Звиняч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Звиняч
Зупинка в селі
Зупинка в селі
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада/громада Звиняцька сільська рада
Код КОАТУУ 6125583601
Основні дані
Засноване 1549
Населення 1 066
Територія 4.420 км²
Густота населення 241.18 осіб/км²
Поштовий індекс 48510
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 49°07′35″ пн. ш. 25°40′54″ сх. д. / 49.12639° пн. ш. 25.68167° сх. д. / 49.12639; 25.68167Координати: 49°07′35″ пн. ш. 25°40′54″ сх. д. / 49.12639° пн. ш. 25.68167° сх. д. / 49.12639; 25.68167
Водойми Серет
Найближча залізнична станція Білобожниця
Місцева влада
Адреса ради с. Звиняч, 48510
Карта
Звиняч is located in Україна
Звиняч
Звиняч
Звиняч is located in Тернопільська область
Звиняч
Звиняч

CMNS: Звиняч на Вікісховищі

Зви́няч — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільради, якій підпорядковане село Скомороше.

Етимологія[ред.ред. код]

Побутують різні перекази про назву села. На їх підставі О. Фіголь вважав, що назва Звиняч походить від «дзвонів», тобто хтось із перших поселенців виливав дзвони. За іншою версією, цим ремеслом займалися ченці Звиняцького монастиря, які перейшли туди в XIV ст. із села Угорники (нині Івано-Франківської обл.).

Географія[ред.ред. код]

Через село тече річка Потік, права притока Серету.

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване за 27 км від районного центру і 15 км від найближчої залізничної станції Білобожниця.

Історія[ред.ред. код]

Один з будинків у 1930 році

Перша письмова згадка датована 1549 роком. Польський археолог Б. Януш на підставі знайдених у селі бронзових речей припустив, що це було одне з поселень культури ранньої доби бронзи. Відомий український археолог Я. Пастернак вважав, що тут розвивалася пізньотрипільська культура енеолітичної доби. Перед Першою світовою війною при копанні ями знайдено непошкоджену глиняну посудину, яку І. Галущинський передав до Музею НТШ у Львові. Ярослав Пастернак описав цю знахідку як припасову посудину типу «Кравзенґефес» ранньо- слов'янської доби (Я. Пастернак. Археологія України. — Торонто, 1961. — С. 224, 532—533; І карта, ч. IV).[1]

Крім того, у Звинячі знайдено старі монети («грицики»). Поля на південь від села, що звалися «За могилою», розташовувалися біля високого (6–7 м) і широкого горба. За переказами, це була висипана козацька могила. У 1930-х рр. могилу розорали. Селяни під час польових робіт знаходили уламки шабель, на які не звертали уваги; тому й ці знахідки не збереглися. На звиняцьких полях, біля шляху на захід від села, була менша могила, на якій стояв кам'яний, так званий Павелків, хрест. На городі Степана Мальованого (Кри- вого) на Юзефівці була також могила. Його син Василь під час планування обійстя натрапив на купу кам'яних плит, якими вимостив подвір'я. За здогадками, вони лежали на давній гробниці, до якої цей господар не добувся. У 1905—1906 роках при будівництві дороги натрапили на великий склепінчастий тунель між церквою і будинка- ми фільварку Мисловського; підземний хід засипали, бо ним ніхто не цікавився. До історичних пам'яток Звиняча належать 5 цвинтарів на околиці села. Найстарший із них був у так званому Ксєнджому саду. Всі кам'яні хрести на ньому запалися в землю. Написи на них датовані XVII–початком XVIII ст. Інший цвинтар (XVIII–перша половина XIX ст.) був на церковному полі, недалеко від парохіяльних будівель.

Біля цього цвинтаря розташований третій — із могилами другої половини XIX ст. Південна частина цвинтаря належить до давніших кладовищ села. У першій половині XIX ст. тут була побудована мурована каплиця з криптою, в якій поховані члени родини Мисловських. На окремому місці, у «Василевій долині», був цвинтар, на якому поховані померлі від епідемії плямистого тифу в роки Першої світової війни.

Від часів панщини в селі залишилася пам'ятка «Червоні ворота» — біля фільварку Мисловського, при дорозі, що вела зі Звиняча через р. Перейму до містечка Будзанова (нині — с. Буданів Теребовлянського району); тут стояв великий камінь, званий «бабою». На ньому, за переказами, карали батогами селян, які провинилися перед дідичем. Від слідів крові, що були наслідком побиття, це місце названо «Червоними ворітьми». Іншою пам'яткою з тих часів був залізний «хрест долі» на гранітній основі; його на горбі при дорозі між церквою і читальнею поставили селяни на пам'ять про скасування панщини в 1848 р. У 1960 р. цей хрест перенесли і встановили біля церкви, а на його місці споруджено пам'ятник Т. Шевченкові. При битій («цісарській») дорозі на городі Антона Герасимовича зберігся кам'яний хрест; є в селі й інші пам'ятні хрести.

На поч. XVIII ст. Звиняч був густо заселений, мав дві церкви.

Еміґрація мешканців Звиняча почалася на початку XX ст. і тривала до 1938 р. Найбільше селян виїхали до Ка- нади: родини Фіголів, Якимишиних, Гринчишиних, Штогринів, Мельничуків, Панчишиних, Ваганів, Крисаків; деякі родини — до Арґентини, Бразилії і Боснії.

У Звинячі було жителів: у 1900 р. — 2335 осіб, 1910—2263, 1921—2056, 1931—2210 осіб; дворів: у 1921 р. — 402, 1931—476.

На початку 1930-х рр. в селі створено осередок УВО, який згодом став низовою структурою ОУН.

Під час Першої світової війни до УСС і УГА зголосилися близько 250 добровольців із села: Іван та Михайло Галущинські, Іван Гринчишин, Микола Кузик та інші; з них у боях полягли 18, у тому числі підхорунжий Василь Мальований, який загинув 3 вересня 1916 р. під Лисонею біля Бережан, вояка Миколу Садового замучили (1918 р.) поляки.

У червні 1933 р. відбувся перший арешт місцевих оунівців: Івана Школьного (крамаря кооперативи), Миколи Фіголя, Василя Гринчишина, Василя Якимишина і Василя Дерев'янка. Перед початком польсько-німецької війни М. Фіголь, С. Грин- чишин і В. Дерев'янко були знову арештовані й заслані до концтабору Береза Картузька (повернулись у 1939 р.). 1941 р. М. Фіґоля і В. Дерев'янка забрано до Червоної армії, звідти вони не повернулися; В. Гринчишин зумів уникнути мобілі- зації і з приходом німців очолив революційний провід села.

Після приходу у 1939 р. радянської влади родину Зубиків, а також Мисловського і Скоморовського виселено в Сибір; у Чортківській тюрмі органи НКВС замучили і розстріляли жителів села Степана Градового, Михайла Грицака, Миколу Килярського й Василя Онищука.

1942 р. біля церкви зведено муровану могилу Борцям за волю України, на якій встановлено 20-метровий кова- ний із заліза хрест; його 1944 р. знищили більшовики.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 90 мешканців Звиняча:

  • Іван Белезюк (1910 р. н.),
  • Микола Белезюк (1906 р. н.),
  • Михайло Білявий (1908 р. н.),
  • Роман Боднар (1921 р. н.),
  • Степан Боднар (1908 р. н.),
  • Михайло Бойко(1921 р. н.),
  • Степан Васильович Бойко (1907 р. н.),
  • Степан Васильович Бойко (1909 р. н.),
  • Степан Костянтинович Бойко (1922 р. н.),
  • Володимир Бріль (1922 р. н.),
  • Іван Бучковський (1900 р. н.),
  • Василь Василик (1921 р. н.),
  • Михайло Василик (1908 р. н.),
  • Григорій Воротний (1898 р. н.).

В УПА воювали:

  • Василь Баган,
  • Степан Белзюк,
  • Василь Гринишин,
  • Василь Градовий,
  • Григорій Градовий,
  • Микола Градовий,
  • Софія Градова,
  • Степан Градовий,
  • Текля Градова,
  • Богдан Ганкевич,
  • Санько Ганкевичі,
  • Микола Зубик,
  • Володимир Крайчий,
  • Євдокія Крисак,
  • Федір Мальований,
  • Василь Рожко,
  • Степан Садовий,
  • Степан Слонь,
  • Степан Чорний,
  • Іван Школьний.

Релігія[ред.ред. код]

Костел

Пам'ятники[ред.ред. код]

Могила радянського партизана В. Подоляко
Пам'ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки Другої світової війни

У 1990 році насипано символічні могили УСС та воякам УПА (1992).

  • Споруджено
  • пам'ятник Т. Шевченку (1960),
  • воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1965).
  • встановлено
    • шість пам'ятних хрестів: на честь скасу- вання панщини (1874);
    • українському козацтву (відновлено 1991);
    • з нагоди проголошення Незалежності України (1992);
    • 450-річчя села (1999);
    • 1000-ліття хрещення Русі (1988).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У селі діяли філії товариств «Просвіта», «Січ», «Луг», «Союз Українок», «Сільський господар», «Рідна школа», «Відродження»; кооператива, збіжевий шпихлір, три корчми.

Від половини XIX ст. функціонувала 2-класна народ- на школа з українською мовою навчання, розташована в громадській канцелярії, згодом — у власному мурованому будинку біля церкви.

1921 р. засновано кооперативу «Будучність».

У 1935—1936 рр. заходами відділу організовано курси садівництва та бджільництва. При гуртку Вишколу Хліборобської Молоді у 1930-х рр. відбувалися курси садівництва, городництва та шовківництва. Із польських організацій у селі діяла (1933—1937 рр.) клітина «Стшелєц».

У 1940 р. в селі примусово створено колгосп.

1950 р. в Звинячі створено два колгоспи. Через рік господарства об'єднали. У 1976 р. господарство об'єднали з колгоспом сіл Бичківці та Скородинці (голова правлін- ня Р. Козюк). Через п'ять років господарство роз'єднали (голова правління Я. Дешевий; 1981—1986 рр.). У 1994 р. вже ААГ «Правда» очолив 30-літній ветлікар Василь Градовий. 14 лютого 2000 р. створено ПАП «Дзвін» (керівник В. Градовий), яке діє досі, здобуло статус «Лідер економіки в агропромисловому секторі України–2011».

Нині працюють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, громадський клуб «Глобус», бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, крамниці.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Археологічні пам'ятки Української РСР. — К.: Наукова думка, 1966. — С. 311

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]