За тих, кого ми кохаємо (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
За тих, кого ми кохаємоPicto infobox cinema.png
яп. 俺は、君のためにこそ死ににいく
200px
Жанр Драма
Військовий
Історичний
Режисер Таку Сіндзьо
Продюсер Сінтара Ісіхара
Сценарист Сінтара Ісіхара
У головних
ролях
Тору Еморі
Кацутака Фурухата
Клів Грей
Оператор Хіроюкі Кітідзава
Масахару Уеда
Композитор Наокі Сато
Тривалість 135 хв.
Мова Японська
Країна Японія Японія
Рік 2007
IMDb ID 0882797

«За тих, кого ми кохаємо» (яп. 俺は、君のためにこそ死ににいく Оре ва, кімі но таме ні косо сіні ні іку, «Я йду вмирати за тебе») — військова драма режисера Таку Синдзьо, що вийшла в 2007 році. Також використовується назва «Камікадзе» (в англомовному прокаті).

Сюжет фільму[ред. | ред. код]

Тиран  — основна база Японської армії, для виконання атак ударних загонів по кораблях союзників під час битви за острів Окінава. Томє Торіхама[ja] — власниця кафе на околиці Тирана. Переживши війну, вона розповідає про молодиків, що прибували на базу. Вони затримувались тут ненадовго, а через деякий час прибували наступні…

Ці молоді люди 17-24 років, які були готові віддати єдине, що у них було — життя, за свою Батьківщину, за Імператора. Хто вони були? Серед камікадзе були люди всіх соціальних прошарків суспільства, різноманітних поглядів та темпераменту.

В фільмі піднімається питання про доцільність відправки на вірну смерть великої кількості людей. Бо більшість пілотів-смертників не були професійними військовими. Це добровольці, яких було підготовлено протягом тижня чи двох. Вони робили декілька польотів для оволодіння технікою пікірування. Інший час тренувались на найпростіших, примітивних тренажерах, займались фізичною підготовкою.

Томе Торіхама як могла підтримувала молодих пілотів. Томе стала для них прийомною матір'ю. Після війни вона доклала великих зусиль для створення музею пілотів-смертників, за що отримала в Японії прізвисько «Матінка-Камікадзе». «Чим більше я дивлюсь в минуле, тим більше я розумію, якими чудовими і гарними були ці молоді люди» — каже вона в фінальній сцені.

Музика[ред. | ред. код]

В фільмі звучить патріотична пісня «Якщо морем ми підемо», яка протягом війни супроводжувала траурні звістки з фронту, а під кінець війни асоціювалась з місіями камікадзе.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Цей фільм в Японії було оцінено достатньо високо. Уривки з фільму транслюються в музеї камікадзе.
  • В грудні 2007 року (в рік виходу фільму) містечко Тиран[ja] закінчило своє існування як окрема адміністративна одиниця. Разом з іншими невеликими населеними пунктами його було приєднано до міста Мінамі-Кюшю.
  • В кліпі гурту «Оргія Праведників» на пісню «Вперед і Вгору» використані фрагменти відеоряду фільму.

Відомі персонажі[ред. | ред. код]

  • Віце-адмірал Онісі[ja] — ідейний натхненник та організатор авіаційних підрозділів камікадзе, «Батько Камікадзе».
  • капітан Юкіо Секі[ja] — перший офіційний командир підрозділу пілотів-камікадзе. У фільмі він капітан, в житті — лейтенант.
  • Томє Торіхама[ja] — внесла величезний внесок в створення музею камікадзе. Протягом війни підтримувала молодих пілотів. Отримала в Японії прізвисько «Матінка-Камікадзе».

Посилання[ред. | ред. код]