Зворотня іпотека

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зворотня іпотека — це механізм монетизації наявного у власника житла. За своєю суттю це особливий кредит (позика), що не обслуговується і перебуває під заставою наявної у пенсіонера нерухомості. Основний борг за позикою і всі нараховані відсотки періодично капіталізуються (не виплачуються кредитору) та повертаються тільки після смерті пенсіонера за рахунок продажу житлового приміщення.[1]

Зворотня іпотека виникла більше століття тому, але значного поширення не отримала в силу наявності високих ризиків (банк побоюється, що борг позичальника в якийсь момент перевищить вартість нерухомості. Позичальник боїться, що банк виселить його і відбере єдину нерухомість). У 90-х роках економісти багатьох країн звернули увагу на ефект старіння нації, коли в їхніх країнах значно зростала частка пенсіонерів, які при виході на пенсію різко скорочували споживання товарів повсякденного попиту (не підживлюючи інфляцію, а навпаки значно знижуючи попит товарів і послуг локальних виробників).[2]

Розуміючи обмеженість будь-якої пенсійної системи, економісти стали шукати способи, «як» підвищити рівень споживання (в тому числі як поліпшити якість життя) громадян старшого пенсійного віку з метою стимулювання економічного зростання. У багатьох країнах різні пенсійні реформи часто передбачали в тому числі і формування накопичувальної частини за рахунок заощаджень громадян. Ідеальною формою самостійного накопичення громадян була наявна у них нерухомість, в зв'язку з чим багато країн звернули увагу на механізм зворотної іпотеки. У деяких країнах, економіки яких засновані на стимулюванні споживання, зворотня іпотека відноситься до категорії державних програм, метою яких є зростання споживання економічно пасивної частини населення (пенсіонерами).

Найбільш поширення зворотна іпотека отримала в США, Великій Британії та Австралії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Reverse Mortgages: Report to Congress. Consumer Financial Protection Bureau. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 1 січня 2014. 
  2. How the HECM Program Works | HUD.gov / U.S. Department of Housing and Urban Development (HUD). www.hud.gov. Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 1 вересня 2020.