

File:Елеватор на Турецькому млині

З 2016-го центр новоствореної Затишанської об'єднаної територіальної громади. З того часу заасфальтовано чимало периферійних вулиць, реконструйовано будівель та зроблено багато в цілому.

2020-і[ред. | ред. код]

Будівництво нового елеватора, січень 2020-го
Паспорт нового елеватора

Вулиці[ред. | ред. код]

Ремонт вулиці Колгоспна

В Затишші 60 вулиць та провулків, об'єднаних 46-ма назвами, велика Центральна площа, декілька парків та скверів, кілометри сучасних тротуарів, 2 кладовища.

Загальна протяжність доріг загального користування в межах населеного пункту - близько 36-ти кілометрів.

Всі вулиці з комуністичними назвами переіменовано місцевою радою в 2015-2016 роках.

З 2015-го року заасфальтовано чимало другорядних та периферійних вулиць, оновлено тротуарів та пішохідних доріжок.

Розповсюджені ряди тополь вздовж доріг.

Центральна площа[ред. | ред. код]

На Центральній площі селища

На Центральній площі розташовані будівля селищної ради та багато закладів торгівлі. Пішохідна зона. Будівлі на ній мають адресу вулиці Суворова. Покриття - асфальт.

Головна вулиця[ред. | ред. код]

Вулиця Центральна вночі
Верхня частина вулиці

Головна вулиця селища — Центральна, до 1926-го року називалась Захарівським шляхом, а відтоді до 2015-го — Леніна. Від неї в два боки розпочинається 11 інших вулиць та 3 провулки. Окрім ділянки від вулиці Елеваторна до Центральної площі — частина автошляху Т 1614.

Має ширину 35 метрів, для порівняння ширина вулиць в центрі Одеси — 30. Її довжина близько 1,86 км.

Як і декілька інших вулиць, повністю оснащена вуличним освітленням.

Вулиця проходить єдиним в Затишші мостом - над струмком Малороша, біля ставка.

Вулицею розташовані інфраструктурні об'єкти, кілька підприємств, 7 двоповерхових будинків, 4 з яких житлові.

Основні вулиці[ред. | ред. код]

Елеваторна[ред. | ред. код]

вулиця Елеваторна в грудні 2019-го

Початок дороги на Ширяєве, частина автошляху Т 1614. Довжина 1140 метрів.

Перші 400 метрів дороги, мають досить міський вигляд. Між споруд проглядається гарний краєвид на західну частину селища. Ділянка закінчується двома однотипними двоповерхівками на 16 квартир кожна з одного боку та територією школи з іншої. Далі, в основному проходить між елеватором та приватною забудовою. Вулицею також розташовані Дитячий притулок, церква, сквер та переоблаштований на СТО літній кінотеатр.

Садова[ред. | ред. код]

Початок, однієї з найдовших в Україні, повністю глухої автодороги на Торосове, довжиною 18,5 кілометрів, що проходить ще через 3 села. Довжина 1250 метрів. На вулиці розташоване ВАТ «Фрунзівське РТП» («Затишок»).

Корольова[ред. | ред. код]

Млин 1930-х років на вулиці Корольова

Початок дороги на Гедеримове Перше. Довжина 1050 метрів.

Перекопська[ред. | ред. код]

Вулиця Перекопська

Головна вулиця з східного боку залізниці. На ній розташовано чимало приватних будинків житловою площею 150—300 квадратних метрів збудованих у 1990-і роки. З вулиці відкривається чудовий панорамний краєвид сіл Скинешори, Копійкове та сотень квадратних кілометрів пагорбистої степової місцевості, перпендикулярно напрямку балок. При бажанні можна розгледіти села Малігонове, Никомаврівку та Петовірівську телевежу, що за 34 кілометри звідси. Одразу за будинками обривається крутий схил до села Скинешори, що є не віддаленішим від центру за значну частину селища. Довжина 1620 метрів.

Залізнична[ред. | ред. код]

Дві зовсім різні вулиці з різних боків залізниці.

Західна частина

Залізнична 23а

Житлова однобічна з 23-ма приватними та одним 32-вохквартирним будинками. Ділянка дороги Т 1614. Проходить впритул до залізниці, що проходить тут на невисокому, до 2-х метрів насипу. Довжина 520 метрів. Продовжується внутрішньодворовим проїздом будинку 23а, ще на 180 метрів до прохідної підстанції 110/25 кВ.

Східна частина

Управління СУ-9 Полтаванафтобуд, нині будівлю знесено, фото 2008-го року

З іншого боку адресу вулиці з такою назвою мають підприємства розташовані вздовж дороги довжиною 1480 м.

Має чотирирядну ширину проїзджої частини — близько 18 метрів. Використовувалась в радянські часи для відстою вантажних автомобілів, що стояли у черзі.

Складається з ділянок доріг Т 1614 та Переїзд-Східна частина.

Вздовж вулиці будується новий елеватор. У ході підготовчих робіт демонтовано 3 двоповерхові споруди.

Більшою частиною вулиці проходить межа між Захарівським та Ширяївським районами.

провулок Будівельників[ред. | ред. код]

Довжина 280 метрів. З'єднує вулицю Центральна з Автопарком. Адресу провулка мають Автопарк та багатоквартирних будинок за ним, на відстані 300 м від провулку.

Вулиці та провулки центральної частини[ред. | ред. код]

Суворова[ред. | ред. код]

Вулиця Суворова. В центрі колишня церква, 1910 року, зправа колишня церковна школа 1911 року побудови, нині амбулаторія)
Старий склад

Три різні вулиці з 2 різних боків непроїздної Центральної площі та за залізницею. В дорадянський період були суцільним маршрутом з переїздом, закритим у 1950-ті. Частина старої вулиці нині знаходиться, за воротами, на території підприємства. Загальна довжина старого маршруту 1760 метрів.

Торгова[ред. | ред. код]

Довжина 200 метрів. Найкоротша вулиця в Затишші.

провулок Центральний[ред. | ред. код]

Невелика мережа провулків на північний-схід від Центральної площі. Складається з 150 метрів проїзжих, та 150 метрів пішохідних ділянок. До декомунізації мав назву провулок Леніна.

провулок Шкільний[ред. | ред. код]

Довжина - 170 метрів. Отримав свою назву, через стару школу. Нині в приміщенні діє Затишанська амбулаторія.

Провулок Суворова[ред. | ред. код]

Довжина - 140 метрів. Має вихід лише на провулок Шкільний.

провулок Молодіжний[ред. | ред. код]

Довжина 170 метрів. Тут розташована школа. До декомунізації мав назву - Котовського.

провулок Поштовий[ред. | ред. код]

На розі Поштового провулка

Довжина 210 метрів. В провулку розташована філія Укртелекому.

Колгоспна[ред. | ред. код]

Довжина 980 метрів.

Чкалова[ред. | ред. код]

Вулиця довжиною 870 метрів, та паралельний їй провулок довжиною 220 метрів.

Ватутіна[ред. | ред. код]

Складається з широкої верхньої та вузької нижньої частин. Загальна довжина - 450 метрів.

Михайлівська[ред. | ред. код]

Будівля на розі Михайлівської та Центральної

2 вулиці з двох сторін ставка, довжиною 980 та 280 метрів. До декомунізації мала назву Калініна. Нову дано на честь Архангела Михаїла. Довша з'єднує решту селища з Новим кладовищем.

провулок Івана Франка[ред. | ред. код]

Довжина 300 метрів.

Другорядні вулиці[ред. | ред. код]

Вишнева[ред. | ред. код]

На розі Елеваторної та Вишневої

До переіменування, мала назву - Крупської. Довжина - 730 метрів.

Московська[ред. | ред. код]

Споруда на Московській

Довжина 1120 метрів. В першому кварталі від вулиці Центральна є пішохідною.

Шевченка[ред. | ред. код]

Довжина - 850 метрів.

Гагаріна[ред. | ред. код]

Довжина - 660 метрів.

Степова[ред. | ред. код]

Довжина - 350 метрів. З проїздом на вулицю Корольова - 520.

Комарова[ред. | ред. код]

Дві вулиці, з'єднаних під прямим кутом, довжиною 410 та 215 метрів.

Пушкіна[ред. | ред. код]

Довжина - 540 метрів. З них, 180 є частиною автошляху Т 1614.

Перемоги[ред. | ред. код]

Довжина - 300 метрів.

Східна[ред. | ред. код]

Довжина - 920 метрів.

Горького[ред. | ред. код]

Довжина - 560 метрів.

Сєрьогіна[ред. | ред. код]

Частина найкоротшого шляху від Залізничного вокзалу до Скинешор. Довжина - 290 метрів.

Інші вулиці[ред. | ред. код]

8-го березня[ред. | ред. код]

Складається з житлової частини та різних доріг і проїздів. Довжина - 1540 метрів, житлової частини 250 метрів. Адресу вулиці має новий елеватор.

Механізаторів[ред. | ред. код]

Довжина - 660 метрів.

Нова[ред. | ред. код]

Довжина - 680 метрів.

Західна[ред. | ред. код]

Однобічна вулиця довжиною 700 метрів. Одна з двох вулиць, що була збудована між іншими двома. На вулиці розташований 2-поверховий будинок на 18 квартир, збудований у 1980-і.

Київська[ред. | ред. код]

Довжина - 470 метрів. На вулиці розташована стара лікарня, що нині використовується як багатоквартирних житловий будинок.

Північна[ред. | ред. код]

Вулиця, провулок та проїзд загальною довжиною 460 метрів. Єдина з житлових вулиць в Затишші проходить вздовж залізничної лісосмуги.

Калинова[ред. | ред. код]

До декомунізації - Чапаєва. Нову назву отримала від калини, що нею поширена. Довжина - 420метрів.

1-го травня[ред. | ред. код]

Довжина - 480 метрів.

Робоча[ред. | ред. код]

Довжина 240 метрів. Проходить під дуже гострим кутом до вулиці Московська. Довжина - 240 метрів. На вулиці розташований великий одноповерховий гуртожиток сімейного типу.

Південна[ред. | ред. код]

Вулиця та провулок загальною довжиною 400 метрів.

Сінна[ред. | ред. код]

Довжина - 320 метрів.

Зелена[ред. | ред. код]

Довжина - 260 метрів. Виходить до Нафтобаза та Метеостанції.Вони мають її адресу.

Жовтнева[ред. | ред. код]

Довжина - 260 метрів.

Привокзальна[ред. | ред. код]

Будинок навпроти вокзалу

Здебільшого умовна вулиця, що об'єднує своєю назвою будинки вздовж залізниці, навпроти вокзалу. З них один двоповерховий, що відрізняється тим, що всі квартири в ньому теж двоповерхові. Довжина вулиці - близько 300-от метрів.

Інші провулки[ред. | ред. код]

провулок Одеський[ред. | ред. код]

Довжина - 210 метрів. Виходить лише на вулицю Гагаріна.

провулок Гагаріна[ред. | ред. код]

Внутрішньоквартальний провулок, що через проїзд має вихід на вулиці Центральна та Гагаріна. Довжина - 140 метрів.

Без офіційної назви[ред. | ред. код]

«Нафтобазний провулок»[ред. | ред. код]

Широкий, з радянських часів заасфальтований, провулок між Нафтобазою з одного боку та метеостанцією і приватною забудовою з іншої. Довжина - 180 метрів.

«Крайня»[ред. | ред. код]

Дорога довжиною 880 метрів, що з'єднує вулиці Михайлівську, Західну, Шевченка, Механізаторів та Комарова з боку протилежного вулиці Центральна. Тут де-факто знаходиться багатоквартирних будинок, що має адресу провулка Будівельників.

«Дальній проїзд»[ред. | ред. код]

Вулиця паралельна вулицям Сєрьогіна та Перемоги. Будинки на ній мають адресу вулиць, що її перетинають. Довжина - 310 метрів.

Проїзди[ред. | ред. код]

Малий переїзд[ред. | ред. код]

Частина шляху з залізничного переїзду на східну частину селища. Перетинається трьома під'їзними коліями. Довжина - 180 метрів. Початок дороги на Малігонове, Бранкованове.

Провулки біля Автопарку[ред. | ред. код]

Чотири провулки довжиною 130,110 та 2 по 120 метрів. Кожен впирається в одні із воріт підприємства.

"Провулок Садовий"[ред. | ред. код]

Провулок, що з'єднує вулиці Садову і Нову. Довжина - 140 метрів.

Залізничний переїзд[ред. | ред. код]

Переїзд

Знаходиться на південно-східній окраїні селища. Аби дістатись від Залізничного вокзалу до будинку навпроти нього на автомобілі, треба подолати відстань близько чотирьох з половиною кілометрів.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Міжрайбаза
  • В Затишші розташовані найбільші за площею (основні споруди колишнього міжрайскладу, площею близько 5000 м² кожна), висотою (кілька різних будівель нежитлового призначення) та довжиною (236 м — один з складів ХПП) будівлі в Захарівському районі. Втім, Захарівка переважає Затишшя за площею, кількістю населення, кількістю багатоквартирних будинків та багатьма іншими показниками. Має більш розвинену інфраструктуру.
  • З 2006-го року Затишшя перебуває в статусі смт довше, аніж було селом (в 1922—1964 роках).
  • Фактична частина селища (території колишнього Ширяївського міжколгоспбуду, Асфальтного заводу, складу отрутохімікатів та деяких інших підприємств) знаходиться за межею з Ширяївським районом та адміністративно підпорядкована йому через село Копійкове, Малігонівської сільської ради.
  • З моменту закриття в 1999-му році залізниці Ротове — Раухівка, залізнична гілка на Асфальтний завод — була єдиною залізницею в Ширяївському районі, до демонтажу її самої у 2002-му.
  • Прогон між станціями Затишшя та Перехрестове (13,1 км) є найдовшим на лінії Одеса — Київ в межах Одеської області.
  • У 1960-і - 1980-і роки район відвідувало кілька комісій вповноважених до розгляду перенесення районного центру до Затишшя, та Фрунзівському райкому, який те категорично не влаштовувало, щоразу вдавалось вмовити їх представників не робити того.

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)

Джерела[ред. | ред. код]