Звинувачення жертви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Звинувачення жертви (Віктім-блеймінг, англ. Victim blaming) відбувається, коли на жертву (жертв) злочину, нещасного випадку або будь-якого виду насильства покладається повна або часткова відповідальність за вчинене щодо них порушення або нещастя, що з ними відбулося. Як правило, звинувачення жертви приймає форму расистських, сексистських і класистських тверджень[1]. Однак ця позиція може існувати і незалежно від таких видів нетерпимості, а в деяких країнах навіть носити щонайменше напівофіційний характер[2]. З точки зору соціальної психології, звинувачення жертви — це наслідок віри в справедливий світ.

У рамках віктимології звинувачення жертви є методологічною передумовою позитивістського підходу[3], прийнятого в тому числі в пострадянській віктимології[4]. У зарубіжній віктимології цьому підходу протистоїть підхід, заснований на захисті жертви[5].

Психологія звинувачення жертви[ред. | ред. код]

З точки зору соціальної психології, звинувачення жертви засноване на так званій вірі в справедливий світ[6] — когнітивному упередженні, при якому людина вірить у те, що будь-яка дія викликає закономірні й передбачувані наслідки. Для такої людини нестерпна думка про те, що нещастя може статися з будь-ким абсолютно незаслужено. Як показав першовідкривач феномена віри в справедливий світ Мелвін Лернер, щоб уникнути визнання помилковості своїх уявлень про справедливий устрій світу, люди реінтерпретують несправедливу подію, пов'язуючи її з поведінкою або властивостями жертви, і тим самим одночасно звинувачують і принижують її[7].

Повторна віктимізація[ред. | ред. код]

Повторна віктимізація — це ретравматизація жертви сексуального або іншого насильства, що виражається в реакції окремих людей чи інститутів. Звинувачення жертви є однією з форм повторної віктимізації. Інші можливі її форми — це, зокрема, недоречна поведінка оточуючих після насильства, некоректні висловлювання медичних працівників або інших людей, з якими контактує жертва[8].

Жертви зґвалтувань особливо сильно стигматизуються у культурах з жорсткими звичаями і табу по відношенню до сексу і сексуальності. Наприклад, суспільство може розглядати жертву зґвалтування (особливо якщо до цього вона була незайманою) як «зіпсовану». У таких культурах повторна віктимізація може приймати форми суспільного відкидання, ізоляції або навіть інституційного покарання жертви, наприклад, заборони на шлюб, примусового розлучення (у випадку, якщо жертва була в шлюбі) або вбивства[9].

Історія поняття[ред. | ред. код]

Термін «звинувачення жертви» (victim blaming) вперше використав Вільям Райан в однойменній книзі (Blaming the Victim), опублікованій в 1971 році[10][11][12][13][14]. Райан описує звинувачення жертви як ідеологію, яка застосовується для виправдання расизму та соціальної несправедливості щодо чорношкірого населення США[13]. Книга була написана як реакція на книгу Патріка Мойнігана «Негритянська сім'я: за втручання держави» (The Negro Family: The Case for National Action), що вийшла в 1965 році і відома в США як «звіт Мойнігана» (the Moynihan Report).

Мойніган вважав безпосередньою причиною важкого становища афроамериканців сімейну структуру з переважно або постійно відсутнім батьком і матір'ю, яка залежить від державної підтримки у забезпеченні дітей харчуванням, одягом і медичною допомогою. На думку Мойнігана, щоб змінити ситуацію, потрібні державні заходи зі зміцнення нуклеарної сім'ї серед чорношкірого населення. На думку Райана, теорії Мойнігана були спробами применшити роль соціально-структурних чинників в існуванні бідності та покласти відповідальність на самих бідних, їх поведінку і культурні патерни[15][16]. Книгу Райана називають «нищівною критикою ментальності, яка звинувачує бідних в їх бідності, а слабких — в їх слабкості»[17].

Хоча саме Райан популяризував термін «звинувачення жертви», саме явище добре відоме в людській психології та історії[18]. Зокрема, безліч прикладів звинувачення жертви можна знайти в Старому Заповіті, де трагедії і катастрофи виправдовуються попередньою поведінкою і гріхами жертв[18].

У 1947 році Теодор Адорно описав явище, яке пізніше було названо звинуваченням жертви, як «одне з найбільш згубних властивостей фашистського характеру»[19][20]. Трохи пізніше Адорно і його колеги по дослідницькій групі Берклі розробили свою знамениту F-шкалу (де F означає «фашизм»), яка включала серед інших фашистських рис «презирство до всього дискримінованого або слабкого»[21]. Після Адорно деякі інші автори також відносили звинувачення жертви до типових фашистських рис[22].

Звинувачення жертви, фемінізм і віктимологія[ред. | ред. код]

Інтенцію захисту злочинця і покладання часткової відповідальності за злочин на його жертву можна виявити вже в перших роботах по інтеракціоністській, або позитивістській віктимології, наприклад, у класичній роботі Б. Мендельсона «Нова гілка біо-психо-соціальної науки: віктимологія» (1956)[23][24]. Найбільш послідовну критику застосування віктимологічних понять для звинувачення жертви висловлювали феміністські дослідниці та дослідники — в першу чергу, щодо жертв гендерного насильства[24].

У 1971 році віктимолог-позитивіст Менахем Амір опублікував своє дослідження про зґвалтування «Паттерни у зґвалтуваннях із застосуванням фізичної сили» (Patterns in Forcible Rape)[25], в якому висунув поняття «зґвалтування, спровоковане жертвою» (victim-precipitated rape). Згідно з визначенням Аміра, «провокацію» можна виявити у випадках, коли жертва, з точки зору ґвалтівника, дала неявну згоду на секс або дозволила помістити себе в небезпечну або вразливу ситуацію. Зокрема, дослідник запропонував відносити до «провокацій» вживання алкоголю, згоду сісти в машину незнайомого чоловіка, згоду на ту чи іншу форму сексуальної взаємодії, а також недостатньо рішучий опір насильникові. Амір уклав, що «так чи інакше, жертва завжди є причиною злочину»[25].

З критикою роботи Аміра з феміністських позицій виступила Памела Лейкс Вуд. У статті, опублікованій в American Criminal Law Review, вона відзначає, що єдина можливість для жінки-жертви уникнути звинувачень — це жити в постійному страху, що кожен чоловік може виявитися гвалтівником[26]. Схожі заперечення були висловлені Куртом Вайсом та Сандрою Борхес, що заявили, що із запропонованої Аміром концепції зґвалтування в дійсності випливає, що «єдиний потрібний інгредієнт для зґвалтування, спровокованого жертвою, — це уява ґвалтівника»[27].

Як зазначає кримінолог і президент Світової віктимологічної спільноти Ян ван Дейк, узагальнюючи роботи феміністських дослідниць, уявлення про те, що жертви домашнього та сексуального насильства «провокують» чоловіків на вчинення насильства, тобто, фактично, заслуговують своєї віктимізації, належить до патріархального менталітету, який в дійсності і лежить в основі таких злочинів[24]. Обговорення ролі жертви у скоєному щодо неї насильстві відволікає увагу від структурних причин насильства над жінками[24]. Дискусії про проблему звинувачення жертви допомогли фахівцям з гендерних досліджень підвищити чутливість віктимологів до нерівного розподілу влади в цілому і гендерній нерівності зокрема[28].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Gregory Meyerson and Michael Joseph Roberto Fascism and the Crisis of Pax Americana
  2. Mony, Prem; Sankar, Kiruba; Thomas, Tinku; Vaz, Mario (2011). Strengthening of local vital events registration: lessons learnt from a voluntary sector initiative in a district in southern India. Bulletin of the World Health Organization 89 (5): 379–84. PMC 3089385. PMID 21556306. doi:10.2471/BLT.10.083972. 
  3. Lorraine Wolhuter, Neil Olley, David Denham. Victimology: Victimisation and Victims' Rights. Taylor & Francis US, 2009.
  4. J Gilinskij ; L Ivanov. Victimology in the USSR (Union of Soviet Socialist Republics): Theoretical Approach and Empirical Research (From Victims and Criminal Justice, P 160–178, 1991, Gunther Kaiser, Helmut Kury, et al., eds.
  5. Bonnie S. Fisher, Steven P. Lab (eds.) Encyclopedia of Victimology and Crime Prevention. Vol. 1. Sage, 2010.
  6. Irina Anderson, Kathy Doherty. Accounting for Rape: Psychology, Feminism and Discourse Analysis in the Study If Sexual Violence. Routledge, 2008.
  7. Lerner, M. J., & Miller, D. T. (1978). Just world research and the attribution process: Looking back and ahead. Psychological Bulletin, 85(5), 1030–1051
  8. PMID 10606433 (PubMed)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  9. Factsheets: Trauma of Victimization – Secondary Injuries. Svfreenyc.org. 2012-08-21. Архів оригіналу за 2013-01-28. Процитовано 2012-08-27. 
  10. William Ryan. Blaming the Victim. Pantheon Books, 1971. ISBN 978-0-394-41726-4
  11. Cole, Alyson Manda. The cult of true victimhood: from the war on welfare to the war on terror. 2007. pp.111, 149, 213
  12. Downs, Donald Alexander More Than Victims: Battered Women, the Syndrome Society, and the Law. 1998. p.24
  13. а б Kirkpatrick, George R. and Katsiaficas, George N. and Kirkpatrick, Robert George and Emery, Mary Lou (1987) Introduction to critical sociology. 1987. p.219
  14. Kent (2003)
  15. Illinois state U. archives Архівовано 4 September 2006[Дата не збігається] у Wayback Machine..
  16. Ryan, William (1976). Blaming the Victim. Vintage. ISBN 0-394-72226-4. 
  17. Blaming the Victim. publisher's description. Amazon.com. Архів оригіналу за 2013-01-28. Процитовано 2012-08-27. 
  18. а б Robinson, Daniel N. (2002) Praise And Blame: Moral Realism and Its Applications. p.141
  19. Adorno, TW (1947) Wagner, Nietzsche and Hitler in Kenyan Review Vol.ix (1), p. 158
  20. James Martin Harding (1997) Adorno and «A writing of the ruins»: essays on modern aesthetics and Anglo-American literature and culture, p.143
  21. Espen Hammer. Adorno and the political. p.63
  22. Kriss Ravetto The unmaking of fascist aesthetics. Minneapolis, University of Minnesota Press, 2001, ISBN 978-0-8166-3743-0
  23. Mendelsohn, B. Une Novelle Branche de la Science Bio-Psycho-Sociale: La Victimologie. In: Revue Internationale de Criminologie et de Police Technique, 1956.
  24. а б в г Jan J.M. van Dijk. Introducing Victimology, in The Ninth International Symposium of the World Society of Victimology, Free University of Amsterdam, 1997.
  25. а б Menachem Amir. Patterns in Forcible Rape. University of Chicago Press, 1971.
  26. Pamela Lakes Wood The Victim in a Forcible Rape Case: A Feminist View(англ.) // American Criminal Law Review. — 1972. — Vol. 11, no. 1. — P. 335.
  27. Kurt Weis, Sandra Borges Victimology and rape - the case of the ligitimate victim(англ.) // Issues in criminology. — 1973. — Vol. 8, no. 2. — P. 71-115.
  28. Elias, R. Transcending our Social Reality of Victimization: Toward a New Victimology of Human Rights. In Victimology: An International Journal, 10, 1-4, 1985. (pp. 6-25).