Збоїща

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Збоїща
Львів
Збоїща
Збоїща з північної сторони в далечині видніється церква Святого Дмитра
Загальна інформація
Район

Шевченківський

Географічні координати 49°52′ пн. ш. 24°02′ сх. д. / 49.867° пн. ш. 24.033° сх. д. / 49.867; 24.033Координати: 49°52′ пн. ш. 24°02′ сх. д. / 49.867° пн. ш. 24.033° сх. д. / 49.867; 24.033
Головні вулиці

Гетьмана Мазепи, Грінченка, Хмельницького,вулиця Миколайчука, вулиця Збоїща, вулиця Загірна

Поштові індекси 79037
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
CMNS: Збоїща на Вікісховищі

Збо́їща (пол. Zboiska) — місцевість у Шевченківському районі Львова, обмежена вулицями Миколайчука, Полтвяною і Богдана Хмельницького. Найпівнічніший з-поміж усіх мікрорайонів міста.

Назва[ред.ред. код]

Згідно з народною етимологією, назва «Збоїща» походить від польського zbój (збуй) — розбійник, бандит. Назва пов'язана з тим, що у давні часи за Полтвою ріс густий ліс, в якому селилися бандити і вигнанці — люди, яким у покарання за їхні вчинки під страхом смерті було заборонено з'являтися в межах Львова.

Історія[ред.ред. код]

Збоїща на мапі 18-го століття яка у 1779-1782 роках була створена австрійським обер-лейтенантом Фрідріхом фон Мігом

Перша згадка про село Збоїська датується 10 січня 1359 року[1]. Поселення розбудоване на межі Розточчя і долини річки Полтви.

Ватаги збоїв жили з того, що нападали на купецькі валки, грабували дідичів і міщан. Львівський магістрат не міг із цим нічого вдіяти, адже, щойно вояки рушали на їхнє впокорення, ті відразу ховалися в ліси.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується шинок і 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі, село у власності Одновського[2].

Село було власністю канцлера Королівства Польського Яна «Ташки» з Конєцполя[3] (сина Якуба Конєцпольського[4]). Син перемиського каштеляна Миколая Гербурта Войцех підписувався як Войцех зі Збоїск.[5]

1527 — зібране під Львовом для походу на Молдавію шляхетське ополчення збунтувалося проти планів абсолютного королівського правління. Осередком бунтарів стало село Збоїща. Шляхецьке ополчення обложило Львів, де тоді перебував король, та виїдало курей і когутів у навколишніх селян. Тому цей бунт назвали «кокошою війною».

Станіслав Журавінський заставив свій маєток у селі Збоїща (також у с. Грибовичі, пол. Łęk) під Львовом Рафаїлу Дідушицькому.[6]

1691 — до Львова підійшли татари. Вони легко захопили Замарстинів і вже готувалися штурмувати місто, коли несподівано ззаду на них наскочила ватага збоїв. Напад був такий раптовий, що нападникам вдалося пробитися в саму середину татарського табору і зарубати кількох воїнів. Зчинився переполох і татари, не орієнтуючись у кількості нападників, кинулися тікати. Багато їх загинуло в мочарах, потонуло в Полтві.

За цей подвиг магістрат пробачив збоям усі їхні провини і дозволив з'являтися в місті, але за умови, що вони перестануть займатися розбоєм, а візьмуться за господарку. Так воно й сталося. Відтоді це поселення дістало назву Збоїська або Збоїща.

Збоїща лежали при рухливому Жовківському гостинці, тож тут часто зустрічали коронованих гостей. Наприклад, 29 лютого 1556 р. до Львова прибула угорська королева Ізабелла, сестра тодішнього польського короля Зиґмунта Августа, зі своїм сином Яном Зиґмунтом. Тож "депутація з райців і лавників вийшла назустріч їй аж до Збоїщ, провела її до міста і вручила подарунки". А, як писав Владислав Лозинський у книзі "Перші галіціяни", австрійський цісар Йосиф ІІ грав у кеглі в тутешній корчмі. Її власник згодом звелів оправити сріблом кеглі та кулю, якою поціляв у них цісар.[7]

1813 — з метою забезпечення місцевих бідняків, Нікорович заснував «Фонд убогих в Грибовичах і Збоїщах», з заставленим маєтком 2016 злотих. У 1880 році фонд уже мав 120 злотих доходу. В 1890 році в селі було 107 будинків, 733 жителів (447 греко-котоликів, 284 римо-католиків, 58 юдеїв, 9 іншого віросповідання; 355 українців, 432 поляків, 9 німців), однокласна школа, позичкова каса з капіталом 2475 злотих, млин, нафтова дистилярня.

18 лютого 1919 — під час українсько-польської війни, після артпідготовки польські підрозділи атакували Збоїща та Кривчиці. Сильну атаку піхота УГА відбила за допомогою артилерії.

1 вересня 1919 — отці Редемптористи переселилися з Унева до Збоїськ, а 1922 року відкрили тут чоловічу гімназію-ювенат.

Весною 1922 року місцеві мешканці збирали кошти для встановлення пам'ятника полеглим воякам УГА, похованих на місцевому цвинтарі.[8]

1935 — 50 % населення Збоїщ складали римо-католики, 45 % — греко-католики, 4 % — євреї, 1 % — інші.

В останніх числах червня 1941 року на західній околиці селища (вул Б. Хмельницького, навпроти теперішнього «Галицького Перехрестя») втікаючі радянські війська (8-ма танкова дивізія) залишили танк Т-28 (тактичний знак № 261) і спалений танк Т-34 (з гарматою Л-11, зварною баштою та «коротким» люком ранньої конструкції — тобто танк зібрано до жовтня 1940).

13 червня 1952 — до складу Львова приєднано Старі Збоїща; 2 квітня 1958 року — Нові Збоїща.

Багатоповерхівками цей район до недавнього часу забудовувався кволо. Найвідомішою спорудою, зведеною тут за радянської влади, є найдовший у Львові будинок (вулиця Богдана Хмельницького 267—269), який ще називають «Китайська стіна». Також за СРСР1979 році) тут було організовано рух тролейбусів (маршрут № 13). У ті часи Збоїща вважали одним із кримінальних районів міста. На західній околиці, між лікарнею і військовою частиною по вул. Очеретяній був славнозвісний циганський осередок — «Індія».

В 1990-х на виїзді з мікрорайону (по вул. Б. Хмельницького) відкрився ринок «Галицьке Перехрестя».

2001 — була здана кінцева зупинка трамваю № 6 на крайньому південному заході мікрорайону. На початку нового сторіччя біля «Китайської стіни» збудували відомі у місті кольорові будинки. Останніми роками забудова мікрорайону пожвавлюється.

Палацик та фільварок вірменських власників Збоїщ Нікоровичів та монастир Редемптористів[ред.ред. код]

Відреставрована каплиця Редемптористів 1920-х років Фото 2015-го року

При нинішній вул. Плуговій у 1777 р. був збудований двір із фільварком заможної родини Нікоровичів. Ця вірменська родина походила з Язлівця (тепер Бучацький район на Тернопільщині) й перебралася до Львова, коли Поділля у 1672 р. зайняли турки. Першим можливим власником Збоїщ з Нікоровичів був вірменин Нікихор з Язлівця від його імені і пішла назва роду він мав трьох синів один з яких був Шимон Нікорович він мав чотирьох синів і дочку Теодора, Грегоша Шимона та Домініка на жаль інформації про четвертого сина та дочки немає. Грегош Шимон вважався впливовою особистістю в Галицькому банківському середовищі, з 1775 директор Львівського господарського суду, а з 1781 року Голова Суду векселів. Він володів магазинами ексклюзивних килимів і тканин, імпортованих з Туреччини і Персії. Від імператора Йосифа II він отримав спадковий титул лицаря Священної Римської імперії. Крім цього всього він володів Збоїщами і мав чотирьох синів і дочку серед яких був Ян Нікорович майбутній посол Польщі в Стамбулі після того власник Збоїщ та фундатор церкви Святого Дмитрія яка до сих пір збереглась і є греко-католицькою.[9]

Парадний вхід. Фото 2015-го року

На початку ХХ ст. маєток купив митрополит Андрей Шептицький і передав його сестрам Василіанкам, які створили тут сиротинець. А в 1919 р. на цьому місці засновано монастир о. Редемптористів, настоятелем якого став о. Йосиф Схрейверс, що походив із Бельгії. У 1920-х роках редемптористи збудували поруч із двором два великі будинки, а колишнє зерносховище перебудували на каплицю для мирян. При монастирі 1922 року заснували ювенат (малу семінарію). 

Збоїща околиця Львова палац Нікоровичів 18-19 століття. Фото 2015-го року

У 1946 р. монастир був ліквідований, і в його приміщеннях розмістилася військова частина, а потім – Науково-дослідний інститут прикладної акустики. Територія колишньої військової частини активно забудовується у 2000-х рр. А серед багатоповерхівок загубилися невеликий палацик колишніх дідичів Збоїщ та напівзруйнована каплиця монастиря Редемптористів яка у 2013 році була повністю відбудована на жаль на 2016 рік палац виглядає в жалюгідному стані.[10]

Збоїща. У 19-му столітті фільварок Нікоровичів. Фото 2015-го року.
Фільварок 19-го століття Збоїща. Фото 2015-го року

Відомі уродженці[ред.ред. код]

  • Володимир Перхач (19292005) — Лауреат Державної премії України в царині науки й техніки, академік Академії інженерних наук України, член міжнародного інституту інженерів-електриків, доктор технічних наук, професор. Після переселення в УРСР у 1946 році закінчив середню школу в селі Збоїща.
  • Микола Сліченко — народний артист СРСР, керівник циганського театру.
  • Мирослав Мороз — дослідник життя І. Франка, Лесі Українки, І. Котляревського

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • На сході Збоїськ, біля транспортної розв'язки, на місці теперішньої АЗС, був пам'ятний знак (в народі названий «Шибениця», по іншому також Гільйотина — від специфічної форми пам'ятника) на честь приєднання у 1939 році Сталіним Західної України до СРСР.
  • В кінці вулиці Малехівської, біля цвинтаря, є колона, встановлена на честь скасування панщини в Польщі.
  • Між вулицями Миколайчука та Щурата біля середньої школи № 97 є памятник «Героям за волю України»

Храми[ред.ред. код]

  • Всіх святих землі Української
  • Костел Матері Божої Неустанної Помочі (вул. Гетьмана Мазепи, 46). Храм-попередник, красніцького типу, збудований із дерева у 19321933 роках. Римо-католики Збоїщ належали спочатку до парафії у Малехові. У 1932-1933 роках між нинішніми вул. Мазепи та Купальською збудували дерев'яний костел Матері Божої Неустанної Помочі. Протягом 1946-1992 років приміщення костелу використовувалося під склад і було доведено до руїни. У 1998 р. костел розібрали і зараз на його місці споруджується модерний мурований храм за проектом Олександра Матвіїва, який має дещо оживити [11]стандартну забудову Збоїщ.
  • Церква була змурована в 1811 році дідичем Збоїщ Яном Нікоровичем (колишній посол Польщі в Костантинополі 1763-1772 та кавалер ордену цісаря Леопольда) на місці старого храму. Старий храм був побудований за кошти львівського купця Костянтина Корнякта у 17 ст.
    Великомученика Дмитрія (вул. Загірна 28-а). Ця церква була першою у селі. У 1701 році передана греко-католицькій громаді. Сучасну споруду церкви Св. Дмитрія збудував за свої кошти дідич Ян Непомуцен Нікорович. В 1809 році він купив іконостас з церкви Пресвятої Богородиці виконаним 1693 р. знаменитим галицьким малярем Іваном Рутковичем (вул. Гайдамацька 9, належала до жіночого Василіянського монастиря Св. Катерини Олександрійської), яку закрили ще у 1784 році . Під час Першої світової війни пошкоджена гарматним пострілом російської армії з позиції, де зараз знаходиться насосна водонапірна станція водоканалу. За церквою залишки старого цвинтаря. У 1980-х роках під час ремонту фундаменту дзвіниці церкви, в землі було виявлено кілька шарів поховань, і що цікаво, поховані вони були лицем вниз.
  • Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (вул. Миколайчука).


Збоїща
Збоїща (Львів)-2.JPG Збоїща (Львів)-3.JPG Збоїща (Львів)-4.JPG
Кінцева зупинка тролейбуса № 13
Кінцева зупинка трамвая № 6

Примітки[ред.ред. код]

  1. Песко з Гнєзна згадує, що Миколай Замбор віддав в оренду млин біля села Збойска
  2. Źródła dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 155. – Warszawa: Skład główny u Gebethnera i Wolffa, 1902. - 252 s.
  3. Koniecpolscy (01) (пол.)
  4. K.Pieradzka. Koniecpolski Jan zwany Taszka h. Pobóg (zm. 1455) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1968.- Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — T. XIII/4, zeszyt 59. s. 481-638 (пол.) S. 517—519.
  5. R.Żelewski. Herburt Mikołaj h. własnego (рo 1524—1593) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1961. — Tom IX/3. — Zeszyt 42. — 321—480 s. — S. 448. (пол.)
  6. Maurycy Dzieduszycki. Kronika domowa Dzieduszyckich. — Lwów: Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1865. — 480 s., dod. — S. 70. (пол.)
  7. Збоїща, або ЗбоїськА. www.pohlyad.com. Процитовано 2016-05-31. 
  8. Український Львів[неавторитетне джерело]
  9. Grzegorz Szymon Nikorowicz – Wiki.Ormianie. www.wiki.ormianie.pl. Процитовано 2016-06-01. 
  10. Збоїща, або ЗбоїськА. www.pohlyad.com. Процитовано 2016-06-01. 
  11. Збоїща, або ЗбоїськА. www.pohlyad.com. Процитовано 2016-05-31. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]