Захаров-Чеченець Петро Захарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Захаров-Чеченець Петро Захарович
Народження18 вересня 1816(1816-09-18)[1]
Даді-юрт, Гудермеський район
Смерть15 вересня 1846(1846-09-15)[1] (29 років)
 Москва, Російська імперія
(туберкульоз)
ПохованняВаганьковське кладовище
Країна Російська імперія
Жанрпортрет
НавчанняПетербурзька академія мистецтв і Зауервейд Олександр Івановичd
Діяльністьхудожник
ПокровительPyotr Yermolovd
Роботи в колекціїЕрмітаж, Воронезький обласний художній музей імені І. М. Крамського, Третьяковська галерея і Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна
Автограф

CMNS: Захаров-Чеченець Петро Захарович у Вікісховищі

Петро Захарович Захаров-Чеченець (1816, Даді-юрт — серпень 1846, Москва) — російський живописець — портретист, академік Імператорської Академії мистецтв. Єдиний у ХІХ столітті професійний художник чеченського походження.

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1819 році, на початку Кавказької війни, російські солдати знайшли мертву жінку і немовля в чеченському аулі Даді-юрт, знищеному російськими військами за наказом генерала Олексія Петровича Єрмолова. Немовля вижило і було віддано на виховання козаку Захару Недоносову зі станиці Бороздіновської, у якого виховувався до 1823 року. На ім'я Недоносова дитина отримала своє прізвище та по батькові, ім'я йому вибрав сам Олексій Петрович[2]. Пізніше Петро додав до свого прізвища слово «Чеченець»[3].

Згідно з іншими джерелами, документи про долю Захарова до 1825 відсутні[4].

Підрослого Захарова взяв на виховання генерал Петро Миколайович Єрмолов. Здібності прийомного сина дивували його: "Дивний хлопчик Петрушка! Я про мого чеченця. Крім навчання грамоті, він малює все, що трапляється під руку. Мабуть, буде митець, і непоганий…", писав він своїй матері[2]. Якийсь час вони жили в Тифлісі[5]. Потім, вийшовши у відставку і переїхавши з сім'єю до Москви, Єрмолов віддав свого прийомного сина на навчання до художника-портретиста Лева Олександровича Волкова. У 1833 році Петра Захарова зарахували до Петербурзької академії мистецтв. Статут Академії не дозволяв приймати «інородців» і кріпаків, тому він був прийнятий вільним слухачем. У 1836 Петро Захаров закінчив Академію мистецтв, отримав атестат, право почесного потомственого громадянина і звання вільного художника[3]. Ставши художником, він став підписувати свої картини «Захаров из чеченцов», «Захаров-Чеченец»[3] чи «Захаров-Дадаюртский»[4].

У серпні 1834 року був удостоєний Другої срібної медалі за картину «Стара, що ворожить у карти». Його популярність як художника швидко зростала. Він, як добрий портретист, був рекомендований, зокрема, Н. Н. Муравйову та Є. О. Арсеньєвій, яка хотіла замовити портрет свого онука — Михайла Лермонтова[6]. Відомий художник Карл Брюллов називав Захарова своїм наступником у галузі портретного живопису[7].

Захаров товаришував із Михайлом Юрійовичем Лермонтовим. Є припущення, що саме непроста доля Петра Захарова надихнула Лермонтова на створення поеми «Мцирі»[8][9][10].

1836 року Петро став доглядати Глафіру Львівну, дочку художника Лева Волкова, у якого навчався живопису. Захаровим було написано портрет своєї коханої. Але батьки визнали цю партію для своєї дочки невдалою. Глафіру відвезли на Кавказ і видали заміж за французького емігранта Бертьє де-ла-Гарда[11].

Щоб поправити матеріальне становище, у 1840 році Захаров вступив на службу до департаменту військових поселень Військового міністерства як рисувальника. «Втративши здоров'я і при тому надії бути відправленим за кордон, я підкорився долі, вирішив обрати хоч трохи, але вірний шматок хліба», — писав він у 1841 році. Але наступного року хвороба загострилася, і Захаров змушений був залишити службу[3].

У 1843 Захаров виконав поясний портрет генерала Олексія Єрмолова, за який Академія мистецтв удостоїла його золотої медалі і присвоїла звання академіка[3][12].

Могила подружжя Захарових

Згодом митець переїхав до Москви, де зблизився з сім'єю відомого лікаря І. П. Постнікова. 14 січня 1846 року у церкві Покрови Богородиці у Кудрині Захаров вінчався із сестрою Постнікова Олександрою Петрівною. Шафером на весіллі був генерал Олексій Петрович Єрмолов. Через кілька місяців О. П. Постнікова померла від сухот, і 15 червня її відспівали в тій же церкві[13].

Наприкінці літа 1846 року у Москві помер від сухот і сам художник. Він був похований на Ваганьківському цвинтарі[14][15]. Місце поховання художника та його дружини довгий час вважалося загубленим, однак у липні 2017 року могила подружжя Захарових була виявлена дослідницею біографії Захарова, кандидатом філологічних наук Мадіною Хасмагомедівною Шахбієвою[16][9][17].

Роботи

[ред. | ред. код]

Із робіт Захарова відомі написані маслом портрети генерала А. П. Єрмолова, доктора Ф. І. Іноземцева (1844), професора Тимофія Грановського (1845) і Постникова (1845) і мальовані олівцем портрети сімейства Постнікова, доктора Івана Петровича Матюшенкова, композитора Петра Булахова, самого художника та ін. Усі ці твори перебувають у Третьяковській галереї, у Москві. Писав Захаров-Чеченець переважно портрети.

Портрет черкеса. Помилково вважався автопортретом. У 1843 році Захарову 27 років, зображений далекий від цього віку.

Поширена думка, що портрет горця у бурці є автопортретом Захарова. Людмила Маркіна заперечує це твердження. Вона вказує на той факт, що в 1843 році, коли писалася картина, Захарову було 27 років, а горець, зображений на портреті, явно старший[4].

Малюнки обмундирування, озброєння і прапорів, виконані Захаровим під час роботи у Департаменті військових поселень можна побачити у книзі А. У. Вісковатова «Історичний опис одягу та озброєння російських військ» (СПб., 1841—1862)[11]. Із 60 малюнків, зроблених ним за цей період, до 2011 було знайдено 37[4].

У 1929 кілька робіт Захарова з колекції Третьяковської галереї були передані в Чечено-Інгуський республіканський краєзнавчий музей у Грозному[18]. У 1962—1963 роках ще кілька картин («Чеченець у бурці», «Портрет невідомого», три малюнки) було передано до новоствореного музею образотворчих мистецтв Чечено-Інгушетії. Усі вони вважаються зниклими в 1990—2000-х роках під час першої та другої російсько-чеченських воєн[4].

1944 року, після депортації чеченців та інгушів, Захаров також був «репресований» — створений ним портрет Лермонтова приписали пензлю Філіпа Будкіна. Але після реабілітації вайнахів було «реабілітовано» і справжнього автора портрета[13].

У 2012 році портрет Краєвського роботи Захарова було продано на аукціоні Сотбіс більш ніж за один мільйон фунтів[10].

У травні 2013 року в Парижі було виявлено раніше невідомий портрет Олексія Миколайовича Кірєєва (1843) пензля Петра Захарова[10]. У березні 2018 року було знайдено виконаний аквареллю раніше невідомий портрет роботи Петра Захарова, на якому зображено ад'ютанта великого князя Михайла Павловича Якова Ростовцева[19]. У грудні 2018 року знову придбано портрет родички М. Ю. Лермонтова Катерини Столипіна, виконаний техніці літографії. Оригінал картини зберігається у Художньому музеї імені Ц. З. Сампілова в Улан-Уде[20].

У 1977 було відомо близько 100 його робіт[3].

Галерея

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Ескіз картини Григорія Чернецова «Парад 6 жовтня 1831 року у Петербурзі».

Петра Захарова зображено на нарисі Михайла Скотті «Вірменин Нерсесов і чеченець Захаров» (1836)[4].

Як показало дослідження М. Х. Шахбієвої, Захаров зображений на картині пейзажиста Григорія Чернецова «Парад 6 жовтня 1831 в Петербурзі». Список осіб, які мали бути зображені на картині, затверджувався особисто імператором Миколою I. В опублікованому згодом списку персонажів із числа глядачів Захаров фігурував під номером 204[6].

До початку першої чеченської війни у Грозному працював Чечено-Інгушський республіканський музей образотворчих мистецтв імені Петра Захарова.

1961 року в республіканському музеї образотворчого мистецтва пройшла фотовиставка робіт художника, присвячена 145-річчю від дня його народження. З цієї нагоди видавництвом «Грозненський робітник» було випущено буклет виставки[21].

У тому року в СРСР було випущено художній маркований конверт «Художник академік П. З. Захаров. 1816—1846».

1976 року в Грозному пройшла науково-практична конференція «Живописець Петро Захаров», присвячена 160-річчю від дня народження художника[22].

Картина Захарова «Пустинні пасовища вдень» згадується у книзі американського фантаста Ентоні Марри[en] «Цар кохання та техніки»[23].

У 2016 році, до 200-річчя художника, ім'я Петра Захарова присвоєно грозненській дитячій художній школі № 2[24], а Спілкою письменників Чечні було випущено ювілейну медаль «Академік Петро Захаров»[25].

У тому ж році в Росії було випущено односторонню поштову картку з автопортретом Петра Захарова[26].

5 жовтня 2017 року у Грозному відкрився сквер імені Петра Захарова[27].

Центри зберігання

[ред. | ред. код]
Конверт СРСР 1961 року.

Станом на грудень 2016 року роботи Захарова зберігалися в 17 музеях Росії та 4-х зарубіжних[28]. Серед них: Державна Третьяковська галерея[29], Ермітаж[30], Державний Російський музей[31], Державний музей А. А. З. Пушкіна , Музей Ст. А. Тропініна та московських художників його часу , Національний музей Чеченської Республіки[32], Тамбовська обласна картинна галерея, Орловський музей образотворчих мистецтв[33] та інші.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б http://stavkniga-ru.1gb.ru/date2021/
  2. а б Портрет жены художника: у героя поэмы Лермонтова «Мцыри» был прототип. vm.ru. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 9 серпня 2019.
  3. а б в г д е Шабаньянц.
  4. а б в г д е Маркина.
  5. Русские художники: Пётр Захарович Захаров. art11.ru. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 9 серпня 2019.
  6. а б Дош, 2016, с. 63—64.
  7. Ибрагимов, 2013, с. 7.
  8. Мцыри. feb-web.ru. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 27 вересня 2017.
  9. а б Шахбиева.
  10. а б в Волкова.
  11. а б Степанов.
  12. Ахмадов, 2005, с. 237.
  13. а б Беленький.
  14. Султанов.
  15. Андроников, 1977, с. 334—345.
  16. Хаджиева.
  17. Альянс.
  18. Вилков, 2002, с. 8.
  19. Маршо.
  20. Обнаружена неизвестная до сих пор картина чеченского художника Захарова. Кавказ. Реалии. 10 грудня 2018. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 10 грудня 2018.
  21. Летопись печати за 1961 год / Дидигова М. К. (составитель). — Гр. : Чечено-Ингушское книжное издательство, 1963. — 55 с. — 400 прим.
  22. Ибрагимов, 2013, с. 9.
  23. Энтони Марра. [1] = The Tsar of Love and Techno: Stories. — Clays Ltd, 2015. — 326 с. — ISBN 978-178-1090275. Архівовано з джерела 6 листопада 2021
  24. О присвоении детской художественной школе города Грозного имени академика Петра Захарова (PDF). grozgorduma.ru. 23 грудня 2016. Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  25. Ибрагимов, 2013, с. 442.
  26. Ибриев, 2020, с. 43.
  27. Хава Кадиева (5 жовтня 2017). В Грозном открылся Сквер им. Петра Захарова. chechnyatoday.com. Чечня сегодня. Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 31 березня 2018.
  28. Творчество Петра Захарова в музейных коллекциях. Национальный музей Чеченской Республики. 2 грудня 2016. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 8 серпня 2019.
  29. Третьяковка.
  30. Захаров-Чеченец. hermitagemuseum.org. Эрмитаж. Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 16 квітня 2018.
  31. Коллекция Государственного Русского музея. Государственный Русский музей. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 8 серпня 2019.
  32. В Национальном музее ЧР рассказали о жизни и творчестве Захарова. Чечня сегодня. 25 вересня 2015. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 8 серпня 2019.
  33. [[Орловский музей изобразительных искусств]]. art.oryol.ru. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 16 квітня 2018. {{cite web}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)

Література

[ред. | ред. код]
  • Захаров, Пётр Захарович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  • Академик Живописи П. З. Захаров: Матер. науч. конф., посвящённой изучению и популяризации жизни и творчества художника из чеченцев. — Гр., 1976.
  • Андронников И. Л., Дмитриев Л. А., Зильберштейн И. С. и др. Памятники культуры: новые открытия. — М. : «Наука», 1977. — С. 334—345. — 18400 прим.
  • Ахмадов Я. З., Хасмагомадов Э. Х. История Чечни в XIX-XX веках. — М. : «Пульс», 2005. — 996 с. — 1200 прим. — ISBN 5-93486-046-1.
  • Бойцова Т. И. Изобразительное искусство Чеченской Республики / Хабарова М. В. — Гр. : АО Издательско-полиграфический комплекс «Грозненский рабочий», 2018. — С. 80—81. — 500 прим. — ISBN 978-5-4314-0326-2.
  • Вилков А. И., Владимиров А. П., Подстаницкий С. А., Рыклина М. В. Вернём Грозному музей / Петюшенко В. М. — М. : Сканрус, 2002. — 192 с. — 1000 прим. — ISBN 5-93221-028-1.
  • Гешаев М. Б. Знаменитые чеченцы. — Гр. : Седа, 1999. — Т. 1. — 644 с. — 2000 прим.
  • Ибрагимов К. Х. Академик Пётр Захаров. Романтизированная биография. — Гр. : Изд-во М. и В. Котляровых (ООО «Полиграфсервис»), 2013. — 280 с. — 2000 прим. — ISBN 978-5-93680-628-5.
  • М-Э. С-Э. Ибриев. Академик живописи Пётр Захаров-Чеченец : библиографический указатель. — Нальчик : ООО "Печатный двор", 2020. — 84 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-6044352-1-2.
  • Кропивницкая Г. Д. Новое о художнике П. З. Захарове // Памятники культуры: Новые открытия. — М., 1977. — 16 липня. — С. 334—345.
  • «Мой Петруша Чеченец…» Письма… // Московский журнал. — 2014. — № 1 (16 липня). — С. 10—19, 66—76. — ISSN 0868-7110.
  • Молева Н. М. Кто ты, Мцыри? // Журнал русской культуры : журнал. — М., 2003. — № 2 (16 липня).
  • Мусаев А. Н. Пётр Захаров из чеченцев / Эрлихман В. В. — М. : Молодая гвардия, 2017. — 336 с. — (Жизнь замечательных людей) — 3000 прим. — ISBN 978-5-235-03871-4.
  • Шабаньянц Н. Ш. Академик П. З. Захаров. — Гр., 1974. — 58 с.
  • Шабаньянц Н. Ш. Жизнь и творчество художника П. З. Захарова. — Гр., 1963. — 83 с.
  • Шахбиева М. Х.. Пётр Захаров-Чеченец — известный и неизвестный // Дош : журнал. — 2016. — № 2 (16 липня). — С. 62—64.
  • Александр Беленький (5 серпня 2011). Пётр Захаров. Портреты чеченского Мцыри. gorets-media.ru. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 13 травня 2018.
  • Степанов Ю. С. (2004). Протей: Очерки хаотической эволюции. facebook.com. Процитовано 19 квітня 2018.
  • Султанов Ахмад (17 липня 2017). Эххар а карий Захаров Петран каш. radiomarsho.com (чеч.). Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 16 квітня 2018. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  • Маркина Людмила (2011). Работы художника Петра Захарова в собрании Третьяковской галереи (PDF). tg-m.ru. Третьяковская галерея. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 17 квітня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]