Збройний нейтралітет
Збройний нейтралітет — у міжнародному праві оголошений нейтральною державою чи групою нейтральних держав стан готовності захищати свою морську торгівлю від держав, що воюють на морі, за допомогою збройних сил (наприклад, шляхом конвоювання нейтральних торгових суден військовими кораблями).
Перший збройний нейтралітет[ред. | ред. код]
Перший збройний нейтралітет — союз Росії, Данії та Швеції, а також низки інших держав, що склався у 1779–1783 роках під час війни північноамериканських колоній за незалежність, спрямований на захист судноплавства нейтральних країн.
1778 року Росія запропонувала Данії спільно охороняти торгові судна, що прямували до російських портів. Навесні 1779 року Росія, Данія та Швеція, не вступаючи до формального союзу, направили країнам, що воюють — Великій Британії, Франції та Іспанії — декларації щодо заходів, яких вони вжили для захисту нейтральної торгівлі, й відрядили у море по невеликій ескадрі.
Коли ж іспанці захопили голландські й російські судна, що прямували з хлібом до середземноморських портів, 28 лютого 1780 року Катерина II звернулась до Великої Британії, Франції та Іспанії з декларацією, в якій викладались такі принципи збройного нейтралітету:
- нейтральні кораблі можуть вільно ходити поряд із берегами держав, що воюють;
- неприятельська власність під нейтральним прапором (за винятком «заповідних товарів») є недоторканою;
- предметами військової контрабанди визнаються тільки зброя та різноманітне військове спорядження;
- блокованим вважається лише порт, вхід до якого практично ускладнено у зв'язку з діями військово-морських сил держав, що воюють.
На цій підставі Росія уклала конвенції з Данією та Швецією. Підтвердивши принципи, викладені в декларації від 28 лютого 1780 року, сторони оголосили про закриття Балтійського моря для військових суден держав, що воюють, та про взаємне зобов'язання захищати проголошені принципи. Таким чином виник союз трьох держав, відомий під назвою «першого збройного нейтралітету». До збройного нейтралітету 4 січня 1781 року приєднались Нідерланди, 8 травня 1781 — Пруссія, 9 жовтня 1781 — Австрія, 13 липня 1782 — Португалія й 10 лютого 1783 — Королівство Обох Сицилій. Франція, Іспанія і США також визнали принципи збройного нейтралітету, хоча формально до нього не приєднались. З великих морських держав тільки Велика Британія не визнала збройного нейтралітету. Після підписання Версальського мирного договору 1783 року перший збройний нейтралітет розпався.
Другий збройний нейтралітет[ред. | ред. код]
1800 року, у зв'язку з захопленням англійцями данського фрегату «Фрейя», Павло I звернувся до Данії, Пруссії та Швеції з пропозицією відродити принципи першого збройного нейтралітету. У Санкт-Петербурзі в період 4—6 (16—18) грудня 1800 року були підписані конвенції з Данією, Швецією та Пруссією, відомі як «другий збройний нейтралітет». Конвенції 1800 року, повторивши принципи першого збройного нейтралітету, доповнили їх вимогою спеціального оповіщення нейтральних суден про блокаду даного порту для отримання права на звинувачення нейтрального судна у порушенні блокади; визнанням того, що нейтральні торгові судна, які йдуть під конвоєм нейтрального військового судна, не можуть доглядатись, якщо командир конвою заявить, що на них немає контрабанди.
Другий збройний нейтралітет діяв до квітня 1801 року, коли після несподіваного нападу Нельсона на Копенгаген та знищення данського флоту було укладено перемир'я між Великою Британією та Данією. Невдовзі у Росії відбувся переворот, Павло I був скинутий та вбитий. Після цього і другий збройний нейтралітет розпався.
У подальшому положення збройного нейтралітету знайшли відображення у Паризькій декларації «Про морську війну» 1856 року.
У XX столітті положення збройного нейтралітету знайшли своє відображення у Гаазьких конвенціях про захоплення нейтральних торгових суден 1907 року, також у Ніонській угоді й Лондонському протоколі 1937 року про боротьбу з піратськими нападами підводних човнів на торгові судна.
Джерела[ред. | ред. код]
- Концепція «збройного нейтралітету» у зовнішній політиці Росії [Архівовано 19 травня 2014 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- В. М. Вдовенко. Збройний нейтралітет // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання[ред. | ред. код]
- Збройний нейтралітет [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.