Захаров Марк Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Захаров Марк Анатолійович
2012-03-03 Авдеев, Захаров.jpeg
Церемонія вручення державних нагород. Нагородження орденом «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (2008)
Ім'я при народженні Марк Анатолійович Захаров
Народився 13 жовтня 1933(1933-10-13) (85 років)
Москва, Російська РФСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність актор, театральний режисер, кінорежисер, сценарист, театральний педагог
Alma mater Російський університет театрального мистецтва (1955)
Відомі учні Yuri Fedorovich Fominykh[d]
Заклад МАТС, Ленком
Членство Спілка кінематографістів СРСР
Роки активності 1955 — нині
Партія КПРС
Діти Захарова Олександра Марківна
Нагороди

Орден «За заслуги перед Вітчизною» — 2008 Орден «За заслуги перед Вітчизною» — 2003 Орден «За заслуги перед Вітчизною» — 1997 Орден «За заслуги перед Вітчизною» — 2013 Орден Дружби народів  — 1980

Медаль В пам'ять 850-річчя Москви

Медаль Ветеран праці артист СРСР (1991) артист РРФСР Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1977) Державна премія РФ (2002)

Державна премія СРСР — 1987 Державна премія Російської Федерації- 1992 Державна премія Російської Федерації- 1997
IMDb nm0952272

Марк Анатолійович Захаров (рос. Марк Анатольевич Захаров; * 13 жовтня 1933, Москва, Російська РФСР) — радянський і російський режисер театру і кіно. Народний артист СРСР (1991). Лауреат Державної премії СРСР (1987), Державної премії Росії (1992, 1996). Академік Російської акдемії мистецтв (2000).

З 1973 р. — художній керівник Московського театру «Ленком».

На його честь названо астероїд 5359 Маркзахаров.

Батько Народної артистки Росії Олександри Захарової.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Поставив телефільми:

та ін.

Співавтор сценарію української стрічки «В'язень замку Іф» (1988).

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

У березні 2014 роки значився в числі тих, хто підписав звернення діячів культури Російської Федерації з осудом агресії Росії проти України[1]. Пізніше заперечив факт підпису під «фальшивкою провокаційного характеру»[2] і додав, що з пропозицією підписати лист на підтримку Путіна до нього також ніхто не звертався.

В серпні 2016 схвально відзначав «бережне ставлення до російської історії як науки», політичний курс Путіна стосовно Криму та безальтернативність російської провладної партії Єдина Росія[3].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Всемирный биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.284;
  • Кинословарь. Т.1. СПб., 2001. — С.436—437;
  • Театр: Знциклопедия. М., 2002. — С. 162—163.