Збройні сили Алжиру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Народні Національні Збройні сили Алжиру
الجيش الوطني الشعبي الجزائري
Емблема збройних сил Алжиру
Засновані 1954
(Національна армія визволення[en])
Поточна форма 1962
(Народні Національні Збройні сили Алжиру)
Види збройних сил
Сухопутні війська
Повітряні сили
Військово-морські сили
Війська протиповітряної оборони
Штаб Алжир
Командування
Головнокомандувач Президент
Абделазіз Бутефліка
Міністр оборони генерал армії
Ахмед Ґаід Салах[en]
Людські ресурси
Вік 17 років, 19 — 30[1]
Призов 18 місяців (2012)[1]
Населення у
призовному віці
9 736 757 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]),
9 590 978 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Придатних для
військової служби
8 317 473 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]),
8 367 005 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Щорічно досягають
призовного віку
375 852 ч. (оц. 2010[1]),
362 158 ж. (оц. 2010[1])
Активні службовці 512 000 (2016)[2]
Резерв 400 000 (2016)[3]
Витрати
Бюджет دج
$ 10.570.000.000 (2016)[4]
Відсоток у ВВП 4,48 % (2012)[1]
Промисловість
Національні постачальники SNVI
ECMK-K
ENIM
BCL
ECM-R
SCAFSE
Закордонні постачальники Росія Росія
Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Німеччина Німеччина
Італія Італія
Історія
Військова історія Алжиру[en]
Алжирська війна
Алжирсько-марокканський прикордонний конфлікт
Війна Судного дня
Війна у Західній Сахарі
Громадянська війна в Алжирі
Ісламське повстання в Магрибі
Однострої та звання
Військові звання Алжиру
Нагороди
Військові нагороди Алжиру

Commons-logo.svg Збройні сили Алжиру у Вікісховищі

Національна народна армія Алжиру — військова організація держави Алжир, призначена для захисту свободи, незалежності і територіальної цілісності держави, реалізації незалежної зовнішньої політики. Алжир має великі та достатньо добре оснащені збройні сили, що здатні відповідати на зовнішні та внутрішні загрози. Збройні сили Алжиру складаються з сухопутних військ, територіальних протиповітряних військ, повітряних сил і військово-морського флоту. Загальна чисельність особового складу збройних сил Алжиру — до 220 тис. осіб.

Щорічні витрати на оборону, станом на 2008 рік, складають 3,4 % від ВВП держави, або 5,4 млрд доларів США (37-ме місце в світі); станом на 2012 рік, 4,5 % від ВВП (8-ме місце в світі)[5].

Головним умовним супротивником Алжиру виступає королівство Марокко, з яким держава межує на заході й має невирішені територіальні й міграційні суперечки[6]. Внутрішнім ворогом вважаються ісламські фундаменталістські угруповання, що ведуть терористичне протистояння з владою з 1992 року, коли військовими були скасовані результати парламентських виборів, на яких переміг Ісламський фронт порятунку і урядом у державі був введений воєнний стан[7][6].

Історія[ред. | ред. код]

Національна народна армія Алжиру сформована 1962 року від часу набуття державою незалежності в результаті національно-визвольної війни з французькою метрополією. ННАА є правонаступницею Національно-визвольної армії (НВА), сформованої 1954 року задля збройної боротьби за за незалежність (1954—1962).

ННАА брала участь у ряді військових конфліктів, у тому числі внутрішніх:

Керівництво[ред. | ред. код]

Верховним головнокомандувачем Збройних сил Алжирської Народної Демократичної Республіки виступає президент країни (Абделазіз Бутефліка), який очолює консультативний орган — Вищу раду безпеки Алжиру. До Вищої ради входять: президент, прем'єр-міністр, міністри оборони, фінансів, зовнішніх і внутрішніх справ, юстиції, начальник генштабу, командувачі видами збройних сил. У віданні президента рішення про введення надзвичайного стану, оголошення війни, застосування збройних сил і укладання мирних угод.

Керування збройними силами відбувається через Міністерство національної оборони Алжиру. Президент держави, Абдельазіз Бутефліка, одночасно обіймає й посаду міністра оборони країни.

Безпосереднє керівництво збройними силами виконує керівник штабу Національної народної армії через генштаб і командувачів окремих видів військ. Станом на 2004 рік, начальник генштабу — генерал-майор Ахмед Гаїд Салах[6].

Військові звання[ред. | ред. код]

Однострої[ред. | ред. код]

Армія[ред. | ред. код]

Військові округи

Чисельність особового складу сухопутних військ, станом на 1997 рік, становила 107 тис. осіб[8]. Комплектування здійснюється по призову, на основі закону про загальну військову повинність, громадянами Алжиру у віці 19-30 років, а також на добровільній основі з 17 років[5]. Строкова служба — 1,5 роки (6 місяців початкова військова підготовка)[9][5]. За ухиляння від строкової служби — 5 років тюремного ув'язнення. Призовні ресурси — щорічно 342 тис. молодих чоловіків досягають призовного віку. Граничний вік військової служби для генералів 56 років, генерал-майорів — 60 років, начальника генштабу — 64 роки.

Верховне командування армії розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач сухопутними військами, станом на 2009 рік, генерал-майор Ахсен Тафер[6].

Територія країни поділяється на 6 військових округів:

  • Північний (I) зі штабом командування в Бліді.
  • Північно-західний (II) зі штабом командування в Орані.
  • Південно-західний (III) зі штабом командування в Бешарі.
  • Східний пустельний (IV) зі штабом командування в Варглі.
  • Східний (V) зі штабом командування в Константіні.
  • Сахара (VI) зі штабом командування в Таманрассеті.

Структурно армія Алжиру складається з:

На озброєнні армії знаходяться 890 танків радянського і російського виробництва:

На озброєнні армії знаходиться 1,7 тис. броньованих машин, переважно радянського виробництва:

У 2011—2012 роках Алжир звернувся до Німеччини і замовив і першу партію бронетранспортерів TPz 1 Fuchs у кількості 54 одиниць з 1200 запланованих[10].

Артилерійське оснащення алжирської армії становлять артилерійські системи радянського виробництва:

На озброєнні алжирської армії знаходяться протитанкові засоби: 200 ПТРК «Мілан», 35 одиниць ПТРК «Фаланга», 18 одиниць ПТРК «Конкурс», 23 одиниці 9К11 «Малютка» і 411 одиниць 9К11 «Фагот»[6][9].

Крім того на озброєнні:

  • 18 пускових установок оперативно-тактичних ракет Фрог-4 і Фрог-7.

ППО[ред. | ред. код]

До складу територіальних сил протиповітряної оборони Алжиру входить 3 бригади зенітної артилерії та 3 зенітно-ракетних полки[6].

На озброєнні протиповітряних сил Алжиру перебуває 700 одиниць загальновійськових засобів ППО:

Повітряні сили[ред. | ред. код]

Чисельність особового складу Повітряних сил, станом на 2009 рік, становила 14 тис. осіб[6]. Комплектування здійснюється за контрактом.

Верховне командування військово-повітряних сил розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач ВПС, станом на 2009 рік, генерал Абделькадер Лунес[6].

Структурно ВПС Алжиру складаються з:

На озброєнні:

    • 6 літаків-заправників Іл-78 «Мідас»; (Україна)
    • 16 транспортних літаків C-130H «Геркулес»,
    • 9 транспортних літаків Іл-76,
    • 3 транспортні літаки Falcon-900,
    • 3 транспортні літаки Gulfstream-5,
    • 2 транспортні літаки L-100-30,
    • 6 транспортних літаків C-295,
    • 2 транспортні літаки Fokker-27;
    • 16 тренувальних літаків Як-130,
    • 36 тренувальних літаків L-39ZA «Альбатрос»,
    • 7 тренувальних літаків L-39C,
    • 38 тренувальних літаків Z-142.

Військово-повітряні бази: Алжир, Біскра, Тіндуф, Оран, Буфарік, Дар-ель-Бейда[8].

ВМС[ред. | ред. код]

До складу військово-морських сил Алжиру входять: флот, морська піхота, берегова охорона, берегова оборона і частини забезпечення[6].

Чисельність особового складу військово-морського флоту, станом на 1997 рік, становила 7 тис. осіб, з яких морська піхота (1 батальйон 600 осіб), берегова охорона (500 осіб), берегова оборона (1 дивізіон ракетного комплексу «Рубеж-Э» з протикорабельними ракетами П-15-4)[6][8]. Комлектування здійснюється за наймом.

Верховне командування військово-морських сил розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач ВМС, станом на 2009 рік, генерал Малек Несіб[6].

Територіально розрізняють: Західну, Центральну і Східну морські зони Алжиру[6]. Військово-морські бази: Мерс-ель-Кебір, Алжир[8].

На озброєнні флоту знаходяться:

На озброєнні берегової охорони 15 патрульних катерів: 7 проекту El Mouderrib, 4 — Baglietto, 4 — El Munkid[6].

У 2011—2012 роках Алжир звернувся до Німеччини і замовив 2 фрегати типу MEKO-A200. У Китаї були замовлені 3 фрегати F-22A[10].

Національна жандармерія[ред. | ред. код]

Національна жандармерія (25 тис.) підпорядковується міністру оборони і забезпечує громадський порядок, охорону державних об'єктів і державного кордону[6][9].

На озброєнні: бронетраспортери AML-60, БРДМ-2, М-3 «Панар», 100 БТР TH-390 «Фахд», вертольоти Мі-2[6].

Республіканська гвардія[ред. | ред. код]

Республіканська гвардія чисельністю 1200 осіб забезпечує охорону керівництва держави, виконує церемоніальні функції. На озброєнні бронетраспортери AML-60, і М-3 «Панар»[6][8].

Інші воєнізовані формування[ред. | ред. код]

Комунальна гвардія і міліція — воєнізовані загони міністерства внутрішніх справ загальною чисельністю 150 тис. осіб які виконують завдання підтримки правопорядку[6]. Головним ядром слугує корпус військ безпеки МВД (20 тис. осіб).

Сили національної безпеки — воєнізовані загони міністерства внутрішніх справ загальною чисельністю 16 тис. осіб які виконують завдання підтримки порядку й дотримання законів в пустельних і гірських районах країни[6][8].

Людські резерви[ред. | ред. код]

На обліку знаходиться 150 тис. резервістів (віком до 50 років)[8].

Загальні мобілізаційні резерви, станом на 2010 рік, до 8,6 млн чоловіків (у віці 16—49 років) і 8,6 млн жінок (у віці 16—49 років).

Військова освіта[ред. | ред. код]

Офіцерський склад національної народної армії Алжиру комплектується за рахунок випускників вищих військових училищ (3 роки навчання) і цивільних вузів з військовою підготовкою. Головним військовим навчальним закладом країни слугує загальновійськова академія в Шершелі (за 130 км на південний захід від Алжира)[6]. З 2009 року планується розширення мережі військово-навчальних закладів за рахунок спеціалізованих ліцеїв.

Військово-промисловий комплекс[ред. | ред. код]

Головними постачальниками зброї та військової техніки для Алжиру історично слугували СРСР (пізінше Росія і Україна), Китай, Німеччина та Італія.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г CIA The World Factbook. «Central Intelligence Agency». Процитовано 7 вересня 2015. 
  2. Active Military Manpower. «Global Firepower». Процитовано 7 вересня 2015. 
  3. Active Reserve Military Manpower. «Global Firepower». Процитовано 7 вересня 2015. 
  4. Defence Budget by Country. «Global Firepower». Процитовано 7 вересня 2015. 
  5. а б в (англ.) Algeria // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  6. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб (рос.) Алжир. Вооруженные силы стран мира. — Центр анализа мировой торговли оружием.
  7. (рос.) Вооруженные силы. Алжир — энциклопедия Кругосвет.
  8. а б в г д е ж (рос.) Алжир // Военный энциклопедический словарь. Том 1. — М. : Большая российская энциклопедия, 2001. ISBN 5-85270-219-6
  9. а б в г д е ж и (рос.) Шунков В. Н. Вооруженные силы стран мира. — Минск, Поппури, 2002. — 400 с. ISBN 985-438-689-9
  10. а б (рос.) Новичков Н. Новый лидер в торговле оружием. Китай вошел в мировую пятерку крупных поставщиков вооружения. — Военно-промышленный курьер № 12 (480), 27 березня 2013 року.

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Алжирская Народно-Демократическая Республика. Конституция и законодательные акты. — М., 1983.
  • (рос.) Кондратьев Г. С. Армия алжирской революции. — М., 1979.