Заяц Микола Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Заяць
біл. Мікалай Заяц
Ім'я при народженні Микола Пилипович Заяць
біл. Мікалай Піліпавіч Заяц'
Народження 12 (24) листопада 1885(1885-11-24)
Лапічи, Погорельська волость, Ігуменський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Смерть 16 грудня 1949(1949-12-16) (64 роки)
Москва, РРФСР, СРСР
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Вид збройних сил ВМФ СРСР ВМФ СРСР
Освіта Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова
Партія КПРС
Звання CCCP navy Rank kontr-admiral infobox.svg Контрадмірал
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Друга світова війна
Нагороди
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Нахімова I ступеня
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «За перемогу над Японією»Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Георгіївський хрест 4 ступеня

Мико́ла Пили́пович За́яць (24 листопада 1885 — 16 грудня 1949) — радянський флотоводець, флагман 2-го рангу (28.03.1939), контрадмірал (04.06.1940).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Лапічи, нині Осиповицького району Могильовської області Білорусі, в селянській родині. Білорус.

Закінчив школу арт. кондукторів при Учеб. загоні БФ (1908—1909), курси арт. старшин (1915), штурманський клас Спеціальних курсів комскладу ВМС РСЧА (11.1923-2.1925), тактичні курси при Військово-морської академії ім. К. Е. Ворошилова (1932).

На службі з 1908. Матрос, арт. старшина, кондуктор КР «Богатир» Балтійського флоту. Учасник 1-ї світової війни.

Після Жовтневого перевороту продовжив службу в РСЧФ[1] на КР. Вахтовий начальник (11.1917-6.1920). Брав участь у Льодовому поході Балтійського флоту 1918. В роки Громадянської війни учасник оборони Петрограда при наступі військ генерала М. Н. Юденича (1919). Командир батареї форту «Краснофлотський» (6.1920-4.1921), батареї Шліссельбурзької фортеці (4-5.1921), старший артилерист (5.1921-4.1922), старший помічник командира (4.1922-11.1923) КЛ «Хоробрий» (з 12.1922 — «Червоний Прапор»), штурман тієї ж ПЛ (2.1925-4.1926), старший помічник командира есмінця «Сталін» (4-6.1926), флагштурман дивізіону есмінців (6-9.1926), старший помічник (9.1926-12.1927), командир (12.1927-2.1931) есмінця «Ленін», дивізіону есмінців (2.1931-6.1932) МСБМ. Командир крейсера «Червоний Кавказ» (6.1932-8.1937), бригади КР (8.1937-4.1939), начальник управління тилу Чорноморського флоту з квітня 1939.

Під час радянсько-німецької війни повернувся на колишню посаду. У розпорядженні НК ВМФ (6-8.1942). Голова постійної приймальної комісії при НК ВМФ з серпня 1942.

Згідно з інформацією «Нової газети», 29 червня 1942 року дав наказ про підрив медсанбатів № 47 і 427 Приморської армії в Інкерманських штольнях «Шампанвинстроя», внаслідок чого загинуло понад 3000 поранених бійців Червоної Армії і мирних жителів. У липні 1942 року разом з командним складом Приморської армії і Чорноморського флоту втік з Севастополя, кинувши в оточенні більше 80 тисяч солдатів і офіцерів Приморської армії, моряків Чорноморського флоту.

З подання до ордену Нахімова I ступеня на Зайця Миколи Пилиповича: «До червня 1942 обіймав посаду начальника тилу Чорноморського флоту, у найтяжчу пору для Чорноморського флоту, коли флот поступово відходив на схід, що викликало виняткові труднощі при забезпеченні військово-морських баз і флоту в цілому всіма видами озброєння, боеснабжения і постачання взагалі. Незважаючи на виняткові труднощі Чорноморський флот незмінно виходив з положення в питаннях забезпечення всім необхідним. З 1942 т. Заяц з успіхом керує комісією з прийому знову споруджуваних судів, тим самим сприяючи збільшенню і зростанню бойового складу діючих судів і флотилій».

Після закінчення війни залишався на тій же посаді. Голова постійної комісії Держприймання кораблів при главкомі ВМС з грудня 1947.

Похований на Новодівичому кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

За участь у Першій світовій війні нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня (15.07.1915) та Георгіївською медаллю 4-го ступеня (24.01.1915).

Нагороджений двома орденами Леніна (29.12.1940, 21.02.1945), трьома орденами Червоного Прапора (22.07.1944, 03.11.1944, 1947), орденом Нахімова 1-го ступеня (28.06.1945) і медалями.

Література[ред. | ред. код]

  • Правда. 9.3.1940; Ананьїн І. А. Кораблі нашої юності. Л., 1968. С. 45, 65, 107;
  • Рудний Ст. Готовність № 1. М., 1982. С. 28; Сорокін А. І. та ін Кораблі проходять випробування. Л., 1982. С. 96;
  • Зубів Б. Н. Записки корабельного інженера. М., 1998. С. 66.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Некролог: Красный флот. 3.1.1950.
  • Архіви: ЦВМА, особиста справа № 27028; ф. 3, on. 1, д. 823, л. 167; д. 1142, л. 103; оп. 29, д. 103, л. 134; ф. 14, оп. 57, д. 14, л. 37; ф. 27, оп. 01747, д. 18, л. 377. РДА ВМФ, ф. р-402, оп. 2, д. 209, л. 170.

Посилання[ред. | ред. код]