Збройні сили України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Збройні сили України
Емблема Збройних сил України[1][2]
Емблема Збройних сил України[1][2]
Прапор Збройних сил України[1][2]
Прапор Збройних сил України[1][2]
Гасло За Україну, за її волю!
Засновані 29 березня 1917 року[a]
Поточна форма 6 грудня 1991 року
Види збройних сил
Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Emblem of the Ukrainian Air Force.svg Повітряні сили
Emblem of the Ukrainian Navy.svg Військово-морські сили
Емблема ДШВ.png Десантно-штурмові війська
Emblem of the Ukrainian special forces.png Сили спеціальних операцій
Штаб Flag of Kyiv Kurovskyi.svg Київ, Повітрофлотський проспект, 6 Будівля Генштабу ЗСУ
Командування
Верховний головнокомандувач Presidential Standard of Ukraine.svg Президент
Петро Порошенко[3]
Міністр оборони Штандарт Міністра оборони України.svg генерал армії України
Степан Полторак
Начальник Генерального штабу Штандарт НГШ ЗСУ.png генерал армії України
Віктор Муженко
Людські ресурси
Вік 18 років[4]
Призов 9, 12, 18 місяців[4]
Населення у
призовному віці
10,984,394 ч., віком 16-49 (оц. 2010[7]),
11.26 млн. ж., віком 16-49 (оц. 2010[7])
Придатних для
військової служби
6,893,551 ч., віком 16-49 (оц. 2010[7]),
8,792,504 ж., віком 16-49 (оц. 2010[7])
Щорічно досягають
призовного віку
246,397 ч. (оц. 2010[7]),
234,916 ж. (оц. 2010[7])
Активні службовці —280,000 осіб, (2015)
—190,000 військ. (2015)[5][6] (16 місце)
Резерв 700,000
Службовці за кордоном
Витрати
Бюджет 86 млрд (2018)[8]
$ 3.1 млрд (2018)
Відсоток у ВВП 3 % (2015)[9]
Промисловість
Національні постачальники
Закордонні постачальники
Річний імпорт
Річний експорт
Історія
Однострої та звання
Військові звання Української Держави
Військові звання УНР
Військові звання ЗУНР
Військові звання УПА
Військові звання України (сучасні)
Нагороди
Військові нагороди Української Держави
Військові нагороди УНР
Військові нагороди ЗУНР
Військові нагороди УПА
Державні нагороди України (сучасні)
Військові нагороди України (сучасні)

Commons-logo.svg Збройні сили України у Вікісховищі
Запит «ЗСУ» перенаправляє сюди; див. також ЗСУ (значення).

Збро́йні си́ли Украї́ни — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються завдання з оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності[11]. Структурно поділене на 3 види та 2 окремі роди військ/сил.

Зміст

Загальна характеристика

За даними рейтингу мiжнародної компанiї «Global Firepower» який щороку укладають фахiвцi найстарiшого британського вишу — University of St. Andrews українська армія станом на 2016 р. на тридцятiй сходинцi у свiтi (серед 126 держав) та на восьмiй — у Європi. За даними експертiв, якi укладали цей поважний звiт, українська армiя має нинi на озброєннi 2809 танкiв, 8217 бойових броньованих машин, а також 1302 одиницi самохiдної артилерiї, 1669 одиниць ствольної артилерiї i 625 реактивних систем залпового вогню. Українська авiацiя налiчує 39 винищувачiв, 65 штурмовикiв, 89 транспортних кораблiв i 33 бойовi гелiкоптери[12]

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом[11].

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні і континентального шельфу України та їх правового оформлення, протидії незаконним перевезенням зброї, наркотичних засобів та психотропних речовин, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України[11].

Історія

Після потрясінь Першої світової війни та на межі розпаду імперій українці здійснили чергову спробу відновлення державності. У рамках зростаючого розвалу в рядах Російської імператорської армії, розпочався процес формування національних частин. Після більшовицького перевороту цей процес одразу ж вилився у гібридну війну з Радянською та Білою Росією. Вже у ході неоголошеної війни було сформовано Армію Української Народної Республіки, проте її формування було перерване німецькою адміністрацією й продовжене в обмеженому вигляді після встановлення Гетьманату. За часів Української Держави Павла Скоропадського розбудову національних збройних сил було продовжено. Збройні сили Української Держави розбудовувалися з більш системним підходом аніж попередні спроби, хоча під час цього процесу використовувалися попередні напрацювання, проте також було допущено багато помилок. Врешті це вилилося в Антигетьманське повстання й переорієнтацію від Центральних держав, які програвали Першу світову війну на спробу порозуміння з Антантою, яка, в свою чергу, була схильна до підтримки Білогвардійського руху й «єдиної та неподільної» Російської імперії, як свого початкового союзника.

Одночасно з цими подіями, після падінням Російської імперії у 1917 р., на українських землях утворилися численні військові формації, в тому числі загони Вільного козацтва, Українська Повстанська Армія батька Махно, більшовицьке Червоне козацтво. Останнє стало основою збройних сил маріонеткових УСРР/УРСР, а після поразки Української Народної Республіки були включені до складу Червоної армії. Після розвалу Австро-Угорської імперії у 1918 р. на захист Західно-Української Народної Республіки постала Українська Галицька Армія, основу якої склали формування Українських Січових Стрільців колишньої австро-угорської армії.

У роки другої світової війни українці знов намагалися відродити незалежність і організували збройні загони і з’єднання, зокрема УПА, але всі вони були знищені радянської владою протягом декількох років після закінчення війни, а українці знов вимушені були служити у лавах Радянської Армії.

Новітній етап

Наказ Міністра оборони України від 23 грудня 1991 року № 4 про створення Збройних сил України

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України, вона успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. Отже, під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9 293 танки і 11 346 бойових машин)[13], бригада спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1 500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 1 272 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2 500 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 980 тисяч осіб[14].

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова № 1658-XII від 11 жовтня 1991 року «Про Раду оборони України», Закони України «Про оборону України»[15], «Про Збройні Сили України»[11], Воєнна доктрина України тощо.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.

На 1991—1996 роки припадає реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій, оскільки вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Російська збройна агресія

Злагодження 30 ОМБр на полігоні Широкий Лан. 13 квітня 2014

Після перемоги в Києві Євромайдану в лютому 2014 року, Росія розпочала військову агресію проти української держави. Першим її етапом стала інтервенція до Криму та його подальша анексія. В умовах паралічу військово-політичного керівництва держави, де колишній президент Віктор Янукович та міністр оборони Павло Лебедєв втекли до Росії, та неготовності Збройних сил України виставити достатню кількість військ, РНБО на нараді 28 лютого 2014 року прийняла рішення не вводити воєнний стан.[16] Збройні сили України за своїм призначенням щодо захисту територіальної цілісності та суверенітету держави не були застосовані.[17] 1 березня командувачем Військово-морських сил України було призначено Дениса Березовського, а вже наступного дня він перейшов на російський бік. До кінця березня 2014 року Україна втратила 85 % кораблів флоту[18] та близько 50 % українських військових з Криму, що склали присягу окупанту[19]. У двох інцидентах під час анексії російськими військами було вбито двох військовослужбовців Збройних сил: Сергія Кокуріна та Станіслава Карачевського.

Одночасно з подіями в Криму, Росія координувала проросійські виступи на материковій Україні — «російську весну», та розгорнула диверсійну діяльність. З метою не допустити подальшого просування Росії, наявні підрозділи Збройних сил України були висунуті на кордон до Криму та на східні кордони — у Чернігівську, Сумську, Харківську, Луганську та Донецьку області. 12 квітня російські диверсійні групи на чолі з офіцерами спецслужб Росії захопили ряд міст на Донеччині, що стало початком війни на сході України. Українська влада у відповідь оголосила про початок антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних сил України.

Чинні на початок військової операції війська станом на осінь 2014 року зазнали серйозних втрат у техніці і у особовому складі. Президент Петро Порошенко зазначив, що частини, яки брали участь у боях, втратили до 65 % техніки.[20]

Період від 2015 характеризується створенням якісно нового війська — чисельність збільшено до 250 тисяч, збільшено бюджетне фінансування, переглянуто грошове забезпечення особового складу. У серпні 2015 року Олегу Мікацу, командувачу 169-го центру «Десна», було присвоєне військове звання генерал-майора — він став першим українським генералом, який ніколи не служив в радянській армії.[21]

Управління

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Він, згідно зі статтею 106 Конституції України, призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави[22].

Безпосереднє військове керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандувачем Збройних сил України є за посадою начальник Генерального штабу Збройних сил України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України. Адміністративне та військово-політичне керівництво Збройними силами України здійснює Міністр оборони України[11].

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати військово-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо[23].

За всю попередню історію ЗСУ від липня 2014-го Петром Порошенком вперше на посаду міністра оборони почали призначатися колишні ВВ-ки — Валерій Гелетей та Степан Полторак.

Військовий бюджет

Комплектування і чисельність

Чисельність Збройних сил України затверджується Верховною Радою України за поданням Президента України[11].

Українська армія комплектується за рахунок призову на строкову та договірну службу[24] чоловіків від 18 років. Граничний вік перебування на військовій службі осіб рядового, сержантського та старшинського складу — 45 років[4].

Восени 2013 року передбачалося здійснити крайній призов на строкову військову службу і перехід вітчизняного війська на комплектування за контрактом[24]. У квітні 2014 року Верховна Рада України рекомендувала в. о. Президента України Олександрові Турчинову відновити призов до армії[25]. 1 травня 2014 року в. о. Президента України підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави, яким відновлено призов у 2014 році[26].

24 серпня 2015 року, Президент України Петро Порошенко під час урочистостей з нагоди 24-ї річниці Незалежності України у Києві зазначив, що «…210 тисяч людей прийшли на військову службу за шість черг мобілізації. З них 35 тисяч, тобто кожний шостий, — добровольці».[27]

7 березня 2017 року президент Порошенко повідомив, що в Збройних силах України проходять військову службу і працюють 54 тисячі жінок, з них понад 20 тисяч є військовослужбовцями; і додав, що лише з початку року на контрактну службу вступили більше двох тисяч жінок. Стільки ж жінок мають статус учасників бойових дій. Також, за його словами, головною рисою української армії стала успішна гендерна політика, і завдяки нормативним змінам вже більше 100 жінок обіймають військові посади[28][29][30].

В червні 2017 року вперше було проведено призов 1000 офіцерів запасу. Основна частина призваних офіцерів запасу мала спеціальності військового зв'язку, експлуатації і ремонту військової техніки, морально-психологічного забезпечення.[31]

Станом на 3 жовтня 2017 року, згідно доповіді генерал-лейтенанта Артура Артеменка, чисельність Збройних Сил України наблизилась до визначеного законодавством граничного ліміту — 250 тисяч осіб.[32] Також було зазначено про можливість проведення додаткового призову 500 офіцерів запасу.[33]

У виступі перед слухачами та викладацьким складом Національного університету оборони України імені Івана Черняховського 3 жовтня 2017 року начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії України Віктор Муженко заявив, що Генштаб готує пропозиції до Закону України “Про чисельність Збройних Сил України” у зв’язку з тим, що потребується збільшення чисельності ЗСУ для забезпечення належної охорони складів, баз та арсеналів озброєння. Планується заміни ВОХР батальйонами охорони та забезпечення, до складу яких входитимуть як підрозділи охорони, так і такелажні підрозділи та підрозділи механізації.[34][35] Для укомплектування військових частин та охорони арсеналів МО пропонує збільшити чисельність Збройних сил України на 10-20 тисяч військових.[36]

Склад

Розташування з'єднань ЗСУ на 2017 р.

Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.

Організаційно, Збройні сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. До складу Збройних сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених вище видів.

Станом на 2015 рік, до складу Збройних сил України входять:

Сухопутні війська

Прапор Сухопутних сил

Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних сил України на підставі Указу Президента України відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України» у 1996 році[11].

Організаційно, станом на 2015 рік, Сухопутні війська Збройних сил України складаються з:

Міністр оборони Степан Полторак заявив про плани створення 4 оперативних командувань по територіальному принципу замість 2 та одинадцяти бригад, чотирьох полків, вісімнадцяти батальйонів, шістнадцяти окремих рот та тринадцяти взводів різного призначення[6][43].

Сухопутні війська Збройних сил України є головним носієм бойової могутності Збройних сил незалежної України. Станом на 2013 рік, наземні війська налічували 49 100 особового складу, 683 танки, 1965 бойових броньованих машин, 72 бойові вертольоти та 379 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів (8 механізованих бригад, 2 танкові бригади, 3 артилерійські бригади, 1 ракетна бригада, а також інші частини забезпечення та підтримки)[39]. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань, вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними силами України своїх функцій як у мирний, так і воєнний час.

Механізовані та танкові війська

Механізовані і танкові війська, що складають основу Сухопутних військ, виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, діють у складі морських та повітряних десантів. У спадок від СРСР українські Сухопутні війська отримали потужний арсенал, що включав у себе сучасні зразки бронетанкової техніки. Після проголошення незалежності, на вітчизняному підприємстві ХКБМ танки Т-64 було модернізовано до рівня Т-64БМ «Булат», а на базі Т-80 було створено новий український танк Т-84 «Оплот».

Чисельність сухопутних військ ЗСУ за 2014—2016 рр. зросла на 120 тисяч осіб; За цей час сформували 12 бригад, 8 полків. Чисельність сухопутних військ на 12.12.2016 становить майже 169 тисяч, а було 49 тисяч — заявив міністр оборони Степан Полторак.[44]

Ракетні війська та артилерія

Ракетні війська та артилерія Сухопутних військ складаються із з'єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з'єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної та протитанкової артилерії, артилерійської розвідки, мінометних підрозділів та підрозділів протитанкових керованих ракет. Вони призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів ППО та інших важливих об'єктів при веденні загальновійськової операції (бою). За умови відсутності в України ядерної зброї, ракетні війська та артилерія є найпотужнішою ударною силою в складі Збройних сил. Сучасні артилерійські з'єднання, що перебувають у складі української армії, здатні швидко передислоковуватися та наносити удари по супротивнику за будь-яких погодних умов та в будь-який час доби.


Армійська авіація

Армійська авіація є найбільш маневровим родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою. Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання.


Спеціальні війська

Спеціальні війська призначені для забезпечення бойової діяльності військ, що виконують вузькоспеціалізовані функції, та мають на озброєнні спеціально призначену для цього бойову та іншу техніку. До складу спеціальних військ входять:

Повітряні сили

Прапор Повітряних сил

Повітряні сили Збройних сил України — один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних сил України. Цей високоманеврений вид Збройних сил призначений для охорони та оборони повітряного простору держави, особливо важливих та стратегічних державних об'єктів, ураження з повітря об'єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

Станом на 2013 рік, у складі Повітряних сил перебувало 36 300 осіб, 160 бойових та 27 транспортних літаків[39].

Бомбардувальна авіація

Бомбардувальна авіація є основним ударним засобом Повітряних сил і призначена для ураження та знищення угрупувань військ, авіації, флоту, зруйнування важливих воєнних, військово-промислових, енергетичних об'єктів у стратегічній і оперативній глибині за будь-яких погодних умов як вдень, так і вночі. На озброєнні має літаки Су-24М.

Штурмова авіація

Штурмова авіація є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для ураження та знищення військ, наземних (морських) об'єктів переважно на передньому краї у тактичній глибині, забезпечення безпосередньої підтримки бойових дій Сухопутних військ, Військово-морських сил та Повітряних сил. На озброєнні стоять літаки Су-25.

Винищувальна авіація

Винищувальна авіація є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження повітряних цілей (літаків, гелікоптерів, крилатих ракет), а також ураження наземних (морських) об'єктів, тобто завоювання переваги в повітрі, захисту території країни та забезпечення бойових дій інших родів авіації. На озброєнні має літаки Су-27 та МіГ-29.

Військово-транспортна авіація

Військово-транспортна авіація призначена для перекидання та десантування аеромобільних й повітряно-десантних підрозділів, повітряних перевезень військ і бойової техніки, доставки вантажів чи інших матеріальних засобів повітрям, евакуації поранених тощо. Має на озброєнні літаки Іл-76МД, Ан-70, Ан-24, Ан-26, вертольоти Мі-8МТ.

Розвідувальна авіація

Розвідувальна авіація призначена для ведення повітряної розвідки місцевості, погоди, наземних та морських об'єктів в оперативній та тактичній глибинах для забезпечення дій усіх видів Збройних сил. На озброєнні має два типи літаків (розвідувальні Су-24MP та аерофотозйомки Ан-30) та безпілотні засоби.

Протиповітряна оборона

Протиповітряна оборона призначена для прикриття військ від ударів противника з повітря у всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці. Сили протиповітряної оборони включають зенітно-ракетні комплекси, сотні ракет різної дальності, винищувальну авіацію, радіотехнічні війська, також сюди входять підрозділи радіоелектронної боротьби і спеціальні війська.

Станом на 2010 рік, зенітно-ракетні комплекси з радіусом враження до кількох сотень кілометрів створювали пересічні між собою зони і повністю захищали територію країни[45]. Проте 30 жовтня 2014 року Україна відмовилась від єдиного комплексу дальної дії С-200 через його моральну та фізичну застарілість[46]. На озброєнні лишились зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії, що покривають окремі міста, промислові і стратегічні об'єкти — «Бук», «Оса», С-300 та С-300В.

Зенітно-ракетний комплекс С-300 

Військово-морські сили

Прапор Військово-морських сил

Військово-морські сили Збройних cил України призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань флоту противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку. Операційна зона Військово-морських сил України включає акваторії Чорного і Азовського морів, річок Дунай, Дністер, Дніпро, а також інші райони морів, які визначаються інтересами держави.

Станом на 2013 рік, чисельність Військово-морських сил Збройних сил України становила 14 700 осіб, в їх складі перебувало 22 бойових кораблів та катерів, 11 протичовнових літаків та гелікоптерів, 40 танків, 199 бойових броньованих машин та 54 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів[39].

Внаслідок російського вторгнення 2014 року Військово-морські сили України втратили основну частину бойових кораблів та значну частину особового складу[18][19]. Також втрачені об'єкти військової інфраструктури, що перебували на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим.

За своїм функціональним призначенням Військово-морські сили Збройних сил України розподілені на морський компонент Об'єднаних сил швидкого реагування та Основних сил оборони Збройних сил України, які, в свою чергу, мають відповідні корабельні, авіаційні та берегові складові[47]. Головна база Військово-морських сил — м. Одеса, де знаходиться академія Військово-морських сил.

Надводні сили

Надводні сили призначені для пошуку та знищення корабельних угруповань і підводних човнів противника, захисту пунктів базування і морських комунікацій, постановки мінних та сіткових загороджень, порушення морських комунікацій противника, участі у вогневій підтримці Сухопутних військ на узбережжі, забезпечення висадки морських десантів, ведення розвідки та радіоелектронної боротьби, пошуку та рятування екіпажів літальних апаратів, надводних суден, підводних човнів, які зазнали аварії.

Морська піхота

Морська піхота України — передовий загін сил висадки, призначений для дій у складі тактичних і оперативно-тактичних десантів, а також оборони пунктів базування Військово-морських сил, островів, ділянок узбережжя, портів, аеродромів та інших важливих об'єктів.

Морська авіація

Морська авіація є тактичним з'єднанням, організаційно зведеним у морську авіаційну групу, що має на озброєнні літаки та вертольоти наземного і корабельного базування і включає: протичовнову, транспортну та пошуково-рятувальну авіацію.

Берегові ракетно-артилерійські війська

Берегові ракетно-артилерійські війська мають стаціонарні рухомі ракетні і артилерійські комплекси оперативно-тактичного та тактичного призначення. Головним завданням цих військ є ураження надводних кораблів, десантних загонів, конвоїв і суден противника.

Сили спеціальних операцій

Сили спеціальних операцій Збройних сил України (ССО ЗС України) — підрозділи спеціально навчених фахівців, які мають спеціальні можливості у сферах розвідки, прямих акцій та військової підтримки для виконання складних, небезпечних, інколи політично чутливих операцій, що проводить командування ССО.

Органи військового управління та військові частини розвідки, Сил спеціальних операцій Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до заходів добування розвідувальної інформації з метою підготовки держави до оборони, підготовки та проведення спеціальних операцій та/або спеціальних дій, забезпечення готовності Збройних Сил України до оборони держави. Сили спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюють ведення спеціальної розвідки.

Десантно-штурмові війська

Навчання ВДВ, Яворів

Високомобільні десантні війська (до липня 2012 року — аеромобільні) — це окремий рід військ, який призначений для вертикального охоплення противника та дій в його тилу, до складу якого входять повітряно-десантні та аеромобільні частини Збройних сил України.

Вони призначені для виконання бойових завдань (ведення бойових дій), які неможливо виконати (вести) іншими силами та засобами збройної боротьби у тактичному та оперативному тилу ворога. Війська цілеспрямовано готуються для активних бойових дій в тилу противника — дій у ході ведення оборонних (контрнаступальних), спеціальних (антитерористичних) та миротворчих операцій. З'єднання, частини і підрозділи високомобільних десантних військ — діють як повітряний десант та ведуть десантно-штурмові (аеромобільні) дії.

16 червня 2016 року Верховна Рада дозволила створити сили спеціальних операцій та високомобільні десантні війська. За відповідний законопроект проголосували 256 народних депутатів. Законом вносяться зміни до закону про збройні сили України, якими визначається, що до окремих родів військ належать Сили спеціальних операцій Збройних Сил України, Високомобільні десантні війська Збройних Сил України. А вже у жовтні 2017 року командування ВДВ повідомило про затвердження ребрендингу та нової дати професійного свята. Назву змінено на: Десантно-штурмові війська[48].

Інші підрозділи

Війська територіальної оборони України

Батальйо́ни територіа́льної оборо́ни (БТрО) в Україні були створені в травні 2014 року в областях України у відповідності з Законом України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України», Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України „Про часткову мобілізацію“» та згідно з Указом Президента України від 2 вересня 2013 року № 471/2013 «Про затвердження Положення про територіальну оборону України»[49]. Батальйони ТрО входять до складу Збройних сил України (ЗСУ) і підпорядковуються Міністерству оборони України, а також головам обласних державних адміністрацій, на території яких вони були сформовані. Голови облдержадміністрацій, як голови рад оборони областей, здійснюють керівництво батальйонами територіальної оборони в областній зоні ТрО; Головнокомандувач Збройних Сил України, начальник Генерального штабу, командувачі військ оперативних командувань керують підрозділами ТрО у військово-сухопутних зонах відповідальності[50]. Заходи по комплектуванню та по забезпеченню батальйонів матеріально-технічними засобами, озброєнням і військовою технікою проводять обласні військові комісаріати за рахунок коштів обласних бюджетів та благодійників[51].

Військова служба правопорядку

Vsp.jpg

Військова служба правопорядку — це спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних сил України, підпорядковане Міністерству оборони України. Призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців та має чисельність не більше 1,5 % чисельності Збройних сил[52].

Медична служба

Станом на кінець 2014 року йде активна підготовка до законодавчого затвердження Військово-медичної доктрини держави[53].

Провідним військово-медичним закладів України у загальнодержавній системі військових шпиталів-госпіталів є Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь». У зв'язку з бойовими діями на території держави та вичерпної заповненості військово-медичних закладів, 29 травня 2014 року Верховною Радою України прийнято Постанову № 4897 про оперативне нагальне лікування у клінічній лікарні «Феофанія» за рахунок державного бюджету поранених та травмованих військовослужбовців Збройних сил України[54].

Капеланство

Знак Департаменту капеланів України 2011 року

Після розвалу СРСР колишні республіки та країни Варшавсього договору швидко впровадили капеланство. На відміну від них, в Україні цей інститут відроджується поволі[55]. Утворена Рада у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони у 2009 році[56]. З 2011 р. існує Концепція душпастирської опіки у Збройних Силах України[57]. У 2013 р. Рада з душпастирської опіки при Міноборони затвердила Кодекс військового священика[58].

Українські капелани беруть участь[59] у бойових діях на сході України та несуть втрати (станом на початок 2015 року 1 капелан загинув, а 6 зазнали поранень)[60].

Сформовано Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України[61]. З 14 грудня 2015 р. в Україні розпочато розгляд законопроекту інституту капеланів у Збройних силах України[62]. У 2017 р. заплановано укомплектувати військовими священиками-капеланами бойові бригади Сухопутних військ, Повітряних Сил, Військово-Морських Сил та Високомобільних десантних військах, а до кінця року — решту визначених військових частин Збройних Сил України[63][64]. Національна гвардія першою з військових структур України впровадила службу військового духовенства[65].

В жовтні 2017 року було оголошено про те, що формування капеланської служби в збройних силах завершується. «До кінця року в складі кожної бригади буде військовий капелан, який вестиме душпастирську роботу без урахування особистої приналежності до конкретної конфесії». Про це заявив начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗС України генерал-майор Олег Грунтковський під час брифінгу в Міністерстві оборони України.[66]

Юридична служба

Соціально-психологічна служба

22 квітня 1992 року директивою Міністерства оборони України структура «політруків» була перетворена на загальну структуру соціально-психологічної служби Міністерства оборони України як органу управління. Ця дата започаткувала історію практичної діяльності органів виховної роботи у Збройних силах України.

Реформування української армії

Відповідно до Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» у 2015 році було розроблено нову оборонну політику, що гарантує національну безпеку і обороноздатність України та відновлення національного сувернітету на всій території держави. Вона включає в себе:

  • Встановлення щорічних витрат на оборону та правоохоронну діяльність в розмірі до 5 % ВВП, в тому числі видатки на оборону — не менше 3 % ВВП. Централізація закупівель. Розроблення та сприяння прийняттю у новій редакції Закону України «Про державне оборонне замовлення»;
  • Реформування всієї системи мобілізаційної підготовки та мобілізації України з урахуванням особливостей збройної агресії в сучасних умовах;
  • Відновлення припинених важливих програм розробки перспективних зразків озброєння та військової техніки та затвердження нових програм у цій сфері;
  • Перехід до нової функціональної структури Збройних Сил, серед іншого, з урахуванням критерію швидкості реагування на загрози та готовності до виконання завдань та оптимізація системи управління військами з урахуванням цих змін;
  • Запровадження кластерного принципу ротації кадрів, перегляд кваліфікаційних вимог та забезпечення чіткого дотримання цих вимог і повна переатестація кадрів, водночас вирішальними мають бути не тільки професійні, а й особистісні якості людини;
  • Повний перегляд системи розвідки — від розвідувальних комплектів частин до розвідувальних органів Міноборони;
  • Затвердження нового військово-адміністративного поділу України. Відновлення військової інфраструктури, перегляд розташування місць постійної дислокації з'єднань та частин Збройних Сил;
  • Поступовий перехід до стандартів НАТО (STANAG);
  • Забезпечення функціональної оптимізації (скорочення дублюючих і зайвих структур);
  • Виведення з підпорядкування Мінінфраструктури Держспецтрансслужби та включення її до складу Збройних Сил;
  • Збільшення грошового утримання військовослужбовців шляхом підвищення посадових окладів та окладів за військовим званням. Підвищення престижу військової професії та мотивації на проходження військової служби;
  • Реформування та оптимізація системи військової освіти з урахуванням кращих практик країн-членів НАТО, в тому числі реформування системи освіти, що надається на кафедрах військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів;
  • Оптимізація всіх систем та норм забезпечення, впровадження нових зразків озброєння та військової техніки, перегляд тактики і стратегії з урахуванням вимог сучасності.

Військова освіта

Система підготовки військових фахівців, яка створена в Україні, є складовою державної системи освіти. Вона включає в себе:

  • вищі військові навчальні заклади;
  • військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів;
  • військові коледжі;
  • військовий ліцей та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Міжнародне співробітництво

Збройні сили України та НАТО

Міжнародні операції

Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії»[67].

Балканський півострів

Українські миротворці спеціального батальйону

З прибуттям в липні 1992 року 240 окремого спеціального батальйону (УКРБАТ-1) до Сараєво, Боснія і Герцеговина, його підрозділи були неодноразово атаковані ворогуючими сторонами. Бойова діяльність українських миротворців здійснювалася з застосуванням штатної зброї у відповідь на напади місцевих збройних формувань для деблокування позицій батальйону, знищення снайперів, та забезпечення евакуації поранених та тіл загиблих[68].

19 квітня 1994 року на Балкани прибув 60-й окремий спеціальний батальйон Збройних сил України (УКРБАТ-2), який 24 квітня 1994 року разом з опергрупою 240 осіб, підрозділами збройних сил Великої Британії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту увійшов до зони активних бойових дій між сербськими та мусульманськими підрозділами в анклаві Горажде. Нападу з обох сторін зазнала 1 спеціальна рота із 60 осіб[68].

На початку червня 1994 року підрозділ було перекинуто з Горажде до Гліна, Хорватія, де він вів безпосередні бойові дії з метою захисту позицій батальйону та зони безпеки ООН у анклаві Біхач. У вересні 1994 року 11 та 12 спостережні пункти зі складу 1-ї спеціальної роти батальйону зазнали нападу з боку підрозділів «Баня Лукського» корпусу армії боснійських сербів, загону спеціального призначення «Маузер» Ратко Младича та 505-ї бригади 5-го Армійського корпусу Армії Боснії і Герцеговини. Особовий склад 11 пункту був захоплений у заручники боснійськими сербами, а 12 — протягом тижня перебував в зоні активних бойвих дій підрозділів Армії Боснії та Герцеговини та бригад зі складу боснійсько-сербської армії та армії Сербської Країни. Зазнав важких поранень один український військовослужбовець, позицію підрозділу було знищено ворогуючими сторонами[68].

В липні 1995 року штаб української роти у н. п. Вітковічі в анклаві Горажде було атаковано батальйонами мусульманської бригади «Горажде», з метою примушення українського підрозділу віддати важку зброю та бронетехніку. Позиції роти обстрілювалися з мінометів, безвідкатних гармат, гранатометів, важкої та стрілецької зброї. Протягом декількох годин українська рота вела бій проти переважаючих за чисельністю мусульманських підрозділів, в ході бою важкі поранення отримали декілька українських миротворців. Британський батальйон, який знаходився у Горажде, проігнорував напад на український підрозділ та не надав будь-якої підтримки[68].

В липні 1995 року в анклаві Жепа підрозділ з 79 українських миротворців було атаковано боснійсько-сербським корпусом «Дріна» та мусульманськими підрозділами «Жепа». Незважаючи на відсутність підтримки з боку ООН та НАТО, ігноруючи погрози й наказ Младіча відповідно до таємної директиви Радована Караджича про знищення миротворців та цивільного населення Жепи, в результаті операції українці врятували більше дев'яти тисяч осіб цивільного населення Жепи та біженців, що втекли зі Сребрениці (де нідерландський батальйон у складі 650 осіб не зміг виконати завдання, через що сербські підрозділи вбили там більше дев'яти тисяч мирних жителів)[68].

Близький Схід

Українські військові спільно з бійцями Корпусу морської піхоти США здійснюють патрулювання під час Війни в Іраку

Українська місія в Іраку в складі коаліційних військ під проводом США тривала з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року. Перший бій регулярного підрозділу Збройних сил України стався 6 квітня 2004 року в місті Ель-Кут (Ірак), коли українське миротворче з'єднання було атаковане бойовиками «Армії Магді». Українці прийняли бій і протягом кількох годин утримували доручені під їхню охорону об'єкти. Втрати українських військових становлять один загиблий та шестеро легкопоранених.

Професійні військові свята

Див. також

Зауваження

  1. В цей день на нараді військових київського гарнізону було створено першу військову організацію — Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. Головним завданням організації визначалось «згуртування всіх вояків-українців до негайної організації національної армії, яко могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна й помислити про здобуття повної волі України».

Посилання

  1. а б Символіка та нагороди ЗСУ. «Міністерство оборони України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  2. а б Військова символіка ЗСУ. «Українське геральдичне товариство». Процитовано 20 лютого 2015. 
  3. Указ Президента України № 507/2014 від 7 червня 2014 року «Про прийняття повноважень Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України». «Офіційне представництво Президента України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  4. а б в Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  5. а б в Кабмін хоче збільшити чисельність війська до 250 тисяч. «BBC Україна». Процитовано 20 лютого 2015. 
  6. а б в Закон України «Про чисельність Збройних Сил України». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 05 березня 2015. 
  7. CIA The World Factbook. «Central Intelligence Agency». Процитовано 16 серпня 2015. 
  8. Illia Ponomarenko (2017-12-10). Ukraine’s defense budget up by 28 percent in 2018. https://www.kyivpost.com/. Kyiv Post. Процитовано 10 грудня 2017. 
  9. Указ Президента України № 842/2014 від 12 вересня 2014 року. «Офіційне представництво Президента України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  10. Холодна війна за Крим. «Історична Правда». Процитовано 16 серпня 2015. 
  11. а б в г д е ж Закон України «Про Збройні Сили України». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  12. http://expres.ua/main/2016/12/11/217279-zahid-ocinyv-sylu-ukrayiny
  13. Танки: за і проти. «Центр Разумкова». 10 лютого 2001. Процитовано 21 липня 2010. 
  14. а б Лазоркін Віталій. Збройні сили України: 1991 - 2001 // «Універсум». — 2011. — Листопад-грудень. — Вип. № 217-218.
  15. Закон України «Про оборону України». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  16. Цензор.НЕТ. За введение военного положения голосовал один Турчинов: обнародована стенограмма заседания СНБО от 28 февраля 2014 года. ДОКУМЕНТЫ. Цензор.НЕТ (ru-RU). Процитовано 2017-10-14. 
  17. Чи був наказ використовувати зброю в Криму?. BBC Україна. Процитовано 2017-10-14. 
  18. а б Україна втратила свій військовий флот: майже 90% кораблів перейшло під контроль РФ. «УНІАН». 26 березня 2014. Процитовано 26 лютого 2015. 
  19. а б Близько 50% українських військових у Криму перейшли на бік РФ - Міноборони. «УНІАН». 24 березня 2014. Процитовано 26 лютого 2015. 
  20. Президент визнав втрати АТО: 65% техніки з передової знищено - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2017-10-14. 
  21. Комбриг Микац возглавит 169-й учебный центр «Десна»(рос.) // В Украине пойдут на повышение по службе около 20 комбатов и комбригов, — Бирюков, 112.ua, 13:33, 19 марта 2015
  22. Конституція України. «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 21 лютого 2015. 
  23. Указ Президента України № 406/2011 від 6 квітня 2011 року «Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України». «Офіційне представництво Президента України». Процитовано 21 лютого 2015. 
  24. а б Міністерство оборони планує впродовж двох років здійснити перехід до професійної армії. УНІАН. 07 лютого 2013. Процитовано 20 лютого 2015. 
  25. Рада рекомендує Турчинову відновити призов до армії. Українська Правда. 17 квітня 2014. Процитовано 6 травня 2014. 
  26. В. о. Президента України Олександр Турчинов підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави. «Офіційне представництво Президента України». 1 травня 2014. Процитовано 6 травня 2014. 
  27. Виступ Президента України під час Маршу Незалежності (повний текст). 24.08.2015, 11:09
  28. Порошенко похвалився, що в армії стає все більше жінок
  29. Непереможна армія: Порошенко назвав вражаючу кількість жінок, які воюють у зоні АТО
  30. Порошенко: В лавах ЗСУ жінки можуть займати більше ста різних військових спеціальностей
  31. Міноборони проведе у вересні другий призов офіцерів запасу, цього разу призвуть у тричі більше. http://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 2017-07-19. Процитовано 3 жовтня 2017. 
  32. Чисельність української армії наближається до "законодавчого ліміту". https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 2017-10-03. Процитовано 3 жовтня 2017. 
  33. В цьому році може відбутись ще один призов офіцерів запасу, – Головне управління персоналу. http://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2017-10-03. Процитовано 3 жовтня 2017. 
  34. Генштаб хоче прибрати ВОХР з охорони арсеналів. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 2017-10-03. Процитовано 3 жовтня 2017. 
  35. «Вибухи на військових арсеналах в Україні мають ознаки цілеспрямованих диверсій» — начальник Генерального штабу Збройних Сил України. http://www.mil.gov.ua/. Міністерство оборони України. 2017-10-03. Процитовано 3 жовтня 2017. 
  36. Міноборони пропонує збільшити чисельність армії на 10-20 тисяч. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 2017-10-04. Процитовано 4 жовтня 2017. 
  37. а б в г Закон України «Про чисельність Збройних Сил України на 2000-2004 роки». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 22 лютого 2015. 
  38. а б в г Біла книга 2007. Оборонна політика України (PDF). «Міністерство оборони України». 2008. Архів оригіналу за 20 лютого 2015. Процитовано 20 лютого 2015. 
  39. а б в г д е ж Біла книга 2013. Збройні сили України (PDF). «Міністерство оборони України». 2014. с. 75. Процитовано 20 лютого 2015. 
  40. Чисельність української армії зросла до 280 тисяч - Полторак. https://tsn.ua. ТСН. 2015-09-13. Архів оригіналу за 2017-05-24. Процитовано 24 травня 2017. 
  41. Полторак: чисельність української армії за рік зросла в два рази. http://wartime.org.ua. Військова панорама. 2015-09-14. Архів оригіналу за 2017-05-24. Процитовано 24 травня 2017. 
  42. Чисельність Збройних сил України зросла на 100 тисяч осіб – Полторак. http://ukr.segodnya.ua. Сьогодні. 2016-11-18. Архів оригіналу за 2017-05-24. Процитовано 24 травня 2017. 
  43. В Україні без офіційного оголошення стартувала четверта хвиля мобілізації. ТСН. 12 грудня 2014. Процитовано 21 лютого 2015. 
  44. http://korrespondent.net/ukraine/3786433-ytohy-1212-vstrecha-savchenko-perenos-bezvyza Итоги 12.12: Встреча Савченко, перенос безвиза
  45. Система протиповітряної оборони України. «Український мілітарний портал». Процитовано 25 лютого 2015. 
  46. Україна остаточно відмовилася від ЗРК С-200. «Український мілітарний портал». Процитовано 26 лютого 2015. 
  47. Військово-Морські Сили. «Український мілітарний портал». Процитовано 26 лютого 2015. 
  48. Михайло Забродський: Час змін настав - ВДВ ЗСУ змінять назву, форму та свято (відео). http://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 2017-11-03. Процитовано 3 листопада 2017. 
  49. Закон України: Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», м. Київ, 6 травня 2014 року, № 1240-18.
  50. Генштаб ЗСУ інформує щодо батальйонів територіальної оборони
  51. Міноборони: В областях створюються батальйони територіальної оборони, Прес-служба Міністерства оборони, 30 квітня 2014.
  52. Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 21 лютого 2015. 
  53. В Україні працюють над створенням нової військово-медичної доктрини. «УНІАН». 10 листопада 2014. Процитовано 26 лютого 2015. 
  54. Постанова про забезпечення належним медичним обслуговуванням учасників бойових дій, які зазнали поранень під час проведення антитерористичної операції (АТО) на Сході України 2014. «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 26 лютого 2015. 
  55. Священики зможуть стати штатними капеланами у військових структурах України. «Релігійно-інформаційна служба України». 31 липня 2014. Процитовано 21 лютого 2015. 
  56. ПОЛОЖЕННЯ про Раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України
  57. «Концепція душпастирської опіки у Збройних Силах України (2011 року)», Наказ Міністра оборони України № 220 від 22.04.2011. Міністерство оборони України. 08 липня 2014. 
  58. Рада з душпастирської опіки при Міноборони затвердила Кодекс військового священика
  59. Військові капелани із Західної України підтримують учасників АТО. «Львівські новини». 22 червня 2014. Процитовано 21 лютого 2015. 
  60. Ільченко Владислав. Серед учасників АТО і військові капелани (PDF) // газета «Народна армія». — 2014. — Грудень. — Вип. № 100 (5333). — С. 2.
  61. Наказ № 40 від 27.01.2015, МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ
  62. РНБО хоче, щоб капелани-волонтери перейшли на службу у Збройні сили (укр.)
  63. У Національній академій сухопутних військ розпочалися пілотні курси підготовки військових капеланів, 31.01.2017, сайт Міністерства оборони України
  64. МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ. НАКАЗ № 685 від 14.12.2016 «Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України». Верховна Рада України. Процитовано 06.12.2017. 
  65. Національна гвардія першою з військових структур України впровадила службу військового духовенства, сайт «Національна гвардія України», 17 лютого 2017
  66. Збройні Сили України завершують формування капеланської служби
  67. Історія участі Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях. «Український мілітарний портал». Процитовано 25 лютого 2015. 
  68. а б в г д Югославська війна. «Український мілітарний портал». Процитовано 25 лютого 2015. 
  69. Офіційне інтернет-представництво Президента України (26 липня 2016). Президент встановив День Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. http://www.president.gov.ua/. Процитовано 30 липня 2016. 

Джерела

Зовнішні посилання