Зваричевська Мирослава Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зваричевська Мирослава Василівна
Зваричевська Мирослава Василівна.jpg
Народилася 10 грудня 1936(1936-12-10)
Трибухівці
Померла 26 лютого 2015(2015-02-26) (78 років)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Україна
Національність українка
Діяльність філолог[d]
Нагороди Заслужений вчитель України

Зваричевська (Мороз) Мирослава Василівна (10 (28) грудня 1936, с. Трибухівці, Гусятинський район, Тернопільська область — 26 лютого 2015) — українська філологиня, педагогиня, громадська діячка, дисидентка та політичний в'язень часів СРСР (1965–1966). Заслужений учитель України (1992). Небога[1] та похресниця відомого публіциста і дослідника, професора Українського Католицького Університету (Рим) Дмитра Бучинського (1913—1963).

Походження[ред.ред. код]

Походила з освіченої заможної родини. Мати, Йоси́па Григорівна (1903–1983), з роду Бучинських, батько якої був війтом і дуже авторитетною людиною, брат — Дмитро Бучинський) засновувала разом із братом місцеву «Просвіту», грала у театрі, працювала в Союзі українок, у товаристві «Рідна школа». Батько (1899 — 27.01.1972), одружившись, поїхав до Канади, освоював прерії, зробив значний вклад у розвиток країни, став її громадянином. Повернувся у 1936 році із зворотніми квитками для себе і дружини, але вона не погодилася.

За совітів її родина зазнала тотального «розкуркулення» і переслідувань, перебувала у постійному очікуванні на вивезення у Сибір. Лише завдяки чуду і допомозі батькового приятеля залишилась, хоча була позбавлена, маючи чотирьох дітей, засобів існування.

Мирослава мала трьох сестер: Зеновію-Марію, Наталію, які також присвятили своє життя педагогічній діяльності, та Стефанію, що рано померла.

Життєпис[ред.ред. код]

Була особливо обдарованою до навчання: пішла до школи у п'ять років. У 1956 — з відзнакою закінчила Чортківське педагогічне училище. 1956–1961 — блискуче навчалася на філологічному факультеті Львівського університету. У складі студентського загону їздила на цілину в Казахстан. Звідти надійшли «сигнали» про те, що вона «вела націоналістичну пропаганду». Мала яскраві організаторські здібності. Була старостою факультету, працювала в секції культури, організувала хор факультету. Приятелювала з однокурсницями — колишніми політв'язнями Галею Сокіл та Ольгою Мацелюх (майбутня дружина Михайла Гориня). Коли їх 1957 року виключали з університету, ходила з друзями до ректора Євгена Лазаренка захищати їх. 1962–1965 — працювала в бібліотеці ЛДУ, редактором у редакціях газет «Вільна Україна» та «Ленінська молодь», літературним редактором відділу публікацій Львівського обласного архіву. Розпочала діяльність як літерарний критик, зокрема досліджувала творчість Бориса Антоненка-Давидовича, який високо оцінював її талант, пророкуючи велике майбутнє. Існувала тривала переписка із ним.

Була серед перших шістдесятників. 1964 року, під час святкування 150-річчя з дня народження Т.Шевченка, за дорученням М. Гориня туристичним автобусом перевезла добірку самвидаву до Києва, звідки ці матеріали пішли за кордон. Постійно одержувала від Михайла Гориня, рідше від Ігоря Калинця, літературу самвидаву в машинописах і фотокопіях, давала її читати друзям (статті «З приводу процесу над Погружальським», «Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства», «Сучасний імперіалізм», передмова до книжки «Панорама сучасної української літератури», книжка «Вивід прав України», виступ Івана Дзюби на вечорі пам'яті Василя Симоненка та ін.).

24 серпня 1965 була заарештована у Львові; під час обшуку в її помешканні функціонери КГБ вилучили 5 примірників статей «З приводу процесу над Погружальським», «„Радянізація“ Павла Тичини», Івана Кошелівця, «Відповідь матері В. Симоненка — Щербань Г. Ф.», вірші Василя Симоненка тощо. Щодо неї застосовувались тортури на допитах, утримували взимку в неопалюваному карцері тюрми на Лонського, відмоаляди у побаченнях із рідними. Звинувачена у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч.1 КК УРСР в одній справі із Горинями та Михайлом Осадчим.

« «ВИРОК Ім'ям Української Радянської Соціалістичної республіки 1966 року квітня 18 дня Судова колегія в кримінальних справах Львівського обласного суду в складі: головуючого Рудика С. І. народних засідателів: Пашука А. Й., Печенко Е. С. при секретарі Юрко А. О. з участю прокурора Антоненко Б. Т., адвокатів Коваль Я. Т., Малік М. С., Гребенюка Б. І., Савули Ю. М. Розглянула у закритому судовому засіданні в місті Львові справу про обвинувачення .. ЗВАРИЧЕВСЬКУ Мирославу Василівну, жительку м. Львова, українку, безпартійну, не судиму, з вищою освітою, не одружену, до арешту працювавшу архіваріусом Львівського державного обласного архіву, громадянку СРСР, під вартою з 24 серпня 1965 р. — в злочинах, передбачених ст. 62 ч. 1 КК УРСР; Підсудна Зваричевська, перебуваючи в дружніх взаємовідносинах з братами Горинями Михайлом та Богданом і поділяючи їх антирадянську націоналістичну діяльність, знайомилась на квартирі Гориня Михайла з антирадянською літературою і з початку 1965 р. до арешту проводила ворожу націоналістичну пропаганду шляхом поширення літератури, яка за змістом є наклепницькою і порочить радянський державний і суспільний лад. Зваричевська ознайомила з антирадянським документом „З приводу процесу над Погружальським“ свідків Калинця, Дмитерко, Дзьобан, передала надрукований текст цього документа Гелю, Заставецькому, Бесарабу, останньому передала і видану за кордоном „Панораму найновішої літератури в УРСР“ та ознайомила його з антирадянським документом „Відповідь матері В. Симоненка — Щербань“. Заарештована одержала від Калинця декілька екземплярів „З приводу процесу над Погружальським“ та від Горинь Михайла статті антирадянського змісту „Сучасний імперіалізм“, „Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства“, „Відповідь матері В. Симоненка — Щербань“ і з метою їх розповсюдження відвезла в липні місяці 1965 р. інструкторам туристичного табору „Полонина“ гр. Заставнецькому, в серпні місяці 1965 р. передала працівнику обласної бібліотеки Мандюку „З приводу процесу над Погружальським“, „Відповідь матері В. Симоненка — Щербань Г. Ф.“, „Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства“. На квартирі Зваричевської органами слідства вилучені 5 екземплярів антирадянських націоналістичних документів „З приводу процесу над Погружальським“, „Радянізація П. Тичини“, „Відповідь матері В. Симоненка — Щербань“, які були приготовлені для розповсюдження. Допитана по суті пред'явленого обвинувачення підсудна Зваричевська повністю визнала себе винною в скоєнні перелічених злочинів, вина Зваричевської стверджується також вилученням націоналістичної літератури на квартирі та обласній бібліотеці, показами підсудних Горинів Михайла та Богдана, свідків Заставецького, Калинця та іншими матеріалами кримінальної справи».  »

Після поневірянь і безробіття, за порадою приятельки Ольги Мацелюх-Горинь, яка там працювала, влаштувалася вчителем середньої школи № 31. Восени 1969 року разом з іншими колишніми політв'язнями підписала заяву на ім'я голови ВР УРСР Олександра Ляшка та прокурора УРСР Ф. Глуха «Знову „камернi“ справи?» — проти повторних засуджень політв'язнів С. Караванського, С. Бедрила, В. Ривака, що тоді готувалися. 1971 — на зборах учителів Радянського району м. Львова Зваричевську й Ольгу Горинь оголосили «націоналістками». На допитах у справах 1972 року (після арештів української інтелігенції) заперечувала, що одержувала самвидав від Ігоря Калинця.

Хоча була під пильним оком КДБ та постійним їх наглядом, організовувала тематичні літературні вечори, зустрічі із письменниками, у своїй педагогічній діяльності намагалася виховувати українських патріотів та людей із стійкими моральними засадами. Наприклад, її підопічні піонерські загони носили імена Олеся Гончара, Олександра Довженка. Вела дитячу літературно-мистецьку студію «Тронка», що була у тісному контакті з Олесем Гончарем. Виховала плеяду талановитих діячів культури, серед який Володимир Кучинський, брати Гуменюки, Назар Федорак і багато інш.

Разом зі своїми учнями в червні[1988 брала участь в установчих зборах Товариства української мови (ТУМ) у Львові. Очолила комісію з питань освіти ТУМ Львівщини, організатором лекторію, була активною участицею «Рідної школи», співзасновником Педагогічного товариства ім. Гр. Ващенка, товариства «Просвіти», «Союзу українок». Разом із Ольгою Горинь на початку 1990-х створили Християнську партію жінок. Була активним учасником громадських подій, завжди відзначалась твердою принциповою позицією. Людина високих моральних принципів, які відстоювала усе своє життя.

У 1989 організувала конференцію, присвячену Б. Антоненку-Давидовичу, що в умовах існуючого ще режиму, дала поштовх для національного пробудження.

Підготувала конференцію «Національна школа, учитель, громадськість», де 3 грудня 1989 виголосила свою (першу в Україні) концепцію національної школи. 1990 — обрана депутатом Львівської міської ради першого демократичного скликання.

З вересня 1990 працювала в Інституті післядипломної педагогічної освіти Львівської області (доцент кафедри гуманітарної освіти, заступник директора, завідувач кабінету). Постановою пленуму Верховного Суду УРСР від 7 грудня 1990 вирок у справі М. та Б. Горинів, М.Осадчого та Зваричевської скасовано, справу закрито «за відсутністю складу злочину». 1992–1995 — працювала в авторській українознавчій школі Марії Чумарної.

Автор літературознавчих та педагогічних статей, новаторських підручників з української літератури, визнаних фахівцями, за якими працювали у різних регіонах України.

Бібліоґрафія[ред.ред. код]

  • Зваричевська М. Концепція національної школи, виголошена 3 грудня 1989 року на обласній конференції української мови ім. Тараса Шевченка та учителів Львівщини // Просвіта — № 1. — 1990.
  • В. Чорновіл. Лихо з розуму. — Л.: Меморіал, 1991. — 344 с.
  • «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966—1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. — К.: Смолоскип, 2003, — С. 15, 104, 129, 439.
  • Українська поезія під судом КГБ: Кримінальні справи Ірини та Ігоря Калинців / Упоряд. Ю. Д. Зайцев. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2003. — С. 18-31, 36-40, 42-46, 421—426, 443—444, 472, 483—485, 488, 492, 495—496, 501—502, 508, 514, 523—526, 530, 538, 546—549.
  • Михайло Горинь. Запалити свічу / Харківська правозахисна група; Упорядник В. В. Овсієнко. — Харків: Права людини, 2009. — С. 280—287.

Примітки[ред.ред. код]

  1. племінниця

Джерела[ред.ред. код]

  • Зайцев Ю. Зваричевська Мирослава Василівна // ЕСУ. — Т. 10. — С. 441.

Посилання[ред.ред. код]