Звиняч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Звиняч
Зупинка в селі
Зупинка в селі
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада/громада Звиняцька сільська рада
Код КОАТУУ 6125583601
Основні дані
Засноване 1549
Населення 1 066
Територія 4.420 км²
Густота населення 241.18 осіб/км²
Поштовий індекс 48510
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 49°07′35″ пн. ш. 25°40′54″ сх. д. / 49.12639° пн. ш. 25.68167° сх. д. / 49.12639; 25.68167Координати: 49°07′35″ пн. ш. 25°40′54″ сх. д. / 49.12639° пн. ш. 25.68167° сх. д. / 49.12639; 25.68167
Водойми Серет
Найближча залізнична станція Білобожниця
Місцева влада
Адреса ради с. Звиняч, 48510
Карта
Звиняч is located in Україна
Звиняч
Звиняч
Звиняч is located in Тернопільська область
Звиняч
Звиняч

WC: Звиняч у Вікісховищі

Зви́няч — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільради, якій підпорядковане село Скомороше.

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване за 27 км від районного цен- тру і 15 км від найближчої залізничної станції Білобож-ниця. Територія — 4,42 кв. км. Дворів — 292. Населення — 890 осіб (2014 р.)

Назва[ред.ред. код]

Побутують різні перекази про назву села. На їх підста- ві О. Фіголь вважав, що назва Звиняч походить від «дзво- нів», тобто хтось із перших поселенців виливав дзвони. За іншою версією, цим ремеслом займалися ченці Звиняць- кого монастиря, які перейшли туди в 16 ст. із села Угорники (нині Івано-Франківської обл.).

Історія[ред.ред. код]

Один з будинків у 1930 році

Перша письмова згадка датована 1549 роком. Польський археолог Б. Януш на підставі знайдених у селі бронзових речей припустив, що це було одне з посе- лень культури ранньої доби бронзи. Відомий український археолог Я. Пастернак вважав, що тут розвивалася пізньо- трипільська культура енеолітичної доби. Перед Першою світовою війною при копанні ями знайдено непошко- джену глиняну посудину, яку І. Галущинський передав до Музею НТШ у Львові. Ярослав Пастернак описав цю зна- хідку як припасову посудину типу «Кравзенґефес» ранньо- слов'янської доби (Я. Пастернак. Археологія України. — Торонто, 1961. — С. 224, 532—533; І карта, ч. IV).[1]

Крім того, у Звинячі знайдено старі монети («грицики»). Поля на пів- день від села, що звалися «За могилою», розташовувалися біля високого (6–7 м) і широкого горба. За переказами, це була висипана козацька могила. У 1930-х рр. могилу роз- орали. Селяни під час польових робіт знаходили уламки шабель, на які не звертали уваги; тому й ці знахідки не збереглися. На звиняцьких полях, біля шляху на захід від села, була менша могила, на якій стояв кам'яний, так зва- ний Павелків, хрест. На городі Степана Мальованого (Кри- вого) на Юзефівці була також могила. Його син Василь під час планування обійстя натрапив на купу кам'яних плит, якими вимостив подвір'я. За здогадками, вони лежали на давній гробниці, до якої цей господар не добувся. У 1905—1906 роках при будівництві дороги натрапили на великий склепінчастий ту- нель між церквою і будинка- ми фільварку Мисловського; підземний хід засипали, бо ним ніхто не цікавився. До історичних пам'яток Звиняча належать 5 цвинта- рів на околиці села. Найстар- ший із них був у так званому Ксєнджому саду. Всі кам'яні хрести на ньому запалися в землю. Написи на них да- товані 17–початком 18 ст. Інший цвинтар (18–перша половина 19 ст.) був на цер- ковному полі, недалеко від парохіяльних будівель; на ньому похований парох Зви- няча о. Василь Левицький.

Біля цього цвинтаря розташований третій — із могилами другої половини 19 ст. Між ними була могила о. Миколи Волинського. По сусідству з цими двома цвинтарями міс- титься найновіший і найбільший; тут спочивають два парохи Звиняча — отці Микола Галущинський і Михайло Грималюк. Південна частина цвинтаря належить до дав- ніших кладовищ села. У першій половині 19 ст. тут була побудована мурована каплиця з криптою, в якій поховані члени родини Мисловських. На окремому місці, у «Васи- левій долині», був цвинтар, на якому поховані померлі від епідемії плямистого тифу в роки Першої світової війни.

Від часів панщини в селі залишилася пам'ятка «Черво- ні ворота» — біля фільварку Мисловського, при дорозі, що вела зі Звиняча через р. Перейму до містечка Будзанова (нині — с. Буданів Теребовлянського району); тут стояв великий камінь, званий «бабою». На ньому, за переказами, карали батогами селян, які провинилися перед дідичем. Від слідів крові, що були наслідком побиття, це місце названо «Червоними ворітьми». Іншою пам'яткою з тих часів був залізний «хрест долі» на гранітній основі; його на горбі при дорозі між церквою і читальнею поставили селяни на пам'ять про скасування панщини в 1848 р. У 1960 р. цей хрест перенесли і встановили біля церкви, а на його місці споруджено пам'ятник Т. Шевченкові. При битій («цісарській») дорозі на городі Антона Герасимови- ча зберігся кам'яний хрест; є в селі й інші пам'ятні хрести.

Перед Другою світовою війною над написанням іс- торії Звиняча працював його уродженець о. Іван Панчи- шин, який тривалий час збирав матеріали та документи і записував перекази; йому допомагали о. Степан Фіґоль і теолог Федір Панчишин, а також історик о. Теофіл Ко- струба; всі ці матеріали пропали під час війни; залиши- лися скупі виписки. На їх основі можна твердити, що напочатку 18 ст. Звиняч був густо заселений, мав дві церк- ви. Одна з них — святої Параскеви — церква монастиря оо. Василіян, що був розташований у східній частині села, на порівняно високій, залісненій і неприступній горі (званій Кутом) на правому березі Серету. Ігуменом монастиря на початку 18 ст. служив ієромонах Никифор Сколкин, який титулувався «Намісник Катедри Львовской, Ігумен оби- телі святой Звиняшской». У 1705 р. він подарував церк- ві книгу «Трифологіон». У 1725 р. ієромонах Йоан Балко, який був намісником святаго монастира Звиняцкого, по- дарував монастирській церкві Трійодь, яку відкупив від настоятеля монастиря в Янові, заплативши за неї «чер- воного золотого і корову з телятем». Інший настоятель Звиняцького монастиря, ієромонах Ілля Ласенецький у 1734 р. подарував монастирському храмові св. Параскеви Трійодь Цвітную, яку купив за «золотих польських 7». Під цим роком згадано, що протектором монастиря був дідич Муравський, власник посілості на східному березі Серету, званої згодом — Муравщиною.

Еміґрація мешканців Звиняча почалася на початку 20 ст. і тривала до 1938 р. Найбільше селян виїхали до Ка- нади: родини Фіголів, Якимишиних, Гринчишиних, Што- гринів, Мельничуків, Панчишиних, Ваганів, Крисаків; де- які родини — до Арґентини, Бразилії і Боснії. У Звинячі було жителів: у 1900 р. — 2335 осіб, 1910—2263, 1921—2056, 1931—2210 осіб; дворів: у 1921 р. — 402, 1931—476.

Під час Першої світової війни до УСС і УГА зголоси- лися близько 250 добровольців із села: Іван та Михайло Галущинські, Іван Гринчишин — учасник польсько-україн- ської війни (1918—1919 рр.), згодом — адвокат, доктор пра- ва, громадський діяч, Микола Кузик та інші; з них у боях полягли 18, у тому числі підхорунжий Василь Мальований, який загинув 3 вересня 1916 р. під Лисонею біля Бережан, воя- ка Миколу Садового замучили (1918 р.) поляки.

У червні 1933 р. відбувся перший арешт місцевих оунів- ців: Івана Школьного (крамаря кооперативи), Миколи Фіголя, Василя Гринчишина, Василя Якимишина і Василя Дерев'янка. Перед початком польсько-німецької війни М. Фіголь, С. Грин- чишин і В. Дерев'янко були знову арештовані й заслані до концтабору Береза Картузька (повернулись у 1939 р.). 1941 р. М. Фіґоля і В. Дерев'янка забрано до Червоної армії, звідти вони не повернулися; В. Гринчишин зумів уникнути мобілі- зації і з приходом німців очолив революційний провід села.

Після приходу у 1939 р. радянської влади родину Зу- биків, а також Мисловського і Скоморовського виселено в Сибір; у Чортківській тюрмі органи НКВС замучили і роз- стріляли жителів села Степана Градового, Михайла Гри- цака, Миколу Килярського й Василя Онищука.

1942 р. біля церкви зведено муровану могилу Борцям за волю України, на якій встановлено 20-метровий кова- ний із заліза хрест; його 1944 р. знищили більшовики.

Під час німецько-радянської війни загинули або про- пали безвісти у Червоній армії 90 мешканців Звиняча: Іван (1910 р. н.), та Микола (1906 р. н.) Белзюки, Михайло Білявий (1908 р. н.), Роман (1921 р. н.) і Степан (1908 р. н.) Боднарі, Михайло (1921 р. н.), Степан Васильович (1907 р. н.), Степан Васильович (1909 р. н.) та Степан Костянтино- вич (1922 р. н.) Бойки, Володимир Бріль (1922 р. н.), Іван Бучковський (1900 р. н.), Василь (1921 р. н.) і Михайло (1908 р. н.) Василики, Григорій Воротний (1898 р. н.) й ін.

В УПА воювали Василь Баган, Степан Белзюк, Василь Гринишин, Василь, Григорій, Микола, Софія, Степан і Текля Градові, Богдан і Санько Ганкевичі, Микола Зубик, Володи- мир Крайчий, Євдокія Крисак, Федір Мальований, Василь Рожко, Степан Садовий, Степан Слонь, Степан Чорний, Іван Школьний та інші.

Релігія[ред.ред. код]

Костел
  • церква Різдва Пресвятої Богородиці (1921 р.; кам'яна),
  • богослужбова каплиця Різдва Пресвятої Діви Марії (1922 р., УГКЦ, колишнє проборство),
  • костел (спо- рудж. 1904 р.),
  • капличка Пресвятої Богородиці

У селі був дерев'яний храм Різдва Пресвятої Богоро- диці, зведений біля цвинтаря, в Ксєнджім саду. 1712 р. місцевий господар Петро Осадца з дружиною Анною по- дарували церкві «Літургікон» — видання Львівської Став- ропігії 1691 р., тобто поправлене перевидання «Літургі- кону» митрополита Петра Могили 1639 р., про що згадано в передмові до книги. Заплатили Осадци за цю книгу зо- лотих двадцять «за держави короля Августа, за держави пана Антоніна Шинявського». Звиняцький монастир функціонував до 1785 р. і згідно з реформою австрійського цісаря Йосифа II був ліквідований; його ченці, за переказами, перейшли до ва- силіянського монастиря в с. Улашківці (нині теж Чортків- ського району), передавши частину богослужбових книг із храму св. Параскеви до згаданої сільської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка діяла до 1790-х рр. У 1792 р. за допомогою дідички Катерини Мисловської закінчено зведення мурованої церкви Вознесіння Господнього, до якої з попереднього храму було передано церковне май- но, зокрема богослужбові книги. ІІарохом Звиняча був, за переказами, о. Н. Лисенецький. Храм стояв 120 років — до 1912 р., його обслуговували, крім згаданого, парохи: отці Василь Левицький, Микола Волинський та Микола Галу- щинський. Разом із місцем під будову церкви дідичка Катери- на Мисловська подарувала для дзвіниці стару масивну будівлю у формі оборонної фортечної споруди, що у 17 і 18 ст. служила, мабуть, за вартівню маєтностей Мислов- ських. У 1936 р. її розібрано, й на іншому місці побудовано одностінну дзвіницю з трьома отворами. У 1904 р. дідич Йосиф Мисловський спорудив на своє- му полі, біля фільварку, мурований костел, який насправді служив за гробницю його родини (у 1960-х рр. переобла- штований на паровий млин). 1912 р. попередню церкву розібрано, і на її місці почато будову мурованого храму в бароковому стилі (закінчено в 1921 р.). Після смерті о. Галущинського у звиняцьку парохію деякий час обслуго- вував о. Романовський із с. Бичківці; в 1924 р. парох села — о. Михайло Ганкевич, за якого закінчено будівництво та облаштування нової церкви. 1935 р. до Звиняча прибув о. Нестор Погорецький, за нього храм розмальовано всере- дині та побудовано балкон для дітей і хори. Від 1938 р. па- рох села — о. Михайло Грималюк (помер у Тернополі 1963 року, похований на цвинтарі Звиняча).

На початку 1930-х рр. в селі створено осередок УВО, який згодом став низовою структурою ОУН.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Могила радянського партизана В. Подоляко
Пам'ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки Другої світової війни

У 1990 році насипано символічні могили УСС та воякам УПА (1992 р.).

  • Споруджено
  • пам'ятник Т. Шевченку (1960 р.),
  • воїнам- односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1965 р.).
  • Встановлено
  • шість пам'ятних хрестів: на честь скасу- вання панщини (1874 р.);
  • українському козацтву (відновлено 1991 р.);
  • з нагоди проголошення Незалежності України (1992 р.);
  • 450-річчя села (1999 р.);
  • 1000-ліття хрещення Русі (1988 р.).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Читальню товариства «Просвіти» засновано 1886 р.; згодом для неї споруджено власний мурований будинок. За часів Австро-Угорщини функціонували, крім збіжевого шпихліра й ощадничо-кредитової кооперативи, Братство тверезості й відділ товариства молоді «Січ». Під час поль- ської окупації в приміщенні читальні працювали: відділи товариств «Сільський господар» і «Союз Українок», гурток Вишколу Хліборобської Молоді, філія товариства «Луг». Наприкінці 1930-х рр. М. Бойко організував струнну орке- стру. До Звиняча приїжджали хорові й театральні групи: у 1920-х рр. виступав хор Дмитра Котка, в 1930-х рр. — теа- тральні колективи під орудою І. Когутяка, С. Стадниківни, Кулика та інші. У селі мали маєтності удідичі Мисловський, Мурав- ський і Шинявський. Головний фільварок Мисловського розташовувався в північній частині села, де, крім госпо- дарських будівель, були великий сад і парк, в якому стояв палац у ренесансному стилі; діяла ґуральня. Під час біль- шовицької окупації в 1939 р. у фільварку розмістили колгоспну садибу. В 1950-х рр. приміщення знищили. На околиці Звиняча діяли кілька каменоломень. У Великому Лісі, над р. Перейма (права притока Серету, басейн Дністра) — добували червоний камінь (каменоломня — власність дідича Рея), який вивозили до Польщі. На схід від лісу, по обох боках р. Перейми — кар'єр сірого каменю, частина якої була власністю селян. Перед Першою світовою війною безпосередньо в Звинячі відкрито також каменоломню і видобуто камінь на будову церкви (1912—1921 рр.). У кінці східної частини села, біля Серету, була копальня глини (громадська власність), тому це місце й називалося Глиниськами. У 19 ст. в Звинячі діяла велика ґуральня (власність ді- дича Мисловського). Її будинок містився спочатку в селі, над потоком, а опісля споруду розібрано й побудовано біля фільварку нову ґуральню, куди воду зі звиняцького потоку спроваджено спеціально спорудженою турбіною. В 1950-х рр. ґуральню розвалено, і на її місці побудовано автобусну станцію. На початку 20 ст. у дворі Мисловсько- го засновано килимарню, що під час Першої світової ві- йни перестала функціонувати. Одними з головних занять жителів Звиняча були, крім рільництва, випас овець і кушнірство. Здавна в селі займалися млинарством; три однокамінних водяних мли- ни були власністю господарів Олекси Панчишина, Степа- на Цимбалістого та дідича Мисловського. У першій половині 1930-х рр. над Серетом збудовано турбіновий млин, що був власністю спілки, до якої належали Григорій Бріль і два поляки; всі вони переїхали до Звиняча з Гримайлівщини; діяли два малих млини для виготовлення крупів. Працювала цегельня (започаткувала спілка селян у дру- гій половині 1930-х рр.), в якій під час літніх сезонів пра- цювало близько 20 осіб. Інші сільські спілки були власни- ками трьох моторових молотарок, що обслуговували не лише Звиняч, а й сусідні села. Також у Звинячі функціону- вала олійня на дві печі. У селі діяли філії товариств «Просвіта», «Січ», «Луг», «Союз Українок», «Сільський господар», «Рідна школа», «Від- родження»; кооператива, збіжевий шпихлір, три корчми. Від половини 19 ст. функціонувала 2-класна народ- на школа з українською мовою навчання, розташована в громадській канцелярії, згодом — у власному мурованому будинку біля церкви. До Першої світової війни вчителями були Корнелій Марковський і його дружина М. Шевчук та Дмитро Гаврилюк, який згодом став директором школи. Під час польської окупації школу змінено на утраквістичну, тоб- то двомовну (директор Е. Дрелюховський). У 1936 році після відкриття «Рідної школи» у ній учителював Михайло Карач. Перед Першою світовою війною функціонували три єврейські корчми; одна з них мала спеціальні пивниці на більший склад алкогольних напоїв, руїни яких залишили- ся до наших часів. За селом у полі була ще одна корчма, в якій селяни навесні платили за горілку збіжжям, а в жнива — снопами. Всі корчми перестали діяти в роки Першої світової війни.

1921 р. засновано кооперативу «Будучність». У селі діяла приватна крамниця (власник Михайло Зінюк). До 1930-х рр. функціонували ще шість єврейських крамниць із мішаними товарами. Згодом кооператива залучила до себе майже всіх покупців села і відкрила дві філії, спорудивши для однієї з них службовий будинок. У 1928 р. за сприяння місцевого гуртка «Рідної школи» засновано українську приватну народну школу, яку згодом перетворено у 6-класну. Розміщувалася вона в сільських хатах (керівник школи Михайло Цєнкий). У 1935 р. польська влада закрила школу, але гурток «Рідної Школи» діяв до 1939 року. Під час пацифікації польська жандармерія знищила майно пароха о. М. Ганкевича та керівника «Рідної школи» М. Цєнкого, у читальні — картини й бібліотеку, в кооперативі побила крамаря і господарів Михайла Штогрина та Степана Предика.

У першій половині 1930-х рр. спілка селян заснувала в Звинячі молочарню, що до Другої світової війни містила- ся в домі Дмитра Мальованого. До господарського розвитку села спричинилася діяльність місцевого відділу товариства «Сільський господар», що був власником сівалки і машин для чищення збіжжя, якими допомагав селянам.

У 1935—1936 рр. заходами відділу організовано курси садівництва та бджільництва. При гуртку Вишколу Хліборобської Молоді у 1930-х рр. відбувалися курси садівництва, городництва та шовківництва. Із польських організацій у селі діяла (1933—1937 рр.) клітина «Стшелєц».

У 1940 р. в селі примусово створено колгосп.

1950 р. в Звинячі створено два колгоспи. Через рік господарства об'єднали. У 1976 р. господарство об'єднали з колгоспом сіл Бичківці та Скородинці (голова правлін- ня Р. Козюк). Через п'ять років господарство роз'єднали (голова правління Я. Дешевий; 1981—1986 рр.). У 1994 р. вже ААГ «Правда» очолив 30-літній ветлікар Василь Гра- довий. 14 лютого 2000 р. створено ПАП «Дзвін» (керівник В. Градовий), яке діє досі, здобуло статус «Лідер економі- ки в агропромисловому секторі України–2011».

Нині працюють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, громадський клуб «Глобус», бібліотека, амбула- торія загальної практики та сімейної медицини, крамниці.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Археологічні пам'ятки Української РСР. — К.: Наукова думка, 1966. — С. 311

Джерела[ред.ред. код]