Захисні механізми психіки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Поняття захисни́х механі́змів було введене Зиґмундом Фройдом для «загального позначення техніки, яку Еґо використовує в конфліктах, які можуть привести до неврозів»[1]. Дочка Фройда, Анна Фройд, автор класичної праці «Психологія Я та захисні механізми», яка розвивала теорію свого батька, підкреслювала, що «Еґо-захисні механізми — несвідомі, і вони відкидають вимоги інстинкту»[2]. Надалі поняття захисних механізмів було інтерпретоване, трансформоване і модернізоване як представниками різних поколінь дослідників і психотерапевтів психоаналітичної орієнтації, так і інших психологічних течій: екзистенціальної психології, гуманістичної психології, гештальт-психології тощо.

Номенклатура захисних механізмів є неоднозначною і персонально специфічною. Немає єдності і в термінології. Проте існування захисних механізмів вважається незаперечним і експериментально підтвердженим.

Психоаналітики К.Холл і Г.Ліндцей виділяли дві основні характеристики захисних механізмів:

  • вони заперечують або викривляють реальність
  • вони діють на несвідомому рівні.

До того ж, захисні механізми можуть викривляти факти як внутрішньої, так і зовнішньої реальності. «Наприклад, Я може захищати себе як незнанням про існування певних потреб та інстинктів, так і незнанням про існування зовнішніх об'єктів.»[3]

Слід зауважити, що люди рідко використовують якийсь один тип захисних механізмів. Як правило, в межах однієї особистості вони надзвичайно різноманітні.

Класифікації захисних механізмів[ред.ред. код]

Відсутність єдності критеріїв[ред.ред. код]

Попри те, що феномен вивчається досить давно, єдиної класифікації не вироблено. Існує багато критеріїв, за якими класифікують захисні механізми. Серед них:

  • блокування чи викривлення інформації
  • ступінь активності особистості в формуванні захисту
  • особливості переробки інформації, яка не має бути доведена до свідомості
  • природа перепон, з якими зіштовхується суб'єкт
  • результат захисту — досягнення нагороди чи уникнення небезпеки
  • базисність чи вторинність захистів тощо.

За характером фрустраторів, проти яких спрямовані захисні механізми, їх поділяють на:

  • захисні механізми, спрямовані проти зовнішніх фрустраторів;
  • захисні механізми, спрямовані проти внутрішніх фрустраторів.

Класифікація Анни Фройд[ред.ред. код]

А.Фройд запропонувала такий перелік захисних механізмів, які використовуються проти внутрішніх фрустраторів:

  1. репресія (придушення) (супресія)
  2. регресія
  3. формування реакції
  4. ізоляція
  5. заперечення (анулювання) здійсненої дії, того, що відбувається
  6. проекція
  7. інтроекція
  8. звернення на власну особистість
  9. перетворення на власну протилежність
  10. сублімація

Анна Фройд, очевидно, механізм заміщення ототожнювала з сублімацією і тому не виділила його окремо. Надалі цей перелік був доповнений новими механізмами, спрямованими проти зовнішніх фрустраторів:

  1. втеча від ситуації
  2. заперечення
  3. ідентифікація
  4. обмеження Я.

Класифікація гештальттерапії[ред.ред. код]

(способи переривання контакту)

Інші класифікації[ред.ред. код]

Перелік захисних механізмів дуже великий, і вчені ще не дійшли теоретичного консенсусу щодо їх кількості. Були зроблені намагання класифікувати захисні механізми за їх властивостями.

Отто Кернберг (1967) розвинув теорію межової організації особистості (одним із наслідків якої може бути межовий розлад особистості). Його теорія базується на теорії об'єктних стосунків Еґо-психології.

Межова організація особистості розвивається, коли дитина не може співвіднести позитивні й негативні ментальні об'єкти. Кернберг надає центрального значення в такій організації особистості примітивним захисним механізмам, таким як проекція, заперечення, розщеплення (розщеплення особистості), тому вони називаються межовими захисними механізмами, разом із знецінюванням та проективною ідентифікацією.

За категоризацією Джорджа Вейланта (1977), захисти вибудовуються в континуум відповідно до рівня психоаналітичного розвитку. Ці рівні такі:

  • Рівень 1 — психотичні захисти (психотичне заперечення, delusional projection)
  • Рівень 2 — незрілі захисти (фантазії, проекція, пасивна агресія, відігравання)
  • Рівень 3 — невротичні захисти (інтелектуалізація, формування реакції, розщеплення, заміщення, репресія)
  • Рівень 4 — зрілі захисти (гумор, сублімація, витиснення, альтруїзм, очікування)

За теорією Роберта Платчіка (1979), захисти — це похідні від базових емоцій. Виділяються такі захисні механізми: формування реакції, заперечення, репресія, регресія, компенсація, проекція, заміщення, інтелектуалізація.

У Діагностичному та статистичному керівництві з душевних хвороб (DSM-IV), оприлюдненому Американською асоціацією психіатрів (1994) міститься орієнтовна класифікація захисних механізмів. Вона здебільшого базується на ієрархічному розподілі Вейланта, проте дещо модифікована.

Класифікація за[4]. Автори класифікують захисні механізми за трьома показниками:

  1. захисти, які опосередковують сприйняття інформації — «природні» — блокування інформації, несвідоме виключення її зі сфери свідомого:
  2. захисти, які опосередковують різноманітні форми викривлення (трансформації) інформації — «інтегративні» — пов'язані з несвідомою оцінкою змісту небажаної для психіки інформації, її змінами, неадекватністю оцінки. В результаті дії цих механізмів особистість починає володіти неадекватною до реальності інформацією і жити у світі ілюзій:
  3. захисти, що базуються на первинних примітивних формах психічних проявлень — «ретрозахисти» — використовують механізми, які виникли в дитинстві, практично без змін. Схильність до цього типу захисту опосередковано свідчить про деяку особистісну і соціальну інфантильність людини. Цей тип найбільш близький до розвитку деструктивних, інколи патологічних властивостей особистості, формуючи риси підпорядкування та залежностей.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Freud S. The Problem of Anxiety. New York: Norton, 1936, р. 43
  2. Freud A. The Ego and the Mechanisms of Defence. London: Hogarth Press, 1946, р. 9
  3. Hall C. S. and Lindzey G. Theory of Personality. New York: John Wiley, 1957. р. 11
  4. Л. Д. Демина,  И. А. Ральникова Учебное пособие «Психическое здоровье и защитные механизмы личности»