Костел і монастир бернардинців (Збараж)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Костел і монастир бернардинців
Збараж. Бернардинський монастир Костел.jpg

Костел святого Антонія та святого Юрія
49°39′ пн. ш. 25°46′ сх. д. / 49.650° пн. ш. 25.767° сх. д. / 49.650; 25.767Координати: 49°39′ пн. ш. 25°46′ сх. д. / 49.650° пн. ш. 25.767° сх. д. / 49.650; 25.767
Розташування

Україна Україна, Тернопільська область,

м. Збараж
Костел і монастир бернардинців (Збараж) is located in Україна
Костел і монастир бернардинців (Збараж)
Костел і монастир бернардинців (Збараж) (Україна)

Костел святого Антонія з Падуї та монастир бернардинців — храмово-монастирський комплекс у місті Збаражі на Тернопільщині. Одна з найдавніших споруд міста, знаходиться в його центрі на лівому березі ріки Гнізни і є пам'яткою архітектури ХVІІ—XVIII століть.

Відомості[ред.ред. код]

Власник міста, краківський каштелян князь Юрій Збаразький, утримуючи у своїх військових загонах священиків-бернардинців, в 1627 р.[1] поселив їх у невеликому, побудованому для них дерев'яному монастирі у Збаражі[2] . Одночасно почав будувати мурований костел і монастир в заболоченому місці південної сторони Збаража, тому фундаменти храму були укріплені дубовими палями[3]. Після його смерті будівництво продовжив князь Януш Вишневецький і його дружина Євгенія з роду Тишкевичів[4]. Будівництво закінчилося в 1637 р. У 1675 р. монастирський комплекс було знищено турецькими військами Ібрагіма Шишмана і лише в 1746 р. розпочалось будівництво нового — набагато більшого, ніж попередній, костелу та монастиря, які й збереглися до наших днів.

Фундатором костелу і монастиря був воєвода Станіслав Потоцький. Будівельними роботами керував його проектант і виконавець Ян Ганц — архітектор з міста Кнурува (Сілезія)[5]. В 1752 р. костел був посвячений під назвою св. Антонія і Святого Юрія і відданий для користування[6]. Повністю закінчений і обладнаний костел освятив другого серпня 1755 р. Луцький латинський єпископ Антоній Еразм Воллович[7]. В найближчих роках закінчено будівництво монастиря, відбудовано господарські будинки. Вся територія новозбудованого монастиря оточена досить високим камінним муром з оглядовими бійницями[8].

У 1768 році при монастирі відкрили шпиталь, у 1777 — парафіяльну школу та латинськомовну гімназію. Також проводились Провінціяльні капітули. У 1785 році австрійська влада закрила монастир. У 1788 році монастир згорів, вціліла тільки дзвіниця.[9]

В 1946 р. костел і монастир більшовики закрили[10]. Римо-католицьке (в основному польське) населення переселено, з храму зробили склад, в монастирі — лікарню, а з 1970 р. — напівпровідниковий завод. 25 серпня 1990 р. відбулося урочисте посвячення тимчасової каплиці (до 1993 р. — в минулому червоний куток заводу «Квантор»), в якій проходило Богослужіння. Заново костел освячений 3 серпня 2000 року львівським архієпископом Мар'яном Яворським.

З 1994 року монастирський комплекс знаходиться на балансі Національного заповідника «Замки Тернопілля», де за його старанням проводяться ряд відновлювальних робіт у монастирських приміщення, а також був заново перекритий дах храму. У 2012 році були проведені роботи по реставрації двох веж та верхнього фронтону костела Святого Антонія і Святого Юрія. Брак державного фінансування не дає провести повний об'єм необхідних консерваційних і реставраційних робіт всередині храму: укріпити, а з часом відновити розпис стін, оновити знищені вівтарі з унікальною дерев'яною скульптурою майстра Антона Осінського, розчистити підвальні приміщення святині (щоправда, нещодавно провели розкопки у підвалинах монастиря та знайшли багато людських костей[9]).

Тепер в приміщенні монастиря діють установи Збаразької РДА. Ченці-францисканці, які повернулись до Збаража у 1990 році, проживають в одному з приватних помешкань неподалік храму.[9]

На протязі чотирьох століть його стіни не раз зазнавали руйнувань від турецько-татарських орд, пожеж, війн і революцій. Найбільшого занепаду зазнала ця святиня за часів радянської влади. І лише тепер, в Українській державі, цей старовинний костел знов повертається до життя.

Опис[ред.ред. код]

Костел мурований з каменю в стилі бароко, тринавна базиліка з видовженим на схід прямокутним в плані вівтарем і увігнутою конфігурацією завершеного щпицем фасаду. Вежі чотириярусні, закінчуються дерев'яними куполами, які покриті бляхою і увінчані металевими хрестами. Третя декоративна вежа (сигнатурка) над апсидою згоріла під час пожежі 1941 р. На сьогодні не відновлена. Дах костелу високий двосхилий, оформлений фронтонами, покритий бляхою. В інтер'єрі простір розкривається вглиб об'єму. Перекриття — хрещаті та півциркульні з розпалубками на підпружних арках, що спочивають на потужних широких стовпах. До західної стіни примикають півкруглі в плані хори[11].

Всередині храму частково збереглися фрески художника XVIII ст. Сливінського[12]. У 1750 р. в костелі працював львівський різьбяр, уродженець Збаража Антон Осінський — автор декору дев'яти вівтарів та цілого ряду дерев'яних скульптур, що знаходилися в головному вівтарі. В храму було ще дванадцять бокових, що давало змогу відправляти Богослужіння священикам одночасно біля тринадцяти вівтарів, які так як і колони були покриті сусальним золотом[13]. У 1860 році храм розписали львівські художники Станіслав Строїнський[джерело?] і Ян Дуль[14]. Створений за Станіслава Потоцького в барочному стилі монастирський комплекс зберіг і до сьогодні свою архітектурну композицію.

Настоятелі храму[ред.ред. код]

  • о. Олександр (2016 р.)[15]

Усипальниця[ред.ред. код]

В підземеллі храму було пишно поховане тіло (серце — у костелі реформатів Крем'янця) фундатора Станіслава Потоцького.[16]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Dz. L. Zbaraż 1.) miasto powiatowe… — S. 509.
  2. Szustakowski M. Od Zbaraża do Wrocławia — na Crarnym Tatarskim Szlaku. Wspomnienia. — Wrocław, 2010. — S. 21.
  3. Slaski H. «Zbaraz w pszeszlosci i teraznosci». Przewodniczacy Oddziału zbaraskiego Podolskiego T-wa Turyst. — Krajoznawczego. Zbaraz. — Тarnopol, 1934. — S. 15.
  4. Костел оо. Бернардинів в м. Збаражі. Історико-краєзнавчий нарис / переклад Е. М. Перця і Н. В. Годзілевської. — Збараж, 1992. — C. 1.
  5. Betlej A. Kóściól oo. Bernardynów w Zbarażu. Monografia. — 1995. — S. 22.
  6. Szustakowski M. Wspomnienia Zbaraskie i inne. — Wrocław, 2006. — S. 13.
  7. Klasztory Bernardyńskie w Polsce w jej granicach historycznych. / red. ks. Hieronima EUG. Wyczawskiego OFM. — Kalwaria Zebrzydowska, 1985. — S. 234.
  8. Kachel J. Dzieje kosciola I klascztoru Ojcow Bernardynow w Zbarazu (1628—1946). — Kalwaria Zebrzydowska, 2001. — S. 206.
  9. а б в Монастир бернардинців та костел святого Антонія… — С. 4.
  10. Tokarczuk I. Od Zbaraza do Przemysla // Wstep, opracowanie, wywiady Lucyna Zbikowska. — Michalineum, 1998. — S. 69.
  11. Сьомочкін І. Монастир бернардинів у  Збараж // Галицька брама: Збараж / Гол. ред. Шишка О. — Львів : Центр Європи, 2004 р.№ 1—3 (109—111) (січ. — лют. — бер.). — C. 25.
  12. Czolowski A., Janusz B. Przeszlosc i zabytki wojewodstwa Tarnopolskiego. — Tarnopol : Wyd-wo Tarnopolia, 1926. — S. 150.
  13. Костел оо. Бернардинів в м. Збаражі. Історико-краєзнавчий нарис. / переклад Е. М. Перця і Н. В. Годзілевської. — Збараж, 1992. — 10 с.
  14. Збараж. 800. / Гол. ред. Я.Буяк. — Тернопіль : ТОВ «Новий колір», 2011 — 75 с. — С. .
  15. Народне слово… — С. 8.
  16. Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 158. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Ганусевич Наталія. Костел святого Антонія і святого Юрія Мученика, як один із туристичних об'єктів Національного заповідника «Замки Тернопілля». Сакральна спадщина Дубенщини: матеріали міжнар. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 1025-річчю хрещення Київської Русі та 521-й річниці Дубенського замку / Управл. культ. і туризму Рівнен. обл. держ. адміністрації, Держ. іст.-культ. заповід. м. Дубно. — Дубно, 2013. — 300 с.
  • Монастир бернардинців та костел святого Антонія // Народне слово. — Збараж. — 2016. — № 19 (8227) (6 трав.). — С. 4.
  • Уніят В. Збараж // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 226. — ISBN 978-966-457-228-3.
  • Dz. L. Zbaraż 1.) miasto powiatowe // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. (пол.) — S. 509—512. (пол.)